Дмитро Корчинський
Проблематика насильства є ключовою в сучаснiй системi мислення в межах колишнього СССР. Сяк-так, без теоретичного пiдгрунтя, пiд пресiєю життєвої практики ?совки? вирiшили дилему першого ступеня: ?бити чи не бити?? Хто може ? б?є, багато не задумуючись, хто не може ? вправляється в насильствi. Та перед дилематом: ?вбивати чи не вбивати?? вiдступають всi.
Нi, в станi повного душевного, чи пiд тиском обставин кожен з нас здатен натиснути на цингель штурмгеверу, взятися за нiж, сокиру, монтажку. Але вбивство, як феномен мислення, акт, завершуючий певнi духовнi медитації, і, головне, мiсце, яке цей процесi цей акт мусять посiдати в людськiй свiдомостi? Бо, пiдсвiдомо, ми всi ?Зiгфрiди i коти? одночасно. Ця пiдсвiдома пам?ять предкiв захоплює нас, коли ми, як в першому випадку, в станi афектації беремося за зброю. Тут ясно все. Але практичне втілення ідеології нацiоналiзму в життя, хоч i потребує певної афектації, як ознаки ?bone tone?, все ж вимагає якщо не реалiзму, то, принаймi, практичної тверезостi. Себто, вбивства, як вершини логiчного процесу. І якщо саму необхiднiсть вбивства логiка нам ще здатна пояснити, врештi решт, людину вбивають тiльки за те, що вона в певний час знаходиться в певному місці і робить певнi дiї (третє не обов?язково), а спосiб виконання обмежується нашими можливостями та фантазiєю (маються на увазi не садистськi витончення, автор допускає їх, як i все, що стосується статевого задоволення, а метода якнайнадiйнiшого виконання, яку ми здатнi обрати, виходячи з нашого життєвого досвіду і рівня інтелекту) то побудження, яке спонукує нас обернути ?слово на дiло? є феноменом духовним.
В принципi (теоретично) i в iдеалi (на практицi) перших двох ланок цiлком недостатньо. ?Є можливим не вбивати ? не вбиваю?, ?неможливо не вбити ? вбиваю?. Але така антична простота по силi лише сильним (або несвiдомим, бо що ж то є несвiдомiсть, як не несвiдомiсть власної слабостi, цього кволого дитяти неконтрольованих розумових процесiв). На жаль, в нас, людей мислячих, на вiдмiну вiд людей античних дух не дорiвнює в своєму розвитковi тiловi. Нашi жахи, сумнiви не є сумнiвами, жахами знання, це лишепрояви поганого виховання. Тому поки ми не навчимося самi вишколювати свiй дух, як вже навчаємося школити тiло, ця третя ланка буде нам потрiбною. Як? Як переступити оте ще в Писаннi заповiдане ?табу?, як вчинити, щоб слово стало дiлом?
Не будемо говорити зараз про предкiв, як їм вдавалося гармонiйно, зi справдi дитячою наївнiстю (чи недитячою мудрiстю) поєднувати цi два взаємовиключаючi буцiм-то поняття ? ?вбий? та ?не вбий?. Ми живемо зараз, праця ця ? неiсторичне дослiдження, та й корiння, яке вигодовувало їх душi, засохло. В нас лише ностальгiя по тому напою ? ?хмельному медовi? княжих та ?оковитiй? козацьких часiв. Горiлку зараз женуть з картоплi. Так само з ерзацу збудовано все навколо насi ерзацем же весь цей ерзац пояснюється.
Нацiоналiзм в нашi часи є тугою по чомусь справжньомуi бунтом проти ?реальностi?. Великими бунтарями проти такого ж диявольського ?порядку речей? були Ісус i Нiцше. Не є важливим, що їх вчення закреслювали інші, тi, що були до, i тi, що будуть після, і тим самим ? одне одного. Людське мислення є пов?язане логiкою лише поверхово. Коли ми бажаємо ? ми здатнi поєднати все. І це буде kredo для absurdum. Приспособлюючи божественну логiку до куценьких можливостей людини, Отцi Церкви роз?яснили, що ?вбий? є зворотною стороною ?не вбий?. Вбий ворога, щоб захистити власне життя і тим самим здiйснити п?яту заповiдь. Бо ж чи не є дати себе вбити формою самогубства? Додатково, турботливi Отцi нагадали, що обов?язком вояка є слухати наказiв, бо ж вiддавати кесарю кесареве є так само необхiдним, як Боговi ? Богове. А обов?язком вождя ? брати на себе грiхи пiдвладних. ?Вбивайте, вбивайте, вбивайте ? вiдповiдати за вас (перед Богом) буду я!? Задовго до Шикльгрубера цi ж слова говорили своїм воякам i Константин Великий, і Владислав Ягайло, i Наполеон, i Гiнденбург. Нам, партизанам Хреста залишається хiба що бути вірними і не шукати в тому, що мусимо зробити іншої насолоди, окрiм служiння великій ідеї Вiдродження.
