Політономія

С.Ф. Хмель Цьому уривкові можна дати іншу назву – «соціально-класова структура УПА». *** У порівнянні з тим, що повстанцеві доводиться зазнавати в рейдах і в боях, навіть примітивізм таборового життя видається раєм. Невиховані й незагартовані одиниці швидко знеохочуються, заламуються. Тому в час призову до партизанських відділів треба звертати пильну увагу на відповідний підбір людей. Тут треба керуватися правилом: „Не кількість, а якість». У тій справі багато помагає організаційна сітка, референти якої, перебуваючи постійно між людьми, знають кожного. Щоб краще пізнати одиницю, референт може брати її на пробу, себто давати завдання — спершу легкі, потім важчі, а при тому спостерігати, як чоловік виконує їх. Також треба звертати увагу на характер людини, на її національну виробленість і ставлення до визвольного руху. По такій пробі й обсервацї буде гаранти, що в повстансько-партизанських відділах опиняться люди вартісні, фанатики революційного руху. Повстансько-партизанські відділи рекрутуються з усіх верств суспільства: селян, робітників та інтелігенції. На основі дотеперішніх спостережень та досвіду можна дійти до певних висновків щодо бойової та ідейної вартості кожної верстви та її прошарків. а) Селяни Селяни становлять найбільший прошарок у Повстанській Армії. Щоб докладно схарактеризувати й показати ролю селян в українській партизанці, а зокрема показати їх як вояків у повстанських відділах, треба поділити селянство на дві групи: на бідняків та середняків (третьої, багачів, майже немає), та кожну групу проаналізувати окремо. Бідняки. Соціяльний та економічний лад передвоєнної Польщі так утискав селянство, що воно, замість багатіти, ледве сегетувало. Коли ж до того додамо політичний і культурний утиск, то стане зрозуміло, чому західноукраїнське селянство стояло позаду розвитку добробуту селян інших держав. Найбільша маса селянства — то бідняки, що не могли вижити на малих клаптях поля. Тому вони, як дуже дешева робоча сила в країні, шукали заробітків на фільварках та в містах, або емігрували до Америки. Щодо національної свідомости тієї частини селянства, то бідняки, назагал, були найбільш свідомі. Молода генерація тієї частини селянства, шукаючи заробітків, зустрічала різних людей, знайомилася з різними кличами — як націоналістичними, так і комуністичними. Кожний клич по-різному діяв на психіку бідняка. Комуністичні кличі, що пропагували аграрну реформу, переконували його в слушності такої реформи — адже і йому не вистачало землі. Знову ж націоналістичні кличі про боротьбу за самостійність збуджували патріотичні почуття, бажання ввімкнутися в боротьбу, щоб зажити щасливіше в самостійній Україні. Хоч які привабливі були комуністичні кличі, наше селянство, навіть бідняки, протистояло їм, а згодом, під час війни, переконалося, яку аграрну реформу готує їм комунізм. В час творення УПА'селянство, бачачи слушність нашої справи, цілковито стало до боротьби. Воно вірило, що лише своя вільна держава може принести йому пільги. Коли йде мова про мілітарну вартість вбогої частини селянства, то з цілою впевненістю можна сказати, що вона постачала добрий вояцький матеріял: здоровий, маловибагливий, витривалий, в бою відважний. Середняки. Це такі селяни, які мали стільки поля, що могли з нього вижити, але при великому вкладі праці та ощадному витрачанні своїх прибутків. Та частина селян дуже прив'язана до землі, на комуністичну пропаганду про аграрну реформу також податлива (щоб збільшити свою посілість). Але коли середняки переконалися в брехливості большевицької пропаганди, завзято протиставились колгоспній акції. В нашому русі вони вбачають оборону своїх інтересів, тому ставляться до руху прихильно й матеріяльно йому допомагають. Та частина селянства дала найбільше інтелігенції, з того середовища також вийшла найбільша кількість націоналістів. Вояки з середняків відзначаються стійкістю характеру, повагою та великим патріотизмом. Багачі. Заможніх селян в дослівному розумінні того слова в галицьких повстанських відділах майже немає. У волинських та поліських лавах вони є. Це зумовлено різницею в умовах життя. Селяни на Волині загально заможні. Волинський селянин має приблизно вдвічі більше землі, ніж селянин у Галичині. Ще перед Першою світовою війною царський міністер внутрішніх справ Столипін ввів там комасацію землі (хуторизацію). Цей