None Smilodon
Гламурат переможно крокує по планеті. Ти бачиш його на вулиці, в коротких спідничках, рожевих светриках та гігантських сережках-кільцях у вухах. Ти бачиш його в метро, придушений до скла з написом “не притулятись” молоденькими лярвами, чий парфум є більш надійним консерогеном, ніж весь тютюновий дим світу. Ти бачиш його в телевізорі, в нафарбованих губах, вищипаних бровах та величезних, штучно збільшених за допомогою контактних лінз, сексуально збуджених зіницях. Гламурат рушить на тебе непомітно, він паралізує твою волю та здатність до боротьби. Він каже тобі “я люблю тебе”, “я буду про тебе піклуватись”, “не рвись вперед, все зроблю я”. Гламурат спокушає тебе, як нічна русалка на болоті, осяяними спалахами блискучої біжутерії поверхневих ідей. Гламурат це зло з янгольськими крилами. Ніяких гострих кутів, нічого пекучого чи холодного, ніякої крові і насильства, все м’яко, обсмоктано, як новенький сітроен, та відполіроване до блиску аляповатих кнопок в Windows. Розслабся. Тебе не образять. Політкорекція тебе врятує. Основа гламурату – соціальний соліпсизм. Віра соціуму у свою надзвичайність, віра в розум і віра у віру в розум. Гуманізм як крайня форма самозречення, огидна бражка, що бурлить недолугими віруваннями ньою-ейджу, та кібер-шаманськими забаганками маси. Людство повертається до магічного світогляду й ніщо не зупинить його від деградації. “Візьміть мишку в праву руку, спустіть курсор в лівий нижній бік екрану, клацніть крайньою лівою кнопкою на логотип Windows, пройдіть в “програми”, “алхімія” два рази клацніть на “філософський камінь.EXE”. В головному вікні програми, перейдіть в меню файл, відкрийте файл “свинець.DOC”, натисніть “експорт”, оберіть галочку “як золото”, клацніть “далі”, дочекайтесь появи вікна “Трансмутація закінчена”. Закрийте вікно програми”. 99% людей, добрі 99% свого часу наяву, повторюють дії, змісту яких вони не розуміють, отримуючи результат невідомими їм методами. Людство повернулось в часи магії. Соціальний соліпсизм самовпевнений. Реальність існує рівно настільки, наскільки вона існує у головах. Побудуй реальність в головах, й вона здійсниться. Реальність не веде супротив. Реальність відступає залишаючи по собі спалені землі. Реальність як Кутузов, заманює соціум у пастку. Соціум гордий, з кожним кроком вперед, з кожним відступом реальності, він все більше впевнений у перемозі. Соціум вірить тільки у себе. Соціум помре. Примітивізм думки, відновлює редументи печерного світу, артефакти полювання-збирання, релікти примітивного співжиття зграї приматів. Політкоректність один з цих апендиксів. За “політкоректною” лабурдою ховається старе-добре архаїчне “табу”. Слова мають значення, вони не позначають, вони не маніфестують, знищ слово і ти знищиш явище. Суть не існує без форми. Соціальний солипсизм колапсує, він входить в безкінечну рекурсію й за правилом ітерації жере себе сам. Спалах, і цивілізація зникла, замість неї чорна діра. Політкоректність – найбільш недолуга й архаїчна думка в сучаснім світі. Вона виходить з того, що слово має магічну силу викликати емоції, варто шаману заборонити слово “зло” – і зла не буде. В соціумі з’являються табу. Голодранець перетворюється в “незахищену верству”, “банобак” в “ліцо кавказкой національності”, інородець в “національну меншину”. Форма перемагає суть. Слово сублімується в підсвідоме. Прокляття конформізму, творить монстрів словоблуддя. Але виграш політкоректності ілюзорний. Слово виходить зі вживання, але його емоційні змісти переносяться на заміняюче. “Нацмен”, “соціалка”, “ліцо кавказкой національності” стають лайкою самі по собі. Політкоректність програє, але не визнає свого програшу. Вона табуює все нові і нові слова, витворюючи все досконаліші форми новоязу, аж поки, як пєлєвіновський Будда Анагама, не стає неполіткоректною сама пособі й не зникає. Солодкий льодяник гламурату, стає власним хвостом, все замикається на самім собі, на образі архетипічного уроборосу.
Нотатки Українського Імперіяліста