Хеннінг Айхберг Переклад Ол. Бешуля, Політономія Volkssport, народні спортивні ігри не є одиним видом спорту чи однією чітко визначеною групою видів спорту. Таке слово існує у мовах багатьох країни - volk (у фламандській, німецькій), народ (у російській), folk ( у датській, шведській, англійській), popolo (в італійській), people (в англійській). «Народними ігрищами» можна назвати як традиційні, етнічні та корінні ігри, так і нові ігри, народні прогулянки, ігри в пабах і масову гімнастику; спонтанний спорт нижчих класів та добре організовані фольклорні митецькі покази; спорт, заснований на правій ідеології (v?lkischer спорт), а також на лівих концепціях (спорт popolare); чоловічі, жіночі або й для обох статей. Однак, народні ігрища мають більш охоплюючий характер (не в останню чергу у гендерному плані) при порівнянні з потоком сучасного спорту. Народні ігрища не мають дисциплінарних рамок, натомість, мають характер фестивалю чи свята, це означає, що жінки грають важливу роль у них, так в чому ж полягає їхня роль? Народні ігрища пов'язані з культурною діяльністю різних видів (музикою, піснями, танцями, театром, іграми на відкритом просторі) і тому ніколи не стануть «чистими» дисциплінами. Вони спрямовані не на створення результатів, а на сприяння згуртованості. Народні ігрища протистоять стандартизації і вітають різноманітність. На відміну від демонстрування тотожностей (як у сучасній гімнастиці) та ієрархічності (як у сучасному спорті), вони виробляють несхожість і видимі зміни, у тому числі між чоловіками і жінками. Народні ігрища пов'язані з місцевою, регіональною, етнічною, соціальною чи національною ідентичністю і виступають проти тенденції до однаковості та колонізації. Положення жінок у даному випадку є різноманітним і важливим, але залежить від конкретного культурного контексту. Проблема: гендерність «народу» і «спорту» Знання про місце жінок у народних ігрищах стримуються деякими характерними недоліками наявних описів. На противагу загальним тенденціям відсутності розрізнення статей в іграх та видах спорту, народні види спорту часто описуються через призму правил гри, використовуваних матеріалів, простору і часу їх організації, їх походження, розвиток і поширення та більш спекулятивні чином їх «соціальні функції». Ті, хто беруть участь в ігрищах нейтрально називаються «гравці», «учасники», «місцеві жителі», «індіанці», «населення», «молодь» або просто «хтось»(людина). У випадках, коли все ж існувало визначення розрізнення статей, була тенденція описувати жіночу участь односторонньо негативно. Як про австралійських аборигенів: «Для жінки там просто немає місця, ні обладнаної бігової доріжки, ні стадіону; не існувало жодних об’єднань у галузі розведення великої рогатої худоби, за винятком домогосподарських та статевих. Коротше кажучи, не існує історичного зв'язку чи асоціації зі спортивними речами». Народні ігрища показують, що гендерне питання в спорті не таке вже і просте. Це не достатньо характеризує дані про жіночу «участь» у спорті, наче спорт - абсолютно нейтральне поле і лише учасники поділені за статями. Також гендерний аспект складається не тільки з різниці між жіночими, чоловічими чи змішаними видами спортивної діяльності. Дихотомія чоловіки проти жінок є перспективою дефіциту(жінок), що надто тісно пов'язано з сучасними спортивними перспективами та має цінний зв’язок із народними ігрищами. Народні ігрища в цілому мають статевий відтінок. Це можна порівняти з відтінком класу, в основному більш низького класу, який бере участь у народних ігрищах, відтінок гендерного присутній в таких термінів, як «природа» і «технологія». Однак, гендерні характеристики складно описати точно, бо природа не «жіноча» і технологія не «чоловіча», але, тим не менше, вони мають статевий поділ. Досучасні народні ігри та свята До індустріального модерну народних ігрищ не існувало, бо не було ще ні «спорту» у його сучасному розумінні, ні «народу» з характерними для сучасності коннотаціями колективу, ідентичністю і романтичною самосвідомістю. У колишні часи спортивні розваги (полювання, сокільництво, рибальство) мали тільки вищі класи, в основному знать і дворянство, які чітко відмежовували себе від «народу», який мав принизливий відтінок. Аристократичні турніри і пізніше благородні вправи були ексклюзивними у відношенні роду і класу. У той же час прості люди мали свою власну ігрову культуру. Ігри та конкурси на силу і спритність були поєнані з танцями, музикою і урочистостями, мали багату культуру святкування. Вони були пов'язані з ритуалами і сезонними подіями (часто християнські форми язичницьких торжеств), такі як Різдво, Свято травневого дерева, Масляна, Івана-купала (Valborg, св.