Гільгамеш (far-right SHARP)
Псевдо автора умовне, чого не скажеш про переклад вжитого ним же самовизначення. Його важко сприйняти, оскільки семантичне підгрунтя терміна втиснуто до взаємовиключних понять. «Ультраправий скінхед проти расових забобонів» ріже вухо, поза тим ми стверджуємо його онтологічний статус. Під нею, себто назвою, відомі нечисельні зараз групи американських скінхедів, котрі разом із частиною trad-, gay-, sXe-, іndependent-, fencewalkers-scins та greenheads, відкидають нав?язане евоюційним тупиком відношення до іншокольорових суб?єктів, принаймні, у якості обов?язкового для самоідентифікації, а відтак, препаруються під кодовою назвою «націонал-антифа»: свідомі власного походженя і права на нього несхожих на себе.
Сегрегація в середовищі скінхедів набуває аналогічних до братів наших менших рис, котрі, в свою чергу, характерні незначними підвидовими схрещеннями у ссавців; ніколи ? видовими, рідко ? порушеннями ареалу і територіальних прав популяції, лише сезонні міграції і, наскільки дико це не звучить ? розповсюдженим серед тварин архетипом «крові і грунту».
В Європі налічують тридцять підвидів вовків, котрі замешкують (часто в минулому) відособлені території і ніколи не схрещуються, не виходять за межі власної географії і не мігрують за жодних обставин.
І наостанок ? увімкніть МTV. Потерпіть півгодини, котрої буде достатньо, для того щоб у підсумку зафіксувати відсутність «білих» в афро-американськиї кліпах а-ля «хто не тягне соул, той читає реп». Котрих, зауважте, ніхто не звинувачує у «расизмі» «етнічній сегрегації» і «апартеїді». В той же час, негр на тлі двох білявок і по цей день вважається ознакою напрочуд гарного смаку. Як і твердження, ніби-то «біла кров» занадто бліда.
Колись в каву лили молоко, зараз навпаки. Про це текст, контраверсійність котрого покликана задуматись (прим. пер).
Вони брешуть. Позаяк світ не ділиться на білих, гетеросексуальних чоловіків, котрі вододіють засобами виробництва, і худющих (певно від недоїдання), часто жіночої статі, мусульманської релігії, близькосхідного, південноазійського або африканського походження, найманих і геть упосліджених, працівників.
Це не так і події в Нью-Орлеані, Парижі, Сирії-Палестині-Індонезії свідчать про появу явища, на котре до цього дивилися крізь пальці і здебільшого ігнорували, впершу чергу ті, хто не завжди правомірно називає себе «антифа». Це «расизм навпаки», «чорний» і «антиєвропейський» расизм.
«Антифа» (я свідомо використовую лапки, що уможливлює сумнівність цього статусу по відношенню до окремих із його самопроголошених носіїв) не вірять у геноцид білої меншості Орлеана (їх заміняє рівноцінна «чорнопантерівська» інфа про буцім-то расистське поводження вже прибулих білих рейнджерів ? хто б сумнівався!); у мусульманський, або, як мінімум, виключно не (+анти) європейський характер паризьких погромів; тваринний (насправді ? політичний) фанатизм «любителів палити данські прапори»; витискання білої меншості із Алабами, Намібії, Мозамбіка, ПАР, північних Парижа і Лондона, Західного Берліну, окремих кварталів Ріо тощо.
Згідно «антифа-казок» (щит проти собі подібних) афро-алабамські мародери грабували всіх (в той час як «fash» ? однозначно класово закомплексований європоїд), цілком «по-братськи» розійшовшись із кількапроцентним білим населенням; французські погроми мали виключно класове підгрунтя, а «образа Магомета» ? тут об?їдемо (аби потім підставити ногу) лижню коментарів, надто вже вона слизька. І смішна.
Є речі, котрі не підлягають виправданню ніде і ніколи. Це Голокост, Голодомор, різноманітні геноциди-етноциди, їх варіації на тему «мовних вбивств» (жахи колонізації, назагал), неправильна екологічна політика, інші злочини проти людства.
Вони варті обструкції, себто засудження, але не забуття.