захід був зумовлений не турботою царського уряду про селянство, а політичною спекуляцією; це був лише політичний трюк, щоб розбити суцільність народної маси, відвести її увагу від політики й повернути на господарські справи. Про галицьких заможніх селян, що мали по кільканадцять гектарів землі, і яких у повстанських відділах було дуже мало, можна сказати що вони були добрими націоналістами, — як чоловіки, так і жінки. За їхнє життя ворогові доводилося платити дорого. Так коротко можна охарактеризувати найбільшу суспільну верству та її бойово-ідейну вартість у нашому русі. Але це ще не повний образ повстанця-селянина. Окремо ще треба охарактеризувати повстанців з Поділля та з Карпат. Подоляни. Найкращою характеристикою синів Поділля хай послужить оповідання — нині вже славної пам'яті — старшого вістуна Бориса. По закінченні старшинської школи „Олені" він був призначений до волинського відділу. Восени 1944 р. большевики зробили велику облаву проти цього повстанського відділу, який у той час перебував у малому ліску. В облаві большевики вживали різноманітні роди війська: піхоту, кінноту, артилерію, танки і літунство У відділі була неповна чота „Трембіти", яка рекрутувалася з подолян, а постала в Карпатах під горою Ставбою. Коли відділ, оточений залізним ворожим перснем, з жертвами прорвався, чота „Трембіти" (коло 30 вояків) залишилася на місці, постановивши битися до загину. Вона стягнула на себе весь ворожий вогонь, і всі вояки з чоти „Трембіти" полягли геройською смертю. Перед тим подібний бій ця чота звела 25-29 вересня 1943 р. на Стовбі, де загинуло коло 90 німців. Подібні вони до славних козаків, що під Берестечком не просили пощади, а на слова ласки відповідали глумом та шаблею. Оповідання старшого вістуна Бориса найкраще ілюструє вдачу та вояцьку вартість подолян. Вони поважні, повільні, нерухливі, вперті, не знеохочуються, завдання, навіть найважче, виконують до кінця. Як повстанці менше надаються до операцій у горах, але швидше окліматизовуються в горах, ніж верховинці на долах. Як військовий матеріял — без конкуренції: відважні, опановані, витривалі. Верховинці. Це народ рухливий, проворний. Як військовий матеріял знамениті: відважні до одчайдушності, маловибагливі, ініціятивні. Їх негативною рисою є регіоналізм (прив'язаність до своїх рідних сторін). Без гір, лісів і ватри почуваються погано, тужать. Тому як повстанці найбільш надаються до гірських партизанських відділів. Але не треба думати, що верховинець-повстанець без гір — уже не вояк. Відділ „Сіроманці" складався майже виключно з верховинців. Народжений у горах, по чотиримісячнім вишколі зійшов на доли і вже в гори не вертався, лиш рейдував по Львівщині та Тернопільщині, де показував партизанські чудеса. З того можна зробити висновок, що верховинці такі добрі вояки в горах як і на долах, лише б мали такого командира, як легендарний Яструб. З поданої характеристики селян бачимо, що вони — найкращий вояцький матеріял. Недарма ворог, пізнавши мілітарну вартість українських селян, назвав їх "руськими тірольцями". б) Робітники Одну четверту частину загалу повстанців становлять робітники. У відсотках можна назвати такі числа: селян — 60%, робітників — 25%, інтелігенцї — 15%. Хто з робітників опинився в повстанських відділах? Перш за все ті, хто давніше був зв'язаний з нашим визвольним рухом, себто члени та симпатики ОУН. Більшість робітників воліла і надалі залишатися на легальній праці на заводах і біля верстатів, ніж встрявати в небезпечну боротьбу. Це полишення осторонь не було продиктоване якимись симпатіями до комунізму або нехіттю до націоналізму; наше робітництво на власній шкурі переконалося, що большевицький режим не такий уже ідеальний та що робітникам в СССР живеться не так-то й щасливо. Воліли однак, залишившись удома, перечекати перехідний час. Тому в першому періоді партизанки, себто до приходу большевиків, робітників у повстанських відділах була четверта частина складу. Коли зближався фронт, коли большевики відтискали німців на захід й коли багато говорилося про війну з альянтами, тоді наші відділи дуже зміцнилися робітниками з різних промислових осередків: лісопильних, нафтових, гарбарських, харчових, а також ремісниками з міст. Між робітниками були, так би мовити, дві генерації: старша — сімейна та молодша — вільна. Перша група, коли побачила, що війна затримується, що