Іоанна), Обжнивки (Свято врожаю), будь то місцеві дати, священні дні або престольні свята (благодійні базари), шлюб, свято елю чи пробудження. Ігри принесли напруження та хвилювання у повсякденне життя і статеві елементи гри є важливою частиною цього процесу. 1. Багато досучасних народних ігор і спортивних змагань були зарезервовані для чоловіків. Були популярними змагання на силу (боротьба, підіймання каменів, їх жбурлання тощо), характерною фігурою був «сильний чоловік», а не «сильна жінка». У Шотландії «камінь зрілості» (гельською claich cuid fir), що лежав поруч з будинком вождя, використовувася як випробування сили для молодих чоловіків. А також ігри на спритність, як гра у летючу мишу (tsan тощо), в долині Аоста традиційно були закріплені за чоловіками; дівчачі команди характерні для останніх перетворень tsan у сучасний «традиційний вид спорту». Винятковість деяких чоловічих видів спорту в народній культурі отримано менше від того, що може здатися «природними» особливостями фізіології, а здебільшого через суспільний поділ праці і культуру. Хоча жінки повинні були безперервно займатися хатньою роботою, чоловіки втратили свої попередні мисливські функції і замінили їх пабами та ігрищами. Народний спорт іноді пов'язувався як зі спеціальними «братствами» в рамках окремих родових організацій, так і з громадськими організаціями війни і оборони. Однак, навіть типово «чоловічі» види спорту, як боротьба, можуть практикуватись жінками. Японські жінки брали участь у сумо, онна-сумо, ще до 1744 і (після зняття заборони поширеної в епоху Мейдзі) продовжили змагатись вже з кінця 19-го століття. Жінки також брали активну участь у Бретонській боротьбі на поясах gouren. Бретонська пісня описує дівчину Анну Роузвал, що здобула перемогу над сеньйор де Рунарго, поклавши його три рази на лопатки (tri lamm). Пісня свідчить про зв'язок між родовою і класовою честю. Вірогідно пісня відноситься до справжньої події 17-18 століття, і, ймовірно, не є ізольованим одиничним випадок участі жінок у народній бретонській боротьбі. Gouren наразі також практикується дівчатами як народний спорт. 2. Поряд з чоловічими іграми до народних також включались цілком жіночі змагання. Жіночій біг наввипередки або «забіги в халатах» були характерною частиною місцевих свят в Англії та Шотландії у 17-19 століттях. Було широке коло учасників - молоді дівчата, жінки середнього віку, літні жінки, були і незаміжні, і заміжні, і вдови, приймали участь «респектабельні» жінки (хоча таких було мало) і жінки з нижчих верств, циганки, ірландські іммігрантки, подорожні майстрині. Відповідними конкурсами для чоловіків, як правило, були не забіги, а боротьба, ігри з м’ячем, із спортивним мішком тощо. Жінки і дівчата бігали у парах, від чого можна провести паралель до сучасних чоловічих парних забігів. Незважаючи на розквіт, який припав на 1790-1830 роки, пізніше такі забіги зникли і не стали «предками» сучасного жіночого спорту. У Вюртембергу (Німеччина) забіги пастушок проводяться з 15 століття, а нині продовжуються як фольклорні заходи (Markgr?ninger Sch?ferlauf). У таких перегонах учасницям дозволено заважати один одному, показуючи таким чином змагальність та кумедність, що характерно для народної культури. У деяких іграх з м’ячем можуть також брати участь жінки і, навіть, деякі традиційно зарезервовані для них. У Англії на Масляну проводились футбольні матчі незаміжніх дівчат проти старих дів. Жіночі ігри з м’ячем на Масляну нагадували сучасних крикет або бейсбол. У Арагонії (Іспанія) жінки грали в особливу форму боулінгу, birlas de mull?s. Подібна практика була звичайною серед американських індіанців - там