Джон Тиндалл Минулого місяця нам випала нагода обговорити Ольстерський націоналізм (завдяки містеру Девіду Керру, у часописі Spreahead) – рух, котрий протестує проти належності Ольстера як до Великобританії, так і до Об’єднаної Ірландії, іншими словами, рух – за утворення незалежної Ольстерської держави. Відповідає наший редактор. Я поважаю і симпатизую мотивам Девіда Керра ще й тому, що відчуваю гнів на адресу цілком послідовних британських урядів, з їх практично зрадницькою позицією, що стосується північноірландського питання. Звичайно, він свідомий того, скільки людей по цей бік Ірландського моря тримається протилежної позиції. Відмова політиканів захищати наших людей в Ольстері – один з найбільш ганебних епізодів британської історії у цьому і минулому століттях. Таким самим робом я можу симпатизувати австралійцям й іншим народам Білої Співдружності, котрі чуються зрадженими, внаслідок рішення британців приєднатися до ЄвроСоюза у 1973 році, котрих реакція позбавила лояльності по відношенню до материнської країни, і котрі рішили йти власним шляхом, поза довшими і спеціальними стосунками між нами. Проте поважати і симпатизувати таким чинам – ще не значить підтримувати їх. В таких ситуаціях ми повинні стояти трохи позаду і спостерігати нас і наших етнічних братів з дещо іншої перспективи, в контексті великого і часто злого світу, в котрому ми мусимо конкурувати, а інколи просто боротися за виживання. Одні світові національні групи володіють ресурсами і відповідною до часових реалій владою, а відтак вони виживають, тоді як інші цього не роблять. Розглядаючи дійсно потужні і успішні сьогодні держави, перш за все ми розуміємо, що процес їх формування є низкою раціональних дій, в котрих не було місця емоційним реакціям. І справді, в момент, коли нації або уряди формулюють засади національної політики на основі чистого духа – нехай аморального по відношенню до когось – вони стають на слизьку стежку самопожертви. 20-те століття всіяне такими прикладами. У випадку Північної Ірландії ми переконані у тому, що ті, хто перебуває в нереспубліканському таборі і хто, аналогічно містеру Керру, відчуває зраду з боку британського уряду, з огляду на це і в більшості своїй применшують відчуття британської національності і використання Союзницького прапора на своїх публічних заходах, що, у свою чергу, є ознакою глибшої національної традиції. Це причина раціональності їхніх лідерів, котрі визнають, що зв’язок людей з материковими родичами відкидає будь-яку емоційність внаслідок політичних ігор. Справді, якщо зважати лише на прагнучих залучитися нашою підтримкою політиканів, міліони з нас давно розчарувалися б у Великобританії і махали б будь-яким прапором, якщо взагалі махали. Що стосується тих, хто багато років провадить націоналістичну боротьбу, їм, вочевидь, варто буде здатися і перейти до спокійного життя. Проте це не шлях, за допомогою котрого виживають і відроджуються справді великі нації. Вони переживають важкі і образливі для себе часи, передусім на грунті віри в самих себе, за свою історію; разом з тим має місце впевненість у власному майбутті, котра у підсумку переважить відразу до сучасних “лідерів” і їх оточення з числа підлабузників, бюрократів і обслуговуючого персонала. Переживання комунізма Росіяни пропонують нам наступний приклад. Ці люде пережили комунізм тривалістю 70-т років, керовані бандюками, що глумилися над їхнім іменем. Зараз вони повертають свій національний дух – все потужніший під впливом різноманітних патріотичних рухів, на балансі яких символи і традиції минулого, цей двигун національного відродження і реконструкції. Оцінюючи його, відмітимо факт існування неушкодженої нації від Санкт-Петербурга до Тихого океану! Містер Керр стверджує, що ольстерські Юніоністи – не британські націоналісти. Власне кажучи, тут не йдеться про ототоження з певним терміном; було би дивно, якби «націоналіст» вважався синонімом республіканізму або шинфеанства, цих анафем у напрямку ольстерських лоялістів. Незалежно від самоідентифікації, ці люди рахують себе британськими націоналістами, в ідеології і по духу. На сьогодні їхня позиція найближча до дійсного британського націоналізму. Я відповідаю за більшість, а не містера Керра і тих небагатьох, кому близькі його перспективи. Не зважаючи на зраду британськими урядами, котра і призвела до виникнення такої