Інший випадок (замотаний до обгортки під назвою «правда») ? це обкатана у праві (як в сметані), можливість стріляти у флоридських мародерів, мета котрих Ваше майно; в обливаючих бензином Вашу машину чорношкірих хуліганів або прагнучих підпалити Ваше посольство, муслімів ? це не «фашизм», і тільки навпаки ? потворне рило прихованих мотивацій і спроба заховати власні ікла прибулими, їхнею «буржуазною кришею» і етнічно кастрованими мілітантами під назвою «антифа» (чия місія ? неприхована куфією колаборація на користь кольорових окупантів).
«Захист прав людини» у пропагованому зараз варіанті нагадує класичний німецький нацизм зразка 30-х років минулого століття. Не так він, як урівняні «новими веймарськими законами» наці-мігранти, зображення котрих подібні на молодого Гесса. Етнічний надрив (нас експлуатують задарма), підтримка з боку завше продажньої буржуазії (і наступний ніж в спину у вигляді відсутності соціальних гарантій), наростання фундементалістських очікувань (від другої (арабської, хто не в курсах) державної у Бельгії до закликів щодо створення окремого європейського халіфату (цікаво, як розцінють їх самоназвані лібертарії?) і, по великому рахунку ? цілком антиєвропейський дискурс, у всьому, що стосується можливої цивілізаційної протидії. Чим не нацизм? ? нова релігія (іслам), корпоративність (як пережиток родового суспільства), авторитаризм (підгрунтя теократичної держави), ксенофобія (по відношенню до невірних), здатність до насильства (в межах «ісламського ареалу»), останній кидок на Захід (і %-е зростання «інших семітів»-негроїдів), псевдокласова ісламська риторика (той же Джемаль, прикладово)?
Сьогодні звинувачення у так званому «расизмі» це інституційне прикриття, що його як парасольку від арійського сонця, тримає місцева, цілком компрадорська буржуазія ? над головами дешевої робочої сили із країн Магріба.
Мігранти ? не священна індійська корова, їсти котру заборонено. Вони не «богообраний народ», чиє право безпомилково тикати пальцем і верещати на всю вулицю ? «фашист!!!» (в нас цю ролю грають згадані Тягнибоком (нах політкоректність) жидо-москальські «брати». прим. пер.). В них немає потрібної у таких випадках індульгенції, і її роль не здатен зіграти згаданий вище псевдоліберальний протекторат як місцевої так і транснаціональної буржуазії. Рухаємося далі: сьогодні (тут, мов томагавк, зарито нашу принципову позицію) опозиція «фа»-«антифа» є більш ніж умовною, оскільки:
а) вказана дихотомія належить до цілком анахронічного поділу на «лівих» і «правих», неприйнятного в умовах постмодерного джихаду «всіх проти всіх»;
б) сьогодні імператив «фашист-антифашист» немає істотного онтологічного підгрунтя, позаяк «Гітлер ? давно мертвий, а Магомет ? живіший всіх живих». Ось чому питання, чия неприязнь радикальніша залишається відкритим, як і заподіяна ним расова рана, на тлі вимираючої Європи, передусім.
Хто сказав, що приїзджі обожнюють місцевих? І рівень ксенофобії серед них нижчий, а ніж серед так званого «автохтонного, білого» населення? Зважаючи на значну корпоративність, закритість спільноти і родові пережитки частини приїзджих осмілимося стверджувати зусім протилежні явища. «Білим» «до фєні», аби тільки гурт із клумаками оселився на іншій вулиці, а ще ліпше кварталі. «Чорним» ? ні, їхня мрія ? жити на «білій» вулиці, поряд або замість попередніх мешканців. Класові мрії, хай їм грець.
Втім, класовість цієї позиції дуже сумнівна, хоча б тому, що приїзджі не потрапляють до потрібного у справжньому соціалістичному (читай: колективістському) дискурсі архетипу «крові і грунту» і, якщо скористатися недожованим Тойнбі ? є «зовнішнім пролетаріатом», + мають право на цілком справедливий історичний хук справа-зліва-аперкот ? за знищення або креолізацію культури, утвердження наступної меншовартості, фізичне пограбування, в окремих випадках ? геноцид з боку бувших метрополій, передусім. У СЕБЕ вдома, шляхом морально обгрунтованої, історично та соціально справедливої девестернизації.
