Андрій Поцілуйко, Віктор Рог
Батьківщиною «нових правих» є Франція. Тут ця течія формується навколо трьох ідеологічно-організаційних центрів:
1. Журнал «Фігаро-магазин» під редакцією ЛУЇ ПОВЕЛЯ. Виходить щотижня накладом у 800000 примірників.
2. ГРЕСЕ («Група по дослідженню Європейської цивілізації») - налічує понад 5000 членів, видає популярний журнал «Нова школа». Утворена в 1968р. Лідер - АЛЕН ДЕ БЕНУА. Мережа ГРЕСЕ покриває всю країну та виходить за її межі, що дає можливість якісно та швидко поширювати свої ідеї.
3. «Клуб баштових годинників» заснований у 1974р. Провідник ІВАН БЛО, який свого часу був заступником міністра освіти Франції. Об'єднує інтелектуалів, серед яких виключно випускники і слухачі вищих учбових закладів, насамперед це Національна адміністративна школа (ЄНА), Вища Нормальна школа та Політична школа. Ці три вищі учбові заклади формують провідну верству Франції. Кількість людей, які цікавляться ідеями і діяльністю клубу сягає насьогодні сотень тисяч.
На противагу «оптимістичному» погляду просвітителів на природу людини, розум і воля якої ніби-то в змозі перебудувати суспільство на основі свободи та рівності протистоїть ідея про недосконалість людської природи, в силу якої всі намагання радикальної перебудови суспільства приречені на невдачу, оскільки порушують усталений порядок речей. Відправна точка теоретичних побудов нових правих - номіналізм, що відкидає існування універсальних понять - універсальної системи цінностей. Схильність до універсалістських побудов, на думку нових правих, веде до тоталітаризму. Основним джерелом останнього вважається, згідно Алена де Бенуа, монотеїзм, з його ідеями «абсолютної істини», «рівності людей перед Богом».
Номіналізм, відмова від універсалій, складає одночасно основу «позитивної терпимості», «антиуніверсалізму» і «антиегалітаризму», оскільки існує логічний зв'язок між визнанням основоположної різноманітності істот і випливаючої з нього нерівності. Нові праві, критикуючи егалітарний міф, використовують дані сучасних наук - біології і етнології, з них робляться висновки, що нерівність визначена генетично, оскільки схильності людей більш, ніж на дві треті, обумовлені спадковістю, і менш, ніж на одну третю - сформовані обставинами, соціальним становищем. Це викликає необхідність ієрархії і нової аристократії, що повинна замінити сучасну псевдоеліту «привілеїв і грошового мішка». Гасло рівності, висунуте французькою революцією, тотожне ідеї нівелювання, стандартизації, усуненню різноманітності і неповторності! індивідуумів і окремих культур. «Егалітаризм проник в європейську культуру в епоху кризи на початку нашої ери. Ця зрівнялювальна антропологія з самого початку не могла бути нав'язана інакше, як теологічним способом. Поступово і неухильно вона набувача все більш світського характеру. З появою демократій, а потім ідей соціалізму і комунізму егалітаризм був опущений «з небес на землю», життя земне стало уподібнюватись життю потойбічному. Поставити цю зрівнялювальну концепцію світу під сумнів виглядає сьогодні справою фундаментальної важливості. Мало лише оплакувати симптоми декадансу. Куди більш важливим є встановити його причини, щоби, усуваючи їх, добитися довготермінових змін на краще.»
Нерівність пояснюється біологічними законами, що жорстко обмежують людину в сфері створюваної нею культури, вона повинна враховуватись в проектах суспільного устрою. «Ми не господарі наших здібностей, але господарі способу їх використання», - пише Ален де Бенуа. Згідно з філософією нових правих, немає «людини взагалі», ні «людства в цілому», а є лише конкретні люди і конкретні нації. Відповідно, поняття «загальнолюдські цінності» с чистою абстракцією. Лє Гамму пише, що «дещо може бути хорошим, істинним, прекрасним лише для того типу людей, чиєму етнічному субстрату, психічному стану, генетичним особливостям, а також соціальному і расовому оточенню воно відповідає». Ідея «загальнолюдських цінностей» - це лицемірне прикриття етноцентризму, коли більш сильна і агресивна культура, під видом універсальних, нав'язує автохтонній свої власні ідеї та уявлення. Захист різноманітності культур зумовлює збереження расових особливостей.
Теорія «біологічних меж людської поведінки» Лоренца обґрунтовує концепцію «людської недосконалості». Біологія обґрунтовує доцільність замкнутої, «чистої в расовому відношенні» спільноти людей, що керується ієрархічно. Кожна раса (термін «раса» тут і далі вживається в переносному розумінні). Свого часу ним окреслювали етнопсихічні особливості народів, що виходять корінням з їх специфічної історії та традицій. Мова, таким чином, йде не про расовий поділ на біологічному, першопочатковому рівні, але про «раси призначення», про «раси, створені історією» (Густав Лє Бон, Юрій Липа, Дмитро Донцов), що співпадають з поняттям народу-нації, тобто органічної спільноти людей, котрі завдяки спільності історичного та культурного досвіду, усвідомлення власної окремішності та тотожності Вищої Мети набули спільних та відносно стабільних психологічних характеристик. Монтеск'є називав це «спільним духом» кожної нації. - прим, авт.) генетично схильна до певної соціокультурної моделі. Гуманістична концепція людини, яко істоти, доброї по своїй природі, здатної підкорити суспільний розвиток своїй волі і розуму, що володіє своїми «природніми правами», і людства, як механічної сукупності таких істот, є ілюзорною. Суспільство - це органічна єдність! Немає абстрактних «прав людини», однакових для всіх часів і народів. Різні етнокультури в ході історичного процесу породжують і захищають або накидають іншим різні правові системи. Панування концепції «природних прав» і буржуазного індивідуалізму привело до того, що з термінологічного ужитку зникає колективний вимір (нації, народи, культури, раси, етноси), враховується лише індивідуальне, а також людство в цілому.
