Політономія

Гійом Фей (Guillaume Faye) Дозвольте мені «археофутуристичну метафору» навколо вічного символу дерева, яке я порівнюю з ракетою (1). Та спочатку згадаймо суворе обличчя століття, що насувається . ХХІ століття буде віком заліза і бур. Воно нічим не нагадуватиме гармонійні пророцтва, виголошені до 70-их років. Воно не буде глобальним селом, передбаченим Маршаллом Маклюеном у 1966, ні планетою мережі (network planet) Біла Гейтса, ні ліберальною світовою цивілізацією без історії, що керована описаною Френсісом Фукуямою «оонівською» державою. Це буде століття змагання народів та етнічних ідентичностей. І парадоксально, переможцями будуть ті народи, які залишаться вірними або повернуться до прабатьківських цінностей і реальностей, - біологічних, культурних, етнічних, соціальних, духовних, поєднуючи їх з технічною і науковою майстерністю. ХХІ століття буде часом, коли трагічна та хитка європейська прометеївська цивілізація здійснить метаморфозу, або пізнає власні безповоротні сутінки. Це буде вирішальне століття. На Заході ХІХ і ХХ століття були часами віри в емансипацію від законів життя. Вважали, що ходячи на голові, можна впливати на Місяць. Очевидно, що ХХІ століття все поверне на свої місця і здійснить «повернення до реальності», можливо, у доволі болісний спосіб. ХІХ і ХХ століття були свідками апогею буржуазного розуму, цього інтелектуального сифілісу, монструозної і деформованої фотокопії з поняття еліти. ХХІ століття - час бур, побачить спільне оновлення понять народу і аристократії. Буржуазна мрія зникає через розклад свої власних принципів і малодушних обіцянок, матеріалізм і споживацтво, тріумф транснаціонального капіталізму та індивідуалізму не привели до щастя, ні до безпеки, миру чи соціальної справедливості. Давайте культивувати песимістичний оптимізм Фрідріха Ніцше. «Вже не існує жодного ладу, гідного порятунку, тому необхідно створювати новий», - писав П’єр Дрійо Ла Рошель (Pierre Drieu La Rochelle). Століття почалося з неприємностей? На всіх світлофорах червоне світло? Тим краще. Нам пророкували кінець історії після падіння СРСР? Ми присутні при її оглушливому, войовничому і архаїчному поверненні. Іслам відновлює свої завойовницькі війни. Американський імперіалізм зривається з ланцюга. Китай та Індія намагаються стати наддержавами і т.п. ХХІ століття розташовуватиметься під подвійним знаком Марса, бога війни, і Гефеста, бога-коваля зброї, володаря техніки і підземних вогнів. До четвертого віку європейської цивілізації Європейська цивілізація, - вища цивілізацією, це слід без вагань заявити безвольним співцям ксенофілійного етномазохізму, - заради того, щоб вижити у ХХІ столітті муситиме провести болісний перегляд деяких своїх принципів. Лише здійснивши це, вона зможе стати на якір у свої вічній метаморфічній особистості: залишаючись сама собою, культивувати укорінення і деінсталяцію, ідентитарну вірність та історичне честолюбство (2). Перший вік європейської цивілізації охоплює античність і середньовіччя, момент зародження і зростання. Другий вік триває від Великих географічних відкриттів до Першої Світової війни - це сходження. Європейська цивілізація завойовує світ. Але подібно до імперії Олександра Македонського або Рима її пожирають власні блудні діти – Захід, Америка, і народи, які вона колонізувала (поверхово) (3). Тоді, від європейської громадянської війни 1914-1918 і Версальського договору, починається у трагічному пришвидшенні історії третій вік європейської цивілізації, згубне ХХ століття. Чотирьох поколінь виявилося достатньо, щоб занапастити попередню працю labor solis більш ніж сорока поколінь. Історія подібна до тригонометричних асимптот «теорії катастроф», після спокійного і сонячного часу вибухає циклон. Тарпейська скала поблизу Капітолію (4)! Європа стала жертвою власного трагічного прометеїзму, власної відкритості до світу, жертвою надмірної імперської експансії, універсалізму, забуття загальної внутрішньо етнічної солідарності, жертвою мікронаціоналізму. Четвертий вік європейської цивілізації розпочинається сьогодні. Він буде часом її відродження або її загибелі. ХХІ століття буде