Микола Хвильовий
Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось. Осіло. Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара. Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар: ? Ш-ш! І зимою: ? Ш-ш! І літом: ? Ш-ш! І восени: ? Ш-ш! Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його ? канарейка в клітці. ...Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі. ...Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя. Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель ? блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський. І каже він, зідхаючи: ? Да, шерочко.
...Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря ?Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака. Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.
II
Біля воріт написано: ?В сєм домє прожіваєт дворянін Гараєм?. ...А коли на бруку дітвора здіймає гамір, молодий поет Андрій (Андре) деклямує з Чумака: Безнадійно. Є надія: ось, на цьому бруку. Переможці. Піонери. Тисну вашу руку. Біля комуни проходять і тіні минулого ? черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в манастирі церква й дитячий будинок). Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося. Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок. ...До Андрія підходить Варвара й оповідає про яму ? недалеко яма, куди черниці скидали колись ?незаконних? немовлят: опороситься черниця й запричаститься тайни вбивства. Підходить товаришка Валентина ? високолоба (чудовий високий лоб... люблю високолобих. М. X.). Валентина заїкається до Варвари: ? Ви пппрро це вже ка-а-зали. А Варвара буркотить: ? Ну й казала, і ще скажу. Забула, значить. Андрій наставляє вухо й уважно слухає. Варвара починає знову. Отже, в комуні живуть ще такі особи: І/ Іван Іванов, 2/ Же, З/ Мура (останні дві ? Бобчинський і Добчинський: зріст), 4/ Йосип Гордієнко ? безпартійний (і Андрій безпартійний). Здається, всі. Проте забув: коли теплінь, а в манастирськім саду пахтить медом, у комуні завжди гніздиться сторонній люд. Словом, так: бувають товариші з сіл і губерніяльного міста. Зимою сторонніх мало. А сьогодні весна. Розумієте? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб тобі... Сьогодні весна, мов голуба тягучка: їв би й дивився без кінця...? Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми: твоє волосся пахне, мов виноградне вино. ...Прилетів традиційний соловей, порозчиняв вікна ? правильно! ...А в їдальні дві дошки, чорна й червона. На чорній написано: ?Товаришка Же за буйство?. На червоній написано: ?Товариш Андре за?... (далі розвезено пальцем). ...Же ? надто неспокійна. Же ? циганочка, а Іванову співає: ? Мій симпампончик і вкраїнофільчик. Тоді Мура каже:
? Ах, моншерамі, це ж моветон. Розшифровую: Іванов ? пітерський слюсар, а українську мову знає краще за українців. (Буває). Так міркує: нацсправа, мов уюн (це, здається, в Кавтського), а на мову ? плювать. ?За якою наказуєте? За китайською? ? Будь ласка!? Але Іванов каже: ? У нас, у Пітері, так. Ми, пітерські, так.? Словом, авторитет Пітера непорушний. А Пітер ? це Іванов. Це, звичайно, щодо публіцистики. ...Ну-с. Же ? циганочка. Очі інституткою і гадючкою до Іванова: ? Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почуваєте тут буржуазного духу? А то хочемо ще купити. Іванов знає жарти, але досить серйозно наказує: ? Щоб оселедців більш не купувати. Досить. Можна жити скромніш. ... У манастирськім саду гримнув традиційний соловей. За манастирем заграло сонце в рожеві сурми. Мура каже (промова в ніс): ? Ан-дре. Це так поважно, ніби в сальоні графині X. Але ? це не так: тільки погляд маман, а взагалі ? йолки зелені. І все. ...Нарешті комуна розійшлась на роботу. Залишились: Варвара і Андрій, ф Тут і кінець другому розділові.
III
Варвара варить борщ на примусі, а Андрій чистить картоплю. Рожеві ранкові сурми біліють. Іде день і біла музика дня. Традиційний соловей замовк. Над манастирем сонце. Звичайно, Варвара буркотить: ? Ну от: була у панів ? робила. Тепер у комунії ? і знову роби. Андрій каже: ? Так ви не робіть, Варварушко. Ми й самі справимось. ? Не робіть! А хто ж обід зварить?! Га?! ? Ну, то робіть, Варварушко. Хвилюється: ? Варварушко... Варварушко... Ні в якім разі й баста. Ну-с... Андрій раптом зривається з місця й мчиться до столу. Навздогін йому сміх: ? Ага. Приспічило! Андрій хапає папірець і олівець і нервово накидає нерівні літери. Це ? поезія. Він увійшов у творчу екстазу. Суєтиться по кімнаті, спішить полетіти й бурмоче незрозумілі фрази.
