Т. Кліфф
ВІД РЕДАКЦІЇ (газети «Вперед» ? ): Нижчеподана стаття Т. Кліффа є кінцевим розділом з його книги «Природа сталінської Росії». Книга видана в англійській мові покищо лише на цикльостилі й є перекладом з арабської мови оригіналу. Автор глибокою, чисто економічною аналізою, обосновує теорію державного капіталізму в СССР. Книга дуже цінна своїм багатим статистичним матеріалом про господарство СССР. При нагоді помістимо на неї ширшу рецензію, тим часом радимо нашим читачам десь її прочитати. Цю статтю містимо без суттєвих змін, залишаючи її специфічну термінологію. Зі статті видно, що автор не був поінформований про створення і закріплення під сучасну пору нашого революційного підпілля в СССР, тому він і говорить, що жодного підпілля там ще немає. Але його незламна віра в те, що воно таки повстане, варта уваги. Національне питання в СССР автор позитивно й вірно розглянув в іншому розділі своєї книги п. з. «Природа російського імперіалізму», який по можливості передрукуємо пізніше.
***Говорити про «Сталінську Епоху» в історичному розумінні цього слова було би помилково. Зріст бюрократії, яка стала правлячою клясою, говорить за те, що історична місія сталінської бюрократії, тобто побудування капіталізму в Росії, є вже вичерпана в міжнародньому маштабі, але ще не є вичерпана в національному мастштабі. Бюрократія, спираючис на шпигування, як на один з елементів «наступаючого соціялістичного суспільства», за надзвичайно короткий час перейшла той традиційно-історичний період, потрібний для будівництва капіталізму, який забрав для буржуазії Заходу біля двох сотень років. Спираючись на елементах майбутнього суспільства, щоб закріпити старі суспільні відносини, бюрократія одночасно підміновує ці відносини швидкими темпами й тим самим приготовляє тепер нову революцію на багато сильнішій матеріяльній базі, ніж це було в 1917 році. Це й є її місія в національних маштабах.
Той факт, ? що бюрократія, в своїй молодості, як правляча кляса, має тоталітарний характер занепадаючого старого капіталізму, доказує, що вона була народжена як історична аномалія без жодного майбутнього. Це підтверджується ще фактом, що ця бюрократія є змушена вести широко-закроєну пропаганду проти бюрократизму, змушена себе ставити в ролю охоронця робітників перед бюрократією. Це не тільки доказує, що бюрократія має брудну совість, але й те, що вони є узурпатором, якому бракує історичної легітимности.
Державно-капіталістична власність на засоби виробництва піднімає гнів мас. Через це, з самого початку бюрократії як кляси, зловіщий Дамоклів меч висить над її головою. В той час, коли капіталіст 16-19 століть міг ще уявляти для себе славну майбутність, виступаючи як представник людства в цілому, сьогоднішня сталінська бюрократія, виконавши історичну функцію цього капіталіста, відчуває, що її коріння беруть поживу в тимчасовості, виграючи на національних і міжнародніх специфічних умовах сьогоднішнього дня. Звідсіля і тоталітаризм.
Терор бюрократії проти самих бюрократів показує аномалійність цього гібрида. В традиційному капіталізмі конкуренція між капіталістами дає запевнення, що кожний з них може бути тим, чим він спроможний бути. В соціялістичній економіці соціяльна свідомість, турбота про інтереси суспільства, гармонія в відносинах між людьми, ? це все є базою спроможности й індивідуальної вільної ініцятиви, яка є вища кількісно і ріжна якісно від тої, що переважає в капіталістичній економіці. Сталінська бюрократія є наслідок і причина браку гармонії в відносинах між людьми, клясового й особистого антагонізму й необмеженої переваги еґоїзму. Через це, з одного боку, мотив плянованої соціалістичної економіки ? контроль трудящих в інтересі самих трудящих ? не існує в Росії і не може запевнити вільної ініціятиви й спроможности в виробництві; а з другого боку ? пряме поєднання між спроможністю індивідуального підприємства й прибутком його директорів, що є характерним для приватного капіталізму, ? також не існує в Росії. Тільки один засіб запевнення спроможності та індивідуальної ініціятиви залишився для бюрократичної держави ? терор направлений проти індивідуальних бюрократів.
