Політономія

МЛ “Бриколаж” МАЗЕПА: Здоров, друже Квітень. Для початку, розкажи про вячорку “Центр дослідження правого руху”, редактором котрого ти, наскільки я розумію, є. КВІТЕНЬ: Привіт, друже Мазепа. Для початку уточню: я швидше в.о. редактора, оскільки в Редакції ЦДПР всі рівні. Тепер власне про ЦДПР. Після розвалу альма-матер організації і відходу групи “меншовиків” я, вийшовши також, вирішив не мати нічого спільного з організаціями руху, нейтрально ставлячись до всіх, та зайнятися організацією чогось на кшталт філософського гуртка. Він мав би шукати відповідей на виклики Сучасності. Також хотілося б бачити роботу “колективного мозку”, а не тільки Інтернет-комунікацію. Окрім того, його поява – свідчення незгоди частини людей з ідеологізацією університетської освіти, що стосується провідних ВНЗ України, і соціально-гуманітарної науки, що стосується інститутів НАН. Організаційно, поки що, бажаного рівня немає, але до того прагнемо. МАЗЕПА: Перейдімо до дефініцій. Що є “правий”, чим відрізняється від “лівого” і, хто в такому разі, прикладово, я, тов. Мазепа? КВІТЕНЬ: На питання “хто такий Мазепа” не мені відповідати. У зміст же поняття “правий” першочергово я вкладаю орієнтацію на віру в Б-га, визнання першості духовного, активну етнічну належність, національну і соціальну справедливість, консервативну революцію, аксіологічний номіналізм і централізм (суб’єктивний універсалізм), організовану спільноту (спрямовану одиничну свободу), моральну вартість людини, важливість кровної спорідненості. Ширше “правий” також можна розуміти як родове поняття до сукупності всіх національних та консервативних ідеологій: від нефундаментального консерватизму Берка до сьогоднішніх Нових правих через різні вже національні варіанти прояву націоналізму – італійського фашизму, іспанського фалангізму, українського інтегрального націоналізму, хорватського усташизму, польського ONR, режимів Горті в Угорщині, Прімо-де-Рібери в Іспанії, українських гетьманців тощо. Хоча ти зрозумій, що багато ще повинно доробитися, уточнитися, зрозумітися врешті-решт. Лівий концепт, попри ідеологічний маневр “синтезу”, орієнтує на йому властиві постулати – матеріалізм, економічний базис, культ класу тощо, – переплавляючи сьогодні деякі засади націоналістичного руху згідно них. МАЗЕПА: Подейкують, що “ЦДПР” задуманий як інтелектуальна альтернатива до “Бриколажу” (наша відповідь – “livasprava.in.ua”, не за горами). Це дійсно так, і якщо (тавтологія) ТАК, чи не нагадує тобі це “інтелектуальні війни” 70-х у Франції, за душі юних неофітів? КВІТЕНЬ: Подейкують бабки на лавці. Коли я з товаришем-гуцулом задумав ЦДПР, то про “Бриколаж” ще не чув. Мене особисто цікавлять засади організації України в сучасних умовах глобалізації, інформаційного суспільства тощо, тобто швидше Істина, якщо так можна виразитися, а не ігри в слова і речі, тим більше “інтелектуальні війни”. Підтримую ініціативи про відкриту дискусію. Врешті-решт куди без неї? Юні ж неофіти, сподіваюся, не плистимуть між молочних берегів за модними ідеологічними течіями, а розбиратимуться самі, зокрема, їм пригодиться для здачі іспиту з політичної думки ваша відповідь “ліва справа”))). МАЗЕПА: Що робив правий інтелектуал Квітень серед “анархістської наволочі” у Гуляйполі і які враження ти привіз, крім похмілля та тривоги за майбутнє сучасної української культури (в межах котрої навіть Махно набуває рис “борця за властиво українську державність”, а полівішання частини інтелігенції хтось сприймає як “виродження” і “дегенератство”)? КВІТЕНЬ: Здається, мало актуальне питання. Анархізмом там і не пахло: п’яні здивовані місцеві, п’яні тусовщики-гості. Самі анархісти, яких було там з десяток, оцінювали захід як антианархістський, як симуляцію на анархізм, як попсу миршаву, в кінці-кінців. Мав з ними розмову на цей предмет. (Мені з ними приємніше спілкуватися, ніж із симулянтами.) Коли