Політономія

Степан Жабка, Всеволод Андрієвський До нарису з історії руху за охорону природи м. Києва у 2003-2007 роках (для істориків, критиків і всіх небайдужих) Не варто приховувати заангажованість авторів цього нарису в природоохоронному русі. Проте, лише будучи учасниками всіх процесів, про які йде мова у тексті, лише переживаючи всі поразки і ретельно збираючи архів матеріалів, можна написати більш-менш насичений фактами нарис. Передумови 1. Постчорнобильський екологічний рух в Україні формувався здебільшого в складі двох фундаменитальних течій - течії, що акцентувала увагу на порушенні екологічних прав людини, що є прямим слідством Чорнобильської катастрофи та іншої, пронаукової течії. Друга течія формується переважно з науковців - ботаніків і зоологів - і скерована в бік збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Головними напрямками роботи другої течії стають формування мережі природно-заповідних об'єктів, створення національної Червоної книги, природоохоронне законодавство та практична участь України в природоохоронних конвенціях. 2. Певна хвиля боротьби за збереження історичного та природного обличчя столиці виникла в 90-х роках, проте масового характеру не набула. Суттєвими поразками "хвилі" стали реконструкція Майдану Незалежності у 2001 р. і прийняття нового Генплану Києва (2002), що руйнує більшість закладених в попередньому Генплані прогресивних екологічних рис. Достатньо сказати хочаб те, що за попереднім Генпланом весь Київ складав помірковано сплановану екологічну мережу - комплекс зелених коридорів, що поєднували каскад дніпровських островів з приміськими лісами. Тепер такі прогресивні ідеї назавжди в втрачені для планування м.Києва. Перша хвиля характеризується участю в ній низки авторитетних людей, митців, науковців. Серед них, наприклад, Лариса Скорик і Лесь Подерв'янський. Початок Старт будівельному буму фактично був даний початком гідронамиву в Конча-Заспі в 2001 році і масовим висотним будівноцтвом в житлових масивах Позняки і Троєщина. Орієнтирами нової містобудівної політики стають гасла "ближче до центру!", "вище!", "швидше!" і як наслідок - "більше прибутку!". При цьому страждають всі території центру міста - парки, сквери, історичні зони (будинки, двори, квартали!), дитячі і спортивні майданчики. Особливої розмови заслуговує концепції "ущільнення забудови" міста Києва, про яку багато говорив у 2000-2001 роках тодішній головний архітектор Києва Бабушкін у численних заявах та інтерв'ю. Не виключено, що Бабушкін був лише виконавцем наказів, що подавалися тодішніми можновладцями (про що наголошує у неофіційних розмовах тодішній голова Управління Генплану М.Дьомін). Але відповідальність за політику "ущільнення забудови" лежить не лише на О.Омельченку, а й на Бабушкіні, котрий вважав, що забудова дворів, сквериків та інших місць, пристосованих для відпочинку є річчю прийнятною і нормальною. Інша справа, що громадськіть аж надто пасивно поставилася на той час (2000-2001 рр.) до пропонованої політики містобудування, вочевидь, переймаючись більше питаннями цілковитої нестачі грошей у бюджетників, а не питаннями краси чи охорони природи рідного міста. Окремим прецедентом став сплеск боротьби за збереження зелених зон серед киян 2003-2007 роках, як реакція населення на будівельний бум, що охопив будівництвами більшу частину зон відпочинку і інших зеленних куточків міста. Багато в чому цей рух скерований не проти розрізненого і мозаїчного безпосереднього агресора, яким є численні інвестори і будівельні кампанії, які власне здійснюють фізичне будівництво, а проти міської ради та міського голови, що приймають відповідні рішення та видають дозволи на забудови. Саме цей рух і є основним об'єктом нашого нарису. За неофіційними даними, саме на початку десятиліття в цю справу полилися мільйонні інвестиції - вагоме підгрунтя для нехтування будь-якими законами. У Києві раптом стало модно будувати висотки і жити в них - передусім вихідцям з регіонів. Таку атмосферу