Політономія

МЛ “Бриколаж” МАЗЕПА: Привіт. Не буду питати, яким вітром тебе туди занесло. Зрештою, де наша не пропадала. Тема сьогоднішнього заняття з bricolage-соціології: “чорний расизм”, ключові слова: Фанон, Каддафі, гарвеїзм, негритюд, панафриканізм, “антирасистський расизм”, гуманітарна катастрофа, Муґабе, білі фермери. Нічого іншого, при згадці Зімбабве, на думку не спадає. Д. “АФРИК”: Але все одно розкажу! Народився в одній з країн Балтії, у давньому місті, заснованому Левонським Орденом у 1275 році. У 1979 переїхав жити в Україну, забравши батьків із собою. В кінці вісьмидесятих, моя мама переїхала жити у Мозамбік, де зараз працює в області права. Троха пізніше, на початку дев’яностих до Африки переїхав жити я сам. Де і живу до сих пір, Господь помагає... МАЗЕПА: Українці Мозамбіку мають якусь зорганізовану громаду? Д. “АФРИК”: Сьогоднішня українська громада Мозамбіку, переважно, складається із трьох великих груп громадян: лікарів, викладачів вузів та жінок, які одружилися в Україні з мозамбікцями та обрали місцем свого життя Мозамбік. За моїми підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 400—700 українців (до цієї кількості я зараховую дітей від змішаних шлюбів). Організованої української громади в Мозамбіку не існує, так само, як української церкви, чи українських громадських організацій. Більшість українців є православного обряду і ходять до грецької православної церкви, священник якої, о. Георгій є вихідцем з України. У Мозамбіку не існує жодного українського дипломатичного представництва. Найближче Посольство та Консульство знаходяться у столиці Південно – Африканської Республіки, місті Преторія (26 травня 2005 року, Рада Географічних Імен Південної Африки (South African Geographical Names Council) (SAGNC), постановив, що назва столиці ПАР є змінена з Преторії на Тсхване (Tshwane)). МАЗЕПА: Але ви маєте власний сайт в мережі Інтернет? Д. “АФРИК”: Це портуґаломовний блоґ (гібрид сайту, веб-часопису і мережного щоденника), який був створений у дні першої Помаранчевої Революції задля поширення правдивої інформації про Україну. На сьогоднішній день (20.07.2006) блог вже відвідали 16.180 осіб з усіх континентів. Адреса блогу: www.ucrania-mozambique.blogspot.com. МАЗЕПА: Почнемо з кінця. Що там з фермерами? Скільки виїхало, втратило землі, повертається назад, зрештою все, що стосується цієї неоднозначної, і поза перебільшенням, гуманітарної катастрофи? Д. “АФРИК”: Важко назвати точну цифру. Хтось емігрував у ПАР, хтось у Австралію та Нову Зеляндію. Хтось лишився у Зімбабве, купивши іншу, меньш плодючу землю. У Мозамбік у 2002 році прибуло близько п’ятидесяти фермерських родин. Спочатку все було добре, їх зустрічали з ейфорією і бачили у них рятівників національної господарки, потім у фермерів почалися конфлікти з банками та табачними корпораціями (ті воліли занадто швидкого повернення кредитів). Тому на сьогодні, можливо 1/3 білих фермерів у Мозамбіку живуть добре і 2/3 жевріють та знаходяться на межі банкрутства. Ті фермери, хто живе добре, продають квітки у Голяндію, табак та перець-папріку у ПАР та ЗСА тощо. Оскільки політика Роберта Муґабе привела до шаленої інфляції (до 1000% у рік), голода та хвилі соціяльних заворушень, то сьогодні (літо 2006 року) зімбабвійський режим запрошує фермерів повернутися в країну, обіцяючи надати всім бажаючим землю (ту, де нема води, де землі кам’янисті тощо). Окрім того, думаю, що деякі фермери (які того побажають) могли би повернутися на свої (чи сусідські) землі, які були “прихватизовані” міністрами та