для цієї цивілізації - спадкоємиці індоєвропейських народів-братів, - віщим століттям долі, що розподілить життя або смерть. Але доля – це не абсолютний випадок. На противагу народам пустелі, європейські народи у глибині самих себе знають, що доля і боги не всемогутні проти людської волі. Як Ахілл, як Одісей, людина європейського походження тримається на ногах і не гнеться, навіть кинута на землю чи поставлена на коліна своїми богами. Не існує сенсу історії. Навіть поранене, Дерево може продовжувати рости. При умові, що воно збереже вірність своїм кореням, своїй власній давній основі, грунтові, що живить його соками. Метафора Дерева Дерево - це корені, стовбур, листя, тобто спадкова речовина, тіло і душа. 1) Корені представляють «спадкову речовину», біологічну основу народу і його територію, материнську землю. Вони не належать нам, ми передаємо їх. Вони належать народові, прадавній душі і виростають з того, що греки називали «Ethnos», а германці «Volk». Вони виростають з предків і призначені для нових поколінь. (Тому будь-яке змішання – це безпідставне привласнення добра, яке слід передати далі, а отже це - зрада). Якщо спадкова речовина зникає – уже ніщо не можливе. Зрубане дерево зможе прорости знову, але якщо корені викорчувані або отруєно грунт – все закінчується. Тому територіальна колонізація та етнічне спотворення незрівнянно важчі і смертельніші, ніж культурне чи політичне поневолення, від якого народ ще здатен оздоровитись (5). Корені, діонісійський принцип, через нові відгалуження ростуть і заглиблюються у грунт – це демографічна життєздатність і територіальний захист Дерева від бур’яну. Корені – «спадкова речовина», ніколи не застигають. Вони заглиблюються у свою сутність, як це бачив Мартін Гайдеггер. Корені – це одночасно «традиція» (те, що передається) і «архе» (джерело життя, вічне оновлення). Таким чином, корені – це одночасно проявлення пам’яті, і найглибша прадавнина, і вічна діонісійська молодість! Це останнє відсилає до головного поняття поглиблення. 2) Стовбур – це «сома», тіло, культурний і психічний вияв народу, завжди новаторський, але напоєним соком, що прийшов від коренів. Стовбур не є чимось застиглим, чи завмерлим. Він зростає, річними колами піднімаючись до неба. Сьогодні ті, хто намагається нейтралізувати і знищити європейську культуру, хочуть «консервувати» її як пам’ятник минулого, занурити у формалін, призначити для «нейтральних» ерудитів, або знищити історичну пам’ять для молодих поколінь. Вони виступають лісорубами смерті. Стовбур спирається на землю, від року до року росте і змінюється. Дерево тривалої європейської культури одночасно укорінене і деінстальоване. Дуб віком десяти років не подібний до тисячолітнього дуба. Але це однаково дуб. Стовбур, що приймає і зустрічає блискавки лицем до лиця, підлягає юпітерівському принципу. 3) Листя. Найтендітніша і найкрасивіша частина дерева. Воно вмирає, в’яне і відроджується, як сонце. Воно розростається на усі сторони. Воно є душею, цивілізацією, виробництвом, багатством нових форм творення. Воно – сенс буття Дерева, його вінець. Однак, якому законові підкоряється ріст листя? Фотосинтезу. Тобто «використанню сили світла». Сонце живить листок, який виробляє у відповідь життєдайний кисень. Розквітаюче листя дотримується таким чином апполонівського принципу. Але, увага – якщо листя росте непомірно та анархічно (як у випадку європейської цивілізації, яка ставши світовим Заходом, забажала поширитися на цілу планету), буря застане його зненацька, як погано закріплений парус і може знищити або вирвати Дерево, з якого це листя росте. Листя мусить бути підстрижене і впорядковане. Якщо європейська цивілізація хоче існувати далі, вона не повинна відкриватися усій Землі, ні застосовувати стратегію відкритих рук… подібно до надто допитливих листків, що пнуться в усі боки або дозволяють плющу душити себе. Вона мусить зосередитися на своєму життєвому просторі, тобто ЄвроСибіру (6). Звідси важливість імперативу етноцентризму – політично некоректного поняття, якому все ж слід надавати перевагу перед «етноплюралістичною» і фактично мультиетнічною моделлю, якою