by Gunnora Hallakarva Part I: Description of the Berserk Згідно поширених на сьогоднішній день поглядів, вікінг це кровожерливий варвар, одягнутий в шкіру тварини, що з диким криком кидався у бій. Ця концепція очевидно сформувалась під впливом літературної традиції, а не реальних історичних фактів: вона відображає не звичайних скандинавських воїнів, а радше спеціальні групи бійців відомих під назвою „берсерки” чи „берсеркери”. Етимологія терміну „берсерк” є спірною. Це слово може значити "*bare*-sark," (без сорочки) і відображати звичай берсеркерів йти в бій без панцира. Ynglingasaga описує цю традицію, кажучи про воїнів Одіна, що ті „йшли в бій без панцирів і поводили себе як скажені пси та вовки” (Snorri Sturluson. Heimskringla). Інші відстоюють думку, що цей термін слід читати як "*bear*-sark," (одягнутий у ведмежу шкіру). Grettirs Saga називає берсеркерів короля Harald „вовчими шкурами”, а у King Harald's Saga вони звуться *ulfhedinn*, або „переодягненими на вовків”, останній термін з’являється у Vatnsdoela Saga і Hrafnsmal, як і у Grettir's Saga. Берсеркер у багатьох відношеннях тісно пов'язаний з богом Одіном. Adam of Bremen описуючи Allfather говорить, „Вотан – що означає фурор” або ж „Вотан, що значить лють”. Ім’я Одін походить від староскандинавського *odur*, що пов’язане з германським *wut*, „гнів, лють”, і готським wods*, „одержимий.” Це наводить на думку, що берсеркерам була притаманною лють та інші вотанічні якості. Ynglingasaga розповідає про те, що Одін міг обертатись на птаха, рибу чи дикого звіра. Берсеркери згідно оповідей теж могли перетворюватись на звірів, чи по меншій мірі набувати диких якостей ведмедя або вовка. Kveldulfr у Egils Saga Skallagrimsonar описується як перевертень, a Hrolf's Saga розповідає про героя Bjarki, як такого, що приймав вигляд ведмедя під час бою: „Очевидці бачили, що перед людьми короля Hrolf йшов великий ведмідь, повсякчас тримаючись біля короля. Він розтрощив своїми передніми лапами більше ворогів, ніж п’ятеро особистих охоронців короля. Леза та інша зброя відбивались від нього, а він валив на землю і людей і коней короля Hjorvard, все, що опинялось у нього на дорозі він крушив своїми зубами, так що армію короля Hjorvard охопила паніка… ” Дюмезіль приписує цей феномен *hamingja* (духові чи душі) або ж *fylgja* (спіритичній формі) берсеркера, що могля зявлятись у снах чи видіннях, а також і на яву. Іншою вотанічною якістю, якою володіли берсеркери була магічна невразливість до зброї. У Havamal, Одін згадує заклинання, що викликають цю невразливість A third song I know, if sore need should come of a spell to stay my foes; When I sing that song, which shall blunt their swords, nor their weapons nor staves can wound An eleventh I know, if haply I lead my old comrades out to war, I sing 'neath the shields, and they fare forth mightily; safe into battle, safe out of battle, and safe return from the strife. (Lee M. Hollander, trans. Poetic Edda.) Інколи ця здатність була притаманною самій природі берсеркера, інколи він застосовував замовляння, а деколи він притуплював зброю своїм поглядом. Багато переказів розповідають про те, що „зброя не могла їх поранити”, або, що „залізо не могло його пробити”. Ця властивість могла бути пов’язаною також із зіриними шкірами, які носили берсеркери. Як ми могли бачити вище, від Bodvar Bjarki у формі ведмедя „відскакували леза і інша зброя.” while in animal form, "blades and weapons glanced off" Bodvar Bjarki. Аналогічно Vatnsdoela Saga розповідає, що „ті берсеркери, які звались *ulfhednar* мали сорочки з вовчих шкір в якості панцирів. Ідею про невразливість берсеркерів могла навіювати їхня несамовита одержимість , під час якої берсерк міг отримувати рани, але не зважати на них у такому стані, допоки лють не минала. Воїн, що продовжує битись будучи смертельно