Святослав Вишинський Сьогодні увечері дивився програму "Новий Час" на "5 Каналі". Гостями студії були професійний адвокат Тетяна Мунтян і професійний революціонер Дмитро Корчинський. Тема телепрограми - традиційний український паразит в особі державної бюрократії. На моє превелике задоволення пані адвокат до студії спізнилась, тому Корчинського вдалося послухати більше. Слухаючи лідера "Братства" я тільки підтвердив для себе той факт, що Дмитро Корчинський – це друга (після Фрідріха Ніцше) людина, яка змушує мене безапеляційно із собою погоджуватись. Навіть тоді, коли я цього не хочу. Якось пан Дмитро сказав, що "тексти - це дзеркала. Кожен читає себе, а не автора". Так от це вірно і стосовно людей. Говорячи про природу українського незграбства, Дмитро Корчинський відмітив головну причину того, чому ми такі. Просто проблема лохів у їхніх поганих генах. І навіть не знаючи законів расології, до аналогічного висновку врешті-решт приходить кожна здорова людина, яка має нещастя тут жити. Тетяна Мунтян, очевидно, належить до іншої породи, тож дозволила собі не погодитись. На її думку, причина всіх наших невдач у боротьбі з чиновницьким апаратом - це просто наша юридична неграмотність. І чомусь я не здивувася. Слухаючи заїжджені фрази з вуст пані Тетяни, котра може годинами блукати нетрями, "в которые может забираться, не рискуя свернуть себе шею, лишь очень образованный человек", я дізнавався все більше і більше цікавого і корисного про закони, укази, підзаконні і нормативно-правові акти, і навіть про менш відомі грізні скарги, яких вельми побоювались свого часу бюрократи в Прокуратурі. Проте пані адвокат не взяла до уваги суттєвої екзистенціальної обставини: невинних немає, і цю тезу, здається, ще ніхто не спростував з часів Едемського вигнання. Перефразовуючи класика: людина винна, проте це було би ще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово винна, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, де вона буде сидіти сьогоднішнього вечора. Теорія середовища в юридичній подачі мене не переконала. Повітряними замками взагалі харчуються переважно лохи. Феномен Тетяни Мунтян, зовні радикальніший від Володимира Чемериса і внутрішньо ліберальніший за довільно взятого Чорновола - це квінтесенція українського інтелігентства. Драгоманівщина прийдешніх поколінь. Плямкаючі інтелігентики, які раніше засідали у Центральній Раді, а нині строчать універсали в Секретаріаті Президента. ""Нам нада спуститися нижче, к народу", - доноситься мляве. Чим нижче, тим просто волосся більш кучеряве". Це все ми вже бачили, і взагалі співпадіння в термінології ніколи не бувають випадкові. Проте я романтик. Я навіть вірю, що в тіло адвоката Мунтян колись може реінкарнуватись дух адвоката Майнгоф. Пригадуються давні слова Корчинського стосовно брикальних навичок пересічних українців: "Тут всі дуже хворі люди. Ми маємо справу з дуже великим проблемами". І коли ми, люди доброї волі, ще плекаємо стосовно цього якісь ілюзії, Господь Бог їх вже напевно давно покинув. Вершиною української революційної свідомості є акт її публічного самоспалення. Або заява до суду, що, по суті, те ж саме. Це замість того, щоб прийти в кабінет чинуші, облити його бензином і спалити к бісовій матері. Хай чорти з ним бавляться, а нам потрібний зайвий ковток повітря. "Коли на заводі погана вентиляція, повинно підпалити помешкання директора". Або самого директора. Час вирішувати проблеми не шахтарськими касками, а пластиковою вибухівкою. Оскал толерантності - у дулах автоматів. Все, що нам заважає - кодекси і конституція - в рамках нашого лікбезу полетять у вогнище услід за тими, хто їх написав. Вибір здорових людей - це Україна ОУН і УНСО. І якщо придивитись ближче, Коновалець і Корчинський не настільки чужі одне одному, як здається. Наша наріжна проблема лише в тому, що сміливців - одиниці, і козляче стадо постійно топче їх своєю рогатою масою. Я не дивуюсь, що героями після чергового "9 березня" ніхто не хоче ставати. Як і космонавтами. Проте зміни вже близько. Вони невідворотні, і про це свідчить хоча б українське небо, випльовуючи, мов соплі, російські літаки. Як вдало підмітив Андрій Середа, знамення на лице: почеплені на державних прапорах, вже замайоріли чорні анархістські стрічки. А це значить, що настав уже час збирати каміння. Я не про філософію, я про розбиті шибки.