Завдяки тривалому зловживанню, яким в Німеччині займаються функціонери і пропагандисти іноземного панування над німецьким народом, зокрема, глобально-імперіалістичному пануванню капіталу над народами світу і взагалі міфу про 1968-й, ми вважаємо себе покликаними не лише в якості свідків, але і в якості особистостей, що творили історію [1], роз’яснити майбутнім поколінням та історіософії, що рух 1968 піднявся ні для комунізму, ні для капіталізму, ні для систем цінностей третього світу, сходу чи заходу, а тільки заради права кожного народу на націонал-революційне і на соціал-революційне самовизволення. Ми вже зовсім не належимо до будь-якої партійної політики, до парламентаризму, до червоно-зелених урядових коаліцій, до демократії в значенні політичного капіталізму, і вже точно ми не маємо нічого спільного з лібералізмом, консерватизмом або таким соціалізмом, що розуміється класова участь в управлінні громадянським суспільством. Рух 68-го не виступав за американізацію світу, за руйнування народів, за розповсюдження раб-менталітету, дегенеративної музики, порнографії, наркотиків, капіталу, просто злочинів і тяжких злочинів, – вона виступала за прямо протилежне. Стаття 1. Культурна революція 1968 була першою світовою революцією проти капіталізму. Вона була сприйнята молоддю індустріально розвинених країн, а не робітничим класом, середнім станом, буржуазією або бюрократією. Стаття 2. 1968 знаменує перше повстання за імперію свободи. Руді Дучке [2] визначив вихідний пункт цього повстання ще в 1965-му: «Згідно тенденції, повне безробіття повинне бути для нас … контрольною точкою. Від цієї кінцевої мети … технологічного процесу повинна складатися наша стратегія ». 05.09.1968 Дучке постулює вихідне положення для повстання, де «панівні повинні годувати маси». Стаття 3. Німецький 68-й став другим після 1945-го повстанням проти окупаційної влади, що мало свій відправний пункт в Берліні, як і 17 червня 1953 [3] (основне поле бою було перенесено з алеї Сталіна на Курфюстерндамм). З Іоганном Гальтунгом [4] німецький ренесанс марксизму після 68-го став «рухом за незалежність» (Leviathan 3 / 83, 325) тевтонського розумового стилю проти англосаксонського. Стаття 4. Німецький 68-й був другою спробою німецької революції проти світового панування капіталу. Тому він і звався «лівим фашизмом». Стаття 5. Соціалістичний союз німецьких студентів (SDS) як справжнє студентське об’єднання грав роль націонал-революційного ініціатора. На початку 70-х збройне крило SDS [Waffen-SDS] (Фракція Червоної Армії [Rote Armee-Fraktion]) продовжило традицію Карла Занда, майора фон Шилля [5] і серйозно налаштованого озброєного студентства. Трагічним вбивством президента-роботодавця Ганса-Мартіна Шлейера [6] Waffen-SDS ліквідував есесівця, який зрадив позицію націонал-революційної народної спільності на користь самого себе, як керівника союзу, що провокував класову боротьбу. Стаття 6. Чим був 1848 рік [7] для націонал-революційної студентської корпорації першої половини 19 століття, тим самим був і 1989 рік [8] для націонал-революційного SDS: затвердження раніше збитого шляху до народного суверенітету і застрягла народна революція. Якщо народне возз’єднання німецького рейху було зупинено антинародною реставрацією династичних панів після 1848, то партійна система, будучи провідником ворожого панування, конституційним ударом зберегла з 1990 року свою колективну диктатуру в Німеччині. Стаття 7. У русі 68-го виникли два націонал-революційних крила – нові ліві і нові праві. Перші бачили мішень для свого головного удару в американізмі, останні в совєтізмі. Досягнувши своєї найближчої мети, нові праві стали все більше звертатися проти американізму і капіталізму, в результаті чого відбулося злиття обох націонал-революційних напрямків. Тільки це нове породило міф 68-го, надихнуло мистецтво та культуру. Теоретична програма 68-го стала продовженням німецького ідеалізму, узявши на себе завдання щодо посилення цього поняття, думу про Божий світ. Ідея інтернаціоналу націонал-революціонерів була представлена в лютому 1968 на в’єтнамському конгресі в Берліні, який ставив перед собою завдання закласти «зародкові форми європейського визвольного фронту, щоб витіснити великі держави та їх колабораціоністів з Центральної Європи» (Bernd Rabehl, 6.12.98). Стаття 8. У 1968-му в русі народилося не тільки нове разом зі своїм міфом, але також і пропало все старе: лібералізм і консерватизм, реакціонери зліва і реакціонери справа, але як часто це буває в історії, застаріле набуло деструктивної більшості. Ці сили спільно