генералами вірними Муґабе. Тобто, їм пропонуватимуть таку річ: працюй на землі, яка тобі не належить і вирощуй те, що у тебе може бути відібране у будь-який момент. Можливо, що певна кількість фермерів все ж таки “купляться” на такий варіянт, адже вони нічого більше не вміють, як працювати на землі. МАЗЕПА: Хто виступив на їхній захист: організації, громадські діячі, ліві-праві, чорні-білі, в чому кореляція між правом бути продуктивним білим фермером і сказаними на його захист словами – носієм певної шкіри, мови, організації, ідеології? Д. “АФРИК”: У Зімбабве фермерів захищала судова система (вона є британського типу і завжди була досить незалежною від політичного режиму), африканський Рух Демократичних Змін (MDC) та його лідер Морган Тсвангірай, якісь малочисельні правозахисні організації тощо. Треба зрозуміти, що режим Муґабе є досить брутальним режимом, набагато гіршим за режим Лукашенко (окрім правової системи), тому в середині Зімбабве нема великої можливости для демократичного опору. У сусідній ПАР фермерів підтримували набагато більше: і ультраправі (тому, що білих ображають) і правоцентристи (тому, що ліберали завжди будуть проти соціялістичних експерементів) і ліві (тому, що Муґабе лише маскувався аграрною реформою для знищення продуктивного клясу приватних власників, але не створив жадної колективної власності), і профспілки (нема фермерів – нема роботи, нема профспілок) і багато інших сил, діячів та окремих людей. Звичайно ж, до певної міри, африканці завжди виступають на захист фермерів більш стриманно ніж білі, адже стосунки між двома громадами у Зімбабве ніколи не були простими і фермери є нащадками тих, хто використовував майже рабську працю африканців. Не можна забувати, що ще у 60 – 70 роки ХХ сторіччя, найбільш ліберальні представники уряду Яна Сміта казали: “співпраця між чорною та білою расами є потрібна і необхідна, це мусить бути, як співпраця коня та наїздника”. Думаю, що коментарі зайві... МАЗЕПА: Хто винен, в ситуації, що склалася – спадщина рухів за незалежність Мозамбіку (до 1975), Південної Родезії (до 1980 року) перегнувших бумеранг у протилежний бік; режим президента Муґабе (“апартеїд навпаки”); класова ненависть безземельного селянства (але землю дерибанить здебільшого президентова свита); загальний антиколонізаторський леймотив (властиво антипортугальський, антиєвропейський і антибілий), інші варіанти? Д. “АФРИК”: Хто винен? Клясичне російське питання, яке також дуже добре пасує до становища у Зімбабве. Спробую перерахувати винуватців. Отож: а) винна колоніяльна спадщина Великої Британії, яка трактувала африканців, як худобу, б) винна колоніяльна спадщина режиму Яна Сміта, який також трактував африканців, як худобу (див. відповідь на питання №3), в) винна Велика Британія, яка за 20 років (з 1980 по 2000) так і не змогла елементарно виплатити білим фермерам потрібне відшкодування, аби вони змогли спокійно собі поїхати геть з країни, г) винний режим Р. Муґабе, який також міг би виплатити білим фермерам відшкодування, замість того, аби забирати землю задурно, д) винна ненависть безземельного селянства до “багатих панів”, хоча ці “пани” прокидаються кожен ранок о 04.15 і працюють не покладаючи рук до 19.00 (при цьому вірно підмічено, що “землю дерибанить, здебільше, президентова свита”, тобто безземельний люмпен був потрібен міністрам – генералам лише для того, аби вигнати “пана”, а потім приїзджав озброєний ЗМОП і наганяв люмпен, тільки вже без присутності журналістів), е) ну, а без антиколонізаторського леймотиву в Африці взагалі нічого