Олег Лозинський
Культурологічні та політичні метаморфози нерідко зумовлюють непомітні, на перший погляд, події і лише на відстані віків виразніше видно, що життя й творчість окремих постатей докорінно скорегували хід розвитку культури та історії.
Важливо вірно збагнути задум віддаленого в часі ?інтелектуала?, щоб зрозуміти смисл його послання і в повноті перейняти плоди осяяння його духу й розуму. Лише поглиблене взаєморозуміння, яке поєднує людей ?рознесених вітрами часу? на тисячоліття, витворює справжню традицію, а коштовності минулого враз оживають несподіваними досі барвами.
В статті йтиметься про таємницю Гомера, заховану в легендарних ?Іліаді? та ?Одіссеї?.
Щоб читач не сприйняв викладені нижче думки у буквальному змісті, нагадаємо, що в творах Гомера події розгортаються поряд, чи вірніше, паралельно у двох площинах. Недарма ?Одіссея? розпочинається з суду Богів, на якому богиня Афіна вмовляє Олімпійців дозволити Одіссею ?...узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм?. Через гнів ?землі потрясателя? бога Посейдона цей найпомітніший серед смертних роками зазнає поневірянь, але додому добратись не може. Гомер застосовує тут відомий творчий прийом, при якому долю ?засвічених? персонажів намагаються корегувати приховані фігури. Це прикмета не лише античного міфологічного світобачення, а й сучасної масової культури (пригадаймо широковідомий кінофільм ?Матриця?, або принцип побудови більшості детективних романів). При цьому людина, навіть легендарна, без згоди на те дійових осіб з того, ?паралельно існуючого? виміру приречена на неймовірні ?танталові? муки, чи безплідний ?сізіфів? труд.
Таємниця задуму гомерового епосу
Однак за пригодницьким сюжетом епосу залишились досі нез?ясованими декілька істотних обставин. Не розкривши їхнього правдивого змісту ?Іліаду? та ?Одіссею? прочитуємо лише як добротний літературний твір, в якому без особливої прискіпливості описано події Троянського походу греків, до правдивості викладу яких історики можуть мати цілком слушні застереження. Водночас можемо припустити, що Гомером керували не лише літературно-естетичні мотиви творчості. Погодьмося, що оригінальний переспів існуючих на той час легенд навряд чи був би достатнім стимулом для, без сумніву, титанічної праці його автора. У Гомера могли бути ще якісь мотиви й завдання, на які дослідники не звернули належної уваги.
Спробуємо розкрити таємницю задуму Гомера. Лише за достовірного розуміння ідеї, яка штовхала його до праці, численні метафоричні перебільшення й алегоричні образи, відбір персонажів, смислові акценти, композиція твору стають не тільки логічно виправданими, а й необхідними засобами для досягнення мети, яку ставив перед собою геніальний автор.
Розпочнемо від запитань. З якої причини доля головних дійових осіб ?Іліади? виявляється трагічною: одних чекає загибель під стінами Трої (Патрокл, Гектор, Ахілл, Пріам), а інших насильницька смерть підстереже на батьківщині до, або після повернення (Іфігенія (?), Агамемнон, Клітемнестра)? Що спонукало Гомера чітко поділити епос на дві взаємопов?язані частини ?Іліаду? та ?Одіссею?? Натомість, чому в центрі другої частини епосу Гомер фокусує всю увагу читача на одному персонажі ? Одіссеї? Ці запитання допоможуть відійти від суто емоційного сприйняття твору.
Непомічена інтрига ?Іліади?
Війна з Троєю для більшості її учасників стала тяжкою повинністю, від котрої хто-як намагався відкараскатись. Це стосується Одіссея, що вдає з себе божевільного, а також Ахілла, який намагається утекти від обтяжливого обов?язку, переховуючись на острові під виглядом доньки місцевого володаря. Однак усі колишні претенденти на руку спартанської царівни Єлени клятвою скріпили угоду захищати честь її майбутнього чоловіка. А тому після викриття Одіссей, а згодом Ахілл вимушені вирушити у військову експедицію до стін Трої. Однак спалахує конфлікт між царем Агамемноном та Ахіллом й останній, за нанесену йому образу, привселюдно присягається не брати участі у війні.