дистанціювалися від руху 68-го, пізніше експлуатували його шляхом профанації або фальсифікації, або ж демонізували. Вінець підробки і зради – це зображення червоно-зеленого уряду як приходу до влади ідей 68-го. Стаття 9. Кожна нація, яка не бажає загинути, знову піддасть революції свою державну конституцію, як і свою соціальну структуру, проводячи зміни її сутнісних відносин таким чином, що нові й високостійкі відносини стануть визначати її суть. Так само і розрізнення лівих-правих у навмисному політичному будівництві постійно здійснюється по-новому. Кожна політика, що має справу з правами особистості виробляє або одинаків, або спільноти. Права політика хоче захистити ці права і відсунутися назад. Однак ці права почали своє існування тільки завдяки політичному лівому табору, який спочатку зажадав їх виникнення і, в врешті-решт, здійснив їх створення та надання. Кінець 1998 року. Автори: Хорст Малер (SDS), Гюнтер Машке (SDS), Рейнхольд Оберлерхер (SDS). Переклад: Ugunskrusts Джерело: Німецька колегія Примітки редакції: 1) Про авторів: Рейнхольд Оберлерхер – відомий лідер західнонімецького студентського руху 1960-х рр. і бунту 1968 року. Близький приятель Руді Дучке. Входив до керівництва SDS і очолював у ньому “національну фракцію”. Отримав прізвисько “гамбурзького Маркса”. Відомий як неперевершений теоретик і знавець марксизму, а так само автор його оригінальної націоналістичної інтерпретації. В даний час очолює націонал-революційну організацію “Німецька колегія” (Deutsches Kolleg) створену в 2000 році. Проект конституції Оберлерхера передбачає заборону всіх без винятку єврейських організацій, заборону шлюбів між німцями і ненімцями і т.п. радикальні заходи. Хорст Малер – відомий адвокат, юридичний радник SDS в 60-х роках. Ідеолог і засновник лівотерористичної організації RAF (Фракція Червоної Армії), що отримала у влади назву “група Малера-Баадера-Майнгоф”. Теоретик міської партизанської війни. За тероризм відсидів у в’язниці 10 років, після був адвокатом на процесах проти інших членів RAF. Як останній хто вижив з керівництва RAF став живою легендою антисистемного опору. Разом з Рейнхольд Оберлерхером і Уве Меененом брав участь у створенні “Німецькій колегії”, а так само в 2000 році вступив в націоналістичну партію NPD (Націонал-демократична партія Німеччини), ставши її юридичним радником, завдяки чому партія виграла в суді процес по її забороні. У 2003 році Малер став автором заяви про те, що “бути антисемітом – це ознака здорової психіки”, після чого він, а також Оберлерхер і Меенен піддалися судовому переслідуванню. А 25 лютого 2009 року розпочався новий судовий процес проти Малера за заперечення холокосту. Обвинувачення вимагає 12,5 років позбавлення волі. Гюнтер Машке – лідер австрійського студентського руху 1960-х рр.., Керував заворушеннями у Відні, відомий як “віденський Дучке”. З точки зору ідеології оглядачі називають Машке учнем Карла Шмітта – теоретика німецької консервативної революції 20-х років минулого століття. 2) Руді Дучке – легендарний лідер західнонімецького студентського руху 1960-х рр. і SDS зокрема. Після його смерті соратники (Оберлерхер, Малер, Машке) оголосили Дучке “таємним націоналістом”. 3) 17 червня 1953 – мова йде про масові антиурядові і антирадянські виступи в НДР 16-17 червня 1953 року. Відомо так само як “Берлінське повстання” або “Народне повстання 17 червня”. 4) Йоганн Гальтунг – норвезький соціолог і філософ, прихильник трансцендентного підходу. 5) Карл Занд – бунтівний герой німецького студентства, убивця Коцебу. Майор фон Шилль – керівник прусського гусарського полку, відомий смілим виступом проти переважаючих сил армії Наполеона. 6) Ганс-Мартін Шлейер – колишній член SS, після війни президент Західнонімецького союзу промисловців, викрадений 5 вересня 1977 в Кельні членами RAF, які висунули вимогу надати свободу ув’язненим товаришам. Після смерті ув’язнених Шлейер був розстріляний. Його тіло було знайдено 19 жовтня 1977 в м. Мюлуз у Франції. 7) 1848 рік – йдеться про революцію 1848-1849 років у Німеччині, що представляла собою буржуазно-демократичне національне повстання, направлене на об’єднання Німеччини та усунення впливу феодального класу. ---- Джерело: http://ntz.org.ua/?p=753 Від редакції "Страйк": Представляємо вашій увазі переклад відомої націонал-революційної заяви, зробленої у 1998 році легендарними лідерами лівого студентського і терористичного руху 60-70-х років у Німеччини: Гюнтером Машке, Хорстом Малером і Рейнхольдом Оберлерхером, які також є ідеологами і діячами сучасного німецького нео-НС руху.