пораненим неодмінно жахатиме супротивника. Скоріш за все берсеркери були справді сповідниками культу одіна. Магічні практики такого типу були утаємничені, хоча візантійський імператор Constantine VII згадує у своїй Book of Ceremonies „готський танок”, який виконували члени його Varangian guard, одягнуті у шкіри і маски тварин: що може бути пов’язаним з ритуалами берсеркерів. Цей тип костюмованого танцю можна побачити на зображеннях з шведських шоломів та орнаментів піхов, що змальовують людей з головами ведмедів або вовків, одягнутих в шкури тварин, однак з людськими руками і ногами. Озброєні зазвичай списами та мечами, ці постаті танцюють або біжать. На пластині з Torslunda (Швеція), можливо зображено Одіна танцюючого з такого типу ведмедеподібною істотою. Інший ритуал, що також приписують до берсеркерівських культів – це ініціація молодого воїна, що вступає до їх групи. Такі утворення згадються в сагах, і часто складаються з 12 чоловік. Іншим звичним їх атрибутом є ім'я їхнього ватажка "Bjorn" (можуть бути і інші варіанти із значенням „ведмідь”). Формою ініціації був двобій, реальний чи умовний, з ведмедем, або іншим грізним суперником. Grettirs Saga розповідає про чоловіка на ймення Bjorn, який кинув плащ Grettir у ведмежу барлогу. Grettir вбив звіра, повернув свого плаща, і повернувся з ведмежою лапою, на доказ своєї перемоги. Bodvar Bjarki мав учня, Hjalti, який пройшов символічну ініціацію, описану у Hrolf's Saga. Спочатку Bodvar убив драконоподібного монстра, а потім зробив з його шкіри муляж. Після чого Hjalti „напав” на потвору і символічно її вбив при свідках, за що удостоївся честі бути прийнятим до лав воїнів. На бронзових пластинах від шоломів з Швеції та на гаманцеві скарбу з Sutton Hoo зображено такі ініціацій ні бої, де людина бється з одннією, чи частіше двома, ведмедеподібними тваринами. Більшість сучасних вчених вважає, що берсерківський афект викликався свідомо за допомогою наркотичних речовин таких як галюциногенний гриб *Amanita muscaria*, або ж гігантської кількості алкоголю. Не дивлячись на те, що така одержимість використовувалась у ритуальних цілях, ряд дослідників трактують її як само індуковану істерію, епілепсію, психічні хвороби чи генетичні відхилення. While such practices would fit in with ritual usages, other explanations for the berserker's madness have been put forward, including self-induced hysteria, epilepsy, mental illness or genetic flaws. (Peter G. Foote and David m. Wilson. the Viking Achievement.) Зовнішній вигляд берсеркера наводив жах. Дюмезіль проводив паралелі між берсерками і представниками племені Harri описаних Тацитом у його „Германії”, що відзначались не лише дикою люттю, але розмальовували свої тіла, щоб посіяти паніку серед ворогів, так само як і берсеркери, що поєднували грізну репутацію з звичаєм одягати звірячі шкури з метою викликати ефект метаморфози перевертня. Справді берсерки мали багато спільного з тими кого вважали перевертнями. Ulf, колишній берсеркер постає у подібному світлі в Egils saga Skallagrimsonar: „Кожного дня, коли наближався вечір, він робився таким дратівливим, що ніхто не міг з ним заговорити, це відбувалось незадовго до того, як він йшов до сну. Люди говорили, що він перевертень і звали його Kveld-Ulf (Вечірній Вовк).” У Volsunga Saga, Sigmund і його син Sinfjolti заволоділи вовчими шкірами, що належали двом зачарованим вовкулакам, щоб стати берсерками. В сагах берсеркери часто зображаються надзвичайно потворними, інколи їх плутають з тролями, як наприклад Skallagrim та його родичі у Egils saga. Сам Egil описувався „чорноволосим та потворним як його батько,” і на святі у палаці англійського короля Athelstan, Egil корчив такі жахливі гримаси, що Athelstan вимушений був дати золоте кільце, щоб зупинити його. „Його очі були чорними, а брови зрослись