не змінили і багаторазові підвищення цін на житло. Відомо, що пересічний киянин не в змозі заробити на квартиру в новобудові. Висотки виростають напівпорожніми, але грошовий потік до 2007 року ллється в їх "виліплювання" все на нових місцях - аж доки не закінчиться земельний фонд або не станеться обвал цін. Проте не будемо зазирати у майбутнє. Покращення економічного стану країни 2001-2002 років відбилося на цьому потворному сплеску корупції, котрий комусь вигідно називати "економічним підйомом". Насправді економічне зростання існувало лише в статистиці і призводило до знищення природи і відносно комфортних умов життя окремо взятої ділянки - Київщини, а не до покращення життя населення чи збереження довкілля. Спочатку громадський рух формувався, як стихійне протестне явище проти міського голови Омельченка, що стало головною причиною поразки останнього на місцевих виборах 2006 року і перемоги банкіра Л.Черновецького. Проте кількома місяцями після перемоги на виборах, протягом яких Черновецький витримував певний нейтралітет міської ради щодо основної причини агресії киян - забудови зелених зон, його політика різко змінилась. Поновилась аналогічна омельченковській ситуація. Знову почався дерибан (вже звичний термін на позначення "роздачі землі", уведений у обіг з 2004 року ) парків, лісів і внутрішньоквартальних територій. У відповідь відбувається поновлення і протестної реакції населення. Тепер - проти Черновецького. Утім, проблемою такого руху є саме те, що реальної альтернативи цій людині на посаді мера досі (середина 2007 р.) не запропоновано. Владна система формує таких осіб, як Черновецький та Омельченко, сприяє успадкуванню найсуттєвих їхніх рис - на жаль, негативних, і їх численному та щільному оточенню вигідне збереження статус-кво. Тому сподіватися на суттєві психологічні зміни будь-якого реального спадкоємця Чернівецького не випадає. Не кажемо вже про склад Київради, що формується з ділових людей, котрі виховані цією ж системою і ніколи не зміняться морально чи психологічно. Ще до 2003 року існував ряд громадських організацій, що не виникали як суто протестні, а були частиною природничої течії екологічної громадськості. Серед них - спілка "Порятунок Голосіїєва", "Комітет збереження корінної природи Березняків", Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр і інші. Ці організації зайняли активну позицію щодо збереження природи Києва, оскільки вона прямо відповідає їх статутним задачам і напрямкам роботи. Помічається також активна протидія процесам забудови і з боку деяких державних структур - Музею "Київська фортеця", Держземінспекції, Київгенплану і Природоохоронної прокуратури. Варто зазначити, що свої антизабудовницькі висновки регулярно, починаючи з 2003 року надають Інститути зоології і ботаніки НАН України та біологічний факультет КНУ імені Тараса Шевченка (щодо Труханова острова, "Конча-Заспи", Лисої гори і інших об'єктів). Перші ж ініціативні групи, що виникли саме як реакція на забудову парків, з'явились лише у 2003 році. Це були комітети порятунку Протасового яру, парку Київського політехнічного інституту, Феофанії, Виноградаря та інші. Паралельно руху за збереження зелених зон (між усім, практика існування таких рухів відома з досвіду Нью-Йорку, Москви та Санкт-Петербургу), становлення переживає й інший широко відомий на Заході і в європейській частині Росії урбо-екологічний рух - рух за права тварин (передусім безпритульних тварин і тварин у місті). На час підготовки до Євробачення, до якого мали проводити відстріл безпритульних тварин і розташування наметового містечка для гостей музичного конкурсу на Трухановому острові, зоозахисні рухи і захисники зелених зон поєднали свої зусилля. Позитивно визнати, що різні природоохоронні рухи не лише знаходять спільну мову одне з одним, а й працюють пліч о пліч з іншими рухами - за збереження історико-архітектурної спадщини, обличчя міста тощо. На підтримку повсталим народним масам стає преса. Зокрема популярні в Києві