жінки грали майже у всі чоловічі ігри з м'ячем, але з деякими змінами. Подвійний м’яч був поширеною по всьому континенту жіночою грою, за незначним винятками серед чоловіків північних каліфорнійських племен. Інуїти мали особливий вид «жіночого футболу». Жінки приймали участь у всіх перегонах, навіть скачках. Жінки Піма і Папаго брали участь у естафетах. Серед Тараумара в Мексиці жінки бігали з обручами, а у східній частині Бразилії жінки брали участь у забігах з колодами, хоча це зазвичай розглядалось як тест зрілості для хлопців. Як і в чоловічих змаганнях з бігу, індіанки можуть набути популярності завдяки своїм досягненням або ж поганої репутації. Відома бігунка Чіппева Part-Sky-Woman почала свою кар'єру в кінці 19-го століття, дякуючи своїй спонтанності, легкості, швидкості та силі, але була запідозрена у таємній магії і стала об'єктом нападок з боку розчарованих і ревнивих суперниць і, нарешті, ніхто не хотів змагатиметься з нею, бо вона зарекомендувала себе як manido, надлюдський дух. Серед молодих жінок багатьох народів від Перу до північно-західного узбережжя біг є частиною ритуалу дорослішання. Бігом дівчина відновлювала у собі жіночий ідеал жінки білого кольору (Апачі) або отримувала дух Wuyoot, місяцю (Люїсено, Каліфорнія). Пісні навахо промовляли дівчатам: «Вітерець від її бігу прекрасний». У той час як народні спортивні чоловічі ігрища часто асоціюються з культурою воїна, спорт жінок ближчий до ритуальних практик (у тому числі до жіночого шаманізму) з одного боку і жартівливий щодо майстерності людського тіла з іншого. До поточних антропологічних інтерпретацій як «обряд родючості» слід ставитися з деякою критичністю, бо вони відображають односторонній погляд Заходу дев’янтнадцятого століття на жінок. Різниця, близькість, травест і 3. Основною особливістю участі жінок у народному спорті було створення відмінностей. Так само як у народних святах змагалися команди одруженик та неодружених чоловіків, враховуючи різницю між чоловіками і жінками, змагались старі діви і заміжні жінки. Серед лужицьких сорбів у Німеччині практикувались ритуальні скачки серед чоловіків (Stollenreiten), а серед жінок – забіги з яйцями (Eierlaufen) та інші ігри на спритність. Серед ескімосів Гренландії танцювальний барабан (qilaatersorneq) жінок є центральним на святах як серед чоловіків, так і жінок; хоча не існувало гендерних відмінностей у структурі танцю, жінки все ж використовували інші ритми та рухи. Гендерна диференціація ігор привнесена до культурних святкувань різницею статей в цілому. 4. Участь жінок і чоловіків пліч-о-пліч підтверджувала близькість, необхідний атрибут свята. Народні свята зближали старих і молодих, людей різних професій, а ігрища створювали близькість жінок і чоловіків, будь то чи бретонське метання кілец, чи ескімоські танцювальні барабани, чи щось ще. Змагання у шведських народних ігрищах навіть особливі тим, що жінки брали участь тільки разом з чоловіками і ніколи жінки проти жінок. Це контрастує з англійськими забігами в халатах, де змагання між чоловіками і жінками були рідкістю. На острові Готланд був особливий тип свята, v?g, де команди поєднували різні типи змагань як суто чоловічі ігри, так і змішані. Останні надавали, як правило, певні переваги для дівчат. Наприклад, жінка може використовувати обидві руки у змаганнях з метання (dra hank), а чоловік же користується тільки однією. Ситуація спільності могла змушувати людей винаходити спеціальні ігри. У забігах на Масляну в Данії одному бігуну-чоловіку доводиться конкурувати з 4, 6 чи й 12 дівчатами, використовуючи носову хустку в якості реле. Іноді хлопцеві на коні доводилось злазити і залазити, щоб досягнути кожної дівчини. Результат перегонів був не такий уже й важливий, бо приз, гроші або продукти, віддавались на спільне святкування, незалежно від того виграв хлопець чи дівчина. Важливішими були жартівливість і тривожність гри: дівчата використовували свою привабливість, щоб збентежити бігуна або змусити його спіткнутись. 