Кастусь Травень
Досить поводитися упевнено і ти вже під захистом невидимої сили. Упевненість свідчить про щось, що вимагає адекватного ставлення.
Був світлий, сонячний початок недільного дня наприкінці серпня. Він стояв у тролейбусі, біля центрального виходу, у добрих чорних штанях, у блискучих модних мештах і відпрасованій темно-синій сорочці. Такий кремезний, доладний, з сивиною, спокійний і упевнений тутешній чоловік. У наший нервовий, нестабільний час, він був уособленням надійності, до нього хтілося підійти ближче, аби притулитися до цієї надійності, і тому поважні жінки, що розуміються на справжніх життєвих цінностях, зупиняли на ньому свій погляд.
Ранком вихідного дня у тролейбусі було багато людей і самотня постать звертала на себе увагу. Від тримав під пахвою стос патріотичних газет і розгорнувши ?Пагоню?, пильно читав.
Ось тут і під?їхав до нього приземистий, загорілий здоровань років під п?ятдесят. Зростом тутешній був під 168 см., тому не дотягував до здорованя.
-Ну, как там дела, ? здоровань кивнув головою і показав очима на газети.
-Що Ви маєте на увазі, ? тутешній реагував доброзичливо.
-О чем националисты пишут?
- Про все, що хвилює свідомих. Можете глянути, якщо Вам цікаво.
Тутешній все ще не розумів з якого дива звернувся до нього незнайомець і тому тримався з повагою і привітно. Він протягнув здорованеві газету.
-Я скоро выхожу. Чего им надо? Скажи. Вообще, давай, образно говоря, естественым языком.
-Не розумію, про що Ви.
-Слушай, ты же умный мужик . По тебе сразу видно.
Незнайомець оглянув тутешнього поглядом з ніг до голови.
-Тюльку-то гнать не надо. У нас двуязычие. Так что имеем право.
-Звичайно, ? абориген тримався, як і до того, спокійно і цивілізовано домінував над обмеженим життєвим простором тролейбуса, котрий мчав вулицею Максима Богдановича.
-Кто как хочет, так и говорит. Тем более, что я всё понимаю и кроме того ещё другими владею .
-Розуміти одне, інша справа користуватися. Хто користується, той свідомий, а інші ? темрява.
Тутешній почав розуміти здорованя і пробним робом промацував його настанови.
Мужик нервово смикнувся, тримаючися за металевий косяк, проте продовжив наступ. Незнайомця злило не лише те, про що говорив тутешній, у добрих чорних мештах, але і його манера триматися, спокійно-впевнена, привітна і до того бездоганне володіння мовою. Тутешній домінував і не було жодної можливості цьому завадити, поставити на своє місце. Пасажири тролейбусу знічев?я слухали, більшість нерозуміла, що відбувається і тому так само злилася. Меншість, переважно місцеві чоловіки і кілька дорослих жінок, з цікавістю прислуховувалися.
Зараз, на обмеженому просторі, на вже і ще нейтральній життєвій території, тривала боротьба місцевого і російськомовного манкурта.
-Моя дочка, кстати, выбрала русский. Права человека. Я так Виктору и сказал, Ивашкевичу .
- Можна пожаліти Вашого онука, йому доведеться марнувати життя, ?визволяючи? Кавказ.
-И твой тоже.
-В жодному разі. Він буде сучасним європейцем.
Приїзджі чомусь завше нервуються, коли після слів привітання розмова провадиться на мові аборигенів.
-акрой рот, хватит..., ? здоровань вже не приховував злостивості, він топтався перед дверима тролейбуса, котрі відчинилися на зупинці. Треба було виходити, але він ніяк не міг піти з місця змагання, втративши відчуття своєї переваги.
-Будеш вякать и дальше , козлик , получиш неприятности.
Він спробував повернути перевагу силовим втручанням.
Місцевий, поза тим, випромінював непохитну упевненість і спокій. Він уважно оглядав постать буйного пасажира.
-Хотілося би попередити Вас, шановний, що свого часу, на військовій службі у морській піхоті я три роки опановув рукопашний бій.
Совок знервовано підскочивши на місці ринувся до дверей, він і так проїхав свою зупинку. Абориген, якого совок так старанно опускав, привітно помахав рукою неврівноваженому опонентові. Той, залишившися на зупинці і піднісши долоню, крутив нею біля скроні, заледве стримуючи себе і видно було, що йому так і кортить кинутися назад, у тролейбус, по-чоловічому жорстко розібратися з опонентом. Але як невидимі пута, тримала його упевненість тутешнього ? і він знову і знову вганяв у скроні долоню, шовіністично ричав, мішаючи рик зі словами.
-Козёл гр-р-р-р..., бэнэфавец гр-р-р-.., шызик гр-р-р-р, мудак гр-р-р-р...
Тролейбус зачинив двері і помчав вулицею, далі, до Немиги.
-Зовсім слабак, а так хотілося показати із себе крутого, ? трохи здивовано сказав до себе тутешній. Він ніколи не був морським піхотинцем, він не вчився бити і калічити людей, оскільки свого часу служив зв?язківцем...
Він зійшов на зупинці ?Веры Харужай? і попрямував до переходу, упевнений, привітний, пригожий, у добрих чорних штанях і модних блискучих мештах, трохи нахиливши додолу могутню сиву голову.
І був у Мінську сонячний серпневий день. Де-не-де пасма жовтого листя у зелених кронах свідчило про те, що щастя було таким близьким... І пригожі мінські жінки зупиняли свій погляд на поміркованому і толерантному чоловікові, що неквапом ішов по вулиці у напрямку до Комарівки, несучи із собою врятовану настанову на життя.
переклад із білоруської М. ?Мазепа?, МЛ ?Бриколяж?, Обухів ? Київ
за матеріялами ?Нашої Ниви? за 26.11.2001г., №48