Автор: Яцек Бартизель
Французький історик літератури та політичний письменник. Народився 1907 року в місті Дун-сюр-Орон. В ліцеї імені Людовіка Великого Моріс Бардеш потоваришував зі своїм майбутнім шваґром, представником «фашистського романтизму» – Робером Бразіяшем (Robert Brasillache). На 31 році життя, після захисту новаторської докторської дисертації на тему творчості Бальзака отримав посаду викладача романістики в Сорбоні; після війни був також професором університету у Лілі. Опрацювання критичної редакції всіх творів цього письменника утвердило позицію Бардеша як провідного бальзакознавця. Крім цього він написав також монографії про Стендаля, Пруста, Флобера, Блуа, Селіна, «Історію кіно» (1935) у співавторстві з Бразіяшем, та «Історію жінок» (1968).
До 1945 року Бардеш не цікавився політикою, хоча ще перед війною обертався в колах «правих анархістів» (Т.Молньєр, А.Блонден, Р.Вайян), що симпатизували «Аксьон Франсез», а за часів окупації дописував до органу найрадикальніших колабораціоністів «Я – всюди» («Je suis partout»), за що після визволення Франції був превентивно заарештований. Засудження до страти та розстріл (6 лютого 1945 року) його шваґра, підштовхнутого Бардеша до політичної діяльності. У відкритому листі до Франсуа Моріака (1947) він засудив повоєнні переслідування колабораціоністів, а в книзі «Нюрнберг або Земля обітованна» піддав сумніву як моральні, так і юридичні підстави процесу Міжнародного трибуналу справедливості, за що був заарештований і засуджений до року ув’язнення, однак був помилуваний президентом В. Оріолем.
В 1948 році заснував Соціалістичний рух французької єдності (Mouvement socialiste de l`uniti? fran?aise), що містив у своїй програмі боротьбу проти єврейських фінансистів та двох імперіалізмів, які розділили Європу: російським та американським. В травні 1951 року брав участь в неофашистському конгресі в Мальме, на якому було утворено Європейський соціальний рух, а в 1952 році Брадеш заснував щомісячне видання «Оборона заходу» («D?fence de l`Occident»), в якому пропагував «європейський націоналізм». Помер Моріс Бардеш 1998 року.
Бардеш чи не єдиний інтелектуал такого класу і позиції в академічному світі, котрий після Другої світової війни визначав себе як фашистського письменника. Його публікації включають «Яйце Колумба. Лист до американського сенатора» (1951), «Часи сучасні» (1956), «Спарта й південці» (1969), «Спогади» (1993), але найповніше своє ідейне кредо він виклав в творі «Що таке фашизм?» (1961). На його думку, фашизм – крім наявності чотирьох складових: націоналістичної, соціалістичної, антикомуністичної і авторитарної – це «не доктрина, але одвічне бажання сховане в нашій крові, в нашій душі». Фашистський ідеал – мужній і лицарський, його притягує етос спартанців, тамплієрів та самураїв. Актуальною задачею фашизму є побудова Європейської імперії, оскільки тільки в її лоні європейські нації зможуть віднайти втрачену після 1945 року силу і свободу.
Цитата: Спартанський лад, людина спартанського зразка, оце єдиний щит, який нам залишиться (…) коли тінь смерті зійде над Заходом. (…) Спартанський лад відродиться і, як це не парадоксально, без сумнівно, стане останнім притулком Свободи і солодкого смаку життя.