5. Флірт був характерною рисою народних ігрищ. Разом з танцями, іграми та конкурсами внесок до грайливості зустрічей між чоловіками і жінками робили залицяння і статеві проблеми. Доллі-гра, у статево-розокремлених суспільствах, зробила можливим бути разом, торкатися або навіть цілувати осіб іншої статі. Ігри та танці мали еротичне забарвлення, особливо в конкурсах на Масляну, на Великодніх вогнях, у травневі степові свята, в літню Ніч вогнищ (святого Ганса) і новорічних веселощах. Народні ігрища і свята часто проводились у так званих молодіжних гільдіях або «ігрових кімнатах» (німецьких Lichtstuben, датських legestuer або ungdomslav). Цими формами самоорганізації місцева молодь контролювала і захищала свою територію та збільшувала шанси на еротичні ігри. У грі білої кістки (ak suiek), яка проводиться серед казахів у теплу літню ніч, дві групи молодих людей, хлопців і дівчат, намагалися знайти кістку, яку кинув суддя, у степу в темряві. Хоча обидві команди шукали і боролися за володіння кісткою, деякі з гравців віддавали перевагу іншому досвіду і губилися (по парах) серед дуже великого степу. 6. Однак, народний спорт був не тільки засобом утвердження гендерної ідентичності, а також був пародією на гендерні ролі, пародійною грою з ідентичністю. У танці та грі, лицедійстві та дії, чоловік міг стати жінкою, а жінка чоловіком. Ігри і перегони у формі трансвеститних маскарадних костюмів і рухів зі стереотипів «іншої статі» смішили глядачів та учасників подібно до того як перегони в мішках, триногі забіги тощо, що проявляло гротескні сторони тіла. Гра була способом маскування (клоуном, принцесою, відьмою, «Королем дурнів» чи «Матусею Фоллі»), а спорт - частиною популярної культури сміху, культури шкереберть. Коли правлячі класи у 17 і 18 століттях у рамках своєї стратегії проти народної культури намагалися придушити народні ігрища, сексуальність і травесті часто виступає в якості моральних аргументів. Особливо «не сумісним з правилами пристойності» розцінювалось перевдягання і поводження в якості жінки в рамках народних забав. Сучасний спорт як контрастність: розподіл і однаковість Забіги в халатах не були попередниками сучасного спорту. Сучасний спорт, яким він запанував в західній культурі з кінця 18 до початку 19 століть, призвів до нової дисциплінізації тіла і нових стосунків між статями. Спортивні заходи наразі організовуються і проводяться з окремих дисциплін, щоб зробити результати та досягнення більш систематичними. Спільність свят був замінена спеціалізацією. Поряд із спортизацією ранні народні ігри стали міфами. Спорт характеризується новою конфігурацією статі. 1. Нове чоловіче домінування бере свій початок із форм гімнастичних вправ, які були перейняті з військової культури та привели спорт у відповідність із принципом citius, altius, fortius (вище, швидше, сильніше). Жінки долучилися в якості «тих, що запізнилися». 2. Чоловічі і жіночі змагання були суворо розділені за правилами і практичною організацією, після жорсткої бінарної класифікації чоловіків і жінок. 3. Будь-яку «третю» позицію виключено. Гендерний поділ і статеві тести звели усіх людей до дихотомії «ч/ж». «Гомосексуальність» стала зразком огидності та жаху. 4. Однак, поділ родів та гомогенізації статей у спеціалізовані команди, змагання та організації сформували підвалини для гомосексуалізації спорту: чоловіки роблять це з чоловіками, жінки з жінками. Ця структурна гомосексуалізація була суперечливим чином пов'язана з суб'єктивною гомофобією сучасного спорту. 5. Атлетизм служив області, де створювалась та моделювалась естетичність еротичності тіла. На основі урочистостей з експозиціями і шоу, спорт візуалізував еротичне, що могло б, як наслідок, створити зловживання, особливо чоловіків по відношенню до жінок. 