Політономія

Тарас Бульба-Боровець Справа монтажу антикомуністичного блоку так званих «народів Росії», російським генералом Власовим на чолі, це річ абсолютно безвиглядна. Хто ще сьогодні санкціонує саму назву «народи Росії» той комунізму не поборює, а навпаки, йому допомагає. Комунізм і Росія, це нерозривна одність. Комунізм заволодів всіма ресурсами російської імперії, а російська імперія використовує динаміку комунізму, як власний продукт і новий засіб до імперіалістичного завойовництва. Хто хоче перемогти комунізм, мусить в першу чергу нищити його базу - росийську великодержаву. Боротьбу треба вести повними засобами, а не жадними півзасобовими фікцііями. На допомогу росіян в антикомуністичнй боротьбі сьогодні ще не можна рахувати. Як довго СССР буде воювати з зовнішними ворогами Росії, так довго жаден москвин не вистрілить ні одного патрона проти червоної армії. Це наочно доказує сьогоднішний ентузіазм всіх москвинів, комуністів і не комуністів, того факту що чевона армія «разграміла нємца і поіт русскіх лошадєй» в Балтику і Середземному морі. Коли росіяни кажуть, що сталінська Росія імперіялістична, Росія Власова такою не буде, то вони явно брешуть. Кожна Росія була і буде імперіялістична. Факт, що генерал Власов ще сьогодні намагається виступати не від імені одного народу, а від усіх «народів Росії», говорить сам за себе. Ті народи його зовсім про це не просили. «Народи Росії», це не тільки відновлення старої імперії, але й образа національної гідности всіх поневолених Москвою націй. Це зневага мільйонів, що полягли в героїчній боротьбі з тою осоружною назвою та її жахливими наслідками. Поневолені Москвою нації можуть співпрацювати росіянами тільки тоді, коли росіяни вирано задеклярують, що Росія це тільки етнографічні московські землі і що російський народ немає супроти інших націй жодних «опікунчих», «визвольних», та союзних намірів, а тільки бореться а своє визволення під комуністичного ярма так само, як і всі інші нації. Тимчасом на ділі росіяни роблять якраз навпаки. Вони всіми силами стараються вдержати цілість великоросійської імперії, тільки роблять це кожночасно - новими засобами. Московські царі боролися за «православє» і «панслявізм», Керенський за «демократичну Росію». Большевики за «соціялістичну», а Власов бореться за «національно-трудовую». Як ці всі «блага» давані Москвою «народам Росії» виглядають поневолені нації знають з гіркого досвіду Росією кожного кольору. Число поневолених Москвою націй з кожним днем зростає. До «народів Росії», вже належить не тільки Україна та Кавказ, але доходять також Прибалтика, Польща, та майже цілий Балкан. Отже, коли бути консеквентним, то до «блоку Власова» має належати пів Европи і то все як... «народи Росії». Коли ходить про генерала Власова, що мав би бути речником антикомуністичного блоку, то до його особи в українців і всіх інших підсовєтських народів існує подвійне недовіря: 1) як до російського імперіяліста, 2) як до комуніста. Ми не маємо жодних даних, які б доказували що генерал Власов, будучи в Росії, був ворогом комуніму. Натомість за те що він перебуваючи в Німеччині є рівночасно ідейним комуністом свідчить його висока карієра в червоній армії, найвищі совєтські ордени, та виконувані ним й досі дуже відповідальні завдання навіть поза межами СССР. Такі речі комуністична партія доручає тільки тим людям, до яких має абсолютне довіря. Отже, коли до генерала Власова має таке велике довіря російська комуністична партія, то ясно, що до такої людини не можемо мати довіря ми, люди антикомуністичного світу. Українці й всі інші нації, що їх поневолює Москва, ведуть боротьбу не тільки з комунізмом, але й з самою Росією. Не за зміну того чи іншого режіму, а за повне знищення великоросійської імперії. Ці нації ведуть криваву боротьбу за скинення з себе всякого московського ярма й ганебного тавра «народів Росіїї». Вони добиваються своїх слушних прав до самоставлення по принципу етнографії. Самі росіяни комунізмом, як своїм великодержавним середником боротися не будуть. Мало того, вони своїми «антикомуністичними блоками» будуть силкуватися робити провокації, щоб гальмувати також боротьбу інших націй. Всяка спроба централіувати бодай частину антикомуністичного фронту в руках росіян означає активну допомогу комуністичній партії в її поході до світової революції. В антикомуністичний блок сьогодня мусять входити не тільки «народи Росії», а ціла Европа. Російські генерали натомість можуть очолювати змагання тільки свойого народу. Інші ж нації мусять вести свою боротьбу самі, по своїй власній лінії, а імя своїх національно-державних інтересів. Боротьба мусить мати солідну ідеологічно-політичну платформу й широку базу взаємного довіря та саможертви, а не бовтатися в задушливій атмосфері безідейності, провокації та всякого шахрайства. Німеччина потребує союзників з таким самим ідеологічним фанатизмом, яким володіє вона сама. Союзників, які б трималися разом з німецьким солдатом не тільки тоді, коли гудуть фанфари перемог, але й