«Антифашизм» ? це міт. Так стверджують лідер німецьких націонал-автономів Петер Тофлер (в концепції так званого «національного антифашизму», себто боротьби не лише супроти авторитарних одноплемінників ? за сегрегацію без апартеїду і Німеччину без «Сірих вовків»; німецькі націонал-марксисти з «Дойче колєг», для котрих «фашизм» ? це практикований лівими захист прав всіх, крім, звичайно, німців»; і Костянтин фон Хоффмайер, котрий зважає на тоталітаризм, яко першочергову фашистську ознаку, позаяк ксенофобія є медаллю на шиях і місцевих, і прибулих, а відтак методологічно не валідна. Це міт, як і те, що nazi повертаються (згадайте істерики, передумова котрих ? окремі успіхи здебільшого популістично налаштованих ультраправих у Франції (Національний фронт), Австрії (Партія свободи), Німеччині (Націонал-демократична партія), Данії (Народна партія), Бельгії (Фламандський блок) тощо).
Міт ? це набір маячні штибу: «Петлюру забив антифашист-єврей», Коновальця-Ребета-Бандеру тощо ? антифашисти-українці і, нарешті, бідолашного Фонтейна (як, властиво і його земляка-режисера, цього справжнього антирасиста) ? «антихвашист-араб». На іншій шальці терезів ? Малкольм Ікс загинув від рук «білого расиста», прикладово.
Сидять вожді «Чорних Пантер», «Нації Іслама», Антоніо Негрі і Шакал, «білі сепаратисти» і голомозі націонал-революціонери з «Нації Хамерскінів», любителі тварин, екосаботажники і просто зоофіли. Їх «щемить» Система. «Нє вопрос». Тут шкіра і величина зубів не грають накидуваної їм ролі. Занадто різношерстна публіка.
З іншої гавані це просто нонсенс. Нонсенс твердження щодо «дікого антісєміта» Петлюри, «фошшиста» Бандери і, на злобу дня ? критика ісламу і мусульман, з будь-яких позицій є, в першу чергу, критикою ісламу і мусульман, а не штином на ім?я «расизм».
Расизм ? і в цьому корені справжнього, себто «національного антифашизму» ? це ВІЙНА ІНШИХ ПРОТИ НАС: оголошена і неформальна ? образ «хохла» в анекдоті і нав?язування малоросійських історично-культурних стереотипів, Вєрка Сердючка і і шизофренічні витівки 5-ї колони; Вітренко, «Прорив» і безпідставно «українский» комсомол, разом з іншими «удзєльнікамі» допущеного 14 жовтня антиукраїнського шабашу на Хрещатику; це їхні «мазепи», «бандери» і ширше ? «украінство ? ето немецкіє видумкі»; це практика самозваних «антифа» (я не хочу образити всіх), частина яких ховається за маскою тваринної українофобії; це образ «українця» на вустах окремих, особливо «продвинутих» викладачів (котрі, між іншим, плутають лібералізм Сміта і лібералізм Струве ? читай чорносотенство); це блядське «гаварі са мной па-рускі» і мізантропічні проповіді британських імамів, заклики до відкриття європейського фронту а-ля «тотальний джихад» і кров, всюди, де гноїться рана на ймення «іслам» ? від Філіпін й Індонезії до Чечні, від Британії до Судану, від Афганістану до бразильської «Нації Ісламу».
Ліві помиляються, визначаючи, як мінімум, два теж лівих антиімперських фронти: арабський світ і Південну Америку. Щодо першого ми категорично не згодні, оскільки-поскільки мігранти (тут ходить про носіїв надзвичайно потужного ідентитету ? релігії пророка Магамета) ? теж люди, за умови, що наший генний шлунок здатен їх переварити. Гірше ? це роля жуйки в процесі травлення нас самих: популяцією, традицією і цивілізаційними перспективами послідовників полковника Каддафі і його безсмертного імператива: «Європа належатиме чорним» (сам він араб). Для інтелектуалів зауважимо: Фанон, і приписувана «жовтим» лівизна ні про чому, ідеться про чистої води «зелений фашизм» (від кольору прапора, на вирубках європейських дібров).
Протидія наступу «дикого ісламу» і справжній європейський антирасизм (національний, арійський, український), позаяк расисти ? популяція прийшла (у нас здебільшого «північні старші брати», легально існуючі сіоністські організації і у побуті сильні кавказькі земляцтва ? тоді як підтримка «людей без гумору» ? ряджений до незаслужених лібертарних риз дійсний і діючий фашизм, себто ксенофобія всередині власної спільноти; на підтримку іншої, котра з останніх сил прикидається пригнобленою; яскравий приклад ? рух «антинімців», з їхнім чисто фрейдистським комплексом вини?
