Мстислав Квітень Стаття публікувалася на сайті ЦДПР. Тоді вона була більш актуальною. Її публікація - швидше данина колись затраченим зусиллям і необхідності зібрати тут все, що колись писалося багатьма людьми. Ця стаття стала першою у спробі обдумати кризу націоналізму. З часом з'явилися статті С. Вишенського з цього приводу, які також будуть додані до теки цієї вячорки. А. Іллєнко пізніше говорив восени 2008-го про відсутність кризи, оскільки ВО "Свобода" набирала оберти. Вплив різних організацій з часу написання зріс і спав - природній процес. Показник впливовості Результати нещодавніх виборів до Ради засвідчили сміховинну підтримку націоналістів в українському суспільстві. Так, за даними ЦВК “найпроривнішою” серед правих виявилася ВО “Свобода”. У підсумку - 18 місце із 91321 голосом після таких “велетнів” української політики як УП “Зелена планета” та блоку імені Кармазіна. Про інших можна і не говорити. Нема про кого. Пригадуються часи минулі, коли праві справляли враження на перехожих та журналістів не тільки довгими колонами під червоно-чорними прапорами, а й впливали на прийняття політичних рішень. Націоналісти тоді – впливова сила, сьогодні – люди, яким є що згадати, але немає чим похвалитися. А. Лупиніс свого часу передбачив це “межичасся”, коли всім патріотам прийдеться обдумати свої дії та ідеї в нових умовах, що формувалися. Сьогодні – вони вже сформувалися. Зовнішні чинники До них можна віднести такі, по-перше, Україна давно вже не трансформаційне суспільство, а типове капіталістичне, хоч із деякими олігархічними та інерційними післяперебудовчими особливостями. Це у випадку правих значить, що масовий пафос самостійності давно спав. Суто на ній вже тепер не зможе виїхати жодна організація. Мир та капіталізм вимагають системних відповідей, яскравого образу та постійної процесності, тобто видачі на-гора актуальних, змістовних повідомлення у яскравій формі; по-друге, “партії багатих”, як-то ПРУ чи НУ тощо, що представляють великих та середніх власників, володіють великими фінансово-медійними потугами із можливістю залучати фахівців з політичного менеджменту. Для правих, що намагаються грати на їхньому полі, це значить наперед відомий програш. Ведення передвиборчої кампанії, не кажучи вже про політичну діяльність, є обмежено досвідним, а не фаховим. Проводиться колишніми вчителями, а не професійним партапаратом та спеціалістами з виборів. Треба шукати незвичайних технологічних рішень, намагаючись обіграти в доступі до народу великі партії; по-третє, ідеологією нинішньої політичної системи умовно можна окреслити як “ліберальний україноцентризм”. Зокрема для забезпечення прав власності на узурповані у процесі криміналізованої приватизації об’єкти народного господарства політична еліта, що керує вище згаданими партіями, проповідує ліберальні цінності свободи та не відчужуваності приватної власності. Окрім цього більшість із націоналістичних принципів визнані такими, що порушують міфічні “права людини”, актуалізація яких також упереджена визнанням домінування юридичного над конкретно національною природою соціально-політичного. З іншої сторони вона шукає власної ідентичності. Стара регіональна проімперська давно не працює. Новою ж в умовах окремого національного організму та держави може бути тільки та, що спрямована до національної пам’яті народу. Великі партії так чи інакше використовують націонал-консервативну риторику в боротьбі не тільки за голоси, а й за легітимацію себе як наступників українських національних сподвижників. Україна голосує за Ющенка як політика національного спрямування. Прем’єр-гуманітарій Кириленко домагається збільшення україномовного прокату фільмів тощо. Націоналістична ідеологія все більше розтягується по шматках, перебуваючи у старій формі. В умовах ліберальної демократії партії намагаються іти в ногу з часом. Наприклад, після зростання популярності ідей про обмеження нелегальної імміграції та впливу партії Піма Фортайна ліберальні партії враз підняли на свій прапор це питання і – знову отримали владу у Нідерландах. Праві відтак з однієї сторони ідеологічно уже не є єдиними захисниками національної ідеї. З іншої — намагаючись відрізнятися від “партій багатих”, можуть, що дуже ймовірно, піти хибним шляхом все більшої ідеологізації та радикалізації, що призведе до зменшення кількості прихильників та перетворення даних структур у напів релігійні секти, або ж розчинитися у бурхливому центристському морі; по-четверте, український народ більше не вірить просто задекларованим ідеям одному якомусь сухому напрямі та старим заслугам. Свого часу Народний рух України повторив долю польської “Солідарності”, яка хоч і дала яскраві політичні імена, однак по суті відійшла в історію. УНБ Костенка-Плюща, поставивши на колишні заслуги, не підтягнувся на поперечині 3-х відсоткового бар’єру. Сьогодні дослуховуються до тих, хто працює системно. Перемагають ті, хто має лідерів, привабливі ідеї, команду професійних політиків, розвинену партійну структуру, вплив на ЗМІ, гроші. Для правих це означає, що говорити тільки про русифікованість України, ворожість Москви тощо замало. Тобто робити ставку тільки на одну ретроспективну ідеологію — програшно; по-п’яте, державні органи тільки для інформагенцій повідомляють про проведення “патріотичних заходів”, а на справді за першої ж можливості сприяють деградації правих структур. Для органів безпеки праві – вороги режиму. Так було і за Кучми, і є за “народного” Президента Ющенка В.