Джордж Лоччі
Ще століття тому назад, Ф. Ніцше передбачив всі ті явища, чи майже всі, які характеризують нашу добу, а саме: анархістський нігілізм, епідемію неврозів тощо.
Підтвердження ніцшеанських пророцтв повинно було б вражати уми й спонукати їх до роздумів. Але цього не відбувається. Це фатально. Ніцше встановив для західних суспільств діагностику занепаду і примушував лише передбачати нормальний спад хвороби. Отже, хворобою, властивою для сучасних суспільств, є занепад. Хворий знаходиться у стані засліпленості щодо бачення своєї хвороби. Чим більше він хворий, тим більше він вважає, що здоровий. Занепадаюче суспільство більш прогресивне, коли швидше просувається до кінцевого пункту своєї хвороби.
Давайте подивимося навкруги. Увесь світ, ліберальний, більш чи менш, комуністичний, більш чи менш, вірять глибоко у прогрес і переконані, що близько вже доба прогресу і її останні досягнення. Вони вбачають у будь-яких соціальних явищах прогрес чи прояв прогресу, в той час, як ці самі явища, в довгій історії народів, завжди характеризували конання народів і культур: у фемінізмі, у яскравому піднесенні комедіантів і людей видовищ, в розвалі традиційних суспільних клітин, тобто сім?ї, у мазохістському універсалізмі та у красі будь-якої примушуючої суспільної норми для індивіда. Вони нездатні вчитися на уроках історії, і це змушує їх говорити про її безглуздя.
Інша риса просунутого занепаду: посередність почуттів. Сваряться озлоблено, але терплять одне одного. Триває війна, можливо холодна, але ведеться в ім?я любові, в ім?я звільнення іншого. Те, що роблять, зобов?язують ненавидіти, це ? абстракція Іншого, жодного Іншого в реальності. Ненавидять, згідно табору в якому знаходяться, чи то в таборі жахливого західного капіталізму чи то в таборі жахливого комуністичного режиму, але люблять російський народ, люблять великий американський народ. Занепадаючі суспільства не вміють більше ні любити, ні ненавидіти, вони вже теплі, тому що життя їх покидає, їхня життєва сила є вже майже розсіяною. Та життєва сила, яка дає життя суспільствам, яка їх творить, яка виводить їх на шлях історії. Цю силу називають різними іменами. Достоєвський називає її Богом і говорив про нього наступним чином: якщо народ не має свого Бога, він не може ні агонізувати, ні померти. Ніцше повідомив західні суспільства про те, що їхній Бог помер і що вони також помруть подібним чином. Поль Валері, на власний манер, пережив цю ж правду.
Для мене ?Бог? є надто вузьким визначенням того, що називають життєвою силою суспільства. Божественне не є лише елементом, не є лише аспектом цієї життєвої сили, яку я називаю, у всій її складності, МІТОМ.
МІТ входить в історію, створюючи самого себе, тобто створюючи і організовуючи власні елементи. Міт ? це історична сила, яка дає життя спільності, її організує, викликає до власної долі. МІТ перед будь-яким відчуттям світу, але відчуття спільного світу і, в якості такого, він створює об?єктивний спільний зв?язок і, в той же самий час, спільну норму. Він структурує спільність, надає їй спосіб життя, і він також структурує окремих діячів. Це відчуття спільного світу лежить в основі організації бачення світу і, таким чином, дає можливість вираженню пов?язаних між собою думок. Історія нас вчить, що кожний народ, кожна цивілізація, мали свої МІТИ. У відкритій перспективі через наші теперішні суспільства, складається враження, що МІТИ завжди відносять до первісних часів і повинні зникнути з часом. Тому що МІТ демонструє нам дитинство людства і став загальним місцем сучасної історичної рефлексії. Така точка зору необхідна в наш час, і віддзеркалює старість цивілізації. Коли МІТ помер, тоді на нього дивляться ззовні, МІТ являється нам як зібрання вірувань, як збірка вигаданих, старанно заплутаних розповідей, завжди суперечливих. Якщо ж спробують, за допомогою уяви, перенести все це у життя і в історію, МІИ, здається, рухається проти сенсу часу (епохи). Еліаде скаже, що МІТ є смутком за джерелами. Виявляється, що не можуть вивчати життя на трупі. Живий МІТ визнає, що він гармонія, злиття й єдність всіх протилежностей. Це означає лише те, що, ті люди, які живуть в полі МІТУ і які організовані ним, не переживають суперечливим те, що здається суперечливим для тих, хто знаходиться ззовні МІТУ. МІТ ? це жива творча сила і він це демонструє точно через це творіння, яке невтомно зводить і гармонізує протилежності. Було ім?я для цієї чесноти, яка зводить протилежності до гармонії; вона називалася вірою (вірністю). Раціонально, ми знаходимося в зачарованому колі; інша форма протиріччя: МІТ є правда лише через віру (вірність), але віра (вірність) живе лише завдяки МІТУ.