близький конфлікт між альянтами й бсльшевиками ніяк не виникає, знемоглась, появились різні важкі недуги — легенів, нирок, серця, пропуклини, жиляки та ін. — так що відділи, які рекрутувалися виключно з робітників (Надвірнянщина - відділ Блакитного), так змаліли, що їх рештки треба було прилучити до інших відділів. Отже, коротко кажучи, зі старшої робітничої генерації повстанські відділи мали малу користь. У відділах люди тієї категорії впроваджували хаос, їх завжди треба було звільняти від занять, маршів та писати довідки звільнення з Повстанської Армії. Правда, між ними було багато дійсно хворих, зі зруйнованим здоров'ям, і хоч у них були найщиріші бажання служити Справі, але Фізично вони не могли. Однак траплялися між ними й політичні спекулянти. Зате друга група робітників, молодших, виявилася кращою за селян. Хоч фізично слабші, на свіжому повітрі незабаром так загартувалися, що силою (не говорячи про спритність) не раз перевищували селян, їх позитивна вартість та, що вони інтелігентніші, більш спритні, в бою відважні та надаються на нижчі командирські становища. в) Інтелігенція Інтелігенції, як сказано вище, в повстанських відділах біля 15%. Переважно це молодь і старі професійні члени Організації (ОУН). На заклик Проводу середньошкільна молодь та студентство масово вступали у повстанські відділи. Навіть 15-річні юнаки, просто зі школи, без повернення додому, втікали до повстанських відділів. Коли призовні комісії, беручи до уваги молодий вік, відсилали юнака додому, він з плачем знову вертався до відділу. Крайовий Провід Юнацтва став ініціятором створення окремих юнацьких відділів із завданням вишколювати майбутніх повстанських командирів. Штаб Повстанської Армії прийняв ініціятиву Юнацтва та створив у Карпатах підстаршинську і старшинську школи „Олені" і школу кадрів. Характеристика юнацтва. Для докладнішого схарактеризування юнацтва треба поділити його на дві частини — молодшу та старшу. Середньошкільники становлять молодшу частину. Та частина — це майже діти, що залюблені в літературі, захоплені геройськими подвигами, самі рвуться до чину. На актуальні події вони дивляться своїми великими, чистими та непорочними очима, їм здавалося, що від першого дня перебування в Повстанській Армії вони будуть по-геройськи воювати, але суворий повстанський режим розвіяв їхні мрії та дещо охолодив запал. Лежанка видавалась тверда й невигідна, юшки мало, занять стільки, що лише бігом їх можна виконувати, а тоді, коли найсолодше спиться, будить „Рання зоря"; навіть рідна мама не раз не вимиває банячка так чисто, як синок їдунку, а тут докоряють, що брудна, й годину „задурно" його ганяють та все кричать: "Долів", Летун" — наче б не знав напам'ять тієї партизанської філософії. А що найбільше нервує молодого середньошкільника, це те, що йому, воякові (хай би пан професор тепер подивився!), не дозволяють курити. Але такі рефлексії тривали лише кілька днів. Потім звикав до обставин, і його великі, ще дитячі очі знову весело сміялися. Перший бій налякав і спантеличив юнака. Рад би сховатися, та кулі все дзижчать, вже й жертви є. Насилу опановує себе, рука цупкіше охоплює цівку рушниці, очі шукають ворога. В школі навчили його націлюватися. Стріл! Його куля влучила у ворога. Виразно бачив, що ворогом кинуло на землю. Що за радість! Він убив ворога! Він — уже правдивий повстанець, він не боїться, глузує зі смерті. Його охоплює бойовий запал. А коли ворогові вдалося його тяжко поранити, юнак постогнує та шепоче „Мамо", а з очей пливуть сльози. Коли ж він убитий, лице в нього поважне, наче задумане, а туманом сповиті очі задивлені кудись у світи. Такі-то наші молоденькі юнаки, що на клич „До зброї" кидають школу, книжки замінюють на рушниці, а коли треба — своїми молодими, ще недорозвиненими тілами встеляють шлях до Волі. Студентство. До другої групи належить університетська молодь. Коли постала старшинська школа, ця молодь масово прибула до повстанського відділу. Найбільш освічена, вона розуміє вагу хвилини, знає, що для України наближається момент визволення можна зустріти студентів усіх факультетів, навіть теологів. Як військовий матеріял люди з цієї групи інтелігенції кращі за всі верстви суспільства. По-перше, вони, маючи освіту, легше засвоюють військове мистецтво; по-друге, фізично вже розвинені, краще зносять невигоди партизанського життя; по-третє, надаються