Нік Гріффін
Непорозуміння між Гріффіном і Саузгейтом вже давно стали «притчею во язицех». Ніхто їм не дивує, зрештою, нікого вони, здебільшого і не цікавлять. Що відіграло визначальну ролю у колись ідейно та організаційно близьких (по «Нац. Фронту», «Третій Позиції» тощо) однодумців, відають лише вони самі. Відповідаючи на питання, котре насправді відповіді то і не вимагає, можна зауважити неоднозначну статеву позицію Гріффіна, заангажованість у деяких фінансових шкандалях етк. Це так, для збудження у читача біляідеологічного інтересу. А якщо серйозно ? статтю було надрукована на одній із чисельних «Індімедій», вона дійсно негативно коннотована, проте у випадку тамтешніх націонал-анархістів цілком справедлива, оскільки критикує їх зліва. При подальшому перегляді просив би зауважити цей момент, позаяк для тамтешніх, як, властиво, і вітчизняних любителів Адольфа, націонал-анархізм користується іншим синонімом ? «жидо-марксизм». Така казка і доля більшості синтезованих опіній, вішати ярлики на які є справою честі для кожного правовірного борця за «соціальні» або ж «національні» свободи. Текст слід читати справа наліво і там, де автор особливо брутально накатується, сприймати все у цілковито протилежному руслі, оскільки «дитячу хворобу лівизни» може вилікувати лише об?єктивна етнічна критика. Він у величезних лапках і тому досить умовний, в тому, що стосується однобічно негативного висвітлення наймодернішої із західноєвропейських ідеологічних течій, ініціали котрої ми вживаємо як Н-А.
Єдине, на що у мене не стало моральних зусиль, так це перевірити, той це «Гріффін», чи просто однофамілець. Чесно кажучи, судячи із «глибини» написаного і попереднього перекладу нарису про РАФ я підозрюю, що він не той, кого я забруднив окремими звинуваченнями у перших абзацах. В кожному разі суть тексту від цього не зміниться, читайте його повільно, запивайте міцнющим львівським «Портером» і до останнього рядка ви з трудом боротиметеся зі спокусою нашити Че на драний бомбер, зав?язати куфію і наколоти Бандеру на претензійно стиснутому правому біцепсі.
І ще одне ? слухати можна лише ска. Львівський «Нахтігаль» з його зовсім правою, або гішпанський «Ска-P» із навпаки, антифашистською та анархо-синдикалістською версіями.. На крайняк врубіть чернівецький «Гуцул Каліпсо» або рівненський «Los Dinamos» із незабутнім «Let?s make a black revolution». І дещо етніки, на затравку: ліпше кельтської або скандинавської ? з вогнями Вальгалли і похміллям від п?яних снів. Випивши, прослухавши і прочитавши ви станете на бік ображених і завтра попроситеся до нашої скромної спільноти. Там ви зрозумієте, що значить слово «Україна», чому майбутнє за соціальною (соціалістичною, якщо хочете) фракцією націоналістичного руху і за скільки продався Корчинський.
Нещодавно чоловічок, котрий терся довкола зелених анархістів, почав просувати ідеї національного анархізму. Кілька років тому він написав некепського есея, виходячи все з тієї ж зеленоанархістської перспективи і тому був досить відомим у їхньому середовищі. Його новий символ віри захищав ідею про те, що люди різних етнічних гуртів мають замешкувати відмінні селища, плюс він написав листа до часопису «Зелена анархія», намагаючись, таким макаром, тиражувати свої погляди на «природні гієрархії».
На щастя, його спроби розповсюдити цей расистський, антисемітський і гомофобний, так званий «анархізм», були досить швидко викриті. Але, що таке, цей націонал-анархізм? Як він виник, на чому стоїть, і чому расово заангажовані консерватори вербують анархістів?
Крах Радянського Союзу ознаменувався появою нових тенденцій у радикальній політиці. Після виступів проти ВТО у Сієтлі 1999 року цей процес прискорився. Децентралізовані і мережеві форми опору стають панівними. Останні кілька років демонструють, як на зміну марксизму (у США) приходить анархізм, крім них зміни відбуваються в інших відтинках радикальної опінії: починаючи з 1980-го «білі сепаратисти» переходять на позиції безлідерного спротиву; групи типу «Аль-Каїди» не мають громадянства і міжнародного юридичного статуса; і навіть марксистські гурти, такі, як, на приклад, «Лівий поворот», відкинули нерентабельну модель «авангардної партії», на користь мережевої структури.
В той же час самий анархізм стає магнітом для расистськи налаштованих ультраправих із невеликої британської команди під назвою «Національна Революційна Фракція», котра позиціонувала себе у якости безпосередніх націонал-анархістів. Для рекрутизації «білих націоналістів» і анархістів вони використовують анархістську символіку, особливо її «зелений» різновид і залучення обох до свого дивного символа віри.