до купи. Він відмовлявся торкатись напоїв, хоча люди прислужували йому, і не робив нічого, крім того, що опускав одну зі своїх брів аж до щоки, а іншу піднімав до коренів волосся і рухав ними почергово то вверх то вниз.” У Arrow-Odd's Saga, берсерк Ogmund Eythjof's-killer також описується, як дуже страшний „Він мав чорне волосся, товстий пучок якого спадав йому на обличчя, так що нічого неможливо було розгледіти, окрім зубів та вух… свїми розмірами та потворністю вони більше нагадували монстрів, ніж людей.” Part II: Going Berserk: a Description of the Berserkergang Стан афекту в який впадав берсеркер називався *berserkergang*. Він описаний наступним чином: Ця лють, що зветься berserkergang, спалахувала не лише в розпалі битви, але й під час важкої роботи. Одержима нею людина була здатна на неймовірні зусилля. Коли розпочинався цей стан берсеркер тремтів як в лихоманці, клацаючи зубами, його лице розбухало і змінювало колір. Голова ставала дуже гарячою, що врешті обеталось несамовитою люттю, через що ці воїни ревіли як дикі звірі, гризли свої щити і нищили все живе на своєму шляху, не розбираючи де друг, а де ворог. Коли це проходило, свідомість притуплювалась, а тіло ставало слабким. Це могло тривати один чи кілька днів. Hrolf's Saga подібно описує берсеркерів короля Halfdan: Цих велетнів іноді охоплював такий гнів, що вони переставали себе контролювати, і вбивали без розбору людей чи худобу, які опинялись у них на дорозі. Допоки ця лють тривала вони не боялися нічого, але коли вона покидала їх, то ставали такими слабкими, що не мали й половини своєї сили, були такими немічними, наче тільки но встали з ліжка після важкої хвороби. Ця лютість могла тривати день. У розпалі berserkergang, берсерк втрачав здоровий глузд, внаслідок чого не міг відрізнити друга від ворога та ричав як тварина. У Arrow-Odd's Saga, Odd висловлюється про звуки, які викликала група берсеркерів „Часом мені вчувалось ревіння бика чи собаче виття, інколи це нагадувало людський крик.” Цей брак глузду чітко описаний у Egils saga Skallagrimsonar, коли berserkergang охопив батька Egil, Skallagrim, в той час як він бавився м’ячем з сином та іншим хлопчаком: Skallagrim став таким могутнім, що підняв Thord і вдарив ним об землю так сильно, що всі його кості переламались, а сам він помер на місці. Тоді Skallagrim спробував схопити Egil, якого від неминучої загибелі врятувала служниця, що пожертвувала собою. Якби не її втручання Skallagrim неодмінно б убив власного сина. Іншою ознакою berserkergang була неймовірна сила, яку проявляв берсеркер. Через цю силу берсеркер часто зображався в сагах велетнем або тролем. Йому приписували не лише тваринну лють, але й силу ведмедя. В знак цього берсеркер носив „ведмеже ім'я,” яке містило елемент *bjorn* чи *biorn*, як Gerbiorn, Gunbiorn, Arinbiorn, Esbiorn чи Thorbiorn. Про Bjarki, ім'я якого означає "Маленький Ведмідь," сказано, що він був здатен дійсно приймати вигляд ведмедя під час битви. Щоб здобути ведмежу силу, берсеркер міг пити кров ведмедя чи вовка: „Негайно припади устами до його свіжої крові і жадібно поглинай цей скарб його тіла. Нова сила наповнить тебе, нечувана енергія ввійде у твої м'язи, твердої міці набуде кожне сухожилля (Saxo, Vol. I )”. Наслідки berserkergang характеризуються повним фізичним безсиллям. В Egils saga Skallagrimsonar сказано: „Ось що розповідають люди про перевертнів, які впадають у стан берсеркера: допоки вони одержимі люттю, то все їм під силу, та коли вона минає, стають слабшими, ніж зазвичай. Так сталося з Kveldulf, несамовитість залишила його по дорозі до поля бою, де він повинен був битись, він став на стільки зношеним, що все на що був здатен це добратись до ліжка. Типова тактика героїв саг в боротьбі з берсерками, це піймати їх в той момент, як одержимість минає, як це зробили Hjalmar і