Хартмут Плаас Від перекладача: Традиційні ідеологеми радянської доби надовго закріпили в масовій свідомості низку абсурдних кліше, серед яких сумно відомий вислів “буржуазний націоналізм”, що застосовувався переважно до суспільно-політичних течій і практик, які були абсолютно чужі буржуазному духу як такому, поєднуючи боротьбу за національну ідентичність з відстоюванням соціальної справедливості. Класичним прикладом є ідеологія Консервативної революції часів Ваймарської республіки, представлена сотнями абсолютно феноменальних авторів, невідомих українському загалу. Пропонуємо коротку статтю німецького публіциста та революціонера, що прожив насичене життя та відзначився внеском в інтелектуальну традицію доби *** Націонал-революційний рух повинен визначитись щодо наслідків, що випливають із необхідності дати робітникам і селянам можливість виступати разом із нами. У цьому разі ми постаємо ні перед чим іншим, як перед питанням класової боротьби. До цього питання прийнято ставитись як до своєрідного осиного гнізда, в яке краще не потикатись. Про нього вже сказано нескінченно багато слів. На підставі більше ніж тисячі аргументів класова боротьба відкидалася, етично засуджувалась, політично відхилялась, морально таврувалася. Вигадувалися “покращені” теорії, які доводили, що класова боротьба руйнує народну спільноту. Загалом, було чутно голос бюргерського атавізму. Ніхто не наважувався просто поглянути в обличчя дійсній ситуації, яка доводила, що класова боротьба сильніша за всі ці теорії та довідки. Класова боротьба виявилась сильнішою реальністю, яка все терміновіше вимагає від нас чіткої відповіді. Нам йдеться про націю, а не про “народну спільноту”. Аби бути історично активною та культурно плідною, нація вимагає певного внутрішнього карбування, що відповідає її іманентній сутності. Нація завжди матиме певне соціальне визначення. Народна спільнота ж є не викарбуваною, а сконструйованою. Вона є ліберальною антитезою націоналізму. Нація є живим історичним організмом, що постійно розвивається та визріває. “Народна спільнота” є теоретичним продуктом людей, які в ході боротьби, шляхом якої йде визрівання нації, хотіли б зійти зі шляху за допомогою конструкту “народної держави”. Слід чітко розуміти: створення “народної держави”, як вона теоретично уявляється, можливе лише шляхом примусового придушення класу, що бореться за визволення, і чиї життєві інтереси вимагають провадження класової боротьби до переможного кінця. Віра в те, що битвам, які виростають із органічного розвитку, можна протиставити ідеальні конструкції, показує, яким сильним є бюргерський атавізм, і наскільки мало прийнято зважувати свої сили. Саме через те, що ми є націоналістами та трактуємо націю як організм, який постійно розвивається і зростає, ми зацікавлені в тому, аби ця внутрішня боротьба була доведена до завершення. Нині існує певне класове становище, з якого неминуче випливає класова боротьба. Це є природнім наслідком історичного розвитку ситуації. Ми визнаємо її! Бажання прихилити до себе робітництво в політичному сенсі, не враховуючи його класового становища, є нічим ішним, як політичною спекуляцією, до того ж, фальшивою. Революційна боротьба робітництва є повністю виправданою, оскільки вона диктується ставленням з боку панівних спільнот. Ми відверто заявляємо, що саме бойова частина робітництва видається нам найважливішим елементом для майбутнього нації, і їй належать наші цілком щирі симпатії. Ми спостерігали занепад нації поряд із занепадом старого суспільства. Ми бачимо практичну позицію буржуазії щоденно на власні очі. Ми знаємо, що цей клас є нездатним відбудувати націю заново. Зрозуміло, що нація може постати лише із сходженням нових сил. Однак цьому на заваді стоїть класовий егоїзм старого панівного класу, без якого ці сили все ще могли б взяти на себе місію провідництва заради інтересів загалу. Із цієї ситуації для нас випливає необхідність боротьби проти буржуазії. Інтерес держави полягає в появі нового класу! Зрозуміло, що націонал-революційна ідеологія суттєво відрізняється від вчення інтернаціонального пролетаріату з багатьох точок зору. Для нас класова боротьба є перехідним етапом у новобудові нації. Вона повинна створити нове кліше, за допомогою якого нація знову буде в стані реалізовувати свою культурну та політичну плідність. Ми можемо сприймати цінність робітництва та робітничу місію лише як національну. Ідея інтернаціонального пролетаріату, в основі якої лежить заперечення органічного, є для нас позбавленою моральності ідеєю. Тому ключовим питанням є те, як сильно може пов’язати націоналізм революційну боротьбу робітництва з новою мораллю. Націоналіст поділяє інакші цінності, аніж матеріаліст. Для нього питання матеріального середовища існування не є першочерговим. Він живе думкою впорядкованості та підпорядкованості інтересам нації. Відповідальність перед нацією є його критерієм його цінностей та максимою його чину. Для марксистського робітника є нормальною думка про підпорядкування свого добробуту інтересам класу, а в разі необхідності – й пожертви. Ми вимагаємо такої абсолютної дисципліни для нації. Із цього не випливає, що революційна бойова сила робітництва послаблюється таким підпорядкуванням, оскільки те, що індивідуальний робітник втрачає у приблизному матеріалістичному відображенні, більш ніж компенсовується фанатизмом морального покликання. Наше засудження буржуазії випливає з ідеї її відповідальності перед нацією. Опубліковано в часописі “Der Vormarsch” (”Наступ“) у жовтні 1928 року. Переклав Юрій Михальчишин Про автора: Хартмут Плаас (1899 – 1944). Учасник Першої світової війни на морі, доброволець. Служив на крейсері “Кьольн”, у 1918 році інтернований на британській базі Скапа-Флоу. Лейтенант флоту, брав участь у бойових діях у складі 2-ї бригади морської піхоти Г. Ерхардта у 1919 – 1921 роках. Адьютант Ерхардта. Активіст численних підпільних патріотичних військово-терористичних організацій (”Консул”, “Вікінг”). У жовтні 1922 року засуджений за співучасть в організації атентату проти міністра закордонних справ Німеччини Вальтера Ратенау, якого націонал-патріоти Німеччини вважали одним із невіртуальних сіонських мудреців, відповідального за капітуляцію та підписання ганебного Версальського миру. Публіцист, співпрацював з Е. Юнгером та іншими патріотичними літераторами. Офіцер СС. Страчений 1944 року за контакти з колами, причетними до замаху на А. Гітлера. Джерело: Ватра