захід цей помпезно нарікли таким-то позитивним (без реклами) з ідеологічним підтекстом, то на цю ПР-розводку мало хто звернув увагу: я їхав відпочити після військових зборів, послухати рок і Леся, поговорити з Покальчуком. Так й інші: хто хотів тусні, хто рок-музики, а хто віршів послухати. Тобто ідейно цей захід попсовий (жаль ідейних анархістів), рекреаційно – прекрасний (жаль місцевих жителів). МАЗЕПА: До полівішання. Наскільки симптоматичні подібні тенденції сьогодні, можливо, це не “дегенератство”, а звичайна реакція психологічно здорового організму на соціальні виклики сучасності? КВІТЕНЬ: Актуальне питання. Ідеї актуалізуються нинішніми обставинами. Відтак реакція такого організму звичайно нормальна. Стосовно ідеї право-лівості ти вживаєш такі слова як “полівішання”, “точки дотику”, “синтез”, які виражають, для мене, три позиції щодо стосунків із лівими правих і навпаки, що змістовно різні. Ситуація, що зараз спостерігається орієнтовно така: частина інтелігентів справді “полівішала” – перейняли саме ліву інтерпретацію деяких суспільних феноменів, частина шукає дотику, частина – познайом мене з нею, якщо є такі – пробує синтезувати. Відтак “полівішання” аж ніяк не є “синтезом” – ці дві позиції зі сфери ідейного куховаріння, “точки дотику” – радше зі сфери тактично-політичної. У своїх вступах і статях ти пишеш про критиків “синтезу”, що вони його розуміють “механічно” (це цитата з “Обличчя укрнаціоналізму”). Однак синтез передбачає нове знання, аналітика ж – виведення предикату з суб’єкту. Також синтетичне знання прагне загальності, тобто ієрархізації ідей. Наразі ті речі, які ти називаєш “синтезом” є насправді аналітикою, – бо ніхто не вивів початку для цих різних течій, – що можливо, най би так було, прямує до синтетичності. Тому такі явища як УНА-УНСО, НБП, відвідини компартії Бенуа нічого не говорять ще про синтез, тим більше що соціальними питаннями опікувалися (хай хто як оцінює) і фашисти, і націонал-соціалісти. Соціальне питання активно ставилося і ОУН. Відтак ідеологічно ситуація точніше відображається твоїм поняттям “полівішання” – раз, але не синтезом, “аналітикою” - два, але не синтезом. Як на мене, ми знаходимося в час, коли синтез готується, бо ж треба дати остаточний виклик Системі. Чи знайдуть праві-ліві організації точки дотику – справа їхніх керівників, справа політична. МАЗЕПА: Що скажеш за Жадана? Наскільки “дегенеративний” цей “співець українського анархо-алкоголізму”, а відтак, наскільки продуктивне набивання ярликів на думки тих, хто не схожий на тебе (тут ходять про апріорну упередженість УНТП)? КВІТЕНЬ: Знайомий з ним. Читав. Жадан весело описує те, що всі ми пережили на початку 90-х. Духовна ситуація цього часу відобразилася у його творах. Однак на сьогодні його твори вже про минуле, ще й дєгерське, – та ж “Депеш мод” та “Гімн демократичної молоді” – і нічого не пропонують для сьогодні, часу, що прийшов на зміну минулому, не кажучи вже про завтра. Звичайно, що важливо, щоб їх оцінити, треба мати за плечима досвід і моральну базу: нігілізм його героїв треба долати, а ПТУ-шник же сприймає його як орієнтир для себе. Як сказав Покальчук, час такої літератури минув. Тому Жадан має перерости Жадана, або літературно померти, якщо звичайно ми не залишимося у стані цілковитої “забембаності”, як каже Забужко. МАЗЕПА: В чому причини кризи правого руху, на уламках котрого, видається, у майбутньому можливий потужний соціальний проект, адаптований для боротьби за, припустимо, комунальні послуги там, пенсійну реформу, профспілкові права тощо - замість теревень про “багатостраждальність” нації та її “ворогів”? КВІТЕНЬ: Праві втратили пасіонарність, досі несуть тягар боротьби за актуальність минулого і тільки, не хочуть йти в народ як організатори боротьби за ті ж комунальні послуги. Якщо коротко, то праві забули зміст поняття “нація”, яке натякає на