Вони захищають децентралізовану економічну і політичну системи, етнічно чисті селища і визначаються за прихильністю до расового сепаратизму, антисемітизму і гомофобії.
В минулому більшість націонал-анархістів були членами нацистських або інших расистських угруповувань (Ку-Клукс-Клан, Християнська Тожсамість), котрі зараз шукають способа приспособитися і це в умовах геттоїзації white power-середовища. Багато з них ? бувші скінхеди, котрі зберігають інтерес до расистського oi!, металу, європейського футболу і sci-fi (шо таке? ? прим. пер.). Крім того вони цікавляться таємними і язичницькими релігіями, хоча власник єдиного у Штатах N-A сайту ? християнин. Інколи вони цікавляться екологічними здвигами або правами тварин, хоча це, очевидно, просто замилювання мізків, аби зацікавити своїми ідеями анархістів, оскільки їхні справжні інтереси ? расизм у напрямку проти небілих і ненависть до юдеїв.
На жаль, їх приманка діє на багатьох із анархістського середовища, головним чином містичних анархістів, індивідуалістів і зелених. Червоно-коричневе перехрестя існувало завжди і особливо в політичних питаннях, котрі вимагають суміші антикапіталізма, містики, рухів на захист оточуючого середовища і технократичних питань (хоча і в дещо спотвореному вигляді. Приклад: «Екофашизм: уроки із німецького досвіду» Джанет Біхл та Пітера Стоденмайрера пропонує детальний історичний облік того, як не один расист брав на озброєння ідеї захисту довкілля).
В Німеччині подібні явища також присутні. На разі існує хвиля фашистських груп, котрі носять футболки з Че і палестинські куфії, а також марширують в Чорних Блоках! Інколи їх називають автономними націоналістами, незважаючи на те, що насправді вони ті самі націонал-анархісти і намагаються затягнути людей із анархістських та інших кіл в надра білого расистського середовища.
Гуру націонал ? анархізму ? Трой Саузгейт стверджує, що N-A ? «Третій Шлях» між комунізмом і капіталізмом і не має жадного стосунку до фашизму. Але зробити це він може лише фальсифікуючи гісторію, оскільки N-A ? все-таки фашизм, котрий називають «третім шляхом». На захист свого проекту Саузгейт намагається мобілізувати різноманітні фільозофії, але зробити це він здатен лише спотворюючи факти. На приклад, в есеї відносно націонал-анархічної гісторії Саузгейт цитує Гаутаму, котрий, як відомо, був противником расистської системи каст. Він закликає Хакіма Бея, дивного чолов?ягу, котрий, менше з тим, перелякався би його ідей. Крім того він зводить тринітарну систему Фіхте до гегелевої діалектики, відтворюючи, таким чином, процес подвійних негацій: заперечення об?єкта, а по тому і заперечення заперечення. Спроби Саузгейта вибудувати ідеологічну еволюцію націонал-анархізму дурниця, і це розуміє кожен, хто бодай раз знайомився з його посиланнями на першоджерела.
Якщо не враховувати деталі, більшість заяв Саузгейта ? історична ревізія і плутанина, котра слугує для рекрутизації людей на старій расистській основі, але під новою маркою. Він дистанціює N-A від «фашизма», тоді як «автономні націоналісти» називали себе «антифашистами» і намагалися приклеїти фашистський ярлик німецьким соціалістам із PDS. Разом із тим Саузгейт відверто заявляє, що інтелектуальними попередниками націонал-анархістів було «ліве крило» нацистської партії, діявше під керівництвом Отто Штрассера, і яке називало себе «лівими фашистами» та трималося расистських, антисемітських, проекологічних і антикапіталістичних настанов перед тим, як Гітлер «кинув» їх у 1930 році. Тривале обговорення на сайті «Stormfront-a» (типу Infoshop.org, тільки для расистів) підтвердило звернення до націонал-анархізму расистськи налаштованих «білих націоналістів», аналогічно до того, як марксисти-ленінці намагаються впливати на анархістів, що видно із поста пана Заглоби:
«Яким чином націонал-анархізм можете зацікавити людей в нас? ? Так говорять з дітьми, котрих намагаються прихилити на свою сторону, що у підсумку робить їх відкритішими для наших ідей.
Він грає на нездоволенні марксизмом, сіонізмом і ЗОГом.
Це демонструє їхнє нерозуміння того, що багато їхніх цінностей співпадає з аналогічними «білих націоналістів», включно із переживаннями за оточуюче середовище, глобалізацією, «новим світовим порядком» і бажанням зберегти права місцевих народів (зараз тут ходить про європейців).
Вебсайти й інші ЗМІ, котрі підтримують національний анархізм оздоблюють їх цитатами відомих анархістських мислителів, зокрема уривками із Бакуніна і Букчина в їх записках про анархізм.
Їм здається, що пануюча лівувата версія «різноманіття» не залишає місця для білих. Це може бути досить помічним, позаяк значна частина анархістського руху складається із розчарованого білого молодняка.
