Мстислав Квітень
Європа сучасна – це корпорація під назвою Європейський союз. Провідним чинником його формування є капіталізм і його реакція на глобальні процеси накопичення капіталу. Європа справжня – Європа ідеократії, духовної ієрархії, віри і чеснот – вмерла. Автохтонні народи під тиском постмодерної культури є працівниками великих корпорацій і … власне не більше. Капіталізм хоче виробляти масово і заробляти масштабно. Для цього він обирає вільний рух робочої сили. Світ переживає Другу велику міграцію народів. Новоприбулі нелегали і з часом легалізовані небілі – елемент гри на пониження активності боротьби за трудові права. А окрім цього, вони – підсистема етнічно і релігійно закритих елементів капіталістичної системи. Ці елементи – необхідна умова ліберальної демократії прав меншин і свободи слова і совісті (загалом дебільних ідей – основи маніпуляції суспільствами).
Перехід щороку 50 тисяч етнічних французів в іслам сприймається як право людини сповідувати будь-що. А головне, що всі заробляють гроші. Буржуазна держава загального блага приманює нових заробітчан. Капіталізм – звичайно причина процесів. Мігранти – наслідок. Однак для Європи причина і наслідок мають однакову вагу – однакову небезпеку. Отже небілі загалом не асимілюються і знаходять своє місце під євро-сонцем.
Від економіки вони переходять до публічної політики. Вони – чинник парламентської коаліції. Демократія таким чином – виразник сукупної волі громадян, але вже ніколи – самої автохтонної спільноти. Небілі, користуючись можливостями лібералізму щодо формування закритих етноспільнот, стають на перешкоді боротьбі супроти капіталізму. З однієї сторони їм треба вписатися у його систему і заробляти. З іншої – щоб економічно інтегруватися у неї, їм потрібно етнорелігійно закритися. Вони перетворюються на суспільство у суспільстві.
Ясно, що ліберали у такій ситуації, пропагуючи індивіда як центр Всесвіту, швиденько беруть декількох небілих у партію і набирають додаткових пару десятків тисяч голосів. Лібералам як власне виразникам ідеології капіталізму головне, щоб небілі стали частиною поряд із упокореними білими у системі заробляння прибутку. Тому їхні «права» треба захищати.
Ліві будь-яких мастей у цій ситуації хочуть втягти у свій рух небілих як нових членів. Небілі для них – жертви глобального капіталізму. І як такі пригноблені, вони – проти капіталізму. І тому їхні «права» треба захищати. І боротися проти расизму. Расизм приписується представникам тим етносам і націям, що не хочуть поступатися соціальним простором, який належав допіру їм. Вони – не господарі своєї країни і держави. Власники останніх завозили дешеву робочу силу з колишніх колоній для заповнення прогалин на ринку праці. Про політизацію новоутворених спільнот тоді мовчали. Робити «расизм» не можна, бо це суперечить «правам людини». Робити «расизм» не можна, бо це суперечить завданням «революційного» руху.
Ліві і ліберали таким чином за збігом ідеологічних засад і расовою структурою стають закадичними друзями. Вони звичайно заперечують це і кажуть: у нас різні підходи. Ідеологія і політика ставить їх під одну парасольку під дощем розгніваних автохтонних спільнот. Трудові права поряд із мультирасовим суспільством, де білі можуть порядкувати у себе у приватному домі, хоча порядкували раніше і в публічному, - це нормально для лівих і лібералів. Написано за рекомендаціями Мстислава Квітня