Сергій Чаплигін, Політономія
В одному зі своїх інтерв’ю, на питання кореспондента журналу Index of Censorship Роже-Поля Друа: «Що можна визначити за універсально прийняте для всього світу?» відомий сучасний філософ Умберто Еко відповів: «Повага до людського тіла. Права тіла й відносин нашого тіла з рештою світу».
Умберто Еко як ліберала можна зрозуміти. Догма лібералізму завжди полягала в тому, що «людина є мірою всіх речей». Окрема, мала людина, індивід зі своїм розсудком та конкретними інтересами є вищою та останньою інстанцією, яка являє собою завершену цілісну систему.
Звідси походить латинський термін «індивідуум», що застосовується лібералами до кожної конкретної людини. Індивідуум з латини означає «неподільний», і є калькою з грецької «атом» і означає «те, що не підлягає розділенню». На цьому й будується вся ліберальна філософія.
Таким чином, погляд на людину, як на індивідуум означає тільки «людину-в-собі», що не є складовою частиною чогось іншого й не підлягає поділу на окремі частини.
В Православ’ї, на відміну від католицизму з його ідеєю індивідуального спасіння, такого поняття як індивідуум не існує. Існує дивідуум – особистість, яка є понад-індивідуальною, частиною більш цілого.
В католицизмі людина відповідає сама за себе перед Богом та людьми. Протестантизм ще більше абсолютизує це поняття.
Ліберали пішли навіть далі, визнаючи єдиною реальністю саме індивідуума з його автономними інтересам, правами, структурою, логікою та ін.
Відповідно до цього світогляду будують усі сучасні філософські, соціальні, політичні, економічні моделі. Адже на антропології збудована вся цивілізаційна та соціальна система. Православна традиція говорить про трискладовий устрій людини, яка окрім проявлених форм (тонкої та щільної) – душі й тіла, несе в собі ще «дух», який є іншою реальністю, позбавленою будь-яких форм, є свого роду зв’язком із іншим світом, що перебуває по той бік творіння.
Наявність духу дає людині можливість споглядати божественні ідеї (intellectus), а розсудком – розрізняти та переставляти у своїй свідомості реально існуючі речі (ratio). І сама раціональність є підпорядкованою інтелекту.
Заперечення лібералами та їхніми попередниками інтелекту, як неіснуючої інстанції та абсолютизація раціональності, як головної та вищої якості людини саме й призвело до зміни свідомості багатьох наших сучасників (у тому числі й Умберто Еко).
Відтепер кожен має право сам, за власним смаком розуміти цей світ, або взагалі його не розуміти. Вірити в щось, або не вірити в ніщо. Прагнути бути вищим за всіх, або нижчим. Кому як подобається. Без будь-яких обмежень.
Це вже не язичницький пантеон богів, або атеїстичний матеріалізм. Це нове, невідоме нам суспільство, де зникає людина.
І на заміну їй приходить ТІЛО.
Individuum non humanis.