Андрій Поцілуйко
Чи екзистенціалізм є гуманізмом? Можна дати ствердну відповідь на це запитання, однак такий гуманізм буде докорінно відрізнятись від того, що прийнято розуміти під даним терміном сьогодні.Те розуміння гуманізму, що домінує у наш час, грунтується на абсолютизації інстинкту самозбереження, бо лише в такому випадку безумовною істиною може вважатись формула ?людське життя ? найвища цінність?. Цей гуманізм є похідним від ?житейського страху?, поняття введеного Гайдеггером. Це його ?онтологічна основа?.
Якщо ж говорити про екзистенціалізм, то наріжним його каменем є таке поняття як ?доля-покликання?, ?фундаментальна налаштованість?, ?діяльність у відповідності до справжнього складу власного духу?, ?вроджена чинність душі?, яке й відображає сутність людини, її екзистенцію.
Ми повинні ?щиро ставитись ло речей? і, ?не важливо, мудрим чи ні буде це ставлення? ? вчив Ортега-і-Гассет.
Коли ж реальність, суворі життєві обставини, ?доля-ситуація? примушує нас бути нещирими у ставленні до речей, примушує нас зраджувати собі, то краще перейти у трансцендентний стан, в стан небуття, злитись з Ніщо, це буде гуманніше, ніж перехід у неаутентичне, знеприсутнене існування, бо останнє ? це духовна смерть людини, гріх проти сутності людського.
Тому найпослідовнішим екзистенціалістом-гуманістом я вважаю японського письменника Юкіо Місіму, який виявив гуманність в першу чергу до свого справжнього Я, здійснивши харакірі після невдачі очоленого ним військового заколоту.
Тваринний гуманізм.
Мартін Гайдеггер у своєму ?Листі про гуманізм? хоча й несміливо, в дуже розмитій (характерній, зрештою, для більшості філософів 20 століття) формі все ж таки дав можливість збагнути нам, що не може бути єдиної формули гуманізму. Оскільки християнство, на приклад, вкладає в поняття ?людина?, а отже, відповідно, й людяність, зовсім інший зміст, ніж, скажімо, лібералізм чи марксизм.
Людина ? істота багатовимірна, тому різні доктрини вбачають її сутність в абсолютно різних аспектах, модусах.
Що ж в наш час вважається гуманізмом?
Основним гаслом сучасних ?мислителів? є девіз ? ?людське життя ? абсолютна цінність?. Справді, цей постулат, багатьом видається істиною, яку не можна спростувати, і вже навіть намір її спростувати вважається злочином. Вона стала чимось на зразок релігійної догми та магічного заклинання. Але ж очевидно, що підняли на щит цю формулу і сповідують її лише ті люди, що абсолютизують інстинкт самозбереження, бо тільки так можна пояснити некритичне ставлення до цієї тези, ставлення до неї як до аксіоми. Тобто, йдеться про людей, які бояться втратити своє фізичне існування, якими керує страх і прив?язаність до земних речей.
Античні філософи вважали, що структура людського єства є багатоскладовою. Крім тіла людина має ще й тваринну та розумну душі ? відповідно ?аніма? та ?анімус?. З областю інстинктів безпосередньо пов?язана власне тваринна душа ?аніма?. Тому той гуманізм, що царює сьогодні може по праву зватись анімальним, або просто тваринним, оскільки зводить сутність людини до найнижчих елементів її істоти.
Глухий кут сучасного гуманізму.
Сучасний гуманізм фактично зводить людину до статусу біологічної істоти, над якою владарюють три основні тваринні інстинкти (самозбереження, харчовий та продовження роду), відповідно уся її багатовимірність зводиться лише до цього одного виміру.
Звідси логічно випливає, що гуманним є все те, що сприяє задоволенню цих інстинктів і похідних від них психо-ментальних імпульсів і негуманним все, що спрямоване проти них. Так людині не можна завдавати болю, бо від цього вона страждає. Аналогічно не слід обмежувати сексуальні нахили, навіть якщо вони традиційно вважались збоченими. Це приймається як аксіома, що не потребує доказів. Проте чомусь забувається те, що і тварини є істотами страждаючими. Три базові інстинкти притаманні і їм. Тому найпослідовнішими гуманістами сучасності є ті, хто урівнює тварин в правах з людьми. Найяскравішими виразниками духу нинішньої епохи є схиблені захисники прав тварин, що судяться з власниками псів чи котів, які, на їх думку, не так як слід церемоняться зі своїми четвероногими ?братами?.
Позицію тих, хто вважає, що тварини відрізняються від людей відсутністю розуму, і тому їх не можна ставити в один ряд з людьми, можна спростувати тим фактом, що ніхто не вбиває людей-дебілів на підставі відсутності у них розуму, як це робиться з мільйонами вбитих для харчових потреб тварин.
Тож, хоча основою сучасного гуманізму є розуміння людини як виключно біологічної істоти, той факт, що в такому разі в правах з людьми слід зрівняти тварин, який свідчить про безглуздість підходу, просто ігнорується переважною більшістю тих, що вважають себе гуманістами. Коли бракне розуму, найкращий вихід ? просто перестати думати.
Але факт залишається фактом ? якщо існують права людини ?дані природою?, які слід шанувати немов священих корів, і найперше з них ? право на життя, то чому не можна говорити про права дані тією ж ?природою? і іншим біологічним створінням і включити до списку наділених цими правами всіх, не забувши і амеб, які також бажають жити.
Парадокс милосердності.
