Петер Шрайбер
У «Nation & Europa» постійно ставиться питання про легітимність пануючого політичного режиму, який в основних пунктах діє проти волі більшості німецького народу, а також все менше працює на благо цього ж народу. Ще гірше, політичний клас навіть не задумується над тим, щоб працювати для народу, а почуває себе, дуже часто неприховано, зв?язаним з різними наддержавними інтересами та організаціями. Навіть якщо він взагалі ще має якісь ідеали та візії, то власний народ в них вже не є ядром політичної волі, а грає роль лише зовнішньої оболонки.
Так уже більше не актуальна повага до конституційного ладу і до дотримання законів, серед яких ? обов?язок власні інтереси ставити на другий план, порівняно із загальним благом, та підкорятися правилам співжиття в національній спільноті. Люди вже не займаються політикою заради ідеальних цілей, а лише задля задоволення власного честолюбства, щоб збільшити свою особисту владу або, що трапляється не менш часто, щоб збагатитися.
А політична правиця? Вона єдина в тому, що поряд з обов?язковою професійною компетенцією основними передумовами для політичної кар?єри повинні бути патріотична налаштованість і особисте почуття честі. Якщо ж глянути на дотепер зроблені партійно-політичні спроби розбудувати патріотичні сили в Німеччині, які б можна було сприймати серйозно і які б задовільняли ці вимоги, ми отримаємо негативний результат. «Праві» партії також підпадають під закономірність, яка діє для всіх партій, а саме під дію свого роду негативного відбору. Через те, що вже після перших скромних успіхів як міль до світла злітаються кар?єристи і авантюристи, через те, що для розбудови заснованих на патріотичних ідеалах організацій в основному використовується той самий, якщо хочете, адекватний часу людський матеріал, що й і для всіх партій. Громадяни з «правою» політичною орієнтацією зовсім не є істотами з вищих сфер. Усе приводить дуже скоро до звичних пристосуванських процесів та явищ, передусім, якщо є можливість поділити (фінансово прибуткові) посади і мандати. Багато патріотично налаштованих людей, які спостерігали за численними невдалими спробами партійно-політичного оновлення, ставлять тому питання, чи можна взагалі досягнути зміни політичної та загально-суспільної ситуації за допомогою партій. Ведуться дискусії щодо моделей, які виходять з того, що можна здобути вплив лише за допомогою «базисного руху». Сподіваються, що сітка дискусійних та дружніх гуртків буде більш дієвою, ніж закостеніла, направлена на «напад» та «конкуренцію» організація партії.
Повинен визнати, що подібні думки навідували мене вже в часи моєї власної партійно-політичної діяльності. Я, наприклад, уклав тези для внутрішнього користування, в яких я намагався схилити партію до того, щоб вважати себе радше «рухом», ніж «партією», щоб частіше заглядати за край партійно-політичної тарілки. Андреас Лєман, тоді голова республіканської молоді Гессену, висловив цю думку на одному з публічних заходів: «Питання не в тому, партія чи рух, для нас можливо тільки єдине: ми хочемо бути партією і рухом». За цією вимогою стояло бажання повернутися до витоків нашого патріотизму, знову пов?язати себе з базисом і при цьому зібрати по можливості усі справжні й серйозні національні сили.
Цей намір провалився. На жаль. Провалився в структурах партії і в площині керівництва. Високий ідеалізм багатьох членів та активістів не зміг нічого змінити у цьому негативному розвитку ситуації. Було прогавлено численні шанси, і зрештою не було виконано завдань, які ставилися при заснуванні організації. Трагізм ситуації стає тим очевиднішим, коли глянути на стан нашої країни: наша держава має стільки боргів, економічна криза настільки глибока, суспільний розклад такий великий, культурне і біологічне знищення німецького народу настільки нищівне, що для національного відродження потрібні політичні «титани», люди з надзвичайною моральною силою і політичною волею. Але якраз такий тип людей в загальному уникає щоденних політичних торгів і тримається далеко від партійних суперечок.
Сьогодні успішним політиком є ? винятки можуть тільки підтверджувати правило ? не той, хто висуває до себе найвищі моральні вимоги, а найбезсовісніший і найхитріший переможець у внутрішньопартійній боротьбі. Якраз це і веде до негативного добору. Цей процес підсилюється впливами так званого «конституційного захисту»i, який сіє розбрат і недовіру серед членів і прихильників, що залишилися, цілеспрямовано сприяє людям з нестійким характером у їхній внутрішньопартійній кар?єрі.
Щоправда існують і позитивні явища: внаслідок переслідування і розмежовування політичної правиці утворюється група людей, які наполягають на свободі думки, більше довіряють власному досвіду, ніж конформному тиску суспільства, які готові піти на загострення стосунків, блокування кар?єри, навіть на загрозу власному існуванню. На жаль, в правих партіях ця група стала меншою через те, що внутрішньопартійна боротьба за владу і розрізненість патріотичних сил приводять до того, що такі люди відходять у приватне життя і чекають на кращі часи. Тому ядро активістів зменшується і стає менш загартованим.
