Святослав Вишинський Проблема українського Сходу з кожним роком дедалі голосніше заявляє про себе. Попри гнилу демагогію політиків і патріотів, які вже давно перестали дивитись на Україну інакше, як через призму верби і калини, ми з вами розуміємо: пустими заявами і спробами відвернутись проблема не вичерпується. За ширмою культивованого і виплеканого самообману останніх 15 років кожен українець у своїй переляканій душонці відчуває страшну істину: там, де закінчується Україна, починається Схід. І це "там" з кожним роком все більше походить на "тут". "Не заметили ли мы сейчас, что в самообмане мы были-тревогой-чтобы-избежать-ее?" Україна - територія цивілізаційного пограниччя, проте ця данність, окрім політичних спекуляцій та легковажних маніфестів, досі не була глибоко осмислена. Характер пограниччя криється у постійній динаміці, його природа - невизначеність. І ті, хто марять про український "ковчег під вітрилами толерантності", здається, не бачать скель, на які цей ковчег мчить. На поч. ХХІ ст. продовжувати говорити про те, що політична розколотість України - міф, витворюваний зовнішніми ворогами при помочі ворогів внутрішніх - є більш ніж наївно. Справа не в олігархах і не в політиці, справа у ментальній відчуженості половини de facto неіснуючої української нації. І річ у тім, що будь-якої половини. Щоб зрозуміти, до чого я веду, потрібно докорінним чином переглянути українську історію XVI-XVIII ст. з позицій цивілізаційного протистояння. На тлі історичних процесів, пов'язаних із експансією в Дике Поле, остаточно утверджується чітка розмежувальна лінія між Орієнтом та Окцідентом. Географічна межа між степовою та лісостеповою зонами материка є тією сакральною віссю, навколо якої пульсує життя Евразії. Територія України – цивілізаційне пограниччя, духовний зрив, нічийна земля. Проте можливість дошукування суті питання затемнена плутаниною етнонімів "руси" ("русини") і "українці", остаточно оформленою у XVIII ст. В той же час - плутаниною невипадковою. Період, коли Русь проникла у пограниччя Дикого Поля і перейшла цивілізаційний Рубікон - і є часом народження "України" у теперішньому розумінні цього слова. Подолавши умови власного буття, феномен цьогобічної України набув від'ємного прочитання, ступивши на грунт метафізичного Орієнту – сфери актуалізованого простору. Йде мова про утвердження трансцендентної України, яка, виходячи з нових цивілізаційних координат, стала метафізичним антиподом традиційної Русі. Козак увійшов у степ, щоби степ увійшов в його душу - відбулась актуалізація степового архетипу в тілі етносу, що породило нову спільноту. Це та Україна, стосовно якої правдиві слова Пілсудського: "Наші цілі настільки невизначені, а відомості про ворога настільки малі, що ми цілком можемо собі дозволити рухатися в будь-якому довільно обраному напрямку". Справжній Близький Схід зовсім поруч, і він значно ближче, ніж декому здається. Щоб осягнути всю розірваність України політичної, необхідно вийти за рамки однойменної етнодержавної формації. Істинні причини лежать водночас назовні і всередині. Проблема України - це проблема метапротистояння двох світів. Прихована війна двох Україн - це індивідуалізована боротьба потенційного і актуалізованого, інтенсивного і екстенсивного, статичного і динамічного архетипів Заходу і Сходу. В ключі цього ми ставимо під сумнів існування однієї України. Це правдиво навіть за умови періодичної зміни знаків полюсів двох імперій: ми є українцями постільки, поскільки ми є українцями стосовно одне одного. Наш трагізм - у тому, що ми вперто й до крові б'ємось об дзеркало у непорушній впевненості ідентичності власного відображення. Як той Заратустра, заворожено стоїмо на краю прірви, і не в силі відірватись... "Попробуй подолгу смотреть в пропасть, - и она заглянет тебе в глаза".