газети "Сегодня", "Україна молода", "Ділова столиця", "Уікенд" і деякі інші регулярно висвітлюють локальні проблеми забудов і руйнування парків та дитячих майданчиків. Найпопулярніша в місті "Газета По-киевски" взагалі займає радикальну позицію проти забудови міста і в кожному номері висловлює гостру критику політики міської влади. Окремою історією є історія "Екологічної газети", яка протягом 6 місяців у 2006 році щотижня публікувала статті самих активістів. Газета розповсюджувалась безкоштовно - за негласної згоди власника та шеф-редактора, котрий не мав можливості поставити її розповсюдження на комерційну основу - і стала на цей час справжньою трибуною для борців за збереження Києва. Не зламали її навіть судові процеси. Натомість наприкінці 2006 року різка зміна політики видавця газети - голови Народної екологічної партії - на прихильність до КМУ Януковича коштували газеті повної переорієнтації на нейтральне видання, а головному редактору Василю Нібаку - роботи. Розквіт З наближенням місцевих виборів 2006 року, коли кількість інціативних груп перевалила за 300, виникають дві координуючі громадські організації, покликані поєднати і допомогти окремим ініціативним групам. Це "Форум порятунку Києва", що скерувався переважно в напрямку пікетувань, судових процесів та наметових містечок на місці будівельних майданчиків, та "Голос Громади м.Києва", очолюваний тодішнім депутатом Київради Віктором Іванченком, що взявся за злагодження роботи ініціативний груп та підготовку рішень Київради по місцевій ініціативі. З початку 2005 року на місці нових будівельних майданчиків миттєво виникають "гарячі точки" Форуму порятунку Києва: жителі виходять на вулицю, руйнують будівельні паркани, встановлюють на місці будівництва намети і блокують його. Нерідко трапляються бійки між будівничими і мешканцями прилеглих до будівництва будинків. Регулярне висвітлення цих подій в пресі не знаходить реакції міської влади. Єдиною гучною справою, пов'язаною з будівництвом у Києві, стає справа "Еліта-Центру", яка, втім, не має відношення до природоохорони. Члени "Форуму" організовують численні акції і звертаються у суди. В активі "Голосу Громади Києва" стає надгучне оприлюднення Віктором Іванченком факту "дерибану" 2000 гектарів лісів Пуща-Водиці для родин депутатів Київради. Низка прес-конференцій на цю тему накаляє медіа-атмосферу до такої ступені, що міська рада скасовує своє рішення, а Партія Зелених України, не розібравшись як слід у справі, проводить в лютому 2005 р. акцію нищення паркану в Пуща-Водиці, який не має жодного відношення до даного процесу. Факт відповідальності ПЗУ за знищення неповинного паркану приховується від загалу. Врешті і ФПК і ГГК вирішують йти на початку 2006 р. на місцеві вибори, створюючи серйозну загрозу повторному потраплянню тодішніх депутатів в міську раду. Обидві організації видають свої газети, підтримують одне одного і проводять спільні заходи. Організовуються різноманітні круглі столиі тренінги, до яких також залучається Український незалежний центр політичних досліджень, здійснюючи неоціненну методичну підтримку громадськості. Організовується так званий дискусійний "Київський клуб". Врешті ситуацією опановує конструктивна думка про те, що ГГК і ФПК мають іти на місцеві вибори спільним блоком, об'єднавши доволі скромні активи і електорат. Проте буквально за день до подачі документів на вибори, депутат Київради Комов, що також входив до ФПК, створює в ФПК розкол, розділивши його на 2 організації і завадивши спільній подачі документів. Багато хто вважає, що цей факт і був його місією приходу в Форум. Пізніше підконтрольна йому газета Форуму "Громадська рада" починає видавати провокаційні номери проти справжнього лідера ФПК Віталія Черняховського, називаючи його "людиною-мегафоном" і звинувачуючи його у нестабільному психічному стані. Втім час показав, що це було мабуть справді політичним замовленням, адже після закріплення позицій нової влади, критика Черняховського зникла з політичної