тоді, коли бувають важкі невдачі й приходиться навіть відступати, або вести партизанську боротьбу. Серед росіян таких союзників німецький солдат не знайде. Вони мають свою державу й свою власну ідеологічно-політичну ціль. Такими союниками можуть бути тільки націоналістично-патріотичні елементи тих націй, що їх вже поневолено й дальше буде поневолювати Москва. На ці елементи може розраховувати німецький солдат і на них спиратися, а не на московсько-комуністичних полонених та спеціяльно в Німеччину делегованих Москвою агентів НКВД. Таких союників в націоналістичній Німеччині не зєднає жодна московська ідея якихось нових народів Росії, а тільки і виключно концепція розчленування великоросійської імперії на суверенні національні держави. Мимо всіх дипломатичних шахрайств факт залишається фактом: ця війна - це боротьба революційних ідей. Цю війну мілітарно виграє той, чиї політичні ідеї будуть найбільш атракційні. В Европі може бути тільки одна домінуюча сила: або Німеччина, або Росія. Росія так довго не зрічеться своїх намагань домінувати в Европі, як довго вона не буде розбита. В цих змаганнях Німеччина може спиратися тільки на своїх природних союзників, тобто на ті народи, що їх поневолила Росія. Або Росія буде розбита, або або вона загарбає всю Европу. Мир з Росією можливий буде тільки тоді, коли вона буде відсунена назад на свої етнографічні землі. З такою Росією могтимуть співпрацювати також всі інші нації Східної Европи та Середнього Сходу. Коли взяти під увагу, що в Німеччині сьогодні перебуває понад 10 мільйонів українців, білорусів, козаків, кавказців та інших національностей і що це все воєнно-здатний антикомуністичний та антиросійський елемент, то буде ясно, що моє твердження про нас, як природних союзників німецького солдата не є голословним. Одначе, на превеликий жаль, німецькі чинники замість дати можливість цим чесним людям вести чинну боротьбу з московським комунізмом, душать їх по всяких таборах разом з агентами НКВД, використовує важке положення тих людей і всіма силами старається ще більше погіршувати їх життєвий стан, щоб таким чином наставляти їх ворожо до Німеччини. Лихові можна запобігти в такий спосіб: Негайно відсепарувати по всіх таборах росіян від інших національностей. Абсолютно не допускати жодних російських опікунів до таборів де перебувають українці, білоруси, кавказці і т.п. Негайно організувати по всіх таборах сутонаціональні та культурно-освітні органи. Унормувати міжнаціональні дружні відносини всіх націоналістичних елементів. Поставити ясно українську проблему по лінії започаткованих переговорів та унормувати правне становище українців в Німеччині шляхом створення одного правного тіла, яке б презентувало українську націю перед Німеччиною й мало можливість дійсно опікуватися всіми українцями в Німеччині, без огляду на те, коли і з яких земель та з яких причин вони опинилися на німецькій території. Негайно приступити до організації по цей бік фронту дійсних національних армій всіх поневолених Москвою, а тим самим заприязнених з Німеччиною народів, а по той бік совєтського фронту посилити партизансько-повстанчий рух, постачаючи його вишколеним тут керівно-командним складом, оперативними планами та воєнними матеріялами. Фронт і ціла антикомуністична боротьба негайно потребує нових боєздатних дивізій, ідеологічних борців та чесної активіації роботи в кунзях зброї, а не парадного крутійства дармоїдів, що тільки думають пережити війну в німецькому уніформі та баламутити інших людей. Коли до справи поставитися солідно, то українці, білоруси, балтійці, кавказці, козаки й т.п. можуть протягом кількох місяців, при німецькій допомозі інструкторсько-командним складом та технічними частинами, організувати і своїх людей щонайменше один міліон добірного й цілком певного та вірного справі війська. Решта ж людей, після унурмування відносин, та передачі їх під належну свою власну опіку, та не провокаційне цькування агентами НКВД, буде із здвоєною енергією кувати тому війську потрібну зброю. Ці люди мусіли б побачити, що їх трактується як рівноправних членів культурної европейської спільноти народів, а не як меншевартісних недолюдків. Серед німців є багато таких, що вірять в можливість дружби між Німеччиною і Росією. Це самообман. Всі росіяни палають тільки лютою ненавистю до Німеччини й чекають на сприятливий момент для дикої помсти. За Ельбрус і Лєнінград - москалі не забудуть німцям ніколи. Як Москва вміє мститися, бачимо на прикладах України, Польщі, Прибалтики та Балкану. Така-ж сама доля чекала б цілу Европу. Кожний день і кожна година зміцнює московсько-комуністичну позицію не тільки по той бік фронту та по всій Европі, але навіть у самій Німеччині. В цьому ділі рух Власова відіграє немалу ролю. Мимо того німецькі чинники якось не добачують цієї руйнуючої роботи і довіряють москалям більше, як ідейним, чесним та дружнім елементам з посеред підсовєтських націй. Берлін, дня 12.11.1944. джерело: forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0303_u.htm