Річард Хант Річард Хант живе у Оксфордширі в Англії і є колишнім редактором та засновником часописів 'Green Anarchist' та 'Alternative Green'. Він також автор 'To End Poverty: The Starvation of the Periphery by the Core' (1997), революційної праці, яка вплинула на розвиток націонал-анархізму. В одному з інтерв’ю із Троєм Саузгейтом, посеред 1990-х я намагався продемонструвати як влада формує бідність периферії за допомогою вилучення врожаю, спершу силою, потім податками, натомість розвиваючи добробут у центрах; як її податки на торгівлю і для збільшення власної потуги, спричинили високу вартість життя, а отже і високі зарплати, високу вартість робочої сили і технології, що зберігає працю, у центрі - і зменшення вартості робочої сили, на периферії. Це та індустріалізація, яка шкодить значній кількості населення розвинутого світу. Аргумент проти індустріалізації – це важка робота. Американські робітники працюють найдовше (окрім японців, з працею котрих я не знайомий). Я не згадав про шкоду, завдану урядом маленькій, організованій спільноті, племені. Спільнота, як така, мала три функції: захист, санкцію на хорошу поведінку і добробут. Перша форма уряду – це місцевий шибайголова і його друзі, герой і його компаньйони, які силкують місцеве населення віддавати їм продукти їхньої мисливської і збиральницької діяльності. Це перший цвях у домовину спільноти – вона втрачає захисну функцію. Пан, за підтримки релігії, пізніше створить свої закони для захисту своїх же позицій, зокрема такі, що регулюють поведінку його суб’єктів. Регулюються вони „правосуддям”. Це другий цвях у домовину малої спільноти. Це більше не санкція на хорошу поведінку. Серед груп, без лідерів і накинутої системи „правосуддя”, неприйнятна поведінка обеззроюється осоромленням, насмішками і, врешті-решт, вигнанням. Злочин особливо не карається, якщо пізніше здійснюється компенсація. Якщо хтось когось вбиває, то вся його родина змушена віддати 50 голів скотини родині постраждалого. Це жорстка санкція проти вбивства людини на потенційних вбивць з боку їх власних сімей. В сучасній юридичній системі злочин карається, але жодних мір не вживається в сенсі компенсування. Штраф накладається, проте він іде державі, а не жертві. Останній цвях в домовину малої спільноти приходить відносно швидко. Це мобільність трудових ресурсів, а отже і умова добробуту держави. Тепер держава отримує половину своїх доходів, а тому і владу з непрямих податків і податків на торгівлю. Чим більше товарів продається, тим більше податків отримує держава, тим сильнішою вона стає. Це виправдано у відповідності до безглуздої теорії звичайної економіки, згідно якої торгівля створює багатство, яке просочується і до найбідніших. Таким чином, бідні змушені віддавати свій врожай, який споживається центром. Все, що вертається назад у периферію, це сажа, каналізаційні води, відходи і поношений одяг. Для збільшення продажу зернових культур, бідних виганяють з їх землі різними актами та у міста. Це називається мобільність робочої сили. Відрізані від своїх спільнот, вони більше не можуть покладатися на їх допомогу в часи негод. Щоб уникнути революцій, уряди змушені запровадити державний добробут. Таким чином, тепер спільнота стає малокорисною. Держава вкрала всі її функції: захист, правосуддя і добробут. Проте перемога держави над санкцією на хорошу поведінку не приносить їй користі. З іншого боку ми більше не обтяжені думками наших дідусів і бабусь. Ми більше не соромимось, бо вони не знають; вони надто далеко. І держава не припускає, що спільнота запроваджує яку-небудь корисну санкцію на хорошу поведінку; в дійсності, вона забороняє її. Проте, з іншого боку її поліція не переймається, якщо ми б’ємо наших дружин або чоловіків; їх не їбе чи шкільні хулігани посилають молодших, чи штат працівників погано поводиться з сиротами або старими людьми. Їх не їбе, коли бідні грабують одне одного. Їх функція захищати власність вищого і середнього класів. В той час як ми більше не обтяжені точкою зору наших родичів, які далеко, разом із тим нас не напружують поліцаї. Таким робом ми отримуємо разючий рівень злочинності і занепад соціального життя. Як індивідам нам більше не потрібна спільнота. Держава забезпечує захист, правосуддя і добробут. Отже ми не мусимо терпіти обмеження з боку спільноти, втручання наших сусідів і родичів. Ми вільні! Ми можемо робити стільки дітей, скільки забажаємо. Ми можемо забити на обмеження звичайної поведінки. Ми можемо бути собою! Ми можемо висміяти старих та їх старомодні стандарти, і традиції, які утримували спільноту разом. В цьому є певний сенс. Нам більше не потрібна спільнота. Держава виконує роботу за неї. Той факт, що соціальне життя не зазнало повного краху полягає в тому, що більшість з нас досі поводиться, враховуючи думку наших батьків, друзів і родичів. Проте все більше й більше людей намагаються забути це обмеження, поводитись неприйнятно і робити соціальне життя неможливим. Так уряд, знищуючи маленькі спільноти викраденням їх функцій, є причиною зростання соціального занепаду. Він руйнує традиційні знання, отримані протягом тисячоліть і передані від одного покоління до іншого. Сьогодні вони навіть змушені навчати батьківським навичкам молодих матерів, тому що їх матері, тітки і бабусі недостатньо близько щоб допомогти і передати цінні традиційні знання і навички. Дизфункціональні сім’ї не є феноменом сучасності. Проте раніше, якщо помічали, що родина не здатна впоратися зі своїми дітьми, то тітки, сестри і батьки втручалися і просили на якийсь час залишити дитину з ними. Дитина не була в такому разі продуктом нуклеарної сім’ї, а племені, де всі робили свій внесок у виховання. Є американська приказка: 'Аби виростити дитину, Вам потрібне село'. На сьогодні села, і племена, і сімейства знищені діями влади. Дитина дизфункціональної родини немає іншого виходу. Таким чином вона обтяжена і росте тягарем. Кревна спорідненість, звичайно, є базисом сімейства і спільноти. Проте це вже не істотно. Насправді кожна спільнота здатна інкорпорувати певну кількість неспоріднених індивідів. Отже, влада - причина бідності і соціального занепаду. Яким чином ми можемо позбавитись влади? Урізанням її життєвої основи, податків. Без оподаткування уряд не може навіть винайняти приміщення для зборів, дозволити самій лише найманій поліції приводити в життя його закони. В той же час ми мусимо урізати розміри політичних одиниць, поки врешті-решт, ми не досягнем автономності, самостійності, озброєного села. Зрозуміло, що на всіх місця не стане, так що ми змушені, в той же час, урізати населення хоча б на три чверті. І це все ще не залишає місця для тварин. А чи повинні тварини мати якийсь простір? Дехто вважає, що анархізм непрактичний, що ми повинні мати панів. Але сотні років люди жили і процвітали без них. По всьому світі археологи стверджують відсутність керівного складу у мисливсько-збиральницьких спільнотах. Анархізм дуже практичний. Він зупиняє бідність. Він зупиняє соціальний занепад і безболісно досягається урізанням податків, популяції і державної влади. надіслано: тов. Ацетон, “Бійцівський клюб”, www.community.livejournal.com/bklub