А. Змін не видно. Однак ця перешкода долається продуманістю дій і рішучістю. Внутрішні чинники До внутрішніх чинників можна віднести ті, які виростають із єства самих право-орієнтованих організацій. Вони не мають яскравих лідерів. Яка із правих партій сьогодні має більш-менш загально національного лідера? Останній такий лідер загинув у 1999р. В. Чорновіл у далекому ’91р. на президентських виборах набрав 25%, що мало для перемоги, але забагато для будь-кого із сьогоднішніх керівників правих партій. Навіть без аналізу кожного правоорієнтованого лідера можна сказати, що спільною для них характеристикою в даному контексті є маловідомість, а ще більше — маловпливовість. Серед націонал-демократів таких більшість. Костенко і не прагне бути навіть виразним. Каськів політично нещодавно лишень народився, а таким нашвидкуруч не довіряють. Тарасюк... Хмара-Лук’яненко-Горині... Політики-поети Драч і друзі... Всі на маргінесі горюють за “славою минулих днів”. Серед націоналістих лідерів один Тягнибок показав відносно нормальний результат, однак загалом він свідчить про провальні позиції його партії. Навіть у своїй вотчині - Львівській обл. – ВО “Свобода” набрала менше 3% (якщо точно - 2,23%). Інші мають куди гірші результати. Жодна з партій не має лідера, який би примагнічував до себе народ. Вони не мають актуальних ідей. І форма подачі не приваблива, і зміст подаваного вузькувато-старуватий. Форма. ЗМІ, прихильні до правих, не користуються достатньою для політичного рівня підтримкою. Ідеологічні розробки – теж. А самовиправдання на кшталт “народ не розуміє” чи “не доріс” принаймні не сприяють конструктивну, який як повітря потрібний правим, але що гірше – сприяють законсервованості. Характерна мова правого дискурсу не змінилася з початку 90-х рр., а той стала гіршою. Газети УНСО зразка 94-го куди цікавіші, ніж “Шлях Перемоги” 2006-го, яку читають переважно жертводавці діаспори. Зміст. Переважна частина повідомлень від правих стосуються минулого. Безперечно тема УПА в ситуації не відповідності її заслуг ставленню до неї є питанням історичної справедливості. Але ж де позиція правих щодо всіх питань? Адже політика має стосунок до всіх питань, а не тільки до традиційно правих: Росія, мова, історія тощо! Праві повинні мати активну позицію стосовно всіх питань, екології, незаконного будівництва, армії, металобрухту тощо. А де програми розвитку держави? Партія “Віче” з такою програмою зайняла 9 місце і принаймні тепер має підстави для подання у суд вимоги про перерахунок! А праві партії тепер тільки шкіряться. Гасло 1936рю В. Мартинця “ Забронзовуймо наше минуле!” сьогодні – те, від чого треба відштовхнутися у пошуках сприятливого для зростання сили правих поєднання важливих ідей для них та для народу. Вони не мають сталого електорату. Нестача лідерів та популярних ідей, антимодернізм, байдужість до соціально-економічни¬х проблем роблять електорат правих ситуативним. Голосують за них ті, хто ідентифікує себе з ними: колишні вояки УПА, дисиденти, частина молоді, частина інтелігенції, — свого часу роздумував над питаннями ідеології націоналізму чи долучався до діяльності відповідних організацій. Маса ж сьогодні надто мляво реагує на українських правих. Вони не мають єдності. Не будемо говорити про розкол ще часів Другої світової. Навіть про розколи 90-х не будемо говорити. Після 2000р. їх було надто багато. Тільки епопея з УНСО чого варта. Схоже щось трапилося із МНК, звідки вийшов Національний Альянс. Очевидно, що тертя є і в інших організаціях. Вони не мають грошей. Про який би ідеалізм хто б не говорив, а повноцінну політичну гру вести без грошей не те що не можливо, а й шкідливо для здоров’я. Немає грошей – немає любові, чи у нашому випадку – політик, вдалої кампанії тощо. Дрібний та середній бізнес, який схильний до підтримки правих партій, в Україні у стані становлення. А прагматизм його представників часто розходиться із “ідеалістичною наївністю” правих. Великий бізнес же має свої великі партії штибу НСНУ, ПР та БЮТ. А тому праві йому потрібні лишень як пішаки і то тимчасово. Діаспора, яка раніше щедро обдаровувала “братів в Україні” тепер воліє краще давати гроші на цільові програми. Однак, як