всеохопність стосовно суспільства, що всі його проблеми важливі. Дві речі треба – програма і пасіонарність. МАЗЕПА: Якою мірою, знову-таки, продуктивна концепція так званого “націоналізму в краватках”, тобто його буржуазно-респектабельної версії, штибу “оберіть мене, я більше за інших люблю Батьківщину, хрест на пузі і бля буду”? А як же просвітницька робота з населенням, позапарламентський опір, страйкоми, екологічні ініціативи, те, що можливе за межами кабінету, в моєму розумінні, ці мікро-активації і є шуканим націоналізмом, в його народницькому варіанті: практичним, потрібним, завжди актуальним, на відміну від лобіювання інтересів у міськраді і дерибану землі, котрі дехто вперто вважає “патріотичної діяльністю”. Патріоти повинні йти у народ, а не владу, владі слід протистояти, захищаючи інтереси народу. Націоналізм – це громадянське суспільство, зґрунтоване на базі місцевого етнічного субстрату, за межами владної вертикалі. КВІТЕНЬ: Тут ти правий у тому, що треба вирішувати ближчі до тіла українця проблеми. Однак треба пам’ятати про небезпеку демагогії – не варто перетворюватися у “партію виборців”. Бути актуальним класично: діяти тактично, мислити стратегічно, – оскільки залишається чимало проблем загального, тобто власне політичного, характеру – безпека, культура, економіка тощо, - до яких треба засобів іншого, саме організуючого, характеру. Уж за гнєвность ізвінітє: “Нема ніякого порядку в бля...х інтелектуалів!” Тут я тобі націонал-анархісту на твоє “за межами владної паралелі” сказав би “ну-ну”, замахнувшись чим потрапить в руки. (Жартую.) Та не треба обстоювати найбільшу ваду українців, а зараз пережиток – анархізм, та ще й не інтелектуальний! Його то власне і хотів подолати – як наслідок відчуженості від влади народу – український націоналізм, виправляючи помилку задану далеко раніше, ніж драгомановщина-махновщина як його ідейно-практичний вираз, ще “болохівськими людьми” і першим ідеологом “хлопського демократизму” чи анархізму, якщо сучасно брати, І. Вишенським. Опозиція не до влади – вали тоді в пустельники чи, блін, організуй спілку “вільної кооперації” десь нах в Мозамбіку! – а до принципів, ДО ПРИНИЦПІВ, на яких вона збудована! Так: нинішні принципи ворожі. Зараз популярно стає паскудити Донцова, тіпа старий, застосовний для далеких Середніх віків, а ще реакційний, бо виправдовує нинішню несправедливість своєю елітарністю – все це не вірно звичайно. Саме він завершив у своїх працях концептуалізацію антианархічної ідеї “гієрахізованої суспільності”, про яку говорив ще ідеолог козацької державності Й. Верещинський та гетьман Мазепа, до рівня якої козаки, з якими так носяться, так і не змогли піднятися. Донцовська еліта сьогодні хай буде контрелітою. “Націоналізм за межами владної вертикалі” і “Патріоти повинні йти у народ, а не владу”! – ..., за ці речі ти несеш відповідальність в першу чергу перед собою як любомудр і майбутнім. Інакшими словами пропонуєш вічно боротися проти влади за сценарієм: вони хай жирують, а ми будемо йти в народ, вчепивши на лобі знак вічного руху. А толку? Бернштейн властиво український філософ! )))) Несправедливий порядок треба знищити і замінити новими, що убезпечать від подібного порядку, засадами. Анархізм – СНІД політичної культури українців! Натомість – завоювання мас і консервативна революція національної і соціальної справедливості! МАЗЕПА: Коли, за твоїми прогнозами, ситуація почне мінятися, і наші ідеалісти спускатися на грішну землю, з висот “респектабельних опозицій”? КВІТЕНЬ: Очевидно: тоді, коли ті, хто усвідомлює спосіб вирішення проблеми і візьме за його здійснення відповідальність, спустять їх за чуби на поля в Данилівці, давши перед тим цим “респектабельним” і “в краватках” ідейно-політичного копняка. МАЗЕПА: Карло Коберський, в “Українському народництві: по обидва боки Збручу” чітко вказує на денаціонаціоналізований та антинаціональний характер непродуцентів, себто буржуазії та бюрократії. Що думаєш на цей рахунок? КВІТЕНЬ: Чого не читав, того не читав. Український націоналізм не марить “елітою-аби-була”, як декому здається, однак за етизацію та конституціоналізацію “суспільно-корисної праці” (читата з Д. Мирона), як критерію оцінки ВСІХ – еліти також, а відтак на своїй агітаційній продукції пише: “Мітлою національного солідаризму праці не забудьте вимести буржуїв!”