та і громадської арени. Пізніше в Солом'янському районі виникає подібна до "Форуму" організація "Вірний вибір", основою якої стали ініціативні групи боротьби за збереження Протасового яру і Солом'янського парку. Наразі це одна з найуспішніших протестних груп в Києві, яка допомагає не лише іншим київським активістам, а і втручається в містобудівні процеси на Харківщині, Запоріжжі та Івано-Франківщині. Структуризація стихійного руху (врешті в січні 2005 р. на акцію протесту під час сесії міськради вийшло понад 800 чоловік, що вкотре спробували штурмувати раду, блокували потрапляння в неї депутатів і ін.) призвела до того, що міська влада почала реагувати на громадськість. Першою такою реакцією був напад штурмовиків на наметове містечко ФПК. Наметове містечко розташувалось на Хрещатику під стінами міськради і чекало фестивалю "Євробачення", що приведе на центральні вулиці Києва міжнародну та закордонну пресу і покаже київські реалії світові. "По-доброму" протестуючі не уходили, тому. стався напад невідомих та побиття учасників протесту. За неофіційними даними, напад був організований помічником депутата Київради, начальника Київзему Муховикова - Дробіковим. Відеозйомка та індивідуальні відомості про учасників нападу не призвели до покарання чи бодай затримання жодного. Занепад Пізніше, ближче до виборів, коли ФПК і ГГК зібрались балатуватись до міськради, Система здійснює низку псевдозустрічних кроків щодо мешканців міста. Такими стали прийняття Правил Забудови Києва, прийняття Програми розвитку зеленої зони м.Києва в липні 2005 р., створення буферних парків і введення у широкий вжиток інституту громадських слухань. Правила забудови Києва мали стати документом, регламентуючим містобудівні процеси в цілому. Їх затвердження заспокоїла частину недостатньо поінформованих громадян, проте поінформовані знали, що Правила зовсім не є тією очікуваною панацеєю і несуть велику кількість загроз. Крім того, правки громадськості до Правил не були враховані. Програма розвитку зелених зон Києва до 2010 року, за своїм призначенням, повинна була деталізувати присвячений озелененню том чинного Генерального плану Києва. Та як було оприлюднено тим-таки Вікторм Іванченко, Програма не деталізує, а урізає Генплан. Понад 230 гектарів парків і скверів в центрі міста втратили, згідно неї статус зелених зон як таких. Серед них - 19 гектарів Протасового яру, 20 гектарів Оболонської набережної, весь парк навколо озера Тельбін та багато інших. Ще однією аферою стало створення в місті так званих буферних парків. Усвідомлюючи, що кияни розуміють нестачу озеленення в місті, Києїрада оголшує 5000 га прилеглих до міста лісів буферними парками. Цей крок не лише відкриває ворота рекреаційній забудові приміських лісів, а активно сприяє ущільненню забудови в центрі міста. При цьому відпочиваючих у переіменованому на "парк" лісі більше не стає. Останньою і мабуть найбільшою аферою стає введення в місті у постійну, унормовану законодавчо практику інституту громадських слухань. Суть його полягає в тому, що будь-яке будівництво чи будь-яка містобудівна документація повинна проходити попереднє погодження з громадськістю. Громадські слухання і обговорення починають проводитись в багатьох місцях. На слуханнях не рідкими стають випадки руйнування громадянами експозиційних матеріалів, псування мікрофонів тощо. Протягом 2005-2006 рр. роводяться порайонні громадщські слухання і навіть загальноміські, резолюція яких готується спільно презицією від міськради і від громадськості. Пропозиції ініціативних груп всього міста узагальнюються на 53 сторінках і подаються міському голові. Омельченко видає розпордження про виконати пропозицій громадськості (і зникає з політичної арени). Розпорядження досі не виконано. Найбільш потужно конфлікт навколо громадських слухань розгортається вже в 2007 році. Люди усвідомлюють, що на всіх слуханнях, які проходили, громадськість була категорично проти всіх будівництв. При цьому, жодні слухання не призвели до