Для мене бути українцем і антифашистом ? не рівнозначно любити іноземців більше за своїх.
Спочатку я ? українець, а вже потім ? людина. Перше визначає друге, а не навпаки (прим.пер.).
Безсенсовість таких положень у тому, що справжні фашисти нікуди не йшли, оскільки, повторимось, смажена під різними (антирасизму, класової боротьби, «прав людини або меншин», гуманізму тощо) соусами «негрофілія» не страва на щодень, не панацея, чий смак спочатку приїдається, потім гірчить, а по тому тягне на блювання. Європу вирве або ж ? смерть від інтосиксації. Третього не буде ? очищення або отруєна сильнішими генами кров ? смерть спільноти, народу, раси ? тільки так.
Стояти за інтернаціоналізм на усіх фронтах. В протилежному разі явище під назвою «антифашизм» весь час цілиться по своїм воротам. Свідчення цьому теоретично відсутній «білий пролетаріат». Натомість «чорний», в буквальній, переносній і мігрантській розшифровці насправді видимих кодів. Нас виштовхують на маргінес актуального опору, на нас вішають ярлики і таврують, як биків на ранчо. Ми німі ? вони глухі, хвороба шириться, під її вплив, наче під асфальтний каток потрапляє все більше раніше поважаючих себе національних спільнот. Зараз Європа ділиться останнім: після соціальноорієнтованої системи, робочих місць, гамака під сонцем і котеджа в Раю, культурного простору і автохтонних прав ? своїм МАЙБУТНІМ.
Ти хочеш цього для своїх дітей? ? Тоді опирайся. Справжній інтер-Націоналізм ? це голос «крові і грунту», «свій до свого по своє», чужого нам не треба.
Аn?, an?, antif?, antifa! Anti-antifa.
Не забувай свій ДНК ? вони пам?ятають про свій.
Їхня зброя ? хромосоми, наший захист ? презерватив.
П.С. У вузькому розумінні «Anti-antifa» ? назва двох російських ЖЖ-блогів, і однойменної московської crew;
в медіальному ? обгрунтований наприкінці 70-х американськими супрематистами постулат так званого «білого сепаратизму» ? у 80-х його підхопив розчарований вождизмом європейський націоналістичний спротив (спрямований на співзвучну антифашистську, часто автономістську і на загал ліву цунамі ? з цілком аналогічними акціями: direct action, оприлюднення «ворогів народу», самвидав і демонстрації) ? в Німеччині, а по тому інших, в тому числі східноєвропейських країнах. Варіанти: берлінські націонал-автономи (вони ж «націонал-анархісти», «автономні націоналісти» і, за сумісництвом ? «націонал-антифа»); «автономні групи вільних націоналістів» (на руїнах частково розгромлених німецьких ультраправих типу НДП). Власне кажучи, Тофлєр і його Н-А шняга є різновидом цих самих «груп», мета котрих ? пошук більш адекватних організаційних форм, розширення поля діяльності і відмова від респектабельності, що, як не дивно, інколи стає у пригоді ? під час взаємин з каральними органами держави, на приклад;
в широкому ? децентралізація часто підконтрольних націоналістичних рухів і фізична протидія самозваним антифашистам, з числа денаціоналізованих німчур, або захованих за цією маскою супортерів турецько-курдських тощо чинів.
Європейські анти-антифа ? лише частка замішаної на бейсбольних битках націоналістичної активності. В неї чіткі цілі, способи і кредо. Їхній антифашизм ? німецький (він же національний і арійський), його вістря ? проти ворогів тевтонської спільноти. Частина а-афа відходить від дискредитуючих рух гітлеризмів; підфарбовує червоним класичний нацистський прапор; читає д?Ануцціо, Перона, Штрассерів, Сореля, Йокі, інших «червоно-коричневих» піонерів «Третього шляху» або, як прийнято в середовищі адептів ? «лівих націоналістів», у афи ? «криптофашистів»; носять куфії і нашивки Че Гевари, практикують Wandervogel, і, як це не парадоксально ? на відміну від ідеалістично настроєних і водночас матеріально забезпечених студентів-ліваків належать до справжнього білого, німецького, робітничого класу, для котрого «патріотизм» ? це захист свого робочого місця, «націоналізм» ? координація дій і національний протекторат; «расизм» ? навішування ксенофобних ярликів опонентами, а «фашизм» ? колаборація буржуазними компрадорами з числа студіків і бюргерів, на користь дешевої робочої сили, без паспорта і соціальних гарантій.
