Юрій Канигін
Материнськими народами великоросів були племена, котрі мешкали у басейні Верхньої Волги (і її приток ? Оки і Ками), а також Волхова: меря, весь, чудь, мурома, черемиси і деякі інші, генетично і культурово близькі. Ім?я їм угро-фінські племена туранського кореню.
Цей материнський народ великоросів (туранські племена, по тому приєднали до себе вятичів, пермяків, мордву, удмуртів і інших) ? всі вони ввійшли до складу Київської Руси.
Перший батько великоросів
Батьківським народом великоросів (московитів) виступили русичі (слов?яни), котрі прийшли в VIII ст. н. е. в землі мері, весі, муроми і чуді з Придніпров?я і Придністров?я. Власне це варто підкреслити: Русь (слов?яни) прийшли в землі Московії лише на прикінці VIII ст. н. е. На той час ті землі фігурували під іменем Мешех, що з удмуртської перекладається як ?ведмеже болото? (на?латині ?Мешех? звучить як ?Мозох? або ?Москов?). Особливо великим ?руський? вплив на землі теперішніх Москви і Володимира почався у IX?Х ст., за Аскольда, потім ? Святослава, і, наприкінець ? за Володимира, коли вони стали складовою частиною Київської Руси. А Юрій Долгорукий і його син Андрій Боголюбський (середина ХП ст.) взаалі вирішили перемістити центр Руси із Києва до Володимира. Апостол Андрій у I ст. теж доходив до земель теперішньої Москви (тут його заледве не убили за підказкою місцевих волхвів ? язичників). Проте в цілому його місія у ?землях муроми? так і ?не спрацювала?. Лише прийдешні з Києва і Придністров?я через 800 років принесли і закріпили тут християнську духовість і слов?янську ментальність. Літописці XV?XVI ст. (руські і західні), а також багато середньовічних письменників рахують Мешеха (в якости яфетичного нащадка) батьком московитів (пр., Мыльников А. С. ?Картина славянского мира. Взгляд из Восточной Европы?.)
Куликовська битва. Народження руської ідеї
Той народ, котрий назвав себе великоруським і, безперервно розширюючи свої володіння із середньою швидкістю 200 кв. км на добу, створив могутню імперію від Балтики до Тихого океяну під назвою ?Росія?, почався з Мамаєва побоїща (1380р). Не з погрома руського Києва суздальськими ?братами? (1169 р.), коли було вивезено із Вишгорода українську святиню ? ікону Богоматері, написану самим євангелістом Лукою, і не з заснування Москви (1147 р.), коли до глухого села Кучково, розташованого серед мешехських гатей, навідався князь Юрій Долгорукий, а власне із перемоги московського князя Дмитрія над ординським темником Мамаєм. Стольний Київ громила меря і муромщина, у потрібній мірі не ослов?янена і не мавша пізнішої монгольської закваски. Останню було закладено до руського етнічного організму згодом і спрацював цей фактор лише починаючи із кінця XIV ст.
Всім відома інтерпретація Куликовської битви занадто спрощує і приховує суть справи. Передусім офіційні історики уникають аналізи причин і наслідків цієї дійсно доленосної для Руси події. Чого прагнув Дмитро Донський? За що він разом з дружиною вступив у сутичку? І з ким конкретно? І чого добився у підсумку? На ці прості, природні питання дається досить ? таки полегшена відповідь: як, мовляв, з ким? Із Золотою Ордою! Як, мовляв, за що? За звільнення Руси! Як, мовляв, чого добився? Розгрома монголів! Подібні до цих відповіді лише наводять ?тінь на плетінь?. Не прагнув Дмитро ?звільнення? Руси від монголів (він був близьким родичем хана, а його прапрадід Олександр Невський ? прийомний син Батия), і не із Золотою Ордою він боровся. Дмитру, як і всій тодішній знаті, зовсім не погано жилося ?під ігом? Орди. А народу? Хто думав про ?народ?? Власне кажучи, після ?звільнення від іга? йому, тобто народові, стало, головно, гірше вестися, ніж за нього.