на становища як командирські, так і на інші провідні; по-четверте, ідейно переконані, в найважчі хвилини підпільного життя не зламлюються, а з вірою дивляться у майбутнє та всі свої фізичні сили й інтелектуальний доробок віддають справі відродження України. Особисті зауваження щодо середньошкільників і студентів. По закінченні підстаршинської і старшинської шкіл абсольвентів розіслано по відділах, щоб вони там — в якості інструкторів — вели вишкіл. Час закінчення шкіл зійшовся з наближенням фронту. Доля деяких абсольвентів, поки вони дісталися до відділів призначення, була дуже незавидна. Але не всюди до інструкторів ставились так, як годилося їх службовому ступеню та функції. Деякі люди з командного складу вбачали в них таких, що ніби прийшли перебрати в свої руки командування відділами. Від першого дня їх відсепаровували від себе, не давали їм взуття та одягу, хоч у бункерах того добра було вдосталь. Доходило до того, що абсольвенти ходили напівбосі та обідрані. Пишу це як очевидець. В лютому 1944 р. прибула з Тернопільщини група вояків. Щоб оглянути новобранців, ходив я по квартирах. В одній хаті побачив я юнаків і запитав їх: „Хто з вас старший?" Виступив русявий, дуже симпатичний, з правильними рисами обличчя юнак. „Ким ви були в юнацтві перед призовом?" Вже не пригадую, яке становище займав, в кожному разі, був повітовим або окружним провідником юнацтва. В старшинській школі був пересічним вояком. По переході фронту зустрів я його на горі М. Це був наче не той хлопець. Збілований, босий, в подертій одежі. Коли я його спитав, чому він такий опущений, він ніяково всміхнувся, а в очах з'явилися сльози. Був настільки чесний, що не скаржився ні на кого, ні на кого не звалював вини. Він потребував моральної допомоги, потребував, щоб хтось слідкував за ним, щиро ним заопікувався в той переломний час. Потім один з командирів узяв його до свого почту. Що з ним сталося — не знаю. Боюся, що змарнувався. Або інший випадок. До старшинської школи прибув один студент медицини. Це був також дуже добрий, тихий та талановитий хлопець. По закінченні школи його призначено до відділу „Верховинці" в якості старшого санітара. При підвищуванні ступенів про нього „забули" (а хіба санітар воює?). Пам'ятали лиш у потребі — щоб перев'язав рану, дав карбо, зміряв гарячку. А то ж була освічена людина, студент медицини. Розказували, що в одному бою відбився і пропав безвісті. Командир відділу повинен бути психологом, повинен знати своє військо, намагатися підносити, розвивати самопочуття кожного вояка. Бо і той наймолодший вояк — також юдина, що має свої амбіції. Бунчужним у сотні Ясмена був наймолодший повстанець. Щодня вранці він приносив мені письмовий звіт. Одного дня моя дружина почастувала його тістечками. Від того часу наймолодший" уже не приходив. Потім я довідався,, що те частування його дуже засоромило. „Що собі думає дружина курінного, що я дітвак, що мене годує тістечками?" А він мав 15 років. Найстарша інтелігенція в лавах Повстанської Армії — це старі, професійні члени Організації. Вони були творцями ОУН, вони її розбудували, вони ведуть маси до боротьби. Щоб таку велику справу успішно вести, треба відзначатися непересічними прикметами, стійкий характер, сильна воля, відвага, патріотизм та чесність — це великі якості духу тієї групи інтелігенції, що в ім'я визволення України зреклася всього особистого, ступаючи на твердий шлях борця-революціонера, що вигідне й безпечне життя проміняла на довге підпілля, а в тяжкі хвилини відбирає собі життя, щоб не віддатися ворогові. Підсумовуючи сказане, відзначимо, що при підборі новобранців до повстанських відділів треба звернути увагу на відповідний людський матеріял. Партизанка — це важке ремесло, тому й до своїх вояків ставить високі фізичні та духові вимоги. Перед призовом до повстанських відділів ОУН має завдання виховувати людей, доводячи їм необхідність збройної боротьби з окупантом. Це вдається реалізувати охопленням цілого краю організаційними клітинами, масово поширеною пропагандою та втягненням щораз ширших мас в орбіту революційного руху. джерело: скан, для «Бриколаж» примітка: скан зроблено з книжки, котра донедавна знаходилася в бібліотеці колишнього голови Звенигородського (Черкаська область) відділення ОУН-Б (за часів війни) П.Васіщева. Між іншим, повний текст лежить на www.exlibris.org.ua