Для декого в МІТІ (ми це добре знаємо) це означає порочне коло. Ця суперечність не єдина, тому що МІТ створюється ними і вони залежать від нього. Так як МІТ, насправді, неперервне творіння самого себе, він є (у всіх відношеннях) самотворенням. Це правда вже на рівні мовлення. Це рівень, на якому перебуває людина. Людина покликана бути соціальною істотою. Відомі структуралісти пояснюють нам сьогодні, що ми не говоримо, а ?розмовляємо?. Вони говорять, очевидно, для самих себе і для таких самих, як вони, в якості представників теперішніх суспільств. Вони праві. МІТ створений мовленням. Так як будь-яке мовлення, відірване від МІТУ, більше не промовляє. Коли мова ще наживо прив?язана до свого мітичного коріння, вона все ще створюється і ті, хто використовує її ще промовляють, далеко від будь-якого Вавілонського стовпотворіння.
Мова МІТУ структурує символи, вона створює ще речі з словами. Коли МІТ замовкає, то гармонію символів замінює безлад протилежних ідей. Це також означає, тавтологічно, що епоха Мітотворчості замінюється епохою ідеологій, ідеологій, що виникли з цього самого джерела, проте завжди протиставлених одне одному. Марні намагання ?надсучасної науки? досягнути неможливого синтезу і повернутися у втрачений рай, який забезпечувала гармонія МІТУ.
Так як МІТ гармонія протилежностей, МІТ також соціальний зв?язок у вищій степені і, з цієї точки зору, він уповноважений говорити про свою власну релігію. МІТ організує соціальний зв?язок, суспільство, забезпечує його зв?язаність у просторі і у подорожі в часі. МІТ набагато більше, ніж світогляд (Weltanschautung); він є відчуттям світу і ціннісним відчуттям, дієвою мірою. Він є ключем, який пояснює, який навіює дію і норму дії. Я хотів би вам нагадати тут, як МІТ може організувати суспільство, диктувати поведінку людям , у випадку Греків.
Греки були індо-європейцями, їхній МІТ індо-європейський, на основі якого вони організувалися в суспільство, піднесеного до батьківського надбання, закоріненого в цінності героїчного. Коли вони перебралися на грецький півострів, вони опинилися в компанії з материнським надбанням. Вони не зруйнували цього іноземного суспільства. Маємо змішання народів, цивілізацій. Це становило серйозну проблему: непримеренну опозицію між двома поняттями суспільства і права. В матріархальних суспільствах, це не жінки вели війну і не жінки зберігали владу, а чоловіки. Але узаконення влади було у віданні жінки, законність влади походила від жінки. Чоловіки стають королями тільки тому, що одружуються, тому що жінка володіє правом наслідування влади. В цих суспільствах владу завжди мають ті чоловіки, які вибрані жінками. Отже, якщо можуть подумати, що греки, на початку змішання, часто здобували владу завдяки одруженню, вони повинні були узаконити її з точки зору свого МІТУ, з точки зору права патріархального. Ціла збірка мітичних оповідань повідомляють нам про ці конфлікти і про тисячі шляхів через які греки завжди переможно утверджували свою систему значень. Пригоди Едіпа, Ореста, міти про Тезея, Ясона, сам міт викрадення Європи, є лише прикладами серед багатьох інших прикладів. І вищість батьківського права (чоловіка) символізувалося в Пантеоні присутністю Афіни, незайманої діви-богині, войовничої богині, а також богині глибокої (серйозної) думки. Афіна немає матері, вона проголошує ?тільки свого батька?, Зевса, і саме вона є для того, щоб пробачити все Оресту, якому належить мстити своєму батькові, проте був вимушений вбити свою матір.