Як тільки вони зацікавляться націонал-анархізмом, відразу відкривається щілина для вливання різноманітних націоналістичних і WP-ідей, в тому ліці і націонал-соціалістичних.
Як же нам переконатися, що справи відбуваються саме так?
Це трохи анекдотично, проте це подіяло на мене, а я на «Штурмовому фронті», тут, не один, на кого вплинули націонал-анархічні ідеї».
Націонал-анархізм має складну історію. Його походження починається у 70-х з одного із найбільш ненависних для панківського покоління-77, об?єктів ? ультраправого Британського Національного Фронту. У 1980-х з нього виходить група, яка приймає назву «Третя Позиція» і намагається синтезувати доробки комуністичних і фашистських політичних систем. Вони відмовляються від ідеї «білого панування» і починають розвивати думки про расову сепарацію, паралельно співпрацюючи з чорношкірими та азійськими націоналістичними групами, втілюючи, відтак, ідеї етнічного сепаратизму. На початку 90-х ця політика була скопійована лідером флоридського Ку-Клукс-Клану (і бувшим ліваком) Джоном Бомгарднером, котрий умудрився провести кілька спільних демонстрацій, за участю активістів чорних і білих націоналістичних рухів. Крім того він налагодив добрі стосунки із керівником Міжнародного Панафриканського Руху Озірісом Акебалою.
Автентичний two-tone ска-скін (треба думати ? «прото-трад». прим. пер.) Саузгейт слухав «вай-па» Oi! і працював над організацією молодіжного відділення Національного Фронту. Він був відповідальним за кілька мавших місце розколів: спочатку вихід окремої групи і формування нею «Третьої Позиції» (зі спробою співпрацювати з ультраправим католицьким Товариством Пія X), а потім і Англійського Націоналістичного Руху. У 1998 році з АНР виходить Національна Революційна Фракція, котра по тому у 2003 трансформується в націонал-анархічний рух. N-A дружить із групами типу російських націонал-більшовиків, котрі, у свою чергу, намагаються поєднати ортодоксальний сталінізм і фашизм, також N-A посилається на окультного фільозофа Юліуса Еволу, лівійського полковника Муамара Каддафі і бувшого британського редактора «Зеленого анархіста» Річарда Ханта. Хант редагував журнал, метою котрого було формування еко-фашистської альтернативної зеленої і котра, як стверджує Саузгейт, перебувала під сильним впливом Національної Революційної Фракції і у підсумку підштовхнула Фракцію на анархістський шлях.
N-A має властивість посилатися на Бакуніна і Прудона, захищаючи свій погляд на економічно децентралізоване суспільство. Насправді нацанархістів більше цікавить притаманний цим мислителям антисемітизм, котрий дійсно мав місце, але на який не зважають сучасні анархісти. Якщо це не так, чому ж тоді N-A не виказують симпатій до инших децентралістів штибу Олександра Беркмана або Емми Голдман? Відповідь ? через їх опозицію до націоналізма, прихильністю до позитивних ідеологій і юдейського походження. Юдеї завше були частиною європейських анархічних змагів і жадна націонал-анархічна гісторична ревізія не може змінити цього.
В інтерв?ю 2001 року (www.rosenire.org/interviews/southgate.php), після патосної промови про міжнародний сіонізм і банківську справу Саузгейт розповідає історію про ізраїльських юдеїв, котрі ніби-то і не юдеї, але належать до іншої етнічної групи, хоча це і не анулює його антисемітських настанов. Він стверджує, що ніякий не фашист, бо ж «їхні головні принципи ? бюрократія, централізація, поліцейська держава, культ індивідуальності і масовість ? не відповідають нашим цілям». Звичайно, 6 міліонів загиблих не проблематичні для Саузгейта. І лише організаційні настанови відділяють його від культивування Гітлера.
Виходячи з того, що власне анархістського в N-A не так вже і багато, цілком вірогідно, що новонавернення властиво анархів буде досить обмеженим. Анархісти прагнуть дегієрархізації на грунті кількох базових людських принципів, а не сепаратизму, етнічного там, релігійного чи статевого. В кожному разі більшість N-A видаються заклопотаними спостереженням за більш ортодоксальними расистськими фракціями, так, ніби вони самі не мають до них жадного відношення. Якщо ж у Вашому середовищі з?являються люди, котрі носять націонал-анархічну символіку (зірка і N-A всередині), або намагаються просувати ідею про створення етнічних поселень, знайте ? вони не говорять про новий різновид анархізма, ховаючись за старий і незрозумілий фашизм. Зустрівшись з ними не обманюйтеся і споглядайте їх як дивилися б на членів Клану або нацистів. Між ними є єдина ріжниця ? в одязі.
переклад: тов. Мазепа, red and brown, спец. для «Бриколяж web-log»
джерело: http://thunderbay.indymedia.org/news/2005/03/19220.php, друкується з незначними скороченнями