. (Суки, падли, нах на хімію в Черкаси) – це персонально для тебе, зітри при друці.) – не стер. прим. Мазепа)))) Інша справа бюрократи. Вони потрібні для адміністрації управління. Проблема бюрократії є проблемою культури та організації (менеджменту), раціональності. Антибюрократичність в принципі – величезна тупість як продукт інтелектуальної мастурбації таких-то. МАЗЕПА: Еліта, звичайно, за Андерсом і Смітом, цементує слабкий етнічний організм, але, складається враження, що лише на певному історичному етапі. Потім її діяльність прямує по іншому, власноруч намитому руслі власних бізнес-інтересів, частина котрих, в силу своєї компрадорності, опонує до соціальних очікувань мас та “національної ідеї”, котрі суть органічний поступ всіх класів (степ вай степ і нога в ногу, без модернізацій і підтягувань до індустріальних вершин) в цілому. Властиво правий український авангард завше орієнтувався на елітарні, погано приховані донцовські схеми, актуальні для козацького середньовіччя, коли провід визначав вірогідність успіху. Зараз інші часи і сподівання на доброго царя-Провідника подібне до некофілійного патерналізму, тим більше, з огляду на диференціацію і праці і суспільства, довкола неї… В якому з коментів я не правий? КВІТЕНЬ: Ти, як і я, — “вольно зголосившись, інтелігент-нонконформіст-любомудр”, — можеш сам розібратися. Моя ж думка з цього приводу така. Перше, що суто теоретично треба поставити питання: в принципі ЗА чи ПРОТИ еліти? Я виходжу з таких двох положень: 1. Людина – істота політична (окрім недолюдини чи надлюдини, що не потребують колективу, - Аристотель); 2. Соціальна психологія та теорія менеджменту (як соціологія, політологія тощо) доводять, що без організованої меншості в сучасних умовах, як і в інших епохах, суспільства не можуть існувати. Хто як не Ленін читав Тейлора і, будучи далекоглядним “папою”, сформулював концепцію партії як авангарду революції? Отже, моя відповідь: еліти необхідна складова у суспільстві. Складність та ще й у степені соціальний хвеноменів ускладнює їх пізнання – тому виникають різнотрактування. Загально еліту політичну виокремлюють за альтиметричністю та меритократичністю. Наша еліта особлива першим. (Що і є причиною зсуву деяких людей до заперечення влади як такої.) Постає тоді інше питання: як організувати суспільство так, аби еліта могла виокремлюватися меритократично? Є різні теорії відбору еліти. Я б у цьому питанні орієнтувався на принцип провідництва в нашій традиції: своєю філософією і хімією (ідеєю і практикою), узагальнених в результаті для спільноти, доводить людина, виходець з будь-якого стану, свої претензії на керівництво, турбуючись про всіх, як батько про дітей. Тут постає також питання про суть виховання, освіти, політичної системи і типу систему відбору: всі вони мають видавати на-гора сильну самодостатню, з почуттям обов’язку людину. Звичайно, на практиці це питання ускладнюється. У тому, що наша еліта гальмує прогрес, я з тобою цілковито погоджуюсь. Вони прибрали кримінальним шляхом до рук економіку і політику з міркувань “наживи вже”, викрикуючи про стабільність і обдераючи дрібний бізнес та бюджетників, не хочуть вкладати в розвиток підприємств свої неоподатковані у.