перспективи, це не міняє факту реальної відсутності будь-якої «Ольстерської нації». Сильна і обгрунтована образа, втім, не символізує народження нової нації. Політичний рух, на котрий варто зважати – так, нація – ні. Справжні нації, на відміну від стрімкого формування їх політичного різновиду є речами, котрі спіють тривалий відтинок часу, на грунті спільного для всіх, обов’язкового фактора, що відрізнятиме їх від всіх інших. Жодного із потрібних в Північній Ірландії немає. Вони не “етнічна” юридична особа. До своєї більш вузької етнічної тожсамості вони включають дві відмінні громади, кожна з яких проти цієї інкорпорації і просто мешкає на одній території; в ширшому етнічному значенні їхня тожсамість аналогічна родичам із Англії, Шотландії і Вельса. Історично більшість представників ольстерської протестантської громади (так звані “плантатори”) в минулому колонізували ці землі, перетнувши море, переважно з Шотландії. Готовий обирати Незалежний Ольстер був би крихітною державою, котру підбере Ірландська Республіка, як тільки випаде нагода. Фактично, Ольстерський націоналізм можливий лише як спільник ІРА, безвідносно до ніби-то протилежних намірів. Я не сумніваюся у їхній ненависті до Джері Адамса, я маю сумніви у його ненависті до них! Частково виправдовуючи власні політичні цілі містер Керр цитує Ніка Гріффіна, котрий підтримав ідею створення подібного руху на з’їзді Британського Національного Фронту у 1985 році. Разом із тим більшість материкових націоналістів тримаються протилежної до даної точки зору. А правда така, що на той час Фронт був ослабленим і не мав притаманної у 70-х слави і потуги; Гріффін експериментував з розподілом Британії, що у підсумку було відкинуто, з метою пошуку інших новшеств. Обмеженість у шпальтах підводить мене до фрази містера А.К.Честертона, цього післявоєнного батька британського націоналізму, сказану ним незадовго до смерті: «Ніколи не втрачайте горизонти правди і не грайте у ворожі ігри!» Коментар на тему: В українському метаполітичному дискурсі загубилося кілька аналогічних до ольстерського теж креольських “націоналізмів”. Їм холодно в променях українського світанку, вони мерзнуть як сучки на морозі і щирять зуби на київського хазяїна. Серед них шизофренічні корніловська “Донецько-Криворізька республіка”, комсомольська Південноукраїнська Радянська Соціалістична, одеський Новоросійський край, померла в результаті аборту незалежна Таврида і вінець федерастичних залякувань “привидом всіх їжаків” – Південно-Східна северодонецька ніби-то “Украина”. Автор “Ольстерського націоналізму” відомий у вузьких колах редактор лондонської “нацфронтівської” газетки “Spreаhead”, з її безсмертним “Smash the IRA!”. Проводячи цілком очевидні аналогії зусім не тяжко розпізнати “індійську”, в розумінні латентності, і шовіністичну, в сенсі метропольності лінії захисту. В нас за неї, як за швабру, ховаються чорносотенні дистрофики кшталту вже згаданого Корнілова – на словах з-біса плюраверсальної гідри з головами на ймення: вітренко, корчинський, бахтіяров тощо. “Ольстерська нація” – є “органічним” (спочатку антиірландським) сплавом місцевих кельтів і саксів; “донецько-криворіжська” – (зразу антиукраїнським) російськомовного слов’янського населення; “абхазська” – (антигрузинським) купи кавказьких; “придністровська – (антимолдавським) відомо яких і так далі і тому подібне. Нас не влаштовує як “лоялістський” (відверто британський), так і “ольстерський” (приховано імперський) північноірландські проєкти. Тільки Ірландія! Слава ІРА! ПС. Імперські міти не злічити, разом із тим варто усвідомити раз і назавжди – чим би окупант не грався, аби не на нашій землі. ППС. “горизонтальний руський” сепаратизм на Півночі Росії, Дону, Кубані, Сибіру, Далекому Сході, на Кавказі виправданий потребою в історичному катарсисі і відродженні східнослов’янських перспектив – поза історично неадекватною імперською гідрою, у Британії теж, оскільки лише відродження завмерлих в утробі еволюції кельтського, слов’янського та фіно-угорського індоєвропейських складників здатне розплутати вузол арійських непорозумінь, разом з китайцями і індійськими дравідами, на зміну кацапо-монгольськими, англо-саксонським та арабо-семітським окупантам. Регіональний сепаратизм – основа геополітики 21 століття. тов. Мазепа переклад: тов. Мазепа, red and brown, спец. for “Бриколаж web-log”