того, що забудовник пішов на зустріч жителямі відмовився від проекту. Почастішали випадки недопущення громадян на слухання, бійок і проведення підстаних слухань, на яких присутні лише співробітники фірми-забудовника. відбулась підміна понять. Замість згоди громадськості, для міськради достатнім сталв сам факт того, що слухання проводились в принципі. Апогею ситуація досягла в Солом'янському районі міста в квітні 2007 р., коли активісту Вірного Вибору Олегу Андросу погрожував сам головуючий слухань. Інші відомі активісти Віталій Черняховський і Тимур Ібраімов взагалі мали досвід тимчасового ув'язнення на час прведення тих чи інших слухань. Утім, дивна та неясна громадськості історія з Т.Ібраімовим так і не дістала офіційного пояснення з боку РУ ГУ Солом'янського району. Люди зневірились в громадських слуханнях і зненавиділи їх. Деякі свідомі активісти обирають своєю новою тактикою не активну участь у слуханнях, а їх саботування. Визнання слухань недійсними стає запорукою тимчасовій затримці винесення рішення на погодження міськради. Деякі слухання взагалі не проводять. Так виникли деякі проблемні точки, наприклад на Березняках (травень, 2007). Проте виносити ситуацію із слуханням на Всеукраїнський рівень Київрада все ж боїться. Так, дивним чином було відмінено 2 спроби провести Парламентські слухання по забудові Києва, що планувались на грудень 2006 та січень 2007 року. Були складені списки учасників, назначена дата проведення і навіть підготовлені (самостійно) громадська та провладна довідки "Про стан дотримання містобудівного, природоохоронного.... законодавства у м.Києві". Та слуханння таки не відбулись. Ще одним фронтом реакції влади на підвищення політичної конкурентоспроможності ГГК і ФПК стала поява ініціативи "Громадський актив Києва". "ГАК" заполонив на певний час все місто символікою, подібною до символіки Помаранчевої революції, наставив на кожному перехресті наметів і волонтерів, що ледь не щодня роздавали нову і все ж дуже якісну поліграфічну продукцію і завербував значну кількість активістів. Листівки ГАКу переважно являли собою методичні посібники по боротьбі з бюрократією різних сферах соціального життя або ідеологічними закликами. Активна участь ГАКу у боротьбі з комунальними службами в приватних справах принесла їм значну популярність. Проте інтелектуальні прошарки міського населення розуміли, що боротьба з комунальщиками - завдомо ПР-на справа: люди їх найбільше ненавидять і водночас - вони найслабша ланка бюрократичної сисиетми, з якою найлегше боротись. Помітно було і деякі інші факти, зокрема голова ГАКу О.Пабат, беручи участь у всіляких круглих столах і прес-конференціях, регулярно помилявся в назвах власних друкованих видань, або ж читав їх перелік "з папірця", видаючи те, що немає до цих брошур жодного відношення. Та і взагалі люди не мали б довіряти ГАКові принаймні тому, що ГАК називає себе "Коаліцією громадських організацій", не маючи в своєму складі жодної відомої організації. Врешті, на відміну від ГГК і ФПК, ГАК потрапив до Київради і благополучно приєднався до владної коаліції міського голови Черновецького, цинічно зрадивши всі надії виборців. Існує думка про те, що містобудівна криза Києва доби 2003-2007 є прямим слідством відсутності політичної волі Президента, Кабінету Міністрів та народних депутатів. Яскравим прикладом цього є елітна котеджна забудова (тими ж депутатами) "Конча-Заспи" (заповдні землі заказника "Жуків острів"), передача під забудову московським інвесторам останнього парку району Троєщина - "Всеукраїнського парку борців за свободу і незалежність України" та деякі інші. Зокрема скандальне будівництво будинку по вул.