о. Стану на захист Донцова. По-перше, Діма з честю виконав взяте на себе завдання: сказав що таке сучасність і вказав “что делать”, - за це йому величезний, як ти кажеш часто, респект. По-друге, проблема не в ньому, а в неактуальному застосуванні, навіть більше, недотриманні його засад елітарності “вождями” різними нацорг-ами. По-третє, як йшлося вище, провід визначав і визначатиме успіх спільноти завжди, якби кому не хотілося. Тому і в часи козацтва і станом на 1 жовтня 2006 р., і завтра політика, скерована політичною елітою, тобі і мені залізе куди їй треба, не питаючи як звати, на те вона і публічна. Твоя, як й інших “анархіствующих”, помилка логічна: ототожнення еліти як такої з елітою конкретно-історичною. А це вже інше, так би мовити, питання. Кажеш інші часи? Мало що змінилося, як на мене. Ми повинні, за умови тимчасової праці у ворожій нам системі, тактично формувати “групи тиску” – хоча Бриколаж і ЦДПР такими вже є на полі ідей, - а стратегічно умови виникнення політичного руху за перебудову (революцію, трансформацію, модернізацію...), чому, надіюся, ми і сприяємо. Ось так. В чомусь я з тобою, в чомусь – ні. “Ето жизнь!.. как в пєснє пойоцца, нікогда не кончаєцца”. МАЗЕПА: Звичайно, я читав твої статті на “ЦДПР”. В окремих згадується дивовижно знайоме словосполучення – “націонал-соціалізм”. Що це, інакше кажучи - від кого ховаємся, друже Квітень? КВІТЕНЬ: Дякую, значить недаремно писав. Такого словосполучення я не вживав, але вживав “національний соціалізм”. Це стаття “Розрив із демократами. Формування Нової опозиції”. Те, що тебе так здивувало, первісно звучало як “православний національний соціалізм”, однак, питання релігії виніс в окремий пункт. Твоє здивування не приховує натяк на якесь викриття мене. Однак, по-перше, якщо взяти історію ідей, то не одна НСДАП провідувала свої ідеї під такою назвою, а й ідеолог націонал-соціального руху Фрідріх Науманн (1860–1919), більше відомий як основний ідеолог “Середньої Європи”. Тому я не знаю точно на кого ти саме натякаєш: на Гітлера чи Науманна. Відтак відповісти на твоє питання прямо не можу. А взагалі всі ми від когось чи чогось ховаємося, так принаймні гуру Зиґмунд говорить. По-друге, не вбачай у тому чогось надзвичайного. Це така собі спроба аналітики. МАЗЕПА: Кордон між традиційними українськими націоналістами бандерівського розливу і тими, хто називає себе “націонал-соціалістами” дуже нагадує поділ на NS та WP, з незвичним для вітчизняного праворадикального дискурсу перегином в бік, як на мене, ще не достатньо актуальної “мігрантської проблеми”. На партійному рівні нею опікується “Свобода”, котра суміщає вказані вище напрямки. Мені здається, що кілька азіатів або африканців не варті надмірної уваги і відволікають від запльованою популістськими лозунгами і потрібної всім соціальної проблематики, оскільки виглядає як крижинка, на всістрі величезного айсберга, з невидимою підводною частиною. Це було питання. КВІТЕНЬ: Та я прожовую канапки твоїх довжелезних, намащених маслом епітетів-матафор-гіпербол і вставних-уточнювальних словосполучень, посолених частками-прийменниками-займенниками і приправлених абстрактним абстрактного підмету, речень.)))) Проблема мігрантів є питанням важливим. Європи тому досвід свідчить. Не хотілося б мати міжрасові шлюби, які, як говорить навіть американська соціологія, тіпа “об’єктивна”, призводять як мінімум до культурного маргіналізму, а максимум – до зміни генетичного коду. За прогнозами Інституту демографії, опублікованими в “Урядовому кур’яєрі” за 2002р., до 2050 р., якщо не буде вжито заходів, етнічне обличчя України непоправно зміниться. Уж больно не цікаво. Однак, дана проблема має вирішуватися політично – це завдання нашого, певно і твого, руху Нової опозиції. А оскільки політично наразі її ніхто не вирішує, навіть не піднімає – ба більше: ми сперечаємося про неї! – то вуличні акції я не вважаю поганими. Погано те, що для певних людей вони набули рис субкультури, яка може завадити політичним відрухам, як свідчить практика. МАЗЕПА: Соціал-націоналізм вказує на інородний (традиційно це жиди) характер “антинародної влади”, мовляв, стануть до неї “справжні українці” і ситуація піде вгору. Дуже просто, чи не так? Прокоментуй (мою точку зору ти знає, в цілому вона співпадає із згаданим Коберським – будь-який “патрійот”, що отримав можливість поліпшити свій статок, в першу чергу працюватиме задля нього, ховаючись на словами і виступами, в цьому природа державної влади, як не крути). КВІТЕНЬ: Перше: НС і жиди. Це, мені здається, його, НС, вада, якщо вона набуває рис хронічної хвороби, і перевага, якщо вказує, як Франко чи Грушевський, які не були НС, на факти організованої етнічної паразитичності. У їхніх книжках з історії я подибував жахливе українофобство. Друге: інородці. Як відомо, представники цього народу в діаспорі пережили достатньо довго для того, щоб сказати, що вони інтегруються в суспільство тутейших економічно-інформаційно, розвиваючи далеко, як свідчать ті ж І.Я та М.С., не сприятливі теми. Третє: справжні українці. Два аспекти: непропорційність та моральна вартість. Я бачу сьогодні проблему не відповідності представництва на вищих щаблях влади і статків тутейших і діаспорних. Організована, бо свідома своїх етнічних інтересів, меншість легко забиває гол на суспільному полі неорганізованій, бо розбитій лібералізмом-анархізмом, більшості. Звичайно, етнічна належність важлива, але не достатня, для претензій на провідництво. Як йшлося вище, другим важливим критерієм, що продовжує перший, є ідейно-моральна вартість, виражена в результатах праці для добра загалу. А також, очевидно, зарплата. МАЗЕПА: Це одна з моїх улюблених тем. Її актуальність зрозуміла, після перших сторінок підручника з екології. І дійсно – на фіга нам країна, в котрій реально, кількість смітників перевищує територію Івано-Франківської області і містить 25 млрд.тон відходів, 5 з яких – токсичні? На сьогодні залишилося біля 14% лісів, а Червона книга рясніє видами, котрі останній раз бачили років зо тридцять тому. Це я так, навскидку. Втім, слід відзначити, що сховавшись за національною або соціальною риторикою ні праві ні ліві не реагують на виклики біоценозів, заглибившись у смердючі нутрощі антропогенних міст. Якою, на твою, перепрошую, буржуазну думку є вихід із ситуації, коли діти бачать тварин лише по телевізору, в кращому випадку – зоопарці, опосердковуючи, таким чином, не лише власний соціально-екологічний досвід, але й підвалини етнічної душі? КВІТЕНЬ: Моя думка, надіюсь з вище сказаного ти зрозумів, не є буржуазною. Це так, уточнення. Думаю, це питання свідомості мас паралельно із політичним рухом, який має підняти питання соціальної екології зокрема на свій прапор. Політик мовчать, а пролєтарій безсовісно смітить – суки обоє. Аргументів соціальної екології потребує актуальна ідеологія та політичний рух. МАЗЕПА: 14 жовтня буде марш ветеранів УПА. З ким підеш і чим, на твою думку, закінчиться ще один крок до державного визнання, “недобитий”, на жаль, тов. Кириленком? (хоча, Шкіль, мабуть що був правий, і статуса “учасників” ветеранам не бачити ще років з десять, себто у цьому житті)? КВІТЕНЬ: Знаю, що буде. Не вірно запитуєш: не з ким, а для чого. (Хоча може ти мав на увазі чи піду я з ублюдствующими колаборантами? Ги-ги, краще вчити вірші Пересвіта фінською.) Так от, піду для того, аби висловити свою повагу ветеранам і показати дулю тупорилим політиканам і комікам, що по ту сторону барикад. Чим закінчиться? Зважаючи на політрозклади, нічим з того, чим би було варто. МАЗЕПА: Продовжуючи тему УПА. Частина членів “Лівиці” та, наскільки дозволяє моя інформація – “Че Гевари”, не однозначно ставляться до “питання УПА”. Більше того, дехто прийняв би (аби не “праві оргкомітети” та УНТП) участь у марші на боці наших ветеранів. В зв’язку з цим постає провокативне питання: чи не здається тобі, що монополізація правими прав на марші ветеранів та проти нелегалів методологічно хибні, оскільки відкидають