Це інтимне відношення між засновником МІТУ, системи цінностей (значень), соціальної норми, дозволяє нам говорити про суспільство як про організм, говорити про органічне суспільство. Таке розуміння суспільства залишається непридатним, як це доводить факт, і ми зобов?язані його відкинути. Я сказав би таким чином, що спільноту можна назвати органічним суспільством, і я відрізняю спільноту від суспільства, тому що необхідно провести межу між значеннями цих понять. Ця опозиція спільноти (співтовариства) до суспільства не нова, вона була проведена німецькими соціологами і зокрема Фердінандом Тьоннісом. Інтуїція цих соціологів була правильною, але вона завжди вела до помилкових висновків чи незрозумілих теорій, тому що визначення спільноти у відношенні до суспільства ніколи не було дане.
МІТ ? це завжди ностальгія за джерелами, витоками, як вважає Еліаде, але він, також, завжди космологічне бачення майбутнього, він повідомляє про кінець світу, який може бути іноді початком повторення світу (народу) і, навіть, ми це знаємо дуже добре, відновленням світу (народу).
Кажуть, що МІТ немає часу. Він немає його, тому що він сам є часом, часом історії. Таким чином спільнота, яку він творить, є історичним організмом, який знаходиться у кожному з моментів трьох вимірів історичного часу. Спільнота є живим організмом, який одночасно в минулому, теперішньому і майбутньому. Спільнота володіє спільною свідомістю, яка є спогадом, дією і проектом одночасно. Таку спільноту ми називаємо народом. Коли народ втрачає пам?ять своїх витоків і, як сказав Річард Вагнер, коли спільні пасіонарність і страждання більше не рухають ним, він більше не народ; народ стає масою. І спільнота вироджується в суспільство. Я сказав, що спільнота і суспільство є граничними поняттями. Завжди є трохи маси у найкращому з народів і завжди залишається народ в масі найбільш підлій і ницій. Немає сумніву, і це коробить наші вуха, що ми живемо в епоху масових суспільств. Будь-який індивід розділений в ім?я рівності. Кожен масовий суспільний індивід має ті ж самі цінності, бо особові цінності не беруться до уваги і тому знецінена референтна система соціального. У спільноті, навпаки, людська цінність, яка завжди є особовим соціальним діячем, вимірюється степенню приналежності до ідеальних типів, запропонованих МІТОМ і яку кожен член спільноти носить в собі, як подобу над-я. Коли МІТ розсипається, коли його ідеальні архетипи не пережиті більше як такі, більше немає спільного зв?язку для того, щоб кожен індивід вважався сам по собі ідеалом.Те, що залишається для того, аби підтримувати спільний зв?язок того, що називається суспільством, це завжди ненадійний зв?язок, створений співпадінням егоїстичних інтересів груп індивідів, класів, партій, конфесій, сект тощо. Справжній людський вимір втрачено; цим виміром є історичний вимір; суспільство мас не турбується більше про минуле, ні про майбутнє, воно живе лише в теперішньому і для теперішнього. Так як масове суспільство більше не робить політики, воно робить з економіки божество, і із економіки найгіршого виду, яка зумовлює всі соціальні рефлекси. Симптоматично, що стурбованість про майбутнє двадцять перше століття обумовлена лише намаганням виправдати і примусити проковтнути майбутні невдачі. Ви вже зрозуміли це, ми збираємося говорити про наші західні суспільства. Ці суспільства, в глибині яких ми знаходимося і живемо, походять з більшої християнської спільноти, яка формувалася і витворилася на основі юдео-християнського МІТУ. Цей МІТ вже давно помер, разом зі своїм Богом. Навіть релігія, яка залишилася нашим церквам, ідеологізована, стала ідеологією, яка знаходиться в опозиції до інших ідеологій, які походять з того самого мітичного джерела, віднині втраченого. Там, де МІТ організував, гармонізував, об?єднав і, таким чином, дарував духовне значення і зміст життю людей, ідеології дезорганізовують, дегармонізують, роз?єднують. Ідеологія відкидає МІТ, як дещо нераціональне, і сама прагне бути раціональною. В глибині, очевидно, вона прагне стати наукою про людини. І у кидку за пошуком раціоналізму, будь-яка ідеологія завершує тим, що стає анти-ідеологією. Справді, так як жодна ідеологія не існує без протилежної, це твердження примушує шукати синтез в деякій нейтральній химерній ідеології, яка підтримується переконанням, що все може бути підраховане, що життя суспільства зводиться до проблеми адміністративного управління.
