Wikipedia.org Нестор Іванович Махно (14 жовтня 1888; за іншими даними, 17 жовтня 1889; - 25 червня; за іншими даними, 6 червня 1934) - провідник анархістського руху в 1917-1921 рр., керівник повстанських загонів. Неперевершений тактик ведення партизанської війни. На еміграції - в Польщі і Франції. Звернення до метричної книги реєстрації громадського стану Христово-Воздвиженської церкви, яка зберігається нині в Державному архіві Запорізької області, дозволило встановити точну дату його народження - 26 жовтня 1888 року. Народився у селі Гуляй-Полі Катеринославської губернії (тепер Запорізька обл.). Деякий час навчався у гуляй-пільській початковій школі. В 1906 став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", що діяла на Катеринославщині. В 1906 - 1908 Махно за участь в експропріаційних акціях кілька разів заарештовувався поліцією. В березні 1910 Одеський військово-окружний суд засудив Махно до смертної кари, яка незабаром була замінена довічною каторгою. У 1911 - 1917 Махно був ув`язнений у Бутирській тюрмі в Москві. Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним з ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. В кінці 1917- початку 1918 Махно сформував "селянські вільні батальйони", які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О. Каледіна. Наступ в березні 1918 німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918) примусив Махно виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві. Влітку 1918 Махно знову повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П. Скоропадського. В середині грудня 1918 Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, яка виявилася недовготривалою. В грудні 1918 загони Махно перейшли на сторону більшовиків і захопили разом з червоноармійцями Катеринослав. Проте вже 31 грудня 1918 частини Армії УНР під командуванням Самокиша звільнили місто. З початку січня 1919 Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у Першій Задніпровській дивізії (командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина от М. Григор`їва. Ідейне обгрунтування махновського руху в 1918 - 1920 здійснювала українська анархістська організація "Набат" (створена в 1918), що висунула лозунг проведення "третьої соціальної революції". Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої форми влади (ідея "вільних рад" та "безвладної держави"), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя. Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати "третьою силою", поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити "політику воєнного комунізму", проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. У червні 1919 Махно, об'єднавшись з армією М. Григор`їва відкрито виступив проти радянської влади. На початку вересня 1919 Махно завершив переформування своїх загононів, які було перейменовано в "Революційну повстанську армію України" (махновців; нараховувала біля 80 тис. бійців). З літа 1918 Махно вів переговори з С. Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20 вересня 1919 р. у Жмеринці договору між командуванням Армії УНР і махновцями. Протягом вересня-жовтня 1919 війська Махно вели бої проти А. Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махно денікінське командування було вимушене кинути свої кращі сили на чолі з генералом Я. Слащовим і отаманом А. Шкуром. В кінці 1919 - на початку 1920 проти повстанців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Частини РСЧА вели бойові дії не тільки з загонами Махно, але проводили жорстокі каральні операції проти місцевого населення, що співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні - жовтні 1920 Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало рішучу ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 до серпня 1921 Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя. 28 серпня 1921 Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 Махно був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махно був "за неясністю доказів" звільнений. Махно з сім`єю спочатку оселився в Торуні, згодом - у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції. В квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені. Махно підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в "Анархическом веснике" та "Деле труда". Помер у Парижі. Урну з прахом Махно було замуровано в стіні комунарів на кладовищі Перля-Шез. джерело: “Українська вікіпедіа”