Сергій Чаплигін
У спорі щодо універсалій вималювалося три основні позиції – Іоанна Скота Ерівґени, Фоми Аквінського та Вільяма Окками.
Нагадаємо, що ідеї останнього походять з переконання, що жодних сакральних реальностей самих по собі не існує, є лише світ матеріальних речей, і людський розум конструює на підставі спостережень за ним свої знання.
Визнання первинності існування речей ставило в центр уваги спостереження та експеримент із речами.
З цього народжується філософська концепція, що отримала назву емпіри?зм (грец. ?μπειρ?α — досвід). Емпіризм говорить, що єдиним джерелом і критерієм всіх знань є досвід і, відповідно, всі знання ґрунтуються тільки на досвіді. З погляду емпіризму, нічого неможливо довідатися про світ, окрім як зі спостережень за реально існуючими речами в умовах досвіду.
Основний принцип емпіризму полягає в тому, що життєва практика, мораль та наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.
Сакральність Буття відкидається прихильниками емпіричної філософії як забобон, що фальсифікує картину спостережуваної зовнішньої реальності. Культи й обряди, традиції й міфи, давні заповіти й перекази, що йдуть углиб століть, духовний та релігійний досвід не мають жодного сенсу в реальному житті.
Іншою складовою стало уявлення про світ, природу та суспільство як про механізм. Цей напрям у філософії зводить усю багатогранність світу до механічного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку – до найпростіших законів механіки, на кшталт годинника.
Це повністю суперечить розумінню про Всесвіт як про організм, яке властиве Церковному баченню.
Із цих нових, небувалих моделей світу – як досліджуваного та механічного нагромадження матеріальних речей походить зовсім нове розуміння природи реальності.
Ключовими фігурами в цьому напрямку стали:
Френсіс Бекон
Вважав, що тільки розум є головною та вищою якістю індивідуума. Те, що лежить поза розумом має бути відкинуте. Все, що походить не від розумових висновків і спостережень за зовнішнім світом є неспроможним.
Програма Френсіса Бекона полягала у звільненні розуму від вищих реальностей, давала йому (розуму) статус найвищої та останньої інстанції в розумінні та поясненні Буття.
Ідеальним суспільством, за Беконом, є таке, що будується на розумовій діяльності. В ньому мають бути відкинуті ті речі, які не мають раціонального пояснення.
Джон Локк
Закінчену філософсько-політичну програму розробив послідовник Френсіса Бекона – Джон Локк. Він уперше застосував основні принципи емпіризму до уявлення про людину та суспільство.
У центрі філософії Локка перебуває "людина без властивостей", такий собі наділений розумом та сформований зовнішнім середовищем механізм. Завдання людини полягає в тому, аби, розвинувши свої раціональні якості, вона звільнилася від станових, догматичних, кастових та інших традицій і побудувала нове суспільство, засноване на договорі між такими ж індивідами.
Саме філософія Локка і лягла в основу сьогоднішнього лібералізму.
Відтоді світ зі сфери ідей став сферою речей, а з форми цілісного існування перетворився на складену з приватних індивідуумів умовність.
У спорі щодо універсалій вималювалося три основні позиції – Іоанна Скота Ерівґени, Фоми Аквінського та Вільяма Окками.
Нагадаємо, що ідеї останнього походять з переконання, що жодних сакральних реальностей самих по собі не існує, є лише світ матеріальних речей, і людський розум конструює на підставі спостережень за ним свої знання.
Визнання первинності існування речей ставило в центр уваги спостереження та експеримент із речами.
З цього народжується філософська концепція, що отримала назву емпіри?зм (грец. ?μπειρ?α — досвід). Емпіризм говорить, що єдиним джерелом і критерієм всіх знань є досвід і, відповідно, всі знання ґрунтуються тільки на досвіді. З погляду емпіризму, нічого неможливо довідатися про світ, окрім як зі спостережень за реально існуючими речами в умовах досвіду.
Основний принцип емпіризму полягає в тому, що життєва практика, мораль та наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.
Сакральність Буття відкидається прихильниками емпіричної філософії як забобон, що фальсифікує картину спостережуваної зовнішньої реальності. Культи й обряди, традиції й міфи, давні заповіти й перекази, що йдуть углиб століть, духовний та релігійний досвід не мають жодного сенсу в реальному житті.
Іншою складовою стало уявлення про світ, природу та суспільство як про механізм. Цей напрям у філософії зводить усю багатогранність світу до механічного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку – до найпростіших законів механіки, на кшталт годинника.
Це повністю суперечить розумінню про Всесвіт як про організм, яке властиве Церковному баченню.
Із цих нових, небувалих моделей світу – як досліджуваного та механічного нагромадження матеріальних речей походить зовсім нове розуміння природи реальності.
Ключовими фігурами в цьому напрямку стали:
Френсіс Бекон
Вважав, що тільки розум є головною та вищою якістю індивідуума. Те, що лежить поза розумом має бути відкинуте. Все, що походить не від розумових висновків і спостережень за зовнішнім світом є неспроможним.
Програма Френсіса Бекона полягала у звільненні розуму від вищих реальностей, давала йому (розуму) статус найвищої та останньої інстанції в розумінні та поясненні Буття.
Ідеальним суспільством, за Беконом, є таке, що будується на розумовій діяльності. В ньому мають бути відкинуті ті речі, які не мають раціонального пояснення.
Джон Локк
Закінчену філософсько-політичну програму розробив послідовник Френсіса Бекона – Джон Локк. Він уперше застосував основні принципи емпіризму до уявлення про людину та суспільство.
У центрі філософії Локка перебуває "людина без властивостей", такий собі наділений розумом та сформований зовнішнім середовищем механізм. Завдання людини полягає в тому, аби, розвинувши свої раціональні якості, вона звільнилася від станових, догматичних, кастових та інших традицій і побудувала нове суспільство, засноване на договорі між такими ж індивідами.
Саме філософія Локка і лягла в основу сьогоднішнього лібералізму.
Відтоді світ зі сфери ідей став сферою речей, а з форми цілісного існування перетворився на складену з приватних індивідуумів умовність.