не робиться. Один добрий колєга розказував, як депутут парляменту Анголи видав якось з трибуни таку фразу: “Ангола не виробляє достатьної кількості солі, бо колоніялісти забрали із собою всі складові частини виробництва”. Тобто, спритний портуґальський “міроєд – куркуль” притирив сонце і солону воду океану. А ви кажете... МАЗЕПА: Свого часу, надихнувшись націоналістичною африканською поезією Сартр родив термін “антирасистський расизм”, в основі котрого повторення притаманних колонізаторам практик, з точністю до навпаки. Наскільки затопило ним човен під назвою «Мозамбік», з його переслідуванням фахового білого населення, і паралельною відсутністю «автохтонних» чорношкірих кадрів? Д. “АФРИК”: Я не люблю цього терміну: “антирасистський расизм”, вважаю, що такого просто не існує. Будь-яка дискримінація, базою якої слугує колір шкіри є расизмом, без ріжниці якого кольору є расист. Щодо Мозамбіку: пік такого расизму прийшовся на 1975 – 1980 роки (в 1974 році у Мозамбіку жило 200 тисяч португальців, на початку дев’яностих лишилося 20.000). Сьогодні акцент перемістився в іншу вертикаль: ми, громадяни країни і вони, іноземці. Якщо біла людина має мозамбікське громадянство – то, за великим рахунком, вона не має якихось проблем. Якщо ж громадянства не має, то проблеми хижо підкрадаються на кожному кроці... Міністр Охорони Здоровя – п. Іво Гаррідо (мулат, до речі) є людиною, яка ненавидить білих за те, що вони білі, ненавидить українців за те, що вони “росіяни”, ненавидить своїх колєґ- африканців, за те, що вони, можливо, більше знають ніж він, і т.п. В данний момент, багатьом українським лікарям закривають контракти, або продовжують їх з великими труднощами, наші лікарі сидять на валізах. Звичайно, як часто буває, потім той самий міністр троха одумався і дещо послабив вимоги до лікарів, але думаю, що відсотків 25 – 30% українських лікарів виїде з Мозамбіку у найближчі рік чи два. В Україну вони повертатися не збираються, скорше за все поїдуть в ЗСА та Портуґалію. Українські викладачі очікують подібної хвилі “чисток”. І хоча в данний момент в Мозамбіку достатньо національних кадрів, зовсім неможливо порівняти кваліфікацію одних і інших. МАЗЕПА: Розвінчай словосполучення “расистами бувають лише білі”, іншими словами, наскільки розповсюджені у Мозамбіці побутові упередження? Д. “АФРИК”: Побутові упередження на то і є побутовими, що розповсюджені в усьому світі. Кожна громада має такі упередження по відношенню до іншої громади. Відповідно, фраза про те, що “расистами бувають лише білі” є до певної міри знана у суспільстві, може не в пляні теорії, але хоча б на рівні “сєромяжної правди”. Часто – густо, під час суперечки на будь-якому рівні, коли в африканця закінчуються інші арґументи, він витягає з кишені “золотий” аргумент і каже: “ну, ти просто расист”, або як варіянт: “всі білі є расисти”. Мені так часто казали клієнти у нічному барі, де я підробляв барменом. Коли не хотіли платити за випите пиво, або коли хотіли заплатити за п’ять крапель віскі, а випити пів-пляшки на дурняк... МАЗЕПА: Крім того, мене завше цікавило спірне онтологічне положення – чи є в середовищі упослідженого африканського населення, не має значення, робітничий, студентський, який інший відтинок, так звані “антифашистські складові”. Мова не про культурно асимільованих манкуртів з числа вождів або їх синів, випускників Сорбонни (прикладово). Чорні ліберали, анархо-комуністи, червоні скінхеди і так далі і тому подібне, котрі борються з “чорною реакцією” і расизмом власної спільноти по відношенню до