До цього ж, шляхом вiд противного, вiд власного вибору власної волi прийшов і Нiцше. Його ?людинобог? мiстить в собі божественну i людську частину рiвняння. Вона ? сама собi свiтi все сказане зверху, вирiшуючись лише в її мiзку, значно спрощується, зводиться до неведеної вище античної формули. Та, пам?ятаючи за Нiцше, ми не можемо йти його шляхом до кiнця. Наш шлях є інший і метою є Бог i Україна, а не максимальне вираження когось в чомусь, в тому числі і в нас самих. Будьмо вiдвертi: нiякої альтернативи нема, Україна, якої ми бажаємо не постане наперекiр нашiй волi, та коли (шляхи Господнi неiсповiдимi) постане ? ми схилимося перед її волею. Бо таки ми для України, а не Україна для нас.
Але то все є занадто високi, опосередженi мiркування, якi хоч i мусять (чи можуть) бути пiдставами нашого вибору, але безпосередньо до цингеля чи ножа не приводять. Люди навколо нас, якi весь свiт, подiляються нами на ?своїх і чужих?. Тi, що супроти нас є уособленням зла i не треба дошукуватися чому. Так є. Сумлiння кориснi, як елемент процесу пiзнання, не боротьби. Не треба лякатися ?звуження свого свiту?, тотальний ворог ? не параноїдальна iдея ? сумна констатацiя. Всiм їм наш нацiоналiзм, наша непересiчнiсть, наша духовнiсть (так несхожа на їхню ерзацдуховнiсть з клоччя Флоренського, якого вони приймають за Христа, пара-трiйка лiтературно-макулатурних класикiв, самвидатiвськi брошурки, в яких, га їхню думу криються всi скарби сходу та авангардiвськi фiльми двадцятирiчної давностi, який вони не розуміють і тому вважають за авангард) ? кiстка поперек горлянки, бо вони пiдсвiдомо, як пси, вiдчувають в нiй не ерзац синтезу а кам?яну брилу цiлостi. Нас ненавидять за те, що ми смiливiшi, кращi, розумнiшi. За те, що ми не боїмося жити, як бажаємо, а не ?як треба?, все рiвно за ким, за стандартами маскультури та божками демократiї чи класиками марксизму. Ворожнеча, що прикривається привидом якоїсь рiзницi переконань, теорiй, поглядiв, на практицi є вторинною. Вона ? похiдна. В основi ж одвiчна натуральна зненависть нижчого до вищого, вепра ? до лицаря...
Примирення неможливе. Вепр не зможе перекинутися на свиню (хоча є свинею по сутi). Його ікла очiкують на лицаря. Навколишнiй свiт насичений ненавистю і тiльки чекає розшарпати нас. Ми є в перманентнiй обороні і вправi перейти до наступу, не попереджуючи про це суспiльство. Про якi закони вiйни, крiм головного ?переможцiв не судять?, взагалi, може йти мова. Наш ворог ? кривава і темна сила, а якщо для того, щоб натиснути на цингель, вам ще мало попереду Колiївщини, Крутiв, Базару, катiвень НКВДi таборiв ГУЛАГу, згадайте Тбiлiсi, Вiльнюс, Ригу, морди ОМОНiв на мiтингах, вiйськовi патрулi на Хрещатику. Ворог топчеться на ваших грудях і плює вам в обличчя, ?простiть їм, бо не вiдають, що творять?. Так, але простiть, як християни ? мертвим, на тому свiтi.
Молiться за душi їх, але попередньо вiдправте їх до пекла. Бо інакше ? вони вiдправлять вас, але це буде лише пiвбiди. Вони винищать те останнє, що ще має претензiю називатися Україною. Нашi храми, бо палацiв вже не маємо, нашi книги, рештки нашої iсторiї, мови, культури. Уявiть собi Київ без св. Софiї, як зараз без Микольського та без Михайлiвського, Львiв без св. Юра, як без могил на Янiвському, дитину ? без колискової, Великдень ? без писанки, землю ? без народу, коли вся Україна стане Казанню чи Набєрєжнимi Чєлнамi.