А Варвара? О, Варвара спокійна, як курка на сідалі. Картоплю покинув? І біс із нею, з картоплею. Приспічило ? значить будуть гроші. О, Варвара це вже знає. Коли до Варвари заходить сусідка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки каже їй, вказуючи на Андрія: ? Ви не думайте, що він абищо. Він не абищо, а ось... І виймає з кишені Шевченків портрет. ? Знаєте хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на сполкомі висить. А він (жест на Андрія), значить, під Шевченка пише різні пісні, скажемо, та інші прозвідєнія. ...Андрій по кімнаті носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над примусом булькає. А за вікном повітове місто, де пахне Гоголем, і відходить за обрій слобожанська степова далечінь.
..Да, ще про Гордієнка не казав. Добре, скажу.
IV
Йосип Гордієнко ? хороший хлопець. Але ? ?педантична пунктуальність?: слова Бобчинського чи Добчинського ? не пам'ятаю. Йосип, спец з Упродкому, завжди виголений і свіжий, мов хлоп'яча ковзалка. ...Це з його записної книжки: ...?Підвідділ гоління? (підсумок за п'ять років) 113 p. голився своєю бритвою, з них: 14 ? на дворі (кімнату зайняли більшовики), 99 ? у кімнаті; з цих 993 ? порізався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув помантачити бритву, 118р. голився в місцевого цилюрника, що квартирує за Паланкою; з них 5 ? в отряді: цилюрник одступав з Червоною Армією. І т. д. А це з відділу самоосвіти: 18 вересня прочитав З сторінки (такої-то) книги, звичайно, з марксизму, тоді ж одна година пішла на вивчення англійської мови для ознайомлення з тред-юніонами в оригіналах, звичайно, з марксистського погляду? й т. д. ...З другої кімнати чути: ? Товаришу Гордієнко. Він підводиться й резонно підкреслює: ? У нас прізвище одкидається. Кажіть просто: товаришу Йосипе. А Варвара підслухала: ? Варваро. Йдіть-но сюди. Варвара незадоволено: ? Можете виражаться: товариш Варвара. ...Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує: ? А ще комунія... Тьху! А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.
...Д'ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.
V
П'ятий розділ пишу, заплющивши очі: ...Жила-була велика імперія ? дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні наглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники ? це дрижула, поштові коні. Раптом дзвоники стихають ? це злодії... А потім посунули стовпи, за стовпами ? шинки... А от іде до царя хохол із скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив... А далі ще станція, а за нею корчма... за лісами оселі, за оселями туман... І знову чути дзвоники... ...Це ж до чого? ? Так собі. ...А з повітового міста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комуністів хазяйствечком обзавівся й будиночок збудував. ...?Е-е-ех, мамочко, заміж хочеться?. ...Поле, поле й оберемки з сонця. Пролітає весна, іде літо. Комуна живе так: о 4 годині вдень, як курчата під квочку, в будинок, до себе. А втім, високолоба Валентина рідко буває вдома: на коростивих клячах через бандитські ліси тягнеться вона по волосній периферії ? агітувати, організовувати, інспектувати, інструктувати й ще ?вати? й ?вати?. Високолоба Валентина ? завжінвідділом повпаркому. Іванов каже: ? їв Пітері б згодилась. А Мура каже з апломбом: ? Пітер ? цитаделя революції, й форт його ? Кронштадт. ...А Же ще не прийшла, замість чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття. Мура зазначає: ? Так і треба. Буде знати, сволочишка. В комуні ?сволочишка? ? слово ласкательне, і буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: ?человєці в благоволєнії?. ...Коли всі сходяться ? гармидер. Мура кричить: ? Ан-дре!
...А от про телефон так і забув сказати: в комуні є телефонний апарат без дроту. Андрій підскакує до телефону, бере трубку і ? ? Агов! Мура з апломбом:
? Не агов, а альо! Всі: ? Ша! ? Ша! ...Тиша. Андрій голосно: ? Агов! Комуна: ? Агов! Потім від телефону урочисто-надхненна промова: ?Ша. Перекличка йде по соціалістичній федеративній радянській республіці... Відкіля? Ага, чую. Передавайте далі по лінії. Чумаківська комуна в бурю непівського лихоліття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республіки. Капітан комуни, Іванов, салютує в усі кінці, в гнізда братерських комун федерації. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенії. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунізму. Гряде час світової революції. Слава комунам федерації! Слава Чумаківській комуні! В комуні крик: ? Слава! ? Слава! Екзальтований Андрій скочив на стіл, приймає позу диригента й заводить: ? Чуєш, сурми заграли. ? Слава! Слава! ...А потім сідають пити чай. ...Манастирський годинник. ? Бов! Бов! Із сходу надходить синя гроза. Півнеба обхопила важка хмара. Завмерли дерева. Ні шелесне. Далеко гримає, а блискавиці ріжуть безкраї степи. Ой буде горобина ніч! Буде! ...Мура похилила голову на Андрієве плече, а Андрій у задумі. Бідний хлопчисько: гігантські образи ріжуть його мозок ? він поет. Завтра почуємо від нього чудову поезію ?громовиця?. ...Із сходу надходить синя гроза. Іванов сидить за ломберним столом, але там не карти, а звичайнісінькі інструкції: треба переробити й розіслати завтра по волостях. Же: ? Іване! Подивись ? гроза. ? Не мішай, Же. Мура надхненно: ? Нещасна гроза. Коли б вона знала Івана, не одну б молонню послала сюди.