білих, не виправдовуючи свій терор проти бувших колонізаторів затяганим фаноновим марксизмом (в ПАР, Намібії, Анголі, Мозамбіці)? Д. “АФРИК”: Почнемо з того, що в Африці не існує ніяких чорних лібералів, анархістів, комуністів, скінхедів тощо. Всі ці европейські терміни не відповідають африканській дійсності і не можуть бути використані без того, аби обманювати самих себе. Скажімо, мозамбікська правляча партія Фронт Національного Визволення Мозамбіку (ФРЕЛІМО), яка офіційно є лівою (член Соцінтерну) насправді є партією мозамбікської буржуазії. Подейкують, що в цьому році місце у Політбюро коштує 200.000 у.о. В той же час, ніби-то права партія – Мозамбікський Національний Опір (РЕНАМО) є партією бідних вихідців з півночі країни, університетських інтелектуалів, тощо, які, наприклад, були категорично проти приїзду білих фермерів у Мозамбік чисто з ультралівих позицій: “їдуть расисти, міроєди, колоніалісти тощо”. Коли, знову-таки, ніби-то ліва ФРЕЛІМО казала: “до нас їдуть африканці, аби працювати, створювати національне багатство”. Виходячи з вищесказаного, африканці не цікавляться проблемами інших спільнот, проблеми білих – то проблеми білих. Ніхто не збирається дупу рвати через іноземців (кожен білий – то потенційний іноземець). Це не означае, що мозамбікці – це якісь людожери, навпаки, в побутових ситуація вони можуть допомогти і часто допомагають білому супроти іншого африканця, якщо вважають, що це справедливо. (Також треба розрізняти ситуацію в країнах портуґаломовних: Ангола, Ґвінея – Біссау, Кабу Верде, Мозамбік, Сан Томе і Прінсіпі та у країнах англомовних. Стосунки між білою і чорною громадою у колишніх портуґальських колоніях завше були патерналістського типу, тоді коли англомовні країни завше тяжіли до прихованого апартеїду). Але в загальному пляні, ніякий африканець не буде витрачати свій власний час і енергію, аби допомогти якимсь “білим емігрантам” чисто “з принципових позицій”. Африканець ліпше пива вип’є... МАЗЕПА: Південноафриканський письменник, Нобелівський лауреат і відомий борець з режимом апартеїда Джозеф Максвелл Кутзеє отримав прямію за сцену згвалтування трійком чорношкірих дочки білого професора, в присутності батька і з його ж наступним побиттям. Дочка відмовилася звертатися до поліції і завагітнівши мешкала з одним із гвалтівників, наполягаючи на «історичній відповідальності» перед тими, хто прикриваючися «класовим щитом» і «правами людини» тероризує центри американських мегаполісів, палить Париж, грабує Нью-Орлеан, провокує єврейські погроми, тим самим втілюючи в життя фразу безсмертного Каддафі: «Світ належатиме чорним». Що це: подвійні стандарити, історична справедливість, деколонізація чи простенький, прихований за гуманістичною риторикою «Black Power», він же звичайнісінький чорношкірий расизм, квітнучий мов конопля на комплексах етнічно кастрованих білих лібералів, будь-що прагнучих виправдати кров на руках Муґабе і Хунзві, Фаррахана і Каддафі, паризьких і нью-орлеанських погромщиків і «кольорової» злочинності тощо? Д. “АФРИК”: Особисто, я згаданого роману Кутзеє не читав, тому не можу у повній мірі оцінити ситуацію, яку ти цитуєш. Але, судячи з твого опису, Кутзеє ремоделює на африканський манір відому сцену з роману “Механічний апельсин”. Якщо пам’ятаєш, Алекс зі своєю бандою робить щось подібне у хаті у письменника – інтелектуала, потім вони гадять на килим і підтирають дупу рукописом незакінченого роману. Пізніше, коли Алекс проходить через терапію “анти – аґресії”, він випадково повертається до хати того самого інтелектуала і той з дружиною його жаліють: “бідненький хлопчик, він більше ніколи не зможе слухати Людвіґа ван...”