автор – дуелянти “Lefty” Hooligan: Зразу відзначу, що в 60-х 20-го століття мало місце зростання не лише нових лівих, але і нових правих, включно з неофашистськими тенденціями. І цей синкретичний фашизм виявився найбільш неприємним з того, що відбувалося довкола. Йдеться про відродження лівого нацизма, з платформою в націонал-більшовизмі і братах Штрассерах. Ліві ікони, типу Че Гевари та субкоманданте Маркоса інкорпорували до неофашистського пантеону, напнувши їм маски націонал-революціонерів; була серйозна спроба поширити націонал-маоїзм, заснований на “фашистській диктатурі пролетаріату”. Сучасні фашисти підтримують Ірландську Республіканську Армію, Фракцію Червоної Армії, Муамара Каддафі та “боротьбу палестинського народу проти сіонізму”. Подібна фашистська солідарність з народами Третього світу і його, світу, потребою в національному звільненні протилежні за змістом їхній же підтримці “расових сепаратистів” типу “Нації Іслама” Фаррахана і, звичайно ж, “білої раси”, тим більше в категорії “самовизначення для всіх”. Навіть економічний дистрибутизм Третьої Позиції запозичений із засад “цехового соціалізму”. Але націонал-анархізм, на сьогодні, чи не найдивніший оксюморн. Свій фашизм справа він живить в анархо-індивідуалізмі Штірнера, аристократичному радикалізмі Ніцше, революційному консерватизмі Юнгера та елітарному традиціоналізмі Еволи; зліва – в конспірології Бакуніна, пропаганді Кропоткіна, міфологічному гвалті Сореля; з боку терору – у змовницькому нігілізмі Нечаєва та антиіндустріальному луддизмі Качинського. Archonis: Будучи націонал-анархістом я не погоджуюся із визначенням опонента. Він потрапив до розставленої нами ж пастки. Наша справжня мета – абсурд, ми не радикали, але стєбаємо, плутаючи догматиків, схильних визначати сутність руху через жорсткість ідеології. Нам подабається спостерігати як вони метушаться під зливою нашої, сповненої безумства і показної войовничості, ідеології, котра, в свою чергу, позбавлена факторів, що давали б можливість “чіпляти ярлики” ідеологічної та політичної послідовності. Слухайте мене, статисти: будь Ви анархо-синдикалістом, комуністом чи прихильником іншого комунітарно-корпоративного тоталітаризму! Ви звинувачуєте, тоді як ми насолоджуємося видом ідіотів, натягаючих бананові шкірки власних вигадок. “Політично коректні” анархо-засранці, слухайте теж! Не пробуйте зрозуміти. Поруч ви лише затуркуєтесь. Ми заперечуємо мультикультуралізм, котрий відкидає культуру на грунті заперечення культурних автономій. МИ ВІРИМО В РАСОВИЙ СЕПАРАТИЗМ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЦЬОГО ХОЧЕ, І В РАСОВУ ІНТЕГРАЦІЮ ДЛЯ ТИХ, ХТО НІ. Люди можуть робити те, що вважають корисним для нації, ми – робитимемо це для своєї. Ми відхиляємо тезу про рівність і єдність всіх людей, бо це дійсно не так. Вони різні і мають право жити з подібними до себе. Я з більшою повагою ставлюся до чорношкірого ганстера, котрий переріже мені горло через те, що я білий, а ніж до “Дяді Тома”, перетворившого на конс’юмента власну расу. Ганстер, принаймні, людина, він не хробак! Це – не расизм, це лише здоровий глузд, і всі мають підтримуватись в їхній націоналістичній боротьбі, заради власних людей, на власній землі. Я підтримую Black Power, La Raza, азійську автономію і білу ідентичність. Де було б африканське мистецтво, тибетські храми і готичні собори, якби людство від початків становило уніфікований народ –споживач? Не існувало б жодне з відомих культурних чудес. Расова автономія захищає різноманітність рас, культур і їх внесків. Що дасть мікс? Культуру расового конфлікта і корпоративної посередності. Я не расист, тому рахую, що кожен має бути собою і не прагнути стати кимось. Це – свобода! Мультикультуралізм – лише “жир для коліс” в процесі уніфікацій і нищення унікальних людських культур. Кому це треба? Їм, котрі прагнуть до расової уніфікації, результатами якої буде легко керувати. Мультикультуралізм є інструментом расової гомогенізації. Різними расами керувати важче. Віддайте землю корінним індіанцям і Мексиці, колонії – британцям, Британію – монархістам, позбавте “Палату громад” їх повноважень. Наший термін – анархо-монархізм. Краще від централізованого домініона та децентралізованих селищ та громад. Ну, і що тут не так? прим. пер. – це типовий приклад полеміки між носіями догматичних лівих уподобань і прагнучих більш продуктивних відповідей, котрих, властиво. потребує неоднозначна постіндустріальна реальність. Що стосується вжитого наприкінці діалогу терміну “анархо-монархізм”, він дійсно має місце, хоча і з’явився порівняно недавно. Стосується він, судячи з усього, аспекту ідеалізації певних, існувавших в минулому архаїчних соціальних структур, органічних колись. У нашій історії подібним синтезом Традиції і Свободи була, очевидно, Запорізька Січ. адаптований переклад – Мазепа джерело: www.rosenoire.org