І якщо пiсля цього всього вашi руки, як колись руки ваших предкiв, не почнуть інстинктивно шукати руків?я, ви ? не українець. ?Славних прадiдiв великих ? правнуки погані?. Ідіть до демократiв, пестiть нiжну, рожеву квiтку любовi. Її розтопчуть кованi чобiтки жаских хлопчикiв у червоних чи блакитних беретах. Бо ж вони здатнi зрозумiти щось, тiльки коли їм про це промовляють ?фейсом в тейбл?, чергою скорострiлу, пляшкою напалму, мiною пiд колеса, ножем межи ребра. Є великою помилкою нашого вродженого гуманiзму вважати, що опонент теж є людиною, що вiн здатен зрозумiти думку, слово, сльозу, пiсню. ?Шкода говорити? ? як сказав би один аматор душевних спiвiв iз Суботова. Вважати людину людиною тiльки тому, що вона ?без пiр?я, на двох і з пласкими нiгтями??. ?Вiн такий самий як ми, тiльки голий? ? не забуваймо, що це сказано мавпами про людину. Звiрi двоногi вiдрiзняються вiд звiрiв звичайних лише тим, що можуть не лише жерти вашу їжу, але й жити у вашому домi, носити ваш одяг, спати з вашими жiнками. Якщо ви ? демократ, поспiшiть полюбити їх за цю здатнiсть!
Людину робить людиною не походження ? освiта. Тiльки в хлопофiльських душах глибина почуттiв не залежить вiд рiвня освiти. Вже Словацький вiднайшов генiальний рецепт проти подiбного заочного народолюбства ? безпосередня зустрiч. Втiм, кожен із нас i так зустрiчався з ?народом? безпосередньо: в черзi, в автобусi, в полiцiйнiм ?участку?. То ви маєте терпiння, коли вам не достатньо одного разу. Говорити, коли тебе лише чують та не розумiють є метанням бiсеру. Вепр має мiцну шкуру, його нервовi центри захованi глибоко в м?ясi. Найбiльш зрозумiлим аргументом для нього є розпечене залiзо. Пiдсовiцьке суспiльство звикло до насильства. Якщо воно мало не з мазохiстичною насолодою розкошувало серед бiльшовицьких кровопускань, i до сих пiр зiтхає по цьому своєму медовому мiсяцевi, то що лишається, як не промовляти до нього зрозумiлою мовою.
Поменше проявiв логiки, справжнiй терор, навiть не як мета (ми ж не терористи), як засiб ? мусить бути безмотивним. Щоб виглядати страшним ? не треба бути зрозумiлим. Жорстокiсть в нашому випадку не є самоцiллю, вона лише засiб тим вiрнiше досягнути поставленої цiлi. Навiть сама влада, цей еталон дозволеного, декларуючи свiй гуманiзм, завжди є готовою вдатися до терору, бо без сентиментiв вбачає у ньому найефективнiший засiб свого впливу на маси. Без зайвого шухеру давно вже вiдпрацьованi прийоми взяття закладникiв, масових екзекуцiй, зломлення психологiчної вiдпорностi особи та суспільства. І плювати на те, що вони суперечать рiзним женевським та гаазьким конвенцiям ? переможцiв не судять, тим бiльше над власним народом. Ми муситимемо протистояти цьому змасованому, змеханiзованому терору держави. Найвразливiшим мiсцем машини є той, хто нею керує. Зламайте його психiку, змусьте його боятися, якщо не за себе, то за родину, близьких, друзiв, знайомих.
Я не кажу вам, що те, що нам прийдеться робити, буде ?букетиком фiалок?. Нас чекає не дозвiлля мисливця на лонi природи, а праця рiзникiв у авгiєвих кошарах. Наша вiйна точитиметься в мiстах, вбивати і вмирати доведеться на дахах, в пiдворiтнях, в брудних каналiзацiйних колєкторах. Це ? наш хрестi нашим обов?язком перед майбутнiм буде винести його на Голгофу і позбавити дiтей повторення нашої долi. УПА раз i назавжди вирiшила ?польську проблєму?i тим самим не тiльки дала Українi на один шанс бiльше але i звiльнила нас вiд тягара робити це зараз. Тепер ми вправi навiть пожалкувати, ?що все вiдбулося так драстично, бо ж проблему вирiшено?. Коли справу зроблено, стає можливим зайнятися мерцями.