. Що поміняв Кутзеє? Колір шкіри нападників, але цей маленький “штришок” викликає хвилю обурення, як це так, вони, чорні..., наших білих... Але ж хіба білий гвалтівник ліпший за чорного? З одного боку, я не можу не визнати, що до певної міри біла громада ПАР, дійсно винна у коляборації з режимом апартеїду. З іншого боку, позиція згаданої доньки, яка жила з гвалтівником, є просто анекдотично-ідіотською і в жоднім разі не відповідає настроям білих жителів ПАР. Люди мають приватну зброю і просто стріляють подібного роду виродків. (Моя позиція така, вважаю що і в Україні потрібно ввести у КК статтю, яка за третій сексуальний злочин передбачатиме обовязкову хемічну кастрацію злочинця). Щодо Каддафі. В Африці Каддафі сприймається, як багатий шут. Тобто всі знають, що у нього є багато грошей, які можна спробувати якимось чином видурити, але як ідеольог він у цілому континенті абсолютно не сприймається. Африканці не є геніями, але вони і не є безпам’ятними ідиотами. Вони памятають, що був час, коли Каддафі дяклярувався, як білий і казав, що балотуватиметься на президента Італії. Потім він деклярувався арабом, захищав Палестину і підривав західні літаки. Араби його послали куди подалі, як мусульманина другого сорту, потім він получив троха відірватись від ЗСА і зара знову товарищує із західними демократіями. Остання його забавка – це трансформація Організації Африканської Єдності (ОАЄ) у Африканський Союз. (Каддафі пропонував назву Сполучені Штати Африки і хотів бути президентом. Африканці сказали йому: “ти класний чувак і бабла у тебе нємєряно, але не забувай, що ти не чорний і знай своє місце”). Бачу, що він потихеньку забуває той АфроСоюз, йдучи на інтенсивні контакти із Заходом. Не здивуюсь, якщо він знову себе проголосить европейцем, аби запропонувати Лівію, як складову ЕвроСоюзу. Те ж саме, до речі, стосується і Луїса Фаррахана, він є мулатом і тому серед справжніх африканців його ідеї не сприймаються, адже “справжні” африканці не довіряють “кольоровим” і вважають, що ті їх просто бажають використати для власної потреби. МАЗЕПА: Наскільки впливові в середовищі мозамбікської інтелігенції і мабуть нечисельної управлінської еліти концепції гарвеїзму, негритюду, панафриканізму та інших чорношкірих націоналістичних ідеологем? Д. “АФРИК”: Що таке гарвеїзм я не знаю, негритюд помер у кінці 70-х років, адже маршал Самора М. Машел був інтернаціоналістом і подібних речей не терпів. Панафриканізм також сильно не “канав”, адже Мозамбік будував соціялізм і не міг гуртуватися з капіталістами. (Скажімо, саме після промови С. Машела про те, що “не можуть бути членами ОАЄ країни, які колонізують наших братів”, Марроко вийшла з ОАЄ через свою окупацію Західної Сахари). С. Машел на дух не переносив всі ці расистські ідеї і хоча він, безумовно, не був безгрішним ангелом, він зробив дуже – дуже багато для того, аби Мозамбік міг би бути прикладом того, як в Африці можуть спільно жити різні громади, переплавившись у одну єдину націю. Проблема у тому, що Машел пробув президентом країни з 1975 по 1986 р.