автор невідомий
РАФ і «Червоні Бригади», безперечно, належать до когорти найцікавіших контор штибу «аксьйон дірект» у післявоєнній Європі. «Червоні партизани» воювали в умовах міста із застосуванням методів індивідуального і масового терору. Подекуди жертвами ставали мирні люди. Найчастіше ? вірні слуги і гнобителі трудового народу.
Легенда лівацьких ультра ? «Червоні бригади» однаково ненавиділи системних комуністів, демократів і неофашистів. Перших за зраду ідеалів пролетаріату, других ? за капіталізацію суспільних відносин в Італії. Помилкове твердження, що ліваки завжди є п?ятою колоною. БР його спростовували, зарахувавши СРСР разом зі США до списку ворогів. Емпіричний досвід лівих не варто відкидати українським націоналістам ? соціальній фракції національно руху. У кожній ідеології є раціональне зерно. Передусім з огляду на теперішнє ідеологічне зближення італійських послідовників соціальної справедливості і національної величі. За майбутню соціал-національну Велику Україну. Без апологій терору і насильства у чистій формі.
«Червоні бригади» були створені в 1969 ? 1970 роках. Організатори й ідейні керівники БР ? Маріо Курчо і Франческіні. Основний район діяльності організації ? промислова зона Мілан ? Турін ? Генуя. З 1970 «бригадисти» поширюють листівки, підпалюють автомобілі, здійснюють диверсії на підприємствах, експропріації, викрадення і «пролетарські» суди. Перша операція «Червоних Бригад» проведена 28 листопада 1970 ? серія вибухів на заводі «Піреллі». В перші роки діяльності БР терор здійснювався проти начальників заводської адміністрації, управлінців і керівників підприємств. З плином двох років нагромаджувалися бойові сили і відпрацьовування організаційної й управлінської структури, що були визнані досить придатними для організації широкомасштабних операцій у 1972. БР створили ієрархізовану структура, що дозволяла керівникам організації ефективно керувати діяльністю бойовиків, не піддаючись небезпеці викриття. 3 березня 1972 відбулася перша велика акція БР ? викрадення члена керівництва «Сіт-Сіменс» Ідальго Макк?яріні. Другий етап боротьби починається з викрадення заступника головного прокурора Генуї Маріо Соссі (перше викрадення державного чиновника). За його звільнення терористи зажадали свободи 8 арештованим керівникам угрупування «ХХІІ оттобре». У 1976 випливає убивство терористами прокурора Генуї Франческо Коко, що заважав обміну Соссі на терористів. У 1974-1975 р. проходить перебудова БР ? створюється «Стратегічне командування» (диреціоне стратеджико, членами є як нелегали, так і ведучі звичайне життя: Рикардо Дурра, Моретті, Бальцерані й ін.) і «Виконавче командування» (діреціоне екзекутива). «Виконавче командування» координує діяльність колон і керує операціями. БР складалася з: терористичної мережі (колони: Рим (з 1976), Мілан, Турін, Генуя, Венеція), розвідки і служби інформації, що займаються впровадженням людей на виробництво, у міністерства, поліцію; психологічної служби, що зайнята вивченням впливу повідомлень ЗМІ на людей. Колони розбиті на бригади, що складаються не більш ніж з п'яти членів. Чисельність бойовиків БР ? до 500 чоловік. В другій половині 1970-х БР переходять до прямого збройного насильства: убивств і каліцтв. Пік діяльності Червоних бригад приадає на 1977-1981 р. У цей період терор очолив Маріо Моретті. Значній загрозі піддавалося життя журналістів, що викривали терор, і адвокатів. У 1977 БР розв'язують війну проти ЗМІ: нападам піддалися багато журналістів. У 1977-78 ? обговорюється питання про перехід від «демонстраційних дій» до «постійних акцій» і «розширенню кола цілей». З цього моменту терористи переходять до прямих постійних атак на представників державної влади. Усього за період з 1971 по 1980 в Італії терористами убито 15 прокурорів і суддів.
У 1978 року відбувається знамените викрадення Альдо Моро. Викравши цього політика, Червоні Бригади намагалися змусити уряд піти на переговори і визнати в такий спосіб «Бригади» повноцінним політичним опонентом. Після убивства Моро бригадисти переходять до масових акцій ? об'єктами нападів стають школи, університети, транспорт. 1979 стає рекордним за числом терористичних актів ? вчинено 2150 нападів, з яких 133 ? нападу на навчальні заклади, 110 ? на профспілки, 106 ? на секції ХДП, 91- на секції Комуністичної Партії, 90 ? на казарми карабінерів і поліцію. З 1980 терористи, що покаялися, дають сенсаційні покази, які дозволили поліції заарештувати більшість терористів. Першим «розв?язали язика» П. Печі, що займав високе місце в ієрархії терористів. Після звільнення в 1982 американського генерала Доузера за кілька тижнів схоплено 300 терористів. Були розгромлені Туринська, Міланська, Римська, Венеціанська колони. До 1983 року арештували 1000 терористів. Терор останнього періоду діяльності БР не носить масового характеру. Операції ретельно плануються, замахи починаються проти конкретних осіб. Терористи, що залишилися на волі, розробляють «нову стратегію», відповідно до якої терор спрямований проти відомих суспільних діячів, замахам піддаються економісти, що розробляють програми реконструкції економіки. У 1984 у рядах партії відбувається розкол на «старих» і «молодих», що утворилися в результаті розколу фракції і прийняли назви «Червоні Бригади ? Комуністична Партія, Що Бореться,» (BR-PCC) і «Червоні Бригади ? Союз Комуністів, що Борються,» (BR-UCC). «Старі» наполягали на активізації масової діяльності і розглядали СРСР і США ворогами в однаковій мірі; «молоді» відстоювали т.з. активізації терору, СРСР розглядали другорядним ворогом у порівнянні зі США. До 1985 на волі ? не більш 300 терористів, з них активно діючих ? близько 100. У 1986 відбулося 20 терористичних актів і одне убивство ? це був найбільш спокійний після 1969 рік. 1989 став останнім, коли «Червоні Бригади» представляли яку-небудь небезпеку. Наприкінці 1980-х ? 1990-х «Червоні Бригади» чи діючі від їхнього імені терористи організували і провели кілька малозначних терористичних операцій. Сьогодні, за припущеннями ? до складу «Червоних Бригад» входить ледве 50 чоловік.
Переклад і вступ Степана Молчана, ВО «Свобода», м. Рівне,