Зараз можна говорити про фізичне існування «international anti-antifa network», з ідейним центром тяжіння у законодавиці філософської моди ? Німеччині.
Розвиваючи думку можна відзначити функціонування кількох складових теж складного «расистського» явища:
1. Буржуазна система (дрібний, середній і крупний, психологічно бюргерський бізнес) і її псевдоліві супортери (матеріально забезпечені ніби-то «антифашистські» студенти, чиє покликання захищати бізнес своїх батьків, від вимагаючих ліпших умов «білих пролетарів» і одночасно на користь ніби-то упосліджених ненависними расистами носіїв знову-таки ? дешевої робочї сили. Одні легалізують заокеанських трударів, інші захищають від морально обгрунтованих нападок вже позбавлених місцевих, разом навішують ярлики на опонентів, прирівнюють до жахів Другої Світової і виштовхують на маргінес легального опору ? у підпілля, в автономні групи, «національні робітничі партії», за межі своєї, напрочуд «парламентської», «гуманістичної» і «ліберальної» негрофільної Системи.
2. Мігранти, як єдиний «зовнішній пролетаріат». Користують з підтримки компрадорських елементів, жахів ВВВ і колоніальних часів, цілком невірних криптограм типу «расизм» та інших елементів апріорі лояльної посткапіталістичної формації. Разом із тим, більшість із них прагне вищого соціального статуса, шлях до котрого лежить через виконання кваліфікованіших робіт, навиків яких частина з них немає, як і потрібної освіти тощо. Це і низка факторів типу описаного нами «трудового расизму» призводить до якщо не прямого, то, як мінімум, латентного протистояння з місцевими захисниками настояних на «крові і грунті» робітничих прав. В конфлікті з ними влада бере сторону дешевших;
3. Популістські партії ультраправого толку. Застарілі згустки зараз нерентабельної (через відсутність розстріляної «владними повноваженнями» пасіонарності) енергії. Вождиські, наскрізь контрольовані і корумповані вони нездатні вести уперед, крім того, схоже не розуміють приреченості війни, що ведеться на території і за правилами ворога ? в системі, де більшість допомагавших їхнім попередникам традиційних цінностей замінені на ззовні не видну виразку шлунка ? право на додаткову вартість. Свідчення чому ? нездатність виправити ситуацію навіть за потенційно значних електоральних перемог, котрими є (були) успіхи ультраправих в окремих німецьких землях, Бельгії, Голандії, Франції, Фінляндії, Швеції і Австрії.
4. Автономні групи останніх європейців. Про них читай вище.
Українські «автономні націоналісти» це, перш за все, відомі посвяченим і порвавші з партійними структурами «Blood and Honour» (3), «Украинское движение против нелегальной миграции», Всесвітня церква творця (українське відділення), Націонал-трудова партія та існуючі в різних обласних центрах внутрішні, дійсно автономні ініціативи типу «Білого фронту» (Біла Церква) або «Українського націонал-соціалістичного» (Чернівці). Більшість із них географічно локалізовані, культуртрегерські і перебувають на самофінансуванні. Негативне:
не завжди український, властиво націоналістичний статус, розбавлений як сік водою панславістськими вижимками із трохи підгнивших «общих» плодів; згаданий у якості шкідливого вождиський характер, банальний гітлеризм і примітивно трактована націонал-соціалістична тожсамість; історичний редукціонізм, доктринерство, архаїчність і використання непритаманних українцям цивілізаційних коннотацій; etc. (прим.пер.).
переклад: тов. Мазепа, red and brown,
cпец. for «Бриколяж web-log»
На злобу дня: виходячи з окремих емоційних положень та ситуації, що склалася, загалом, редакція web-log «Бриколяж» спростовує (як таку, що насправді не відповідає дійсності) подану у тексті «Час бульби» (автор: Red Patriot) інформацію, а саме: щодо причетності SHARP-скінів та іншої київської антифа-активності до супортерів клубу «Арсенал».
Справжнє українське sorry.
тов. Мазепа.