через помилку або з розрахунку дехто намагається теоретично спантеличити дух опору бунтівної молодої еліти (7). Ми можемо порівняти троїсту метафору Дерева з метафорою Ракети, - незвичайним європейським винаходом. Вогненні сопла і двигуни відповідають кореням, підземному вогню. Циліндричний корпус пристрою нагадує стовбур дерева. Її ніс, звідки розгортаються супутники або кораблі, що їх забезпечують енергією сонячні батареї, змушує згадувати про листя. Чи випадково, що п’ять великих космічних програм, здійснених європейцями, навіть якщо вони вислані у США, - ви знаєте кого я маю на увазі, - отримали імена відповідно Апполон, Атлас, Меркурій, Тор і Аріан? (8) Дерево – це народ. Подібно до ракети, він піднімається до небес, але він – частина землі, родючого грунту, куди не можна допустити жодного паразитичного кореня. Космодромові слід забезпечити досконалий захист, повну чистоту стартового майданчика. З іншого боку, добрий садівник знає, що аби дерево росло і міцніло, необхідно звільнити його основу від недоречних рослин, які висушують корінь, визволити стовбур з обіймів бур’яну, а також підстригти надто розлогу крону, якщо їй не вистачає прямовисності. Від сутінок до світанку Це буде століття метаморфічного перевтілення Європи, подібно до Фенікса, або її зникнення як історичної цивілізації і перетворення на стерильний космополітичний Луна-Парк, в той час як інші народи збережуть свої ідентичності та розвинуть свою могутність. Європі загрожують два споріднені віруси – забуття себе, внутрішня виснаженість і надмірна «відкритість до іншого». У ХХІ столітті Європа, щоб вижити, мусить об’єднати повернення до пам’яті з честолюбним стремлінням, фаустівство і прометеїзм. Це імператив coincidentia oppositorum, збігу протилежностей, або подвійної необхідності пам’яті і волі до влади, зосередженості і новаторської творчості, укорінення і деінсталяції. Гайдеггера і Ніцше… Початок ХХІ століття буде північчю світу, відчаєм, про який казав Гьольдерлін. Та у найтемнішу ніч знаємо, що зранку знову повернеться сонце, sol invictuc. За сутінками богів – світанок богів. Наші вороги завжди вірили у Великий Вечір, і їх прапори прикрашені символами нічних зірок. На наших знаменах навпаки – зображена зірка Великого Світанку з гіллястими променями, - колесо, квітка полуденного сонця (9). Великі цивілізації здатні перейти від імли занепаду до відродження, це показали Іслам та Китай. США – це не цивілізація, а суспільство, світова матеріалізація буржуазного суспільства, комета, могутність якої така ж нахабна, як і недовговічна. У них немає коренів. Вони не справжні суперники історичного масштабу, а лише паразити. Час завоювань скінчився. Тепер надходить пора зовнішнього і внутрішнього перезасвоєння, відвоювання нашої пам’яті і нашого простору – і якого простору! Чотирнадцять годинних поясів, над якими ніколи не заходить сонце. Від Бреста до Берингової протоки – це справді Імперія Сонця і фактично життєвий простір поширення індоєвропейських народів. На південному сході наші індійські кузени, збоку – велика китайська цивілізація, що може бути за власною волею як союзником, так і ворогом. На заході, за океаном – Америка, метою якої завжди буде перешкоджати континентальному союзові. Та чи зможе вона робити це вічно? Нарешті, на півдні – головна загроза, те, що знову з’являється з глибин минулого, те, з чим ми не можемо примиритися. Дроворуби, серед яких не мало зрадників і колаборантів, намагаються звалити Дерево. То ж захистимо нашу землю, збережемо наш народ. Зворотній відлік часу почався. У нас ще є час, але його уже небагато. Більше того, навіть якщо їм вдасться зрубати стовбур, або його звалить буря, все ще залишаться завжди плодючі корені. Єдиної жаринки достатньо, щоб заново розпалити пожежу. Можливо, їм вдасться звалити Дерево і розпиляти його під присмерковий спів, в той час, коли приспані європейці не відчують болю. Та земля родюча, і одного зернятка достатньо, щоб знову пробився паросток. У ХХІ столітті давайте готувати наших дітей до війни. Давайте виховувати у молоді нову аристократію, навіть якщо вона буде у меншості. Сьогодні більше ніж моралі слід дотримуватися гіперморалі, а саме ніцшеанської етики важких часів – коли захищаємо свій народ, тобто власних дітей, коли захищаємо найголовніше, повинні дотримуватися зразків Агамемнона, Леоніда і Карла Мартелла – переважає саме закон меча, бронза або сталь якого відбиває блиск сонця (10). Дерево, ракета, меч – три вертикальні символи, що прямують від грунту до світла, піднімаються з Землі до Сонця, оживлені соком, вогнем і кров’ю. Гійом Фей -1949 р.