Микола Малуха, голова Союзу української молоді Мурмана Події, що розгортаються навколо життя української діаспори в Росії примушують кожну людину, що асоціює себе з українським народом, задуматися. Недавнє вбивство керівника тульської української організації «Батьківська стріха» Володимира Сенишина – людину відому і поважану серед російських українців. Окрім пана Володимира «ліквідації» піддалися ще цілий ряд діячів українського руху Росії. З якоїсь причини організаторів злочинів ні як не можуть знайти. Цілком виправдана тактика – на війні завжди прагнуть насамперед убити офіцерів, тобто обезголовити ворога. Як розвиватимуться українці в Російській Федерації без людей щиро і безвідмовно готових служити загальній справі? Таких керівників можна перерахувати на пальцях. Дуже часто багато з нас ради особистої вигоди відмовляються від ідей і принципів, яких раніше дотримувалися і відстоювали. Ще однією знаковою подією стало пікетування Українській бібліотеці в м. Москва молодіжною організацією «Мєстниє», що є не то московським відділенням «Молодої Гвардії», не то «Наших». Головне – вони підтримуються широкими урядовими кругами. Приводом стало проведення зборів приуроченого Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. на організаторів посипався цілий ряд звинувачень: від «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» і до «руйнування слов'янської єдності». Виходить, на думку, «Мєстних» Голодомору не було, а від 7 до 11 млн. чоловік випарувалося просто так?! Протестну акцію «молодих політичних екологів» порівнянно з тим, якби десь в будь-якій європейській країні виникли маніфестації перед єврейським національним культурним центром або синагогою, що проводила вечір пам'яті жертв Голокоста, що звинувачував євреїв в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Думаю, цих людей як мінімум чекало значне попередження властей. Але, як говорив німецький публіцист Іоганн Зейме, «Росія – країна можливостей». На тлі всіх цих жахів офіційно в Росії заявляється про любов до українців (асоціюються з етносом що п'є горілку, закушує салом і цибулею; розмовляє російською мовою з використанням українських займенників, «геканій» і «еканій»), української культури (горілка, сало, борщ, вареники, Гоголь) і історії (все хто «За Росію» герої України, а хто ні – зрадники українського народу). Тут виникає два філософські питання: «Що робити?» і «Хто винен?» Як не дивно лунає, але винні ми – українці. Саме ми дозволяємо так з собою вести. Замість того щоб стояти один за одного, підтримуючи і допомагаючи, як це роблять євреї, ми – скандалимо і ділимо владу. Перше, що повинна зробити «поважаюча себе» українська організація після створення – розколотися. На жаль, це повсюдна практика. Винні і ті суспільно-політичні сили, що позиціонують себе послідовними захисниками національних інтересів України. Їх «відстоювання» починається і закінчується розмовами про загрозу русифікації і знищення спадщини української культури. Пошуком «великодержавної руки» Кремля і підступів московського імперіалізму. Вони готові битися проти «загарбників» як в Україні, так і за її межами. Потреба рядового українця, , що живе по-сусідству їх мало цікавить. Від реальних справ поборників української ідеї кожного разу щось відокремлює. У своїх програмах захисту українців вони декларують правильні і красиві речі, що не запроваджуються в життя і залишаються на рівні популізму. Для ілюстрації вищезгаданої закономірності характерний приклад нашої Мурманської молодіжної організації. Свого часу її майбутні члени на особистому рівні несли в російське суспільство правду про невідомі сторінки української історії, зокрема, про діяльність УПА. Я виступав з цією тематикою на студентській весняній конференції. У стінах Мурманського педагогічного державного університету організували силами невеликого числа української молоді, керівником Національно-культурної автономії українців області Мурманська Наталією Георгіївною Литвиненко-Орлової і кафедрою Загальної історії МДПУ семінар, що розглядав специфіку і історичний розвиток взаємовідносин Росії і України. На ньому згадувалися гетьман Іван Мазепа, Петро Калнишевський, русифікація, Голодомор, УПА і сучасні суперечності. Мій брат Данило, потім виступав з дослідницькою роботою, знову ж таки, приуроченою партизанам на ліцейній, міській, обласній і всеросійській конференції. Чомусь ні слова подяки, ні підтримки в проведенні загальної справи «національними патріотами» не було виражено, окрім пересічних людей, щиро за нас що пораділи. Зовсім нещодавно Союз української молоді Мурмана задумав провести публічний захід 14 жовтня цього року, приуроченого 64-им роковинам створення Повстанської Армії. Тиск властей (уряд Мурманської області), силових структур і керівництва ВНЗу не дозволило реалізувати намічені плани. Мені як організаторові загрожували мінімум – виключенням з університету, максимум – порушенням кримінальної справи за статтею 282 КК РФ «розпалювання міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі», також «екстремізм», скидання державного ладу із закликом до озброєного повстання (звинувачення зроблене на основі запрошувальної листівки, де зображені партизани із зброєю). Знову «реакція нульова». Лише приватні особи виразили нам слова співчуття у зв'язку з ситуацією, що склалася. Єдиною людиною, що підтримала нас від імені цілої організації, був покійний Володимир Сенишин. Дуже зручно використовувати чуже горе і труднощі для підняття власного рейтингу і авторитету, залишаючись в стороні. А не пора б прихильникам національних інтересів України почати захищати тих, хто захищає ці національні інтереси як на батьківщині, так і за її межами. Оскільки ця частина суспільства завжди буде гарантом існування українців як нації, України як держави. Українська політична еліта в ці хвилини зайнята куди важливішими справами. А саме, участю в багатосерійній трагікомедії під назвою «Володар коаліцій». Микола Малуха, P. S. Я, на жаль, особисто не зустрічався з Володимиром Сенишиним, проте, ми часто передзвонювалися і переписувалися по електронній пошті. Пан Володимир допомагав мені радами, рекомендаціями і матеріалами в написанні курсової роботи по Загальній історії «Українські військові формування на території Західної України в Першу світову і Громадянську війнах». Прошу кожного українця спробувати донести до засобів масової інформації (українських, російських та інших), громадських і політичних лідерів (партій, рухів), державних діячів інформацію про цю страшну трагедію в «українській сім'ї». Щоб кожен знав про те, як живеться українцям в РФ, чого варто називати себе «українцем» в сусідній державі. Щоб власті України зайнялися цим питанням і відстежували розвиток ходу слідства російськими правоохоронними органами. Разом припинимо цей „чорний список” злочинів проти українців! Додаткова інформація: Про Володимира Сенишина та його загибель: http://kobza.com.ua/content/view/1682/76/ http://kobza.com.ua/content/view/1681/48/ http://kobza.com.ua/content/view/1680/36/ http://kobza.com.ua/content/view/1679/61/ http://kobza.com.ua/content/view/1689/90/ Про Анатолія Криля забитого на смерть: http://kobza.com.ua/content/view/1678/61/ Про Володимира Побурінного забитого на смерть: http://kobza.com.ua/content/view/1677/61/ Акція „Местных” проти вечора пам’яти жертвам Голодомору в Української бібліотеці в м. Москві: http://kobza.com.ua/content/view/1665/86/ - хочу звернути увагу на те, що після публікації листа Володимира Сенишина керівнику „Местных” Сєргєю Фадєєву він піддався смертельному нападу. http://mestnye.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=156 http://mestnye.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=158 http://mestnye.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=167 http://mestnye.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=168 http://mestnye.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=182