6. Поділ статей у змаганнях парадоксально супроводжується тенденцією до гомогенізації гендерної діяльності, створюючи загальні схожості тілесних практик. З огляду на першість досягнень виробництва, чоловічій та жіночій спорт став однаковим. Це відповідає, на рівні образу тіла спортсмена, тенденції до андрогінії. Жіночі прагнення звільнитись не тільки не протилежні цій конфігурації, а й частково входять до неї, через прагнення до рівності з чоловіками вони виконують те саме і нічого іншого. «Спорт для всіх» часто популяризує основний візерунок, також забезпечує андрогінну концепції. Однак, на спортивній хвилі популярні практики мали своє продовження або з’являлися знову в різних формах. Цирк і фрік-шоу слугують одній ніші. Робітничій спорт був іншим, у святкових заходах датських трудящих (Fagenes Fest) прислуги бігала з відрами, керамісти ходили з купою тарілок на голові, сильні та товсті жінки (і чоловіки) перетягували мотузку, а соціалістичні розвідники змагалися у поїданні кремових виробів. У практиці місцевого спорту, популярність карнавалів та фліртування також робили своє. Нові спортивні ігрища: походи, ігри, фестивалі Зростання народних ігрищ як сучасного феномену було реакцією на спеціалізацію спортивних дисциплін і зникнення елементів святковості зі спорту. Під загрозою відчуження через фрагментарне життя, люди намагалися створити ідентичність за допомогою спільної тілесної діяльності, народних ігрищ. Однак, спортивна ідентичність може також відтворювати деякі моделі спортизації, фольклоризації і педагогізації. Народні ігрища розвивались у три основні етапи. 1. Перша хвиля народних ігрищ була пов'язана з романтичним відродженням початку дев’ятнадцятого століття на основі «народу» і «популярності», що поєднувало традиції культураліста Йоганна Готфріда Гердера, демократичне значення «народу» і пошуки національної ідентичності. Незважаючи на деякий матріархальних підтекст народної термінології (Muttersprache, рідна мова), жінки зводились на маргінес початкових народницьких ігор, німецькою Volksturnen, у слов'янських народів гімнастика Сокіл. Хоча патріотичний мілітаризм і католицизм перешкоджали участі жінок, у деяких районах жінки навіть складали більшість у деяких з таких рухів. Данська гімнастика folkelig, заснована на гімнастиці Lingian, почалася майже водночас серед чоловіків та жінок у кінці дев'ятнадцятого століття, в двадцятому ж столітті жінки становили більшість у folkelig, а атмосфера цього свята характеризувалась як «м'який жіночий націоналізм». 2. У новій хвилі, що бере початок після 1900 року, «повернення до природи» і прогресивні молодіжні рухи сприяли новій хвилі діяльності, часто характеризованій терміном «volk». «Індіанці» і «Народ» Вудкрафту прагнули до зеленої природи, використовували імена, обряди і практики індіанців, а також пропагандували мир і соціалізм у рамках Міжнародного руху «Сокіл». Бойскаути набули більш чоловічої та військової форми, але також було створено окрему організацію для дівчат, Гьолскаути. Німецькі Друзі природи починались як туристичний рух робітників і заснували безліч хатин для подорожніх по всій країні. Німецький молодіжного руху Вандерфогель розвивав автономну культуру заходів на природі невеликих самоврядних груп (для хлопчиків, дівчаток і змішані групи), що займались подорожами, співами, танцями та іграми в лоні зеленої природи. Більшість цих рухів вели приголомшливу жваву дискусію і мали цілі конфлікти з приводу поділу чи єднання статей. Німецькі та австрійські Volkswandern, створені після 1945 року солдатами окупаційних військ, трансформувались в Америці, де Американська асоціація народних ігрищ з 1970 року сприяла беззмагальним народним подорожам, народним подорожам на велосипедах, народним катанням на лижах і народному плаванню у більше ніж 500 клубах, часто в якості сімейних заходів. Міжнародна федерація народного спорту функціонує з 1968 року в якості головного організатора беззмагальних народних ігрищ та народних подорожей, спорт для всіх, «друзі природи» і туристи приблизно в 30 країнах в основному складаються з жінок та родин. Серед учасників заходів ААНІ 58% складають жінки, 70% - у віці 35-60 років, а 72% мають дітей. Особливим випадком є верхова їзда, яка в деяких європейських і скандинавських країн є улюбленим видом спорту молодих дівчат. Як беззмагальний спорт з характерним дисбалансом статевого співвідношення (80% дівчат у Німеччині) контрастує з чоловічою традицією аристократичної та військової їзди верхи і з домінуючим зображенням верхової їзди спортивним змаганням. 