Терор ще має одну додаткову функцію, про яку пише А. Сіліґа: «Цей оригінальний метод заспокоювання гніву (терористичні чистки) нагадують мені звідомлення Марко Польо про монгольського імператора, який правив на той час в Пекіні. Було в звичаї, що кожні десять або п'ятнадцять років видавались на поталу натовпові найбільш зненавиджені міністри. Це дозволяло імператорові зовсім спокійно пригнічувати нарід слідуючі десять або п'ятнадцять років. Те, що я бачив в Росїї, дуже нагадало мені про монгольського імператора.» Чим глибша прірва існує між сталінською бюрократією і масами, тим важливіше для бюрократії знайти «козлів відпущення».
Хоч бюрократія була народжена з усіми ознаками занепадаючої кляси, але це було б великим спрощенням казати, що кожний крок вперед продукційних сил, кожний зріст робітничої кляси, мусить прямо й негайно підривати позицію бюрократії. Її дійсність є більш скомплікована.
В першому п'ятилітньому пляні кількість робітників в СССР зросла дуже скоро. В той час, коли в 1928 році кількість робітників, зайнятих в оброблюючій індустрії та в видобутку корисних копалин була 3 міл., то в 1932 р. вона досягнула 8 міл., що становить вріст на 160%. Переважаюча більшість робітничої кляси був «сирий матеріял», який прийшов з села, ще не кваліфікований і не організований процесом суспільного виробництва.
В цей самий час, такий скорий індустріяльний розвиток з страшною недостачею технічного персоналу, кваліфікованих робітників, службовців і інш., відкрив бюрократичні двері для багатьох робітників. Звичайно, чим більш досвідчений і вивчений був робітник, тим більше він мав можливостей для підняття на вищий щабель в цій гієрархії.
Ці два фактори: ослаблення робітничої кляси недосвідченими елементами, а також масовий відхід бойового елементу з рядів робітничої кляси, були також при різних історичних обставинах в США, що декілька десятиліть тому творило серйозну перешкоду для вросту незалежного робітничого руху в тій країні.
Але труднощі в Росії на шляху робітничого руху підчас п'ятилітнього пляну були більшими, ніж американські не тільки через жахливе пригнічення таємною поліцією, але також через стомлення мас після багатьох років надлюдської напруги; через ідеологічну дезорієнтацію, яка з'явилась як наслідок і причина стомлености робітничого руху в той час. Ще іншою причиною труднощів було створення бюократією прошарку еліти серед пригніченої маси. Це є найдосконаліша зброя, яку мав гнобитель для пригноблення мас.
Коли Наполеон казав, що навіть найтяжчі гармати не могли б встояти проти порожніх шлунків, він не був повністю точний. Порожні шлунки в певних обставинах ведуть не до революції, а навіть до покори. Так було в перших роках індустріялізації, переведеної сталінською бюрократією. Як В. Серж писав: «Велике нещастя повстане через її (бюрократії) політику й в цьому нещасті крихітна вигода стане дорогоцінністю. Тепер тарілка супу задоволить робітника, а якесь приміщення прив'яже вже його до упривілейованих серед загальної бідноти. Таким чином верства бюрократів буде сформована в підприємствах, в партійних ячейках, в селах, де колективізація є результатом нової диференціяції між правителями й пригніченими. Довкола правителів буде крутитися клієнт, нетерпеливий до послуг. Нещастя буде об'єднувати тих, хто буде воскресати його в своїй пам'яті»
Одначе, не можна переоцінювати труднощі, які робить поліційна машина для незалежної організації робітників в СССР. Робітнича кляса є атомізована й кожний намір збудувати якусь, незалежну організацію або висловити правдиві бажання мас завжди придушувались в брутальний спосіб. Робітників примушують приналежати до рівних організацій, повністю керованих і контрольованих державою. Комбінація пропаганди й терору є створена для запевнення бюрократичного монополю і дозволяв поширювати безмежну брехню, тероризувати душу мас. Державні організації, відриваючи від мас їхні години відпочинку, гнали їх на масові демонстрації або мітінґи, принижуючи їхню гідність, примушуючи співати хвалебні гимни в честь їхніх гнобителів, ? вся ця зброя бюрократії робить молекулярний процес організації і виховання робітників надзвичайно тяжкою справою. Є багато вказівок на те, що навіть досвідчений, культурний німецький пролетаріят потребував би багато років, можливо декілька десятиліть, поки він зміг би добитись успіху в знесенню деспотичної нацистської машини своєю власною силою. Це є багатозначний факт, що навіть в час нацистської поразки, в Німеччині не вибухла жодна масова революція трудящих. (Заторкуючи це питання, не можна пропустити важливого ефекту шовіністичної пропаганди Іллі Еренбурґа, яка допомагала нацистам зацементувати пробої в стіні німецької «національної єдности»). Сирий советський пролетаріят, переважаюча більшість якого тільки декілька років як покинула свої села, а менше ніж 10% його знали підцарські умови, в яких професійні спілки були леґальні та існували ріжні робітничі партії і була легальна преса. Цьому пролетаріятові надзвичайно тяжко під пануванням Сталіна навчитись азбуки про будову організації і пізнати соціялістичну ідеологію.
