Юрій Олійник, для Політономії
Прочитав нещодавнію статтю французького класика Алена де Бенуа, яка стосується осмислення геополітичних процесів сучасності. В національно орієнтованого українця виникає багато непорозумінь як стосовно даного автора, так і загалом французького (і не тільки французького) консервативного поля.
Магістральна думка - необхідність всебічного єднання з Росією як запорука євразійської єдності у боротьбі з глобалістичним натиском США поділяв ще Жан Марі Ле Пен (Європа від Бреста до Владивостока). Важко не погодитись з насправді деструктивною роллю світового глобалізму, що не є адекватиною альтернативою московському інтеграційному проектові. Однак і надто багатий досвід перебування у спільних державнихь утвореннях з східним сусідом не дає про себе забути.
Здається, все очевидно – досвід всіх людей обмежений. Навіть кращі мислителі Заходу передовсім стикаються з власними проблемами, тому й радять нам уникати атлантичної інтеграції, та сторонитись сучасної Європи, що керується дехристиянізованою бюрократією. Нам же слід фільтрувати поради – йдеться саме про наше майбутнє.
Однак маємо справу одним серед багатьох випадків, що складають тенденцію. Путін роками розвивав імідж захисника традиційних цінностей та багатополюсного укладу в світі. І він добився результатів – здорові сили Заходу вбачають в ньому мало не рятівника християнської цивілізації. В той же час думаючим жителям як Росії, так і прилеглих теренів очевидна підробка. Недарма багато співтворців євразійсько-консервативної школи, що кооперувались з Дугіним в 1990-і, тепер викривають дискредетацію їхніх візій майбутнього. Russian duhovnost, будучи проповідана колишніми кагебешниками і лицемірами, викликає лише огиду. Здається, в Росії чорна карма – бути руйнівником всіляких ідеологій.
Втілення комунізму в СРСР, попри десятки мільйонів жертв, показало світові справжнє обличчя “світлого майбутнього” – тепер навіть радикальні ліві змушені якось маскувати свою спадкоємність. Розгул дикого капіталізму (який через спільність еліт пережила і Україна) розвіює марення “вільного ринку”, що всіх нагодує та ощасливить. Проте ці добрі плоди нівелюються роботою, яка почата ще Іваном Третім, а продовжена Петром I – дискредитація Православної Церкви, що в наші часи поєдналась з руйнацією консервативних сподівань. Україну рятує поліконфесійність, що дає змогу на Майдані молитись і служити молебні, не поєднуючись з руським міром. Росію ж очікує новий 1917 рік.
Та на заході континенту цього не видно. Не слід ототожнювати сучасних інтелектуалів з лібералами-соціалістами 1930-х, що бачили рай земний в Радянському Союзі (на зразок Бернарда Шоу, який не помітив голоду і страждань після поїздок в сталінському царстві). Ті нерідко одержували матеріальну підтримку з Москви, що підсилювала їхню відданість Прогресу. Європейські праві сучасності більш зрілі та критичні. Проте слід вивести на світло елемент свідомості, що прагне географічно розподілити Добро і Зло. Він має глибокі традиційні витоки (Світло зі сходу, Темрява на Заході), однак не варто підходити профанно – це лише позбавляє здорового погляду в сучасних умовах. Цим хворіє багато інтелектуалів по всьому світі, і вони частково праві.
Історично продовжується протистояння християнської і мусульманської цивілізацій, як і боротьба телурократій і таласократій. Проте хвиля позбавлення сенсу всіх і вся, зведення людини до біологічного апарату, що сподівається на матеріальний прогрес, затопила всю планету. Звісно, хочеться вірити, що в далекій країні за сімома морями живуть заглиблені у трансцедентне брахмани, чи святі старці, що спілкуються з небесами (зустрічався відгук великого французького богослова Ларше, який побачив істину в лубочній агітці аріхмандрита Шевкунова – нібито духівника Володимира Путіна). Проте казкове королівство Пресвітера Іоанна обертається жахливим чудовиськом в реальності. Варто зауважити, що така підміна християнської державності в кінцевому результаті приносить більше зла, ніж очевидна маніфестація безбожництва (що реалізована у формі гомодиктатури в ряді країн Європи). Легко стати на бік світла, коли чіткі кордони, а у випадку змішання легко обманутись. Недарма і Біблія попереджає, що антихрист буде видавати себе за Христа – тобто просувати підробку під християнство (те, що Христос найбільше картав у фарисействі – лицемірство).
Очевидна порада – бути тверезими: духовно, політично та інтелектуально. Варто навести приклад основоположника європейського консерватизму графа Жозефа де Местра. Той побував у Росії, і описав її реалії з цинічним викриттям лицемірства. Це тоді коли самодержавний уряд Миколи I контролював усю Європу, неодноразово рятував монархів від революцій (про таку потугу Путіну залишається лише мріяти). Де Местр був цілковито на боці ідей Священного Союзу – проте не бачив за можливе маскувати недоліки “нашого гада” (бо ж на брехні нічого доброго не збудуєш).
Насамкінець дозволю не погодитись з концепцією США як епіцентру всіх прогресивних сил, що працюють на глобалізацію. Так, зараз Вашингтон залишається осердям світової імперії – природньо, що на нього кладуть ставки фінансові та культурні лідери мондіалізації. В той же час в Америці зберігається вплив глибоко консервативних сил на рівні, який Європа давно втратила. Варто згадати, що і більшість леівацьеких ідей, що прагнуть панування у світі, експортовано в Америку з Європи (насамперед продукція Франкфуртської школи). Однак і боротьба проти викривлень всезагальної толерантності збирає під стяги половину країни. Врешті, варто судити по справах.
У США продовжується активна боротьба проти абортів, в багатьох шататх вони з різними варіаціями обмежені. В той же час Росія за рівнем дітовбивства стоїть на перших позиціях у світі (і боротьба держави проти них обмежується поодинокими лозунгами). Наразі Вашингон намагається вести зважену політику в світі (що провляється у відсутності втручання в Сирії, переговорах з Іраном). В той же час європейські уряди все більше залежать від інтересів транснаціональних корпорацій та ваххабістських нафтових монархій (про що свдічить лівійська кампанія). Отже, проглядається поряд з деструктивною стабілізаційна функція Америки, яку не можна відкидати в підсвідомому прагненні все опростити.