Русь Литовська і Русь Татарська
До середини XVII ст. де-факто існувало дві Руси: одна європейська (Литовська, куди входила Україна), інша азійська (Татарська). На старих картах Московщина нерідко іменується Татарією. Навряд чи можна погодитися с С.М.Соловйовим ? цим адептом ?спільної історії? України і Росії, ? котрий писав: ?Вслушавшись внимательно в эту длинную и однообразную песню русского народа, которую он заводит от Киева и ведет через Волынь, Галич, Чернигов, Новгород, Москву к Казани, Астрахани и Сибири, мы видим ясно, что это народ, проживший восемь веков в одинаковых исторических условиях? (Соловьев С. М. История России с древнейших времен. М? 1962. Т. VII. С. 132.)
Головне те, що монголи посилили в ментальности росіян (московитів) експансіоністські і гегемоністичні риси. Новий батько, звичайно, не залишився без нащадків. Ретельне переосмислення панмонголізма дозволяє побачити історичний вододіл між українцями і росіянами, значно зрозумілішою стає зовнішня і внутрішня політика Росії, ба навіть СРСР. Справа у тім, що панмонголізм увійшов до ментальности російської нації, став тою невидимою пружиною, котра, випрямившися, вивела руського козака до берегів Тихого океяну і далі на Аляску, у Каліфорнію, а руські батальйони висунула у Крим, на Кавказ, Балкани. Трохи згодом, десь на межі XIX?XX ст., в елітних колах російського суспільства активно обговорювалася ідея стосовно підкорення Китаю та Тібета (візьмемо, принаймні, відому місію доктора-тібетолога Бадмаєва, котрий підготував і подав до розгляду Олександрові III проєкт анексії Китая).
Всі ці питання досить складні, багато у чому парадоксальні, як і питання О. Блока : ?Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет в тяжелых, нежных наших лапах??. Їх неможливо вирішити з чисто матеріялістичних позицій. Тут необхідно взяти до уваги ідейно-ментальні фактори нашої заплутаної гісторії. Що відомо сьогодні простому інтелігентові про панмонголізм? Майже нічого ? ?нам цього не викладали?. Панмонголізм гісториками ? матеріялістами не розглядувався. Гісторичне коріння цього духово-політичного і ментального феномену варто пошукувати у ?північному буддизмі? (ламаїзмі) і войовничому монгольському язичництві (?сульдефонстві?, від Сульде ? монгольський бог війни).
Звичайно, не можна абсолютизувати факт ?омонголювання? Руси Московської, як це притаманно деяким авторам, котрі стверджують, що Русь споконвічно була ?Монголією? і жадне завоювання не мало місця. ?Никакого иноземного завоевания Руси не было... Орда потому и не воевала с казаками, что казаки были составной частью Орды?... ?Пресловутая дань татарам была просто государственным налогом внутри Руси?... ?Орда не иностранное образование, захватившее Русь извне,.. а просто регулярное русское войско? (див: Носовский Г. В., Фоменко А. Т. ?Империя?. С. 67?68. Щось подібне пише у своїй книзі і Гордеев А. А. ?История казаков?. М., 1995.)
Поза сумнівами, Росія ? не Монголія, проте нестримний експансіонізм древніх монголів (?Вперед, до останнього моря!?) міцно вкорінився у ментальности нації. Цікавий нещодавній епізод, пов?язаний із проханням югославського парляменту і президента С. Мілошевича прийняти Югославію до союзу ?Росія ? Білорусія?, багато про що говорить.
Російська Дума без зволікань відповіла ?так?! Крик душі, так би мовити...
Вочевидь, недаремно відомий поет XIX ст. В. Бенедиктов писав:
Тянется через Алтай,
Бросив локоть на Китай,
Темя вспрыснув океаном
В Балт ребром, плечом в Дунай,
В полюс лбом, пятой к Балканам
Мощный тянется гигант.
переклад М. ?Мазепи?, МЛ ?Бриколяж?, Обухів ? Київ
за матеріялами www.edinulus.da.ru