Елітарність, героїзм оцінюється теоретиками нових правих в залежності від служіння колективу. Герой - це не супермен і не суперінтелектуал, а насамперед той, хто долає самого себе, діє проти своїх егоїстичних інтересів для Вищої Мети, на противагу демоліберальній концепції з її апологетикою людини, що переслідує лише свої власні егоїстичні інтереси. Еліта повинна бути такою не по народженню чи по багатству. Влада, яка б опиралась на вибір кращих, без огляду на той чи інший клас чи клан, стала б найвищою формою соціальної справедливості.
У пошуках традиційних вартостей європейських народів теоретики нових правих звертаються до вивчення особливостей міфологічного мислення і державності народів індоєвропейської мовної сім?ї. Ален де Бенуа вичленяє наступні риси європейського мислення: загострене почуття людської та національної різноманітності, культ лицаря та героя, пріоритет духовного над матеріальним. Індоєвропейські народи (до яких належать і українці) виробили в минулому ідеальну модель, незаслужено забуту. Вона базувалась на ієрархії духовній і соціальній одночасно. Гармонія досягалась за рахунок переваги суверена і священнослужителя над воїном, а воїна - над виробником матеріальних благ. Носієм нових аристократичних, на противагу буржуазним меркантильно-міщанським демоліберальним морально-етичним нормам повинна виступити ЕЛІТА, свого роду «аристотехнократія», що творить нове суспільство на органічних наукових основах, максимально враховуючи всі особливості та традиції даного суспільства.
Занепад здорової моралі та традицій в сучасних буржуазно-ліберальних суспільствах, широке поширення гендлярсько-споживацької психології пов'язані із спотвореною уявою про функції ВЛАДИ, адже, згідно з індоєвропейськими нормами, ідеї і політика керують економічною і соціальною областями. Сьогодні бажання мас керують рішеннями влад, клас виробників і торговців, споживачі та злодії підкоряють собі класи воїнів і носіїв ідей - суверенів. Спасіння - в поверненні до джерел!
Система трьох функцій, підкреслюють нові праві - це основа не лише соціальної ієрархії суспільства, але і ієрархії цінностей. Трьохфункціональна організація, що перевернула б диктатуру грошей, повинна встановити справжню ієрархію вартостей і взаємодоповнюючі зв'язки між народом і елітою, які т.зв. ринкове суспільство штучно порвало.
Ідеологія нових правих є свіжим ковтком ідеологічного повітря в затхлій атмосфері, заквашеній старими запліснявілими ідейками т.зв. французьких «просвітителів»-соціалістів та інших покидьків ідеологічної помийної ями, які ось уже два століття досі важким туманом сидять в головах ідеологів та політиків, що вершать долі світу. Утопічним концепціям, які беруть на себе місію, посильну лише Богові: «змінити» людську природу, протистоїть більш реалістичніша концепція - розділення людських ролей в суспільстві згідно здібностей та нахилів. Хіба не розумніше не пригнічувати нахили та бажання, притаманні тим чи іншим людям, а спрямовувати їх в правильне русло? Для кожного є очевидним, що більшість людей присвячує своє життя примноженню свого матеріального статку та добробуту своєї сім?ї. Але є також фанатичні цілеспрямовані Люди, для яких слова Честь і Слава не порожній звук, які бажають досягти певної важливої для них Мети, їх можна назвати людьми з інстинктом чемпіона, людьми «довгої волі». Завжди були, є і будуть, хоча й в меншості, люди «інші», «не від світу цього» - ті, що прагнуть неземного, високого, духовного, або ж шляхетні Люди, які ставлять інтереси загалу вище своїх особистих. Якби на світі не існувало таких людей, то не існувало б і релігій, шедеврів культури та національних ідей. Нові праві, на відміну від всіх сортів «гуманістів» вважають за необхідне не штучно «ліпити з грішників праведників», а створити такі суспільні інститути, які би зрізничкували один тип від інших і дали владу найкращим з тих, які є в даному суспільстві. У той же час один тип людей не протиставляється Іншому, кожен спроможний вибирати свій шлях, відповідно до здібностей, якими він володіє, нахилів, які він має та вартостей, які він сповідує.
«В епоху, коли ліва інтелігенція все більше втрачає свої ілюзії, нові праві, повні ентузіазму, ставлять на громадське обговорення найрізноманітніші проблеми не для того, щоб поховати їх, а щоб знайти шляхи їх вирішення».