н., французький філософ, соціолог, публіцист. З 70-их до середини 80-их років минулого століття – був найближчим співробітником Алена де Бенуа у русі «нових правих». Коментарі перекладача 1) Промова Гійома Фея, виголошена ним на колоквіумі руху «Terre et peuple» (Земля і народ) і опублікована взимку 1999 року у однойменному журналі. Невдовзі текст промови з’явився іспанською під набагато вдалішою назвою «Європа ХХІ століття, Дерево у бурі» у органі іспанського аналога «Terre et peuple» - руху «Tierre y pueblo». Поняття «археофутуризм» належить Фею. Так називалася його книга, що побачила світ у 1998 році, і відразу була перекладена на кілька мов. Фей наголошує, що грецьке слово «архе» означало одночасно «принцип» та «початок», тому «археофутуризм» можна визначити як поверенення у майбутньому до архаїчних цінностей: «біологічних і людських (антропологічних), до статевого поділу ролей, до етнічних і народних традицій, до духовності і жрецької організації, до встановлення видимих соціальних ієрархій, до культу предків, ініціаційних обрядів та випробувань, відновлення органічних спільнот переплетених з сімейною сферою, (…) престижність військової касти, нерівність соціальних статусів, (…) пропорційність прав та обов’язків, визначення народу як діахронічної спільноти долі, а не синхронної маси індивідуальних атомів (Гійом Фей «Археофутуризм»). 2) Тут, очевидно, необхідні певні пояснення щодо вжитих понять. Ксенофілійний етномазохізм – так Г.Фей називає те, що у інтелектуальних і медійних колах сучасних європейських країн вважається добрим тоном, - задоволення від приниження і руйнування власної ентічності з одночасним захватом від етнічності і культури чужої (ксенофілія – любов до чужого). Укорінення – вірність груп та індивідів своїй територіальній, культурній та історичній спадщині. Деінсталяція – заснована на цікавості, на духові авантюризму і завоювання, здатність виходити з власних рамок, залишаючись водночас вірним собі і своїй спадщині. Буржуазний розум космополітичний та інстальований одночасно, плем’я бороро у Африці укорінене та інстальоване, але аристократичний розум є одночасно укоріненим та деінстальованим. Деінсталяція зробила можливим оволодіння технікою, наукові відкриття, завоювання, вона є тим, що називають фаустівство; традиція без деінсталяції веде до вивітрення духу, до панування віджилих і вже порожніх форм, до реакційності та обскурантизму. Укорінена і деінстальована людина подібна до моряка далекого плавання, що здатен шукати та оцінювати далекі береги, але ніколи не відмовиться від свого порту, з якого він вирушив, і який залишається для нього мірилом при його зустрічах («Словник європейського прихильника», блог «ASKESIS»). 3) Саме Гійом Фей запропонував більше чверті століття тому важливе розрізнення понять «Захід» і «Європа». Під поняттям «Заходу» слід розуміти сучасну пізньокапіталістичну євроамериканську (атлантичну) культурно-економічну модель, що відмовилася від коренів на користь надспоживання, і вимагає цього від інших. «Європа» - велична цивілізація, тимчасово поневолена своїм незаконнонародженим дитям –«Заходом». В сенсі політичному - «Захід» - це європейські країни, що визнають гегемонію США і миряться з нею, «Європа» ж – це сили, що прагнуть перетворити наш континент на незалежну від зовнішніх, географічно неєвропейських чинників, могутню політичну одиницю. Тоді, на початку 80-их, така Європа мислилася як єдність, що протистоїть імперіалізмом США та СРСР, і є природним союзником країн Третього Світу. Тодішній бойовий побратим Фея на фронті метаполітичної війни Ален де Бенуа навіть присвятив цій проблемі знамениту книгу «Європа, Третій Світ – спільна боротьба». 