Грушевського 9-а, в охоронній зоні Маріїнського парку. Сам Президент Ющенко двічі зазначав, що особисто подбає про знесення будинку, проте замість цього наразі активно лобіюється будівництво ще двох аналогічних. Так само активно ігнорується і спеціальний Указ Президента про заборону висотного будівництва в історичному центрі Києва. Ще один яскравий приклад - в новорічну ніч в Києві було самовільно знесено 2 споруди Київської фортеці. Задля убезпечення фортеці від подальших руйнувань, на початку травня 2007 року Указом Президента музейний комплекс "Київська фортеця" набуває національного статусу. У відповідь на це, в ніч на 9 травня несанкціоновано знищують ще 2 споруди фортеці. Керівництво музею не знаходить розуміння в судах. Ще однією проблемою є плутанина, яка створюється міськими службами, щоб застерегти себе від протестуючих киян. Такою плутаниною є наявність в місті 2-х природоохоронних управлінь і міської екоінспекції: не ясно хто які повноваженян має, хто може, а хто не може погоджувати будівництва і землевідведення, хто має і може зупиняти їх тощо. Крім того, існують постійні підміни термінології, наприклад поняття "зелені насадження" використовують змість "озеленені території", що не знаходить розуміння і не викликає критики багатьох активістів. Наприклад, забудова 0,2 га парку може не зачепити жодного дерева, в документах напишуть, що "все гаразд, зелені насадження не постраждають", але при цьому місто втратить 0, 2 га озелененої території. Серед інших варто згадати ще один негативний наслідок зміни орієнтирів містобудівної політики: після 19-річної історії затормозився процес творення у Києві Національного природного парку "Голосіїв", що проектувався природничим крилом екологічного руху ще у 80-х роках. Цікавим і перспективним є створення в 2006 році громадської організації "Київська ландшафтна ініціатива", покликаної зберігати в недоторканому стані природні і історичні ландшафти Києва і Київської області та пропагувати високоморальні етичні підходи в ставленні до довкілля, спадщини. Гаслом організації став епіграф до книги її засновників Георгія Куровського та Володимира Колінька "Київ-Священний простір": "Для всіх і назавди". Одним з перших кроків "ініціативи", яка між усім тісно співпрацює з ГГК, ФПК і пронауковою природоохоонною громадськістю, стало створення Київської ландшафтної хартії, документа, що наслідує ідеали нещоданвно ратифікованої Україною Європейської ландшафтної конвенції. До цього часу Конвенція ще не відображена в національному законодавстві. Підписантами хартії стають партії та блоки, що йдуть до місцевих виборів у Києві. Підписавши її, політик зобов'язуються виконувати її постулати в своїй діяльності в разі власного проходження до ради. Практика показала. що цинічне ставлення до рідного міста і морально-етичних ідеалів була подавлена цинізмом і після проходження в раду, більшість політиків проігнорували свою участь у Хартії. Проте "Київська ландшафтна ініціатива" лишається однією з найбільших перспектив природоохоронного руху Києва, поєднуючи інтелектуальні потуги фахівців різних галузей, політиків, митців, громадських діячів і активістів в спільній справі та пропонуючи радикальні і не бачені раніше підходи до вирішеня проблем. Останнім досягненням борців за збереження Києва стала поява в травні 2007 в міському телепросторі проблемної передачі "Київський форум", покликаної висвітлювати у прямому ефірі реальні проблеми киян та не соромитись критикувати не досконалу а здебільшого і неправомірну владу. Висновки Аналогічні рухи виникають і у інших великих містах України, в яких з'являються ознаки будівельного буму (Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Сімферополь, Донецьк). Проте в інших містах рух ще не набув ознак масовості. Київський же рух переживає кризу, адже до критики медіа і акцій протесту у влади виробився імунітет (в очікуванні чи поспіху перед новими виборами). Відомі методи боротьби діють далеко не завжди і громадськість не має суттєвих перемог, що вдихнули б у всх друге дихання, підштовхнули б до небувалого піднесення природоохоонний рух. Світовий досвід громадської боротьби свідчить - єдиним виходом з кризи для масового руху може бути лише пошук нових засобів боротьби. Джерело: Форум порятунку Києва http://forumspaskiev.org.ua/databox/2007/01/17013.php