Arrow-Odd у Herverar Saga, і вбити допоки вони лежать в ослабленому стані. Part III: The Role of the Berserker in Viking Society Місце берсеркерів у суспільстві обмежувалось терором та жорстокістю, які з нмим асоціювались. Як неперевершені воїни, вони були гідні захоплення. Однак їхня схильність в пориві лютості не відрізняти друзів від ворогів, суперечила героїчній етиці, що вимагала вірності і відданості у ставленні до побратимів. Берсеркери потрапляли в розряд „ni(dh)ingr”, найнижчих серед людей і були об’єктом ненависті і зневаги. Пам’ятник 11 століття споруджений у Soderby in Uppland, Sweden містить має такий напис: "І Sassur убив його скоївши вчинок *nidingr* – він зрадив свого друга." Основною роллю берсеркерів було воювати за своїх королів. І король Harald і король Halfdan мали ударні частини, що складались з берсеркерів. Окрім їх міліарної цінності, для королів мав зачення також їх зв'язок з Одіном, оскільки цей бог вшановувався в англо-саксонській Англії як предок вождів, а у скандинавів як бог королів і протектор королівської влади. Поза цією роллю, однак, берсеркери постають в сагах як затяті злодії, типізуються як вбивці, тупі грубіяни, як сказав один сучасний дослідник, „банди задирак і вбивць, що постійно порушували спокій у суспільстві вікінгів”. Saxo Grammaticus говорить про такі ватаги у Gesta Danorum: “ Молоді воїни грабуватли та спустошувати околиці, нерідко проливаючи при цьому велику кількість крові. Вони вважали, що мужньою і достойною справою є руйнувати будинки, вбивати худобу, всюди нишпорити в пошуках здобичі, і забирати з собою багаті трофеї, палити пограбовані оселі, різати без розбору чоловіків та жінок. На додачу до войовничості, відзначалась сексуальна ненаситність берсеркерів, що викрадали дружин, дочок і заручених дів, яких мусіли звільняти герої саг. Saxo був дуже засмучений їх поведінкою „Вони були настільки несамовитими і нестриманими, що викрадали чужих дружин і дочок; цнота була наче поставленою поза законом і запротореною до борделю. Вони паскудили не лише одружених жінок, але й незайманих дівиць. Жодне шлюбне ложе не вціліло; неможливо було знайти місця в країні, де б не було слідів їх похоті. Зрозуміло, що такі діяння берсеркерів призвели до їх винищення. У 1015 король Erik оголосив берсеркерів поза законом, заборонивши також і *Holmgangr* (дуелі), а для них звичною справою було викликати чоловіків за звичаєм *Holmgangr,* щоб вбивши нещасну жертву, заволодіти її майном та жінками. Якщо б чоловік, якого таким чином викликали на двобій, виставив замість себе воїна-захисника, його б вважали *ni(dh)ingr* і боягузом. Egils saga Skallagrimsonar описує таку сутичку: „ Цього чоловіка звали Ljot, він був берсеркером і дуелянтом, якого ненавидів кожен. Він прийшов сюди і попросив руки моєї дочки, але ми йому відмовили. Тоді Ljot викликав мого сина Fridgeir на двобій, тож він повинен битись завтра на острові Valdero. Ісландський християнський закон 1123 року, проголошував, „якщо хто-небудь стане охоплений одержимістю берсеркера, буде покараний „коротким вигнанням,” як і свідки цієї події, якщо вони не зв’язали його. „Коротке вигнання” (*fjorbaugsgard*) це заборона зявлятись в країні протягом 3 років. Berserkergang ставився в один ряд з іншими язичницькими магічними практиками, що були неприйнятні для християнського суспільства. Звісно, що оскільки берсерки були пов’язані з Одіном, і за ними закріпилась слава перевертеів, яких не бере зброя, то їх діяльність розцінювалась як „магічна і язичницька”. Протягом 12 століття, берсеркери з їх вотанічною релігією, звіриною подобою, нелюдською лютістю та жорстокістю зникли з скандинавського суспільства. Берсеркер, подібно до свого божественного покровителя Одіна змушений був поступитись місцем Непорочному Христові. © Marklander 1997 Стаття прислана п. Поцілуйко