Західні суспільства, наприклад, мають ілюзію віднайти втрачену гармонію, інтимне поєднання протилежностей, завдяки протилежній чесноті мужності ? терпимості: вони настільки роздвоєні і настільки роблять роздвоєними індивідів, що соціальний клімат стає нестерпним. Західний індивід завжди закінчує тим, що має нечисту совість, головним чином на рівні влади, тому що він затиснутий між двома протилежними вимогами, яких він не може задовільняти одночасно, коротше кажучи: вимоги індивідуальної свободи і вимоги соціальної справедливості. Четвертування, яке є в глибині суспільства, завжди проявляється у турботах індивідів, іноді виглядає кумедним в тих наслідках, до яких воно приводить, як у випадку просунутих лібералів, які хотіли б бути одночасно і соціалістами і у випадку комуністів і соціалістів, які хочуть виглядати лібералами. І зверніть увагу, насміхаються над МІТОМ, відхиляють його, як нераціональний, інстинктивно хочуть здобути спільне добро, пропонуючи анти-міти з ідеалом анти-героя, який дуже добре представлений на рівні щоденного споживання ніби-соціальних цінностей, бородатим артистом, трохи брудним, одягнутим будь-як.
Комуністичні суспільства також походять з МІТУ юдео-християнського. Вони спробували інше вирішення. Комуністичні суспільства вибрали нетерпимість на користь однієї ідеології, яка замінила МІТ. Але, оскільки ідеологія не є МІТОМ і, таким чином, не може бути дієвою в душі індивідів, індивіди не дотримуються жодної ідеологічної норми. Звідси добре відомий наслідок: комуністичне суспільство ? це суспільство примусу, насильства. Щоб бути абсолютно точним, на всіх рівнях комуністичного суспільства, зобов?язанння примусу, своєрідний фільтр, який завжди відфільтровує те, що не відповідає комуністичній ідеології, в той час як ліберально-демократичні суспільства зобов?язують своїх членів до толерантності, якою користуються навіть злочинці. До того ж, комуністичні суспільства живуть деякою видимістю ?економіки?, проте не живуть лише в теперішньому. Вони демонструють певну відкритість до майбутнього, повнісию засуджуючи теперішнє, яке споживається у вигляді ритуальних свят в ім?я майбутнього. Теперішнє завжди обожнене від Лєніна до Сталіна і до Мао, щоб бути осудженим і освистаним, як тільки замінюється іншим теперішнім. Отож, загалом, можна говорити, що соціальна рівність комуністичних суспільств дає той самий результат, що й демократично-ліберальна. На мікрорівні, на рівні індивідів, ліберальні суспільства більш привабливі, звідси причини розколу, втеч і, як реакція, Берлінська стіна. Але відмітимо також, що на макрорівні, на рівні маси, як такої, втеча виникає головним чином у протилежному напрямку, тому у після воєнний час соціалістичних суспільств побільшало.