Додатковим фактором, що зміцнив правління бюрократії, були воєнні перемоги. Вони були результатом різних факторів. Поперше, абсолютне пригнічення мас дозволило Сталіну використати більшу частину національного прибутку для військових цілей, ніж це було в країнах Заходу. Для прикладу, він міг успішно виконати «чудо евакуації совєтської індустрії», переміщуючи міліони робітників на Схід і даючи їм можливість жити тільки в землянках. Подруге, поліційний гніт запевнив спокій в запіллю, що є інший фактор переваги в порівнанню до демократичних капіталістичних країн. Такі самі два співчинники спричинили абсолютну перевагу Німеччини над Францією і Англією. І тільки співпраця американської промислової машини (продукція якої перевищувала німецьку в 4 рази) з СССР поклала кінець німецькій перевазі. Ці совєтські воєнні перемоги в великій мірі були результатом «спокою» на домашньому фронті, гніту й відчаю трудящих мас, ? і все це стало важливим фактором в стабілізації сталінського режиму.
Одначе, стабільність сталінізму є явищем тимчасовим. Першим результатом індустріялізації і колективізації в СССР було скріплення позицій бюрократії. Але вже після декількох років почався протилежний процес: кожний новий крок вперед продуктивних сил підміновує позицію бюрократії.
В першому п'ятилітньому пляні число робітників зайнятих в виробництві й в вугільній промисловості, зросло з 3 міл. до 8, що є зріст в 160%. В другому п'ятилітньому пляні це число зросло тільки з 8 до 10,1 міл., що є зростом в 25%. Третій п'ятилітній плян заплянував зріст до 11,9 міл. в 1942 р., що є зростом в 16,7%. Не дивлячись на ліквідацію багатьох робітників підчас різних «чисток», число робітників з довголітнім стажем в виробничих процесах постійно зростає.
В цей самий час ворота бюрократії зачинились, зменшуючи відбір кращого елементу серед робітників до лав бюрократії. Це може бути показане на декількох фактах. З середини тридцятих років пряма промоція робітників до адміністраційних позицій майже припинилась. Вища освіта переважала над вмінням робітників. В 1938 році загальне число студентів високих шкіл було 533 тисячі; із цього числа 181 тис. були фізичними робітниками або дітьми фізичних робітників (33,9%), 115 тис. були селяни або діти селян (21,6%), а 225 тис. ? службовці або їх діти (42,2%). Якщо загальне число бюрократичної вищої верстви є біля 2,5-3 мільйони, то це майже неможливо, щоб з 225 тис. студентів ? «службовців і спеціялістів або їх дітей» більшість була з рядів нижчої бюрократії. Один важливий крок для закриття дверей до кляси бюрократії був зроблений указом з 2-го жовтня 1940 р., який встановив плату за навчання в середніх школах (8, 9,10 кляси), технікумах і ВУЗах. Плата була 150-200 крб. для середніх шкіл і 300-500 крб. для ВУЗів річно. Щоб наглядно відобразити величину цієї плати, треба пригадати, що в 1940 р. середня платня (від прислужниці до директора) була 335 крб. місячно. Велика кількість робітників не заробляла більше як 150 крб. місячно. Отже, річна плата за навчання в середній школі виносила величину 1-ї місячної зарплатні робітника, а для ВУЗів ? дві-три місячні заплатні. Бертранд Д. Волф правдиво писав про цей закон: «Цей закон не вертає нас до буржуазного світу, а він кидає нас назад до ХІХ-го століття, часу царювання монарха Олександра III і його міністра освіти Делянова, який видав указ: ? Діти візників, слуг, кухарів, прачок, дрібних торгівців і їм подібних осіб, не мають права піднятись вище тої сфери, де вони народились».