4) Європейська громадянська війна – Перша Світова війна (1914-1918). Капітолій – укріплений пагорб у давньому Римі. Тарпейська скала – місце, де у давньому Римі скидали у провалля злочинців. 5) Що гірше і хто головний ворог – у цьому сьогодні головне з багатьох розходжень між Г.Феєм та А. де Бенуа. Перший вважає «культурний імперіалізм» США меншим злом, порівняно з масованим переселення до Європи мігрантів з Африки, і взагалі відмовляється розглядати Америку як ворога. Другий - навпаки, бачить саме у політиці США, у моделі яку Америка просуває в усьому світі головну загрозу культурі, ідентичності, кореням, безпеці тощо. Фей наголошує, що трактир МакДональдс легше зруйнувати, ніж мечеть, Бенуа відповідає, що МакДо загрожує і французам, і алжирцям, і мусульманам, і християнам, і язичникам, що він є глобальною загрозою. Дивіться детальніше: Робер де Ерт «Америка, яку ми любимо» на Бриколажі (www.lab.org.ua/article/645/ ) і книгу Фея „Всесвітній переворот” ( www.rodnoverije.com/geo/guillaume-faye-worldwide-coup-ru.html ). Як би там не було, ця дискусія в Україні поки мало актуальна. Адже тут ні для кого не секрет, хто головний ворог… 6) Термін «Євросибір» також належить Гійому Фею. Він впровадив його наприкінці 90-их, повернувшись до метаполітичної праці після майже дванадцяти років мовчання. Він переглянув свої колишні погляди, прийшовши до висновку, що смертельну загрозу для Європи складає лише масове переселення та Іслам, а зовсім не США чи СРСР. На тлі ісламської загрози, США перестають бути ворогом, а з падінням комунізму весь простір, заселений або політично і культурно опанований людьми індоєвропейського походження – від французького міста Брест на узбережжі Атлантики до півострова Чукотки – весь цей простір стає потенційно дружнім. Євросибір мислиться Феєм як простір білих, який повинен у перспективі отримати формальне конституювання у вигляді єдиної держави імперіального типу. Концепт Євросибіру відрізняється від євразійства, можна сказати, що це євразійство навпаки. Євразійство – це коли Азія претендує на Європу як рятівник і володар, а Євросибір – це коли Європа дивиться на Азію у рішучості остаточно перетворити її на себе. Принаймні частину Азії, те, що називається сьогодні Росією.. Євразійство – це коли Росія поглинає Європу, Євросибір, це коли нова, вкорінена та деінстальована Європа поширюється аж до Тихого океану. 7) Тут прихована полеміка з Аленом де Бенуа. Детальніше про це читайте «Дебати Фея і Бенуа про мультикультуралізм» на «Бриколажі» 8) Очевидно Гійом Фей має на увазі Вернера фон Брауна, блискучого німецько-фашистського, а потім американського вченого, «батька» ракет ФАУ. 9) Тут доволі езотеричний абзац. Французькою словосполучення Великий Вечір – Grand Soir, може означати також «переворот», «революцію». Але у іспанському перекладі цього тексту вжито чомусь слова la Gran Noche, - Велика Ніч. «Нічні зірки на прапорах» – очевидно йдеться про п’яти і шестикутні зірки, знаки масонства, комунізму, сіонізму, і звичайно Ісламу, символи якого взагалі цілком «нічні» - місяць із зіркою. Не забути ще про всіяний пентаграмами прапор США. «Зірка Великого Світанку на наших знаменах» - теж загадкові слова. Чиї знамена? Знамена руху «Земля і народ»? – їх прикрашає символ едельвейсу. Що ж це може бути за солярний знак такий з гіллястими променями, до того ж пов’язаний з колесом?? 10) Агамемнон – міфічний цар греків-ахейців, організатор і керівник легендарного походу на Трою (див. «Іліада» Гомера). Леонід – спартанський цар, перепинив разом з трьомастами своїми воїнами шлях перським завойовникам у Фермопільському проході. Карл Мартелл – майордом Франкського королівства, зупинив у битві під Пуатьє (8 ст.) арабських завойовників, і тим самим наступ ісламу на Європу. Переклад з французької і коментарі – Андрій Холявка. Тексти Г. Фея на „Бриколажі”: 1) Археофутуризм (уривок) - newlab.org.ua/?p=90/ 2) Розмова з Гійомом Фаєм - newlab.org.ua/?p=255/ 3) Дебати Фея-Бенуа про мультикультуралізм. Вступне слово Майкла О’Міри - newlab.org.ua/?p=548/ 4) Континентальний блок і генетична революція - newlab.org.ua/?p=658/