Естеблішмент будь-якої країни, що визнає правила гри, нав?язані людству західною цивілізацією, змушений так чи інакше рахуватись з принципом ?людське життя ? вища цінність?. Юридичні закони цих країн детерміновані таким розумінням гуманності. ?Філософи? від політики полюбляють нагадувати нетямущим, що поширення такого гуманізму є яскравим доказом існування суспільного прогресу і духовної еволюції.
Але не варто забувати, що це явище має і іншу сторону. Адже відомо, що мафія є бичем саме цивілізованих, ?прогресивних?, взірцевих країн, а не тоталітарних держав. Жаліслива, толерантна, щодо злочинця гуманність не дозволяє владі діяти так, щоб злочинний світ не міг існувати в принципі, як явище. Реально в таких країнах існує двовладдя, писаний закон співіснує з неписаним, тіньовим на всіх рівнях, від вулично-побутового аж до рівня владного. А неписаний закон часто набуває доцивілізаційних форм. Можна багато говорити про захист людських прав в?язня, але ніхто не відгородить його від неписаних законів тюрми, які є жорстокішими від офіційних, писаних законів ?найтоталітарнішої? політичної системи.
Все це є наслідком самої суті підходу. Отже, говорити про однозначний духовний прогрес явно передчасно. На мою думку, взагалі, рівень впливу тіньової влади відповідає рівневі лібералізованості суспільства.
Життя і гідність.
Демагоги від політичної ?філософії? поряд з найсвященнішою коровою фетишизованих цінностей сьогодення ? ?людським життям? полюбляють згадувати ще й ?честь та гідність?, як також високі цінності, не вбачаючи в цьому ніякої суперечності.
Скажу лише одне ? в ті часи, коли шляхетні люди носили шпаги ? хамства було значно менше, ніж в нашій культурі, хоча й гинули вони на дуелях дуже часто.
Дар чи хрест?
Бо для мене життя ? то Христос,
а смерть ? то надбання.
Фил. 1,21.
Дуже часто радикальні ліберали в дискусіях про такі речі як еутаназія та смертна кара, за одну мить перетворюються на ?ортодоксальних? християн. Їх аргументи такі ? ?життя людини це той безцінний дар, яким має право розпоряджатись лише Бог?, тому людина не має права відбирати цей дар в іншої, навіть якщо для останньої цей дар стає нестерпним тягарем, як у випадку, коли йдеться про застосування еутаназії. Але тут не слід забувати, що не можна висмикувати з релігії лише один принцип для обгрунтування свого світогляду. Треба або прийняти всю релігійну систему, або ж створювати нову релігію.
Насправді ж принципи християнства є цілком протилежними ліберальній гуманності. Християнство означає повну несвободу гедоніста ? взірцевої особи даної світоглядної орієнтації. Те, що ліберали вважають свободою ? в Біблії зветься рабством гріха, і навпаки, те, що там вважається свободою в Бозі ? за ліберальним світоглядом є ?тенетами релігійного фанатизму?. Християнин не повинен грішити, а гріхом вважається практично все те, що становить сенс життя гедоніста. Мало того, християнин не має права навіть на втечу від страждань шляхом самогубства. Життя для нього важкий хрест, який немає права кинути, а аж ніяк не евдаймонічна і тим паче не гедоністична прогулянка.
Лі.
Цікавим є трактування терміну гуманізм в конфуціанстві. Розуміння його є неможливим без осягнення поняття лі. Лі ? це етика-ритуал, що охоплює ціле коло споріднених понять ? правила поведінки, обряд, звичай, благопристойність. Це характеристика правильного, навіть ідеалізованого устрою та поведінки людини ? ?Правитель керує підданими за допомогою лі?, ?Подолання себе та звернення до лі є гуманністю?, ?У той день коли переборять себе і звернуться до лі, Піднебесна повернеться до гуманності?.
Отже бачимо концепцію прямо протилежну до сучасного розумінння гуманізму. Там гуманізм ? самозречення заради надособистісного, особистість з її інстинктами не пуп землі, а лише те, що повинно підпорядкуватись і служити Гармонії.
Екстремум.
Найвищі людські духовні якості появляються як правило в екстремальних ситуаціях, коли людина перебуває в стані ?максимально ризикованого ризику?. Вищий екзистенційний стан, стан ?буття у вірі? (за термінологією С.Кіркегарда) проявляється тоді, коли людина переживає неймовірні душевні потрясіння, проходить крізь вогонь. Саме тоді в людині проявляється те, що якісно відрізняє її від інших видів живих істот. Надання ваги станові ?драматичного досягнення найвищої точки свідомості і значення? дозволило геніальному мислителю М.Еліаде написати у своєму щоденнику наступні рядки про досвід в?язнів концтаборів: ?Директор хотів познайомитись зі мною і розповісти усе задля того, аби довідатись, чи стани, які вони обидва пережили, мають щось спільного з йогою. Як шкода, що переживання такого типу не описані в щоденниках чи спогадах, аби можна було сперечатись і інтерпретувати їх. Мільйони європейців не з власної волі пройшли шлях, про який людство забуло в часи середньовіччя. Вони на власному досвіді переконались в існуванні певних станів, міркування про які ще кілька років тому викликало б усмішки... колишні боягузи і скептики починали проводити життя сповнене посвяти, і доходили до віри в існування дійсності, яка їх переростала, а водночас давала втіху і допомагала вижити.?
Не розуміти це може лише той, хто не лише забув про свою справжню духовну сутність, але той, чиє серце покрилось настільки товстим шаром лою, що стало нездатним сприймати будь-що вище за вегетативний рівень тваринності?...