Юрій Олійник
Живемо в дуже складні часи, але й дійсно цікаві. Часто Зло вже не приховує своїх машкар за плівкою лицемірних обіцянок щастя і блага звичайним людям. Трендом стає знищення самої людської природи, закладеної від народження. вже не лише рівень духовної досконалості, сакрального посвячення, але й колись найнижчий рівень простого буття піддається сумніву через руйнування інституту родини. Шлюб знищується як такий, називається союзом між хворими психічно особистостями одної статі. інші адепти “визволення від патріархальних догм” йдуть далі, претендуючи на вільну, як їм задається, зміну своєї статі.
Трансгендери, статеві викривлення існували завжди. Але сприймалися в основному як пошкодження, хвороби. В гіршому – ставали символами вузьких ідолянських релігій (згадаймо хоча б малоазійські культи Кібели з добровільним самооскопленням жерців). Коли християнство підносить модель вивищення НАД природою, вольового контролю чуттєвого тяжіння фізичного тіла, ля людей більш зрозуміла модель ПІД природою, позбавлення якихось незручних (на сучасний погляд рис). Недарма священні канони Церкви осуджують фізичне самооскоплення, як спробу вийти за межі заповіданої духовної боротьби через каліцтво.
Новаторський погляд Просвітництва (а насправді - Затемнення) популістично змішав ці категорії – мовляв, християни говорять про щось надприродне, а людині треба лише відіповідати своїй природі, не соромитися бажань. Але ж чому тоді логічний розвиток новітніх концепцій призводить до чогось зовсім іншого? Під гуркіт фанфар про вивільнення людини прославляється самознищення людської природи, задуманої Богом.
Корені розмивання меж людської природи набагато старші за релігію прогресу, що йде з 17 ст. Фактично нав'язування згоди з пропагандою трансгендеризму - то руйнування свободи совісті, вимога повірити в релігійні, які не доводяться науково тези про перед-існування душ з конкретними статевими рисами. Справа Валентина й Симона Волхва живе й перемагає.
Ще й наближають людство до плероми, зменшуючи народжуваність. Вже й поділ на психіків, соматиків і пневматиків намальовується - релігійних фашистів, обивателів та адептів Прогресу. А образ всесвітнього Антагоніста Ялдбаофа вже давно в дії, з засудженням Старого Заповіту. Нав’язування масам гностичного погляду на світ, що зводиться до бажання розчинити матеріальне у хтонічному хаосі, видається за свободу совісті. А відродження відкинутих минулими поколіннями людиновбивчих метафізик – за гуманітарний прогрес. О, насмішка лукавого!
Нинішні часи щасливіші за минулі. Нам не треба вірити у підступність сил ворожого мороку – ми їх бачимо, як і план побудови нової Вавилонської вежі. Ці міркування посилюють впевненість у нашому шляху. Та до цього приєднується природна печаль – невже ж ми досягли кінця часів, і нічого кращого вже не створимо? Зустрічаємо антихриста, бачимо його в знаках часу..
Та можна піддивитись і більш оптимістично. Ми не знаємо, скільки ще лишилося. Бо ж сповнення пророцтв бачили всі попередні покоління християн – війни, землетруси, єресі… Велика апостасія нашого часу повторює у ключових точках єретичні розколи попередніх віків. хоча з більшим розмахом, завдяки зростанню населення і прояву транспортних й комунікаційних технологій. З подібним випробовуванням стикнулись проповідники перших століть. вийшовши на простір Римської імперії – вершини розвитку тогочасного світу. І виграли! То зараз, після двох тисяч років досвіду складати руки?
Ми не знаємо наслідків, готуємося до гіршого. Але маємо працювати для кращого. Якщо не відродження сакрального світогляду, то хоча б захисту природного буття перед навалою неоманіхейства. І події останніх років у світів дають розраду.
У світі триває правий поворот. До влади приходять партії, що спираються на традицію місцевих народів. І мова не лише про азійські країни типу Японії та Індії. Перемога Трампа в США розворушила до сказу мондіалістські сили. А в 2018 вже у 200-мільйонній Бразилії до влади приходить Жаїр Болсонару – католик і опонент абортів. ЛГБТ, прихильник військових хунт минулого. В країні, де 18 років без перерви правили неомарксисти лівого ухилу! Це свідчить, що серед народів світу зберігається здоровий інстинкт самозбереження, потреба відтворення, а не змішування у котлі мондіалістського Вавилону.
Очікуємо, що у найближче десятиліття правий ренесанс перемагатиме у Європі. Правий рух виходить з маргінесу, здобуває прихильність мас. що шукають альтернативи. Та чи вдасться йому закріпитись? Це залежить від того, чи зможуть консерватори відповісти на світові виклики часу? А саме – мету і доцільність наукового прогресу, де закінчується людська природа, який баланс між науковим пізнанням світу та природною етикою? (вже не говоримо про сакральну). Спокуса трансгуманізму, нових можливостей в обмін на душу ніде не залишається. Навіть для помірно-консервативних сил. З іншого боку, не можна обмежуватися пустим лудизмом, просто ратувати за повернення до середньовіччя.
Людство здобуло певні знання про природу, і має з ними жити так, аби не знищити ні себе, ні потенціалу для духовного розвитку. Зможе – ще простоїть. світ. Не зможе – ми знаємо сценарій Кінця. Але хотілось би трохи продовжити цей драматичний, але прекрасний концерт Історії.