...А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усі, крім Валентини: Валентина в Дубівській волості на роботі. Же язвить: ? Товаришу Йосипе. Відкіля це: ?гонителі земства й анібали лібералізму?? Гордієнко спокійно відповідає: ? Здається, записано... (виймає записну книжку)... Це з книги ?за 12 лет? Вл. Ільїна (Н. Леніна), видання Петроградської ради депутатів 1919 року, сторінка 157. Іще говорить спокійно: ? Можна взнати й це, наприклад: ?Ернст Геккель і Ернст Max? ? є розділ теж із книги Леніна ?Матеріялізм і емпіріокритицизм?, Держ. видав. 1920 p. Або, скажімо, передмова до третього видання ?Анти-Дюрінг? написано... зараз скажу... Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з половиною місяці й один день пізніш мого народження. Кімната не витримала ? регіт. Гордієнко спокійно п'є чай. ...Гроза йде.
VI
Валентина... ах, який у неї високий лоб, як башта (люблю високолобих.? М. X.). Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комуні за Зубівською левадою. А Іванов?начальник кампаній. Місяць має чотири тижні, а два з них призначається для кампаній. Наприклад, тиждень уборки червоноармійських казарм (іде вся комуна), тиждень марксистського знання й т. д. ...Бігли дні (в комуні завжди біжать дні). Вибивалась городина. Після обіду всі виходили на роботу до Зубівської левади. Андрій декламував свої експромти, Іванов підганяв комуну, а комуна кричала: ? Нещасний прикажчику... Геть комбурів! А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирі дзвонили до Вечірні, комуна становилась у два ряди й з піснями йшла містом додому. Іванов ішов попереду й командував зводом, він же починав пісню. Одна рука в Іванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою він розмахує в такт: ? Ать! Тва! Ать! Тва! Іноді Же' каже: ? А може, пісень не треба? Комуна в регіт: ? Браво! Же соромиться обивателів. Тоді Же починає перша, і так дзвінко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить із волости Валентина. До Іванова: ? Іди сю-юди. Треббба по-о-орадитись. Іванов: ? Кажи тут. Валентина мнеться. Звичайно, Андрій схоплюється й кричить несамовито: ? Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн. Я все мушу знати. Це свинство. (...Андрій безпартійний). Потім він ще кричить і доказує, що йому треба все знати, інакше він не може орієнтуватися. Підхоплюється Же: ? Як це орієнтуватися? Ану? Вмішується й Мура. ? Ан-дре! Же: ? Ага, знаю як: шпигуни теж орієнтуються. ? Що? Крик! Крик! Крик! ...А увечері на чорній дошці стоїть: ?Тов. Же за буйство?. ... А Варвара ніяк не добере, з ким живе Андрій: чи з Же, чи з Мурою. ? Мама їх розбере. ...І знову біжать дні. Ясні дні відходять, приходять дощі. Комуна забиває чотири кімнати, а в двох ставить пічки-комбідки. ...Повітове місто погрузло в болото й із злістю дивиться на комуну. Один раз на місяць підводяться підсумки роботи. Виникають жваві дискусії. Теоретичні висновки робить безпартійний Гордієнко, спец за Марксом, а практичні діагнози ставить Іванов. Хороби партії ? коники вечорів. У комуні розв'язують питання, а потім у повіті проводять кампанії. В дебатах приймає участь і Варвара. Вона сідає біля Іванова: авторитет безсумнівний ? і дає такі поради: ? А я так скажу оце: недостойні мужики, щоб над ними голови стільки ламали. Не розуміє свого інтересу ? цур йому пек. А то можна ще й панів присогласити: хай ще провчать. Мура становиться в позу артиста: ? О Ціцероне. Твоїми устами тільки мед пити. Буркотить Варвара: ? Ну, дзиґо, хоч на хвилинку замовкни. Тоді Мура до Андрія: ? О мій Андріє! Який пасаж! І хилить свою пухку голівку на обідране плече поетове. ...В манастирі знову дзвонять: ? Бов! Бов!