свідчить практика, вірна робота із народом, якій передують прийняття на озброєння вірних та адекватних часові і політичній ситуації ідей та методів діяльності, сприяє і появі грошей. Проблеми організаційного управління Суть проблеми організаційного управління полягає у невірних підходах до роботи із людьми, що випливає із небажання провідних кадрів вчитися цій необхідній справі і застосовувати відповідні вміння і навички на практиці. Дана проблема розглядається з таких її боків. Перший — не вміння побудувати повноцінну організацію. Поняття “організація” передбачає не просто групу людей, а й наголос на свідомій координації їхньої діяльності для досягнення спільних цілей. Тобто окрім горизонтального розподілу – наприклад, наявності спеціалізованих відділів — передбачається і вертикальний. Призначення останнього полягає зокрема у розробці стратегічного планування. Стратегія – це детальний план забезпечення здійснення організацією своєї мети і завдань, тобто розгорнута відповідь на питання “Що моя організація хоче досягти (мета) і куди для цього вона повинна рухатися (завдання)?” Розробка стратегії організації – бачення навколишнього світу згідно довго- та короткострокових цілей – покладається на планування. У випадку правих структур згідно вищевикладеного можна констатувати факт відсутності стратегічного планування, відтак і стратегії діяльності, та, як наслідок, “сліпу” – за звичкою - хвилеподібну діяльність. Робота з проведення неактуальних акцій за “річним планом” означає відсутність такого плану, оскільки такий має вказати шляхи якісно-кількісного зростання організації. Отже, керівники правих структур повинні зробити такі кроки. Перше, знайти можливість вивчення основ менеджменту – науково обґрунтованих принципів, функцій, зв’язків, структури управління, аналізу навколишнього та планування діяльності. Друге, провести відповідні вишколи з членством. Третє, використати їх в діяльності організації. Другий пов’язаний із вишколом членства. Проблеми нинішнього стану вишколу пов’язані насамперед з такими моментами. По-перше, стався розрив між положеннями ідеології націоналізму стосовно моральних вимог до члена організації, які широко декларуються і позірно підтримуються, та їх виконанням. Духовний простір членів більшості правих організацій можна охарактеризувати як подвійний: на словах — вірність вимогам правильників, а на справді — повна їх зневага. З легкої руки провідників політико-моральна доктрина українського націоналізму деградувала суто до політичної, та й то застарілою за формою. По-друге, не ведеться системна робота з підвищення рівня знань та вмінь членів організації по напрямам роботи. Третій стосується роботи з людьми. Даний бік виділений окремо, хоч за змістом входить до другого, оскільки його актуальність коштує рухові надзвичайно дорого. Часто люди, що відійшли від справ організацій — одружилися, знайшли роботу тощо, — не підтримують із нею ніяких зв’язків. І хоч потреби такої комунікації передбачені раніше напрацьованими рекомендаціями, однак керівництво не бачить потреби у їх виконанні і задовольняється тим, що, попри все, має таки ким (десятком не більше) керувати. Сьогодні практика показує, що без такої неформальної, але дієвої мережі мету наближати не можливо, оскільки груповий вплив відтак максимально обмежений. Стан справ на даному напрямі набагато кращий у протестантів, які, наприклад, у деяких регіонах провели своїх людей на державні помади. Висновки Отже, правий рух в Україні, як бачимо, сьогодні знаходиться в стані політичної коми і очевидно потребує шокової терапії. Кроки, орієнтовані на вихід з коми, узагальнено можна подати так: 1. Все починається з ідеї. Проводи організацій повинні шукати шляхи виробити найближчим часом інтегральну програму розвитку нації, яскраву за формою подачі, широкою за сферами охоплення, у світле майбутнє спрямовану. 2. Організація готова до політичної боротьби. Повинні бути реорганізовані за критеріями постійності, ефективності та якості системи менеджменту організацій, вишколу та роботи з людьми. 3. Ідея впроваджується організацією, готовою до політичної боротьби. Націоналістична партія повинна працювати за принципом акумуляційності у боротьбі за політичне лідерство, тобто зрозуміти інтереси широких мас і активно їх захищати. На сьогодні ці інтереси лежать переважно у соціально-економічній сфері. 4. За умов виконання вищенаведених кроків олігархічний капіталізм, партії багатих, ідеологія “ліберального україноцентризму” таких партій, а також погода та магнітні бурі не становитимуть значної шкоди. А яскраві лідери, сталий електорат, єдність та гроші, як кажуть у народі, “знайдуться по дорозі”. Тому кожен, хто прочитав дану статтю і є небайдужим до майбутнього України, нехай вже цієї миті почне думати що треба зробити для покращення стану справ правого руху.