Що робити, до чого готуватися? Дозвольте мені повернутися ще раз до Ніцше. Ніцше нам сказав, серед перших, що західна цивілізація ввійшла у стан агонії, агонії невизначеної тривалості. Європейські нації приречені або вийти з історії, на кшталт народності Бороро у Леві-Строса, або померти історично і побачити розсипання своєї біологічної субстанції в націях і народах, які приходять. По суті, увесь світ в Європі більш менш свідомий процесів, які відбуваються і є час для обговорення майбутнього Європи. Але ця Європа задумана як продовження теперішніх суспільних реалій, як останній засіб для спасіння того, що знаходиться в агонії, того, що засуджене на смерть, тобто юдео-християнська цивілізація. Якщо Європа народжується у більш менш далекому майбутньому, у неї буде історичний сенс; вона є така, якою хотів її бачити Ніцше, створена новим МІТОМ. Ми знаємо, що цей новий МІТ вже тут, що він вже появився. Про це говорять знаки і значення. Біля витоків МІТ надто вразливий, його життя завжди залежить від декількох людей, які вже про нього говорять. У вивченні того, що я називаю європейською музикою від Баха і до Вагнера, я намагався показати, як цей новий МІТ і нова історична свідомість, яка його носить, народився; показуємо, яким шляхом новий Міт рухається у напрямку до нашого теперішнього. Якщо він живе ще, він може виживати лише завдяки вірності тих, хто його привносить в його молоде минуле. Звичайно, що він всього ще не сказав, можливо, що він лише пробурмотів. Живий МІТ, у добрій формі, завжди промовляється.
переклад з франц. Карівця Ігоря, МЛ ?Бриколяж?, м. Львів
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ: ФЕНОМЕН ДЕРЖАВИ І СПІЛЬНОТИ
Карівець Ігор, МЛ ?Бриколяж?, м.Львів
В Україні відбуваються процеси не вестернізації чи європеїзації, а африканізації. Це означає, що Україна все ближче і ближче наближається за рівнем життя, за рівнем політичної та економічної культури, до африканських країн. Африканізації України сприяє теперішня держава.
Що таке держава в сучасній Україні? Україна завжди була розділена імперіями на Західну і Східну, була розділена на галичан і східняків. Сучасна держава Україна повстала як спадкоємниця Української Радянської Соціалістичної Республіки, яка входила до складу Радянського Союзу. УРСР створена примусово, а не волевиявленням українців. Свідомі українці чинили опір окупаційній радянській владі. УРСР була штучним, чужим, утворенням. УРСР була репресивною державою, яка знищувала все українське. Оскільки сучасна держава Україна, яку можна визначити як симбіоз комуни і банди, продовжує традицію УРСР. Це продовжується не під радянськими прапорами, а під національним прапором. Комуно-бандити мімікрували й оголосили себе будівничими ?незалежної? України. Етатитизм, який має місце в постколоніальній Україні, веде до закріплення колоніальної спадщини. Етатизм не лише закріплює трьохсотлітню колоніальну спадщину, а й надає можливість для її розвитку у постколоніалізм. ?Незалежна? держава в Україні ? це ґарант подальшої колоніалізації українців. ?Незалежна? держава в Україні ? це ґарант знищення всього українського і насадження чужого.
Для того, щоб повстала НОВА УКРАЇНА, тобто Україна без комуно-бандитів, без олігірхів та їхніх прислужників (людей, які за їхні гроші африканізують Україну), потрібний новий МІТ, який об?єднає Україну в єдине ціле. Таким МІТОМ може бути МІТ про Україну як колиску індоєвропейців: ?Україна ? колиска індоєвропейських народів, колиска краси, сили, таланту й волі білої людини? (див. Молода Галичина, 12 лютого 2004 р.), як про неї висловився англієць 19-го століття Г. Пік. Українці можуть багато чого почерпнути з праукраїнської мітології й реконструювати давні МІТИ України для того, щоб зробити прорив до трансцендентного, до того, що дає сили воювати з ворогами України до остаточної перемоги. Роздробленість України лише на руку олігархам, комуно-бандитам. Вони бояться того, що українці України об?єднаються і скинуть їх у провалля небуття історії. Необхідна воля до об?єднання, необхідна воля для створення МІТУ. МІТ не означає вигадку, небелицю; МІТ ? це життєдайна сила, яка здатна створити органічне суспільство ? спільноту ? і підтримувати її існування в межах живої традиції протягом століть у просторі і часі.