потенційно антибуржуазний електорат та інших лівих прихильників “України для українців”, мене, на приклад? КВІТЕНЬ: “Монополізація” кимсь чогось є маніпулятивною лівою видумкою. В дійсності ті з лівих, хто хоче так зробити – піти на марш, – є дрібнобуржуазними політиканами, які тактичний розклад в русі начебто нонконформістів зліва ставлять вище за потребу вшанування ветеранів УПА. Це ще раз доводить, що так звані “нові ліві” брехня (хай доведуть протилежне!), ідеологічний маневр, пристосування до обставин. Патякати у І-просторі за УПА можуть, а коли до діла, то з’являються “праві оргкомітети”, УНТП. Коротше, на злодієві шапка горить чи поганому танцюристу... Якщо вони не зробили жодного організаційного та інформаційного кроку долучення до маршу, а тільки кулуарно говорили, то немає чого пускати слину, що от ми хотіли, але... Повторюся: т.зв “Нові ліві” – враньйо. Не треба на історії робити політику, хай і маленьку. Хто захоче прийти, той прийде. Коли ти говориш про методологічну помилку, то я не бачу її проявів: праві проводять актуальні для себе заходи, ліві – для себе. Якщо ти прихильник ідеї “України для українців”, то приходь на марш, але якщо тебе відлякує віртуальна, нав’язана кимсь з цікаво яких міркувань?, “монополізація”, то я запитую: який ти, блін, прихильник цієї ідеї? Я, наприклад, за проведення МНК і УНСО Антикапіталізму-2006 (7,8,9...), але не в лівоортодоксальній ідеологічній версії. Вона гуляє безповоротно. МАЗЕПА: З іншого боку, не всі націоналісти потрапляють до категорії “буржуазних”. Втім, на “Антикапіталізм” їхній шлях перекрито монополізувавшими право на антибуржуазність лівими. Виходить, що на марші УПА я (і не лише, це для повнішого розуміння ситуації) буду з неправомірно навішеною табличкою “українофоб-антифа”, а на “Антикапі” – “русофоб-фашист”. Парадокс, чи не так? КВІТЕНЬ: Знову таки, якщо МНК, УНТП та інші праві проведуть Антикап (але не в лівоортодоксальній ідеологічній версії. Вона гуляє безповоротно.), то хіба ліві їм завадять?! Уявляю ситуацію, коли ліві прийдуть і виступлять проти Антикапу правих. Висновок: або вони не ліві, або вони проти синтезу! В останньому варіанті виходить також, що вони, якщо з Нових лівих, не такі вже й “нові ліві”.)))) Стосовно тебе, то думаю ти заграєшся словами: на марші підемо разом, на правому Антикапі – підемо разом. МАЗЕПА: Закриваючи тему УПА. Наскільки інтелектуально правомірні наші з Верником спроби звернути увагу частини і правих і лівих ортодоксів на неоднозначність і неоднорідність ідеологічної спадщини як ОУН так і УПА, йдеться все про тих Мітрингу, Полтаву, Горнового, Шумука, Позичанюка тощо? Були в ОУН та УПА ліві чи ми плутаємо їхні позиції з тактичними спробами і просто соціальними розробками? КВІТЕНЬ: Ваша спроба подати відомі факти в новій, саме лівій, очевидно останнього, версії є справою вашою, але заангажованою, бо про “неоднозначність і неоднорідність ідеологічної спадщини як ОУН так і УПА” відомо до цих спроб. Полтаву я читав ще в 11 класі в політології Семківа. Чесно скажу: не достатньо, щоб відповісти на це цікаве питання, знаю про ідеологічну історію ОУН. Виправлюся найближчим часом. Тому, по-перше, орієнтуюся на авторітєта Мороза. Як видно з ваших дискусій, виграє Мороз аргументами, ви ж – програєте, але з гарним публіцистичним пафосом. По-друге, Г. Касьянов у своєму дослідженні на цю тему говорить про зміни в ідеології з огляду на “відповідність попередніх програмових настанов життю і практичним завданням в реальних, досить жорстких умовах” Східної України. ОУН(б), здається, стала заручником тактично проголошених соціал-демократичних принципів в політичній практиці, що у свою чергу вплинуло на фактичне розширення частиною членів світоглядних меж. Однак основи залишалися тими ж: органічність нації, вищість інтересів нації, незалежність, — зміни другорядні. Розширення ж світогляду з причин тактичних, що призвів до фактичного переосмислення ідеології людьми з похідних груп (така от діалектика), в принципі не завадило, бо соціал-демократичним принципам було задано ідею Нації як вихідний початок. Це зокрема до того, що “ліва фракція чи течія”, як тов. О.