Ярослав Томасевич
Що таке ідентичність (тожсамість)? Для чого вона? Чому її необхідно оберігати? На ці запитання дає відповідь невеличкий Маніфест етноплюралізму, написаний польським публіцистом Ярославом Томасевичем.
Людина має природну необхідність ідентифікувати себе з якоюсь групою. Одну частину своєї особистості ми витворюємо самі, решту приймаємо від інших людей у формі культури. Викорінена людина, тобто людина вирвана з притамонної своїй спільноті культури, є загублена у світі, подібна акультурація збіднює її особистість. Не маючи опертя у культурі ? збірній ідентичності ? вона легко піддається маніпулюванням влади і бездумно кориться моді.
Свобода людини виражається у праві на збереження своєї ідентичності та відмінності. Різноманітність людського роду, яка проявляється в усіх сферах його існування, є фактом, що не підлягає дискусії. Множина способів життя, яка випливає з диференнційованості людства, це одна з підставових цінностей, яку слід захищати.
Право на збереження колективної культурної ідентичності (зовсім) не випливає з права кожної особи на збереження своєї індивідуальної ідентичності; колективна ідентичність це самодостатня цінність, що найбільше зміцнює суспільну солідарність. Вибір ідентичності більше не повинен бути виключним правом особи ? її вибір мусить бути також прийнятий іншими.
4. Колективні ідентичності (культури) можуть утворюватись на різноманітних фундаментах, та найрозповсюдженішою формою групової ідентичності є ідентичність етнічна (національна, племінна, регіональна). Захищаючи її, тим самим захищаємо багатство і різнорідність навколишнього світу, а також і справжні свободи групи (спільнота не може бути вільною, якщо вона не володіє свідомістю окремішності). Що більше ми вкорінені у якійсь культурі, тим більше нас вражають відмінності інших культур. Людині, що втратила корені, усі культури однаково чужі та байдужі, тож у цьому випадку слід говорити не про ?толерантність?, а про нестачу власної ідентичності.
5. Культури витворених у ході змін діяльних природних спільнот спираються на ТРАДИЦІЇ. Розрив з традицією неминуче приводить до втрати власної культурної ідентичності, що рівнозначне відчуженню одиниць і дезінтеграції спільноти. Зовсім не прагнемо стагнації, ні не тужимо за петрифікацією status quo, ми домагаємось перегляду благоговійного ставлення до Прогресу, який аж ніяк не є добрим сам по собі. Краще перевірені традиційні форми, ніж експерименти над живим організмом: суспільство повинно розвиватися, але зміни мусять мати еволюційний і невимушений характер, без розриву культурної тяглості.
переклад А.Холявки, ?Бриколяж ? Львів?
за матеріялам: журнал ?Вкорінення? (?Zakorzenienie?, Польща) www.zakorzenienie.most.org.pl/index.htm
за матеріялами часописа ?ІДЕНТИЧНІСТЬ?