Кристалізація прблетаріяту, викликана зменшеним припливом «сирих» елементів і зменшеним відпливом досвідчених елементів, є важною для майбутнього.
Історичним завданням бюрократії є піднесення продуктивности праці. Роблячи це, бюрократія потрапляє в глибокі протиріччя. Щоб піднести продуктивність праці, треба піднести життєвий стандарт мас, так як робітники, які є виснажені, мають погані житлові умови, недосвідчені в праці, не здібні давати високу продукцію. Бюрократія підходить до розв'язки питання життєвого стандарту робітників так само, як скупий селянин годує своїх коней: «Скільки мушу я дати їм, щоб вони зробили цю роботу?» Але робітники крім своїх рук мають також ще голови. Піднесення стандарту життя і культури мас означає також піднесення їх свідомости, вріст їхнього «апетиту», їхнього нетерпіння до браку демократичних прав і особистої свободи та їхнього нетерпіння до бюрократії. З другого боку, не підвищення життєвого стандарту мас означає небезпеку для продуктивносте праці, що в фатальним для бюрократії в теперішньому міжнародньому положенні, а також це веде маси раніше чи пізніше до голодної революції відчаю.
Бюрократія збільшила робітничу клясу на базі високої концентрації капіталу, якої ще історія не знала. І спробуй тепер, якщо це можливо, засипати провалля між сконцентрованим капіталом і сконцентрованою заробітньою платнею, спробуй замаскувати це гаслом «соціялістичної власності»! Бюрократія сама спричинює народження тих внутрішніх сил, які рано чи пізно, але таки знищать її.
Той факт, що тільки по декількох роках індустріялізації та колективізації, коли робітнича кляса СССР була ще молода й релятивно «сира», Сталін став диктатором і змушений був робити безподібні в історії судові інсценізації, вказує на швидкий розвиток клясової боротьби в СССР.
В країнах капіталістичної демократії, а навіть в царській Росії та в кольоніяльних країнах, клясова боротьба пролетаріяту набирає спершу форму неповної, «мирної», економічної боротьби. В сталінській Росії через брутальний поліційний гніт така боротьба неможлива. Тут, так само як в капіталістичних країнах, де солдати в армії є постійно під батогом військової дисципліни, молекулярний процес кристалізації опозиції мас до правителів не отримав ще ясного зовнішнього виразу. Тільки тоді, коли умови стають нестерпними й стає ясним масам, що рішаюча перемога є можлива, тоді маси є здібні стати до відвертої боротьби. Для советських мас стати сьогодні до боротьби є більш тяжчим, ніж це було для солдат в царській Росії. Царські солдати повставали тільки після того, як бачили, що народ уже повстав.
Барикади, побудовані робітниками, переконували солдат в силі народу, збуджували їх до боротьби проти офіцерів. В сучасному СССР нема такої групи в народі, яка не була б під таким самим наглядом, як була царська армія.
Тільки тоді, коли гнів і обурення, наповнюючі серця мас, будуть готові розірватись, тоді вибухне нова революція. (Робітничий революційний рух на заході може, очевидно, прискорити цей процес до непередбачених розмірів).
Клясова боротьба в сталінському СССР мусить неминуче, виразити себе як ґіґантський вибух міліонів. До того часу на поверхні буде здаватись, що вулькан є згаслий.
До того часу таємна поліція не дасть змоги для революційної партії організувати маси для систематичної боротьби. Безпосередня революція, яка змете Залізну П'яту сталінської бюрократії, відкриє поле для вільної діяльности всіх партій, груп і організацій та ідеольоґічних тенденцій кляси трудящих. Це буде перша сторінка у переможній робітничій революції. Остання сторінка може бути написана тільки самими робітничими масами, самозмобілізованими, свідомими соціялістичних цілей і методів їх досягнення, керованими революційною соціялістичною партією. (Переклад і редакція з англійської мови: Юрій Снов).
джерело: скан, українська робітнича газета «Вперед», травень 1949 року. Матеріал надано тов. Верником, «Українська лівиця», www.livitsa.info. Правопис збережено, текст подано з мінімальними скороченнями.
Більше Кліффа на www.contr.info.
спец. for «Бриколяж web-log»