Що ж робити? В минулому не хто інший як зелені частково намагалися дещо поставити знову з голови на ноги. Вони, наприклад, вимагали більше прямої демократії і намагалися втілити це також і у власній партії (якщо навіть і без позитивного ставлення до нації). Сьогодні зелені значно корумповані через участь у владі, і внутрішньо-партійно кар?єра також ставиться вище за переконання. В загальному демократизація знизу без національної основи мусить рано чи пізно закінчитися крахом, оскільки аморфне, мультикультурне і гіперіндивідуалістичне «суспільство» не має достатньо спільних цінностей. З часом його відцентрові сили стають занадто сильними.
Теоретично праві партії вибрали правильний шлях. В їхніх програмах можна знайти вимоги більше прямої демократії, введення, відповідно розширення, ролі народної волі та народних рішень. Заклики до відновлення ефективного поділу влади, до рівності шансів партії та незалежної юстиції також належить до програмних стандартів політичної правиці. При цьому погоджуються з науковцями, такими як Ганс Герберт фон Арнім та Ервін К.Шойх. Піднімається також питання про прямі вибори президента країни.
Якщо ж глянути на статути, а передусім на внутрішнє життя правих партій, то від добрих намірів залишається небагато. «Партійний народ» рідко бере участь у пошуку рішень. Замість цього ? господарювання клік. За допомогою попередніх голосувань можна було б запобігти деяким шкідливим явищам. Так близько 80 процентів прихильників і виборців правих партій в опитуваннях журналу «Шпігель» висловилися за припинення конкурентної боротьби. Партійні ж функціонери бачать це по-іншому: об?єднання для них ? це втрата посад та субсидій.
Цей страх привів керівників республіканців до того фатального ізоляційного курсу, з приводу якого керівник «конституційного захисту» землі Баден-Вюртемберг Гельмут Раннахер дозволив собі недавно в «Зюддойче цайтунг» (27.02.2003) пожартувати, що його відомство бачить республіканців тільки з «гальмівною рідиною», з того часу як число їхніх членів «росте вниз як коров?ячий хвіст». У цьому ж газетному репортажі пише, що «республіканці виснажили себе у внутрішньопартійній боротьбі». Навіть прихильні до партії оглядачі нічого проти цієї оцінки не можуть заперечити.
Щоправда внутрішня дискусія про причини занепаду ніяк не може розгорнутися. Усім правим партіям бракує внутрішнього публіцистичного форуму, який в першу чергу служив би не організаторським цілям, а обміну думками членів партії. Внутрішні сторінки партійних бюлетнів для цього не годяться, вони підлягають цензурі відповідного партійного керівництва. Також і тут впадає в очі очевидна суперечність: з одного боку засуджується маніпулятивна односторонність загальних засобів масової інформації, з другого боку вважається прийнятним послідовно відфільтровувати або навіть й поборювати критичні голоси серед власного членства.
На прикладі тих же ж республіканців бачимо, що внутрішньопартійна критика постійно зростає. На останньому партійному з?їзді діючий керівник партії недорахувався 70 відсотків голосів, хоча при виборах голови йому не протистояв жоден суперник. Безпосередні вибори голови партії партійним членством давно привели б до персональних змін у керівництві. Таким чином ми знаходимося у цікавій ситуації, коли критикується існуюча політична система та існуючі партії за їхню віддаленість від народу і не робиться з цього ніяких висновків стосовно власної організації. Частково навіть в існуючих партіях панують краща культура дискусій та більше внутрішньопартійної демократії, ніж в «національних» партіях.
Очевидно, що неможливо виключити з кожної патріотичної організації людей, які нездатні до громадської роботи. У кожному об?єднанні є такі люди, відповідно панує недосконалість. Це прописна істина. Але хіба неможливо створити нові структури, укласти новий кодекс честі внутрішньопартійного життя та уникнути закостеніння? Постійне оновлення «знизу» було б кроком у правильному напрямку. Тому що як може нова патріотична сила, з претензією і бажанням змін, стати зразком, як вона може йти попереду народу і вказувати йому нові шляхи, як може вона утворити завтрашню еліту, якщо вона сама тільки копіює заїжджені структури існуючих партій.
Партії складають суть парламентської демократії. Політична правиця також визнає цей принцип. Але права партія, яка виступатиме як сила оновлення, повинна одночасно бути рухом, націленим на те, щоб звільнити свої думки від щоденного політичного торгу. Вона повинна постійно повертатися до притаманних їй ідеалів. Вона повинна сприяти людям, які у всьому своєму житті намагаються виконувати суспільний патріотичний обов?язок. Якість повинна бути основним критерієм при підборі політичного персоналу. При цьому необхідні досвід, твердість духу, суспільна свідомість та сила переконань. Хто ж допускає до керма партії різного роду авантюристів та кар?єристів, ризикує тотальним провалом, як показує історія не тільки німецьких правих. Невдачі партії свободи в Австрії та крах спадкоємців Фортайна в Голландії красномовно свідчать про це.
Можливо, значна частина нашого народу в ідейному плані стоїть далеко попереду деяких функціонерів з «національного табору»? Єдність на виборах безсумнівно є і буде центральною темою. Проте, крім цього, виникає питання, як повинні діяти патріоти, щоб знову не розчарувати людей, які знаходяться в стані пошуку. Про це треба було б нам поговорити.
1 Verfassungsschutz ? «Відомство з охорони Конституції», ? політична поліція ФРН. Успадкувала від гестапо і штазі методи найбрудніших провокацій проти опозиційних режимові сил.
Переклад Олега Яцківа, МЛ "Бриколаж", м. Львів