Політономія

Р. Круцик (Директор музею „Совєтської окупації”, Голова Київського „Меморіалу”) Нещодавно радіостанція “Німецька хвиля” повідомила про заяву посла Ізраїлю в Україні Зіни Калай–Клайтман, зроблену нею на міжнародній конференції з питань Голокосту, що “...в українських школах та вузах надто мало уваги приділяється вивченню проблеми Голокосту”. Сказаного можна було б і не коментувати, оскільки, згідно з науковим визначенням “дипломат – це той, хто бреше в чужій країні в інтересах своєї країни”. Як свідчить міністерство освіти та науки України, тему єврейського Голокосту глибоко вивчають українські школярі у 10 та 11 класах, на уроках з новітньої історії України і всесвітньої історії. Разом з тим, з жалем доводиться констатувати, що кар’єрний ізраїльський дипломат такого високого рангу, яким є З. Калай-Клайтман, зовсім не знайома з міжнародним принципом взаємності. Це значить, що неетично ізраїльській стороні вимагати від українських партнерів більше, ніж вони самі зробилі в цьому питанні. Вся прогресивна українська громадськість уважно спостерігала за останнім візитом Президента України В. Ющенка до Ізраїлю і його спробами схилити керівництво цього “стратегічного партнера” України на Близькому Сході визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українців. Однак цього не сталося. Керівництво Ізраїлю вкотре продемонструвало своє байдуже ставлення до страхітливої трагедії мільйонів кращих синів і дочок українського народу. Зрештою, цього треба було сподіватися. У переддень візиту Президента України провідна єврейська газета “Гаарец”, зазначила, що офіційною відмовкою ізраїльського уряду буде теза про небажання протиставлятися Росії, яка не визнає спричинений більшовиками голод за злочин. Неофіційно ж, у Тель-Авіві мовилося, що зусилля українського керівництва натрапляють на впертий опір з огляду на прийняту в Ізраїлі теорію “винятковості Голокосту”. Згідно з нею Голокост є злочином, який не має аналогів у світовій історії. Визнання Великого Голоду геноцидом могло б зрівняти обидві події, а це, на думку ізраїльських політиків, неприпустимо. Тому місцеві історики, як і їх колеги з єврейської діаспори, так вперто відстоюють постулат комуністичної пропаганди про класову природу подій 1932-1933 року в Україні. - Ініціатива В.Ющенка є досить недоречна – сказав в інтерв’ю польській газеті “Жеч Посполіта” Іцхак Арад, колишній шеф Інституту Яд Вашем, під час війни радянський партизан. Звичайно, кожен народ має право на власне бачення своєї історії, але у Великому Голоді не було елементу расизму – додав він. Згідно І. Арада, наскільки метою Голокосту було знищення цілого народу, настільки Великий Голод був скерований виключно проти “багатих селян”. Отже маємо цілком різні мотиви. Тут расистський злочин, а тут – класова боротьба – переконує єврейський історик. Зрештою, в самому Ізраїлі йому й переконувати нікого не треба, адже значну частину населення складають репатріанти з колишнього СРСР, виховані в комуністичному дусі. З огляду на зазначене, заяву посла Ізраїлю в Україні Зіни Калай–Клайтман можна розцінити не інакше, як грубе і безпардонне втручання країни, яку вона представляє, у внутрішні справи України. І те, що міністерство закордонних справ України не звернуло увагу послу Ізраїлю на недипломатичну поведінку, свідчить, щонайменше, на непрофесійність нашого МЗС. Адже можна було б запросити Зіну Калай–Клайтман на Михайлівську площу і пояснити, що її вимоги були б доречними за умови: - визнання Ізраїлем Голодомору 1933 року в Україні геноцидом українців; - офіційного вибачення керівництва Ізраїлю за дії представників єврейської общини України - співорганізаторів і співвиконавців злочину геноциду проти українців 1932-1933 років; - введення в навчальних закладах Ізраїлю та єврейських навчальних закладах світової єврейської діаспори вивчення курсу Голодомору 1932-1933 років в Україні; - вимоги до ізраїльських вчителів не лише викладати факти з історії Голодомору, а й домагатися від учнів-євреїв емоційного усвідомлення трагедії українського народу; - створення в Моссад підрозділу по боротьбі з ксенофобією та українофобією. Те, що подібного досі не сталося, породжує питання: чи Україна вже завойована, як і колись Палестина, ізраїльською армією, і окупаційна влада вже розпоряджається, що і як мають вивчати в навчальних закладах українські діти? Факт злочину геноциду, штучно створеного голодомору 1932-33 рр. московською комуністичною владою, вже доведений не тільки українськими дослідниками і вченими, але вже й визнаний десятком держав світу. Перебуваючи у вересні 2007 року в Єрусалимі з музейною експозицією про Голодомори в Україні, від декількох євреїв похилого віку я почув їх унікальні свідчення про цю страшну трагедію українців. Адже під час Голодомору загинуло від 7 до 10 мільйонів осіб. Хіба це не трагедія світового масштабу? Про таке не можна мовчати, бо кількість загиблих від Голодомору не є меншою від кількості жертв Голокосту. Але хіба трагедії народів можуть порівнюватись і змагатись між собою? Якщо український народ визнає Голокост, то чому ж ізраїльський народ не хоче визнати Голодомор геноцидом? Ці дві страшні трагедії обидвох народів в ім’я світової пам’яті мають право на визнання. Інакше бути не може. Під час візиту українського президента до Ізраїлю він відвідав музейний комплекс Яд Вашем, щоб віддати данину пам’яті невинно убієнним. Але його чекав неприємний сюрприз. Голова комплексу Йосиф Лапід повів розмову про Р. Шухевича, приписуючи йому єврейські погроми у Львові. Президент звісно заперечив цю ідеологічну комуністичну провокацію, бо ні в яких архівах немає такого підтвердження. Мало того, родина Р. Шухевича переховувала в себе єврейську дитину. Але ж для чого це все? Напевно в такий спосіб готувалася будь-яка фальшивка, щоб тільки не вести мову про визнання українського Голодомору. Дивним є те, що пан Лапід не повідомляє про свої архівні першоджерела, звідки він почерпнув такі глибоко „точні” дані. Йому, як голові меморіалу Яд Вашем, добре відомо, що найбільша кількість „Праведників миру” є власне українцями. Виявляється, що визнати трагедію українського народу не можна тільки тому, що в його історії є постать Р. Шухевича. Якщо виходити з такої аналогії, то українська сторона теж могла би заявити про невизнання трагедії Бабиного Яру як і самого Голокосту тільки тому, що національного героя українського народу Симона Петлюру в Парижі підступно вбив єврей Шварцбард (до речі кажуть, що похований він на алеї героїв у Тель Авіві). Але подібні хворобливі думки не приходять в голову жодному українському політичному чи державному діячеві, і це викликає глибоку повагу і шану. Перебуваючи в Єрусалимі я відвідав меморіальний комплекс Яд Вашем, подарував бібліотеці комплексу кілька українських видань, таких як: „Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950 рр.)”, „С.Петлюра і єврейство” та інші. Від побаченого глибоко вражений. По доброму заздрю єврейському народу за вміння берегти національну пам”ять. Вірю, що і в Україні буде збудований меморіальний комплекс трагедії і національної пам”яті українського народу, в якому будуть подані імена жертв та імена їхніх катів. http://memorial.kiev.ua/content/view/602/149/