Політономія

Валентина Соболь У Кракові у видавництві «Товариство авторів та видавців наукових праць «Універзітас» вийшла друком монографія «Трубадури імперії» польської дослідниці Еви М.Томпсон, яка живе і працює в США. Рефрен роботи – ґрунтовний аналіз російського імперського культурознавчого дискурсу, обставин його функціонування в радянські часи, особливо і пізньорадянський час і до сьогодні. Зокрема авторка подає історіософські портрети В.Шкловського та Д. Ліхачова. Сьогодні ми подаємо вступну статтю до цієї монографії у перекладі проф. Варшавського університету, докт. філолог. наук Валентини Соболь.    НАЦІОНАЛІЗМ, КОЛОНІАЛІЗМ, САМОТОТОЖНІСТЬ Постановка проблеми колоніалізму в російській літературі вимагає уточнення термінології. Ця книга намагається довести, що на противагу колоніальному досвіду Заходу, в якому національні погляди часто відходили на другий план стосовно расових питань та прагнень заморських завойовників, у російському колоніалізмі ключову роль відіграла національна самототожність, а також пов’язана з нею експансія. Більше того, пропонована книжка підкреслює нагальність усвідомлення різниці між оборонним націоналізмом, що має на меті захист самототожності, і націоналізмом агресивним, який прямує до нав’язування самототожності і оволодіння теренами, в яких мешкають Інші.1 Російський націоналізм є водночас і агресивний, і оборонний, а в своїй агресивній відміні він набув рис імперіальної спраги до колоніального оволодіння територіями, які прилягають до етнічно російських. Зазначимо, що ці території, які стали колонією чужої політичної або національної потуги, не мали свого статусу домініону2, як то мало місце у випадку багатьох британських володінь. Якщо йдеться про Росію, то результатом її територіальних зазіхань було приєднання інших країв до Росії або надання влади в тих краях урядам, які служать інтересам Росії. Російська література була посередницею в тому процесі, нав’язуючи підкореним територіям нарацію російської присутності, яка витісняла питомо національну проблематику і нарацію.    Російський колоніалізм поширив свій вплив не лише на країни Середньої Азії та Східної Європи, але також і Сибіру, Кавказу і Далекого Сходу. В той час, коли занепад комунізму приніс суверенність європейським та середньоазійським володінням Росії, Сибір, Кавказ і Далекий Схід залишаються у щораз більш незручному становищі стосовно Москви. З точки зору території і популяції, Сибір та Кавказ – то окремі цілості, порівнювані з “білими колоніями” британців, такими як Канада чи Австралія. Переміщення центру влади, доконане в Сибіру і на Далекім Сході, не мусить провадити до цілковитого відокремлення цих земель від Москви, і дана книжка не подає рекомендацій, як такий процес децентралізації мав би розвиватися. Йдеться тут швидше про те, щоб показати, в який спосіб російські письменники сприяли владі центру, утримувати обшири держави від “промовляння власним голосом” та використання власного досвіду як суб’єкта, а не периферії, прилученої до центру.    Подальша частина вступу містить огляд ХХ століття стосовно націоналізму. У першому розділі здійснена спроба визначити місце проблеми російського колоніального самоствердження в контексті текстуальної політики всередині Росії і за кордоном. Тут звернено увагу на різницю між західним і російським колоніалізмом, а також зроблено спробу показати, що російський колоніалізм не знаходиться в полі бачення, сконструйованім в межах понять, що є усталеними, звичними у дослідженнях про Росію. Стандарти, конвенції і очікування англомовних досліджень російської літератури не беруть до уваги агресивних пошуків самоствердження, яке несуть в собі шедеври російської літератури. Наступні розділи показують, як російські письменники користали зі своєї привілейованої позиції речників зростаючої імперії, щоб відсувати в тінь інші дискурси, та як накидали свої забобони – prze(d)sady- якщо вжити термін Ганса-Ґеорґа Ґадамера3 - читачам російської літератури в країні і за кордоном. Моєю метою є радше звернення уваги на ту текстуальну перемогу, ніж написання енциклопедичного огляду російської літератури. Останній розділ книжки - то спроба показати, що той триваючий упродовж століть процес не припинився, власне, і сьогодні, але спостерігаються окремі ознаки його спаду. І хоча погальмування те є надто незначним, щоб легко бути подоланим, однак воно є очевидним і воно повертає сколоніалізованим народам впевненість у собі. Природно, мій аналіз не має на меті підмінити більш ранніх досліджень, він є, власне, їх доповненням: хотілося, щоб наслідком була не редукція, а насамперед збагачення їх змісту.    Свідома факту, що жодна окрема інтерпретація не може викликати радикальних змін у структурі відношень, дотичних до Росії. Дискурсивна формація під назвою “Росія” – це інтелектуальна дійсність, зміна котрої буде, по суті справи, дуже повільною. Нагромадження англомовних інтерпретацій російської літератури, яке закриває очі на проблеми російського колоніалізму та агресивного націоналізму, не зникне найближчим часом, оскільки в окресленій царині не спрацьовують жодні неспростовні політичні чи культурні інтереси. В протилежність до постколоніальних обширів Азії, Африки чи Латинської Америки, котрі вже дали світові багато особистостей та творів, які вказують на зворотний бік колоніальної медалі, в колишніх російських колоніях з’явилися лише нечисельні такі голоси. Коли Червона Армія залишила Середню Європу, визволені країни стали значно менше цікавитися Росією, натомість колишні радянські республіки були надто заклопотані відбудовою власних суспільств і систем, аби дозволити собі інвестиції в постколоніальний дискурс. І хоча на російському Далекому Сході позначилися незалежницькі прагнення, все ж дискурсивна присутність таких випадків продовжує бути мінімальною4. В Російській Федерації пізніх дев’яностих років ані права, ані суспільні звичаї, ані сама мова - ніщо не дозволяло лунати антиколоніальним голосам. Ситуація ще й досі нагадує пік розквіту західного імперіалізму, коли майже ніхто не ставив під сумнів домінування однієї етнічної чи територіальної групи над іншими.   1 слова Інший, Інші подаємо з великої літери, як то робить Ева Томпсон 2 домініон – самоврядна держава, що входить до складу Співдружності, очолюваної Великобританією; в минулому – колонія Великобританії 3 Hans-Gtorg Gadamer, Prawda I metoda, Krakow : inter esse 1993, s.265 4 Paul Goble, Can Russian Diplomacy Hold Russia Together», RFE / RL, 23 wrze?nia 1998 Джерело: //int.netstyle.com.ua/index.php?lang=u&page=print&material_id=16619&theme_id=0&print=1