р. (коли загинув в авіякатастрофі на территорії ПАР) і не зміг закінчити цю титанічну роботу. Але повторюю ще раз, за 11 років він встиг зробити дуже багато. МАЗЕПА: Майбутнє Білої Африки – примусова асиміляція потенційно сильнішими генами; виселення; апартеїд; “нова бурська” (яка інша) війна (якщо зараз це коректне порівняння)? Що ти думаєш за контори типу “Африкандерський рух опору”, чи є подібні в Мозамбіці? І взагалі, довкола чого або кого організується біла мозамбікська меншина, що робитиме, оскільки виклик кинуто і фермери мають відповісти, або..? Д. “АФРИК”: Думаю, що майбутнє всього людства – це перетворення на цивілізацію мулатів з сильними домішками азіятської (насамперед китайської) крови. Це не є ані позитивним, ані негативним явищем, воно просто невідворотнє. Мабуть у найближчі 500 – 1000 років, близько 95% населення Землі стане мулатами, хоча безумовно, залишаться маленькі та ізольовані громади білих, африканців чи, наприклад, японців. Що відбувається у ПАР зараз? Це насамперед, виїзд білих спеціалістів з ПАР до Австралії / Нової Зеляндії (клімат дуже схожий, а місцеві уряди заохочують приїзд висококваліфікованих кадрів). Існують такі роки випуску лікарів в університетах ПАР, коли 100% спеціялістів вже полишили країну (уряд ПАР навіть підписав договір про кооперацію з Кубою на приїзд 10 тисяч лікарів, навзамін тих, хто їде з країни). Повертаються у Портуґалію (особливо на о. Мадейра) портуґальці, є люди, які перебираються до Мозамбіку. Намібія – хоч і продовжує бути ляльково чистенькою країною, думаю є потенційною бомбою уповільненої дії: 40% дорослого населення хворі на СНІД, у країні діє сильнючий прихований апартеїд, а ріжні бюрократи зі СВАПО час від часу говорять про необхідність проведення у країні земельної реформи зімбабвійського зразку. (У країні 90% родючої землі належить 400 білим родинам). Ніякої нової бурської війни вже не буде, хоча відомий в Україні “революціонер”, який зараз позиціонує себе, як головний “братчик”, пропонував особисто мені посприяти відправленню до ПАР “батальйонів” добровольців, якщо бури гарантуватимуть необхідне фінансування. Ідея війни – це просто маячня, якщо подібного не сталося у 1994, то зараз точно не станеться. Бурів мало, вони не мають військової зброї, не мають майже ніякого впливу у війську, у разі війни їх змиє обурене африканське море... Організації на кшалт “Африкандерський Рух Опору” (AWB), BBB тощо, десь жевріють, вони є маленькими угрупуваннями, які можливо гарантують якийсь спокій для білих та респект в очах чорних в якихось далеких селах чи містечках бурської провінції. Знову-таки кажу, під час справжнього конфлікту, їх у ліпшому разі перехапає поліція, у гіршому посічуть з АКМів чорні банди. Звичайно ж, у Мозамбіку нічого подібного не існує, воно абсолютно нам не потрібно і єдині подібного роду хлопи з “Драконів Смерти Мозамбіку”, чкурнули у 1975 році до Портуґалії. Зара вони приїжджають, привозять гуманітарну допомогу і поводять себе у країні дуже чемно. Біла мозамбікська меншина організується біля роботи / заробляння грошей у робочі дні та біля пива / смаженої ковбаси у вихідні. Якщо ж станеться якесь велике горе і жити в Мозамбіку стане просто неможливо, люди виїдуть з країни у Европу, ЗСА, тощо. МАЗЕПА: Що таке сьогоднішній південноафриканський White Resistance і які ознаки несе ця вже нереакційна (так склалося в ході обміну ролями) ідеологія самозахисту: етнічно-ідентитарні (всіма прийнятний комунітаризм); класові (захист від науськуваних мугабівською бюрократією, люмпенів); правозахисні (“тварь я дрожашая, аль право имею?) чи антирасистські (хто сказав, що “чорний апартеїд” взаємовиключні слова)? Д. “АФРИК”: Це певна кількість бурських (африкандерських) чоловіків і жінок, які або мріють про новітню бурську партизанку і вважають всіх інших зрадниками нації (нагадують мені УНС – УНА – УНСО 1989 – 1992 р.