В. називає, в ОУН таке ж перебільшення брехливе, як і синтез ліво-правий. МАЗЕПА: Ми представляємо, тобто ЦДПР та Бриколаж (лише в моєму лиці, за інших не відповідаю) як мінімум, відмінні точки зору, втім, тобі не здається, що слід шукати дотичні, оскільки і Бриколаж і ЦДПР керуються гаслом “Україна для українців”. Відміть моменти можливої співпраці, згідно власного бачення поточної ситуації. КВІТЕНЬ: У моєму інтерв’ю з тобою ти мусиш пояснити в чому саме ідеологічно ми різні. Я поки що для себе не з’ясував. А дотичні можуть бути такими: можемо пити пиво, можу, якщо будуть, позичити гроші... що ще? а, ну і треба звичайно розпрацьовувати “в живу” конкретні ідеологічні моменти, виходити в народ, обмінюватися ідеями, новинами тощо. МАЗЕПА: На цьому будемо прощатися і до скорої зустрічі на Замковій горі (подейкують, саме там похований національний герой Трипільської республіки і головнокомандуючий “Дніпровською дивізією”, отаман Зелений). КВІТЕНЬ: Прощатися не будемо. До побачення. Опісля. Також хотів би додати деякі думки, що виникли після завершення відповідей на твої питання, стосовно твоїх упереджень на кшталт “відмінні точки зору”. Як мені здалося, твої рефлексії щодо нинішньої ситуації в українському суспільстві можна означити словом “тактичність” у розумінні: датися має відповідь на те, як визначити своє – любомудра, що орієнтується на принциповість та непродажність – ставлення до несправедливих принципів організації суспільства. Відтак тактичність — у формі націонал-анархізму, інакше: опозиційність = анархізм, — тоді я не проти. Однак тактичність не говорить анічого про майбутнє, про те як має бути. Після сьогоднішньої розмови з одним “хохлофобом” я зрозумів, що моїх думок дисонанс з думками його і твоїми зокрема полягає в тому, що мене цікавить “як має бути”, а цю висловлену цікавість розуміють у тактичному сенсі: тоді це вже помилка “не домовилися на стодолі...”. Навіть за умови критики висловлених мною думок про “як має бути”, вони не суперечать моїм думкам (тут – і твоїм очевидячки) про те, як зараз, тобто тактично, діяти, зокрема щодо того, що оскільки нинішні праві організації в кризі, то варто творити незаанґажовані (тобто автономні у розумінні орієнтовані суто на Істину та власну творчість) організаційно-політичною прив’язаністю осередки Ідей і Дій. Приклад: у розумінні діяльної опозиції до актуального режиму Сократ, Кампанелла, Шевченко, Маркс, Ленін, Бандера, Баадер, Лупиніс були анархістами. Відтак я – теж анархіст, коли не модно вже послуговуватися словом опозиціонер. (Стосовно питання №8.) Однак також, якщо ти під націонал-анархізмом розумієш, як це видно з 8 ?, саме те, як має бути, то я кажу: гэта – сільський утопізм. Бо: Оскільки здійснення Н-А. проекту передбачає знесення держави та самоорганізацію відповідних поселень, то виходить, що треба знести не тільки всі централізуючі чинники в одній державі: армію, індустрію, сполучення, засоби масової комунікації, право, — які (в силу своєї соціальності як взаємодії понять, що іманентно передбачає колективний досвід, що сам по собі продукт історичний (Сорокін) за умови передбачають координаційний центр (державу), як також і засіб зовнішньої оборони, — а й знищити всі держави у світі. Тому кажу: гэта – сільський утопізм. Однак він не просто сільський, а ще й небезпечний: у той час, коли світова політика робиться за геополітикою з її постулатами панідей та організованості простору, націонал-анархізм як те, як має бути, закликає, так випливає з 8 ?, до відмови від сили (держави), інакше: коли тебе б’ють, не захищайся. Нє виносімо! див. також www.cdpr.org.ua