3. Остання хвиля volkssport пов'язана з новим культурницьким рухом 1970-х років. Нові ігри походять з Каліфорнії, де беззмагальний ігровий рух, пов'язаний із антивоєнними акціями. Варто зазначити, що Нові ігри засновані на процесі гри, а не на результаті, на м'якій соціальній взаємодії, тілесному контакті, творчості, здивуванні та смішному, вони мають особливу привабливість для жінок і помітно впливають на нові феміністичні кола. Паралельно з Новими іграми, старі ігри, засновані на традиціях народної культури, знайшли нових прихильників для народних ігрищ і організовувались великою серією фестивалів і заходів у 1970-1980 роках. Засновані на фестивалях Flemish Folk Games File і Vlaamse Volkssport Centrale у Льовені, які реєструють і розробляють практичні ігри, соціальним профілем учасників народних ігрищ у Фландрії (1969-89 рр.) є старші люди, чоловіки нижчих верств з міст, більше за селян. До того ж жінки не причетні до ряду народних ігор взагалі. Вони складали меншину (1:10) в боулінгу, стрілецьких іграх та іграх з тваринами, хоча мали дещо краще представництво у іграв у пабах (22%) і іграх з метання (25%). Ігор з більшістю жінок не відомо, але жінки складали більше 40% у trou madamе (гра з мискою і луком), struifvogel (пташиний дартс), gansrijden (кидання гусаків) і sjoelbak (шаффлборд). У цих іграх є великі відмінності між статевим складом учасників, від 0 до 44% жінок від гри до гри. Це демонструє соціально-культурний дисбаланс (а не «природний») і нагадує різницю в конструкції традиційної народної культури. Слабке представництво жінок у фламандських народних ігрищах (як і наприклад у Басконії) може пояснюватись сильним конкурентним характером гри, а також їх етнічними націоналістичними коннотаціями. На відміну від цих моделей, датський рух традиційних ігор з 80-их років характеризується набагато більшою участю жіноцтва. Жінки складають більшість серед молодих учителів у народних іграх (60%), а також у місцевих фестивалях вони мають провідну позицію. Це може свідчити про те, що жінки більш активні в інноваційному спорті, особливо це стосується ігор, забав і розваг з «м'якими цінностями». Міжнародна асоціаціація культури і спорту, заснована в 1995 році та очолювана датськими жінками, функціонує в якості фундуючої організації для народних ігрищ, народної гімнастикими і фестивалів у 50 країнах світу та має основоположним принципом єдність чоловіків і жінок. Зміни в гендерних моделях можна також спостерігати на прикладі розповсюдження «екзотичних» видів спорту. Капоейра, традиційний спорт чорних бразильців, став популярним у молодіжній культурі західних метрополій, наприклад у Амстердамі та Копенгагені, зокрема і серед дівчат. Більш спортивну форму сучасного ушу (заснована на історичній підготовці воїна) також практикують жінки, як це було показано на першому Чемпіонаті світу з ушу у 1990 році у Пекіні. Іммігрантська культура (пере-)винайшла нові форми танцю як bhangra, поширена серед азіатів Великобританії. Це надає змогу молодим жінкам і чоловікам зустрічатися, незважаючи на їх статевий поділ, і робити свій внесок у процес етнічної ідентифікації. З іншого боку, хтось бачив появу західної дискотеки у Китаї, прикладом якої є disike, дискотека для старших, що особливо популярна серед немолодих жінок. Те, що ці зміни можуть мати революційний характер стало очевидними у процесі розпаду Совєтського Союзу після 1989 року. У країнах Балтії, а також у Татарстані і серед жителів Сибіру жінки грають важливу роль у відродження народних ігрищ, що пов'язано з пошуком нової (старої) національної ідентичності, створюючи альтернативу патріархальному державному спорту старого режиму. Не існує ні однієї всеосяжної картини гендерних відносин у народних ігрищах. Але один контраст очевидний: у той час як сучасний спорт може обходитись без жінок як щось майже нейтральне (хоча після чоловічих зміщень), народний спорт - ні. На новому історичному рівні, народні ігрища зацентровані навколо фестивалів, що поєднують статі, а також ігор відмінностей, а, отже, в основному навколо гендерних питань. Коли народні ігрища підкреслювали тілесний досвід і процес був головнішим досягнень і продуктів, то це ставало особливо привабливим для жінок або й ставала частиною власного жіночого руху. Якщо сучасний спорт приховував гендерність, народний спорт - частина відновлення статей у спорті.