р.) як-то Молодіжний Африкандерський Об’єднаний Рух (AEB, Afrikaner Eenheids Beweging, http://www.geocities.com/CapitolHill/4831/antiboer.html) чи то ходять маршами в одностроях, як то Африкандерський Рух Опору (AWB, Afrikaner Weerstandsbeweging), яким керує Євген Терребланш (Eugene TerreBlanch, http://www.awb.co.za/english.htm) чи просто парляментська опозиція, як то Фронт Свободи Плюс (Freedom Front Plus, http://www.vryheidsfront.co.za/russian/index.asp та http://en.wikipedia.org/wiki/Freedom_Front_(South_Africa), яким зараз керує Др. Пітер Малдер (Pieter Mulder). Всі ці люди та організації в тій чи іншій мірі борються (реально чи у думках) за створення Оранії (Orania), або іншими словами, за створення незалежної держави (чи хоча би напівавтономної области) для бурів. Найліпший результат, який на виборах у 1994 році, тоді ще просто Фронт Свободи під керівництвом генерала Констанда Вільєна (Constand Viljoen), досяг – це 2.2% голосів від загальної кількості виборців країни (інші бурські організації просто бойкотували перші багатопартійні та багаторасові вибори). Всі вищезгадані та інші, існуючі африкандерські організації, в ідеольогічному пляні є дуже строкаті і мають всього потроху, у їх голівоньках намішано ріжних ідей та чинів, як в українській дияспорі після 1945 року. Особисто я вважаю, що ніяких перспектив ніхто з них, окрім Фронту Свободи (навіть вони, лише на рівні місцевих рад) не мають. Але багато говорити про них не буду, подаю лінки, хай ваші читачі самі розбираються. МАЗЕПА: Дякуємо, друже. Будеш в Києві – телефонуй. Д. “АФРИК”: Буду в Україні – обов’язково зателефоную, але Київ мені подобається кожен раз все менше і менше, моє місто імітує Москву по всім параметрам. Але в Україну збираюся, походити Карпатами, подивитись останні криївки тощо. Також хочу сказати, що Африка – це, як добре відома нам країна, яку без півлітри не зрозуміти. Африка є территорією повною дивин і абсурдів, які можна збагнути та зрозуміти, лише поживши на цій землі якийсь час. В дійсності, до сих пір, Африка мабуть є останньою территорією Землі, де сильна людина може почувати себе насправді вільною. Коли я живу в Мозамбіку, я мрію про Україну, коли я приїжаю в Україну, мені вже через годину хочеться повернутися у Африку (в першу чергу через хамство на вулицях). Ми жартуємо, що в Україні нам не вистачає сміття на кожному розі та корупційних поліцейських. Як би там не було, нарід у Мозамбіку більш чемний, а позиція білої громади має певний статус. Як казав вже згадуваний мною колєга з Анголи: “ніж бути чорним у Европі, волію бути білим в Африці”... А на закуску, розкажу історію про те, що може “собі дозволити” біла людина в Африці сьогодні. Один мій знайомий- еспанець, вирішив поміняти охоронця власного будинку. Новий охоронець хазяїна ніколи не бачив і його в обличчя не знав. Еспанець приїхав додому на обід, охоронець відкрив йому двері машини, відкрив ворота будинку і взагалі пустив абсолютно не відому йому людину до дому, який мусив би охороняти. Мораль історії: якщо ти білий чувак, деякі двері в Африці перед тобою є розкриті до сих пір! точкою зору цікавився Ісаак Мазепа спец. для “Бриколаж” див. також www.ucrania-mozambique.blogspot.com офіційний сайт ФРЕЛІМО - www.frelimo.org.mz Вікіпедіа про РЕНАМО - en.wikipedia.org/wiki/RENAMO Молодіжний Африкандерський Об'єднаний Рух - www.geocities.com/CapitolHill/4831/antiboer.html Африкандерський Рух Опору - www.awb.co.za/english.htm Фронт Свободи Плюс - www.vryheidsfront.co.za/russian/index.asp та en.wikipedia.org/wiki/Freedom_Front_(South_Africa) Зімбабвійський Рух Демократичних змін - www.mdczimbabwe.org/home