НОВА УКРАЇНА потребує НОВОГО МІТУ на основі якого виникне органічне суспільство, дієва спільнота українців. Нам не потрібна держава така, яка є сьогодні. НОВА УКРАЇНА потребує спершу створення органічного суспільства ? спільноти ?, а вже потім нової влади, яка служитиме спільноті і буде її частиною.
Вивчаючи історію та антропологію, можемо прийти до висновку, що людське суспільство не може довго існувати, якщо його складові відчуватимуть брак спільності. Спільність виникає на основі трансперсональних переживань, на основі усвідомлення трансперсональної реальності, тобто Бога. З втратою таких переживань та усвідомлень в суспільстві панує хаос і протистояння. Для створення спільноти необхідна співпричасність, тобто єдність на основі особового ноуменального досвіду. Спільнота складається з людей, ? носіїв живого досвіду Самості [див. Эдингер Эдвар Ф. Творение сознания. Миф Юнга для современного человека. ? СПб., 2001. ? 7-9 с., с. 60 ], живого досвіду переживання трансцендентного.
В реальному житті присутня діалектична взаємодія внутрішньої трансцендентності, яка відносна, і божественної, яка абсолютна. Абсолютна трансцендентність ніколи не може стати внутрішньою. МІТ виникає в результаті діалектичної взаємодії внутрішньої трансцендентності і абсолютної трансцедентності. Процес індивідуалізації ? це процес внутрішнього становлення, в ході якого старе Я замінюється новим Я. Тому Я людини відносне, Я ? це відносна самість людини, яка може змінюватися під дією тих чи інших чинників, внутрішніх чи зовнішніх. Ритуал ініціації у первісних народів означає відкидання старого Я і народження нового. Так само як і ініціація, очищення означає зреченння від старого Я і оновлення внутрішнього світу людини в результаті допущення до себе Абсолюту. Ініціація і катарсис (очищення) означають певні щаблі становлення людського буття. Коли проголошували незалежність України, то це був своєрідний акт катарсису, який полягав в тому, що українці, зробивши глибокі висновки зі своєї історії, нарешті, рішилися на самостійність. Самостійність без внутрішнього стержня та прориву до трансцендентного неможлива. Не незалежність повинна була б проголошуватися, а самостійність. Незалежність пов?язана із сваволею иа насиллям. Незалежний індивід, незалежна держава, це явища негативні і такі, що засвідчують їхню невкоріненість в єдине джерело походження. Якщо немає усвідомлення єдиного джерела походження, тоді хаос, розпад.
Процес становлення не може тривати до безмежності. Людина, як тілесно-психічна істота, смертна. Смертна у сенсі тілесному. Чому не знайшли тіла Ісуса Христа? Саме тому, щоб людина зрозуміла всю мізерність турботи про тіло; тіло зникне і не знайдуть його. А що ж залишається? Душа. Душа створює МІТИ про своє майбутнє і минуле, які об?єднуються в теперішньому. Душа займає серединне місце у цілому світі, який охоплює собою видиме і невидиме. Душа знаходиться у просторі між видимим і невидимим. Звідси її туга за абсолютною трансцендентністю, звідси її мислення спрямоване на осягнення Бога. Спільноту творять люди, які свідомі того, що вони душі, які тимчасово перебувають в тілі і володіють абсолютною Самістю. Питанням Самості, МІТУ, Спільноти, присв?ячена доповідь Джорджа Лоччі, питанням, які актуальні і для сучасних українців.