VII
Ну-с. І живе, значить, комуна біля манастиря, а в манастирі: ? Бов! Бов! Біля вікон проходять черниці чорні ? тіні минулого. ...Пройшла буйна, арештантська весна ? арештантська юність. Пройшло міцне літо ? міцна мужність. Прийшла старість ? болото. В тихих затишках міського добробуту шипить самовар, і сняться обивателеві бакалейні сни старосвітського галантерійного життя. ...Восени в повітовім місті, як ніколи, пахне Гоголем. Після службових годин Гордієнко зудить Маркса, а Іванов носиться з новими планами. ...А навкруги комуни сіро, тільки зрідка апельсиновою шкуркою промайне сонце. Коли обиватель проходить біля комуни й чує відтіля бадьорий сміх, він на момент зупиняється, єхидно усміхається й раптом зникає в темнім заулку. А в комуні чути: ? Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива! Саме тоді Іванов прийшов додому надто пізно і зараз же ліг на кровать і одвернувся до стінки. Підійшла Валентина: ? Що з тобою? Підлетіла й Же: ? Товаришу капітане, що це ви так довгенько? Іванов мовчав, потім повернув лице. І почула комуна загробний голос: ? Друзі мої... винний... їй-богу, винний... Погода проклята... осінь проклята... Же закричала: ? Хлопці, сюди! Скоріш! От так капітан! Біжить комуна: ? Що там таке? А вийшло, бачите, так (Іванов сам розповів): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжній спирт. Така взяла досада, а тут ще в ?Комуністі? оголосили кампанію боротьби ?з п'янством?. Хотів був розбити пляшку на голові спецовій, а потім подумав... а тут, як нарочито, дощ дрібний... та нудний. ...На другий день, перший раз за все існування комуни, на чорній дошці стояло: ?Тов. Іванов, капітан комуни, за...? (далі розвезено пальцем). А втім, комуна цілком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всі вже зазнали солодкість чорної дошки. На другий день Андрій стояв біля телефону й викрикував:
? Агов! Звичайно, Мура виправляла: ? Не агов, а альо. ? ...Агов! Слухайте, комуни всея федерації: капітан Іванов потерпів аварію... Же перебиває: ? Ах, який ти! Хіба людина може потерпіти аварію? За вікном дощ, а в манастирі: ? Бов! Бов!
VIII
Комуна пережила й осінь. Прийшла зима. ...Мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт. ...Уночі пішов перший сніг ? посивіли вулиці. ...Здрастуйте, мої веселі сніжинки! ...Здрастуй, моя юність-метелице! Пружисте тіло, пружиста думка. Мороз. Хо-ро-ше. А в кімнаті холоднувато. Комбідками не напалиш, та й палива мало. Вікна злегка помережало лідяшками. За вікном летять сніжинки, і ковзять перші сани. Весело біжить селянський коник по пухкій сніговій дорозі. ? Ей, братва, гайда розчищати сніг. Шум. Гам. Крик. І дзвенить мороз весіллям молодих голосів. ...Але ? ? другий сніг приніс із собою й сум. Узнали, що Валентина завагітніла, а Валентину відкликають у центр на дуже відповідальну роботу. Валентина телеграфувала: ?приїду через тиждень?. І рішила робити операцію. Але це так противно. Валентина згадувала яму, що біля комуни, і черниць. Іще було так противно. Підходила Варвара й питала: ? Від кого ж ти, голубонько? Невже від Івана? А може, від Андрія? Валентина: ? Ах, як вам не со-о-оромно! А Же прийшла й сказала: ? Нічого, Валько, то не вбивство, коли цього вимагають інтереси суспільства. Валентина: ? Не те, Же, ннне те. Мммені ннне того... ...Ну-с... Іще два тижні:
Туп! Туп! ...Стояв мороз бадьорий, мов молода кропива, кріпкий, як спирт. ...На сани сіли всі, вся комуна. Сів і Гордієнко ? ?пунктуальна педантичність?. Мороз кричав: ? Ан-дре. І хилила Мура свою пухку голівку на обідране плече постове. А Андрій розсипав у степ: ? Передавайте по лінії: Чумаківська комуна салютує в мороз: хай живе світова революція. І одкликався мороз: ? Слава. Слава. Слава. ...А втім, Варвара так і не поїхала (одвозили Валентину). Одяг усі мали дуже легкий, а Варвара до того була ще й стара. До саней її не пустила сама Валентина. ...Селянський коник весело біжить по пухкій сніговій дорозі. Одступає манастир усе далі й далі ? назад, їдемо в снігову даль.
Ця комуна й зараз існує ? вона на Слобожанщині.
джерело: www.internetri.net