Знаємо, що існувало два пророцтва. Перше сповіщало про поразку грецького походу без військової допомоги Ахіллеса ? найславнішого й незрівнянного серед усіх тогочасних героїв своєю силою та красою. Друге передбачення пророкувало Ахіллу два життєві варіанти. Перший ? щасливе й довге життя, однак воно буде заплямоване ганьбою за втечу від цієї війни. Другий ? смерть, що прославить його на усі віки, як учасника троянського походу. Бачимо, що перед легендарним ахейцем поставлено безальтернативну пастку, виходу з якої він не має. Така ж трагічна доля накреслена троянському супротивникові ? мужньому захисникові міста Гектору. Ніхто з сучасників, а отже й він, не здатний здолати Ахіллеса. Обом суджена загибель.
Уникнути троянської війни практично неможливо, вона є неминучим злим фатумом. Чому? ? запитає читач. Нагадаємо, що викрадення Єлени ? це лише привід до нової (вже другої за рахунком) суперечки греків і троянців за контроль над важливими й прибутковими протоками Босфором і Дарданеллами. Згідно міфу перший конфлікт завершився поразкою грецького царя Пелопа (Пелоп вважався сином Тантала, був дідом царів Менелая й Агамемнона). Цар Пелоп вимушений був утікати під натиском царя Іла (батька царя Пріама, діда Гектора) до материкової Греції; його іменем названо Пелепонеський півострів. Отже викрадення Єлени Парісом ? ще один зухвалий ляпас нанесений Троянським царським родом своїм грецьким політичним конкурентам.
З іншої сторони впадає у вічі, що чільні учасники троянського конфлікту, що також є відомим фактом, свій родовід виводили від спільного божественного патрона ? Зевса. Усі без винятку ? Агамемнон, Менелай, Ахілл, Пріам, Паріс, Гектор, а також Єлена ? вважали себе нащадками Олімпійського верховоди. Ця обставина істотно змінює контекст суперечки: усі дійові особи ? як з ахейської, так і з троянської сторони ? перебувають між собою в родинних стосунках, усі є безпосередніми й рівноправними спадкоємцями релігійно-політичного спадку, жоден з них немає ні найменшої переваги супроти іншої сторони. Що ж це означає? Лише те, що єдиний шлях до одноосібного оволодіння неподільною спадщиною ? в знищенні родича-конкурента. Вона (спадщина) й стала ?яблуком розбрату?, злою причиною тривалого родового змагання і братовбивства. Фатально, але саме спільний для всіх божественний патрон Зевс спровокував родинну колотнечу.
Вердикт Гомера
Неважко помітити, що автор епосу, розповідаючи про легендарні події минулого, перебуває на нейтральній позиції в оцінках персонажів війни. Він з однаковим співчуттям описує і розпач Ахіллеса за втраченим другом Патроклом, і зворушливе прощання Гектора з дружиною Андромахою та їхнім сином перед неминучою загибеллю. Дослідники творчості Гомера пояснюють цей не до кінця зрозумілий нейтралітет глибокою людяністю й гуманізмом грецького співця. Однак чи це є дійсно вичерпним тлумаченням? Спробуємо засумніватися в його правдивості.
Знову повернемось до початкового запитання: що спонукало Гомера взятися за справді титанічну працю ? впорядкування існуючих легенд про Троянський похід? Дослідники тут не дають чіткої відповіді. Ким слід вважати автора ?Іліади? та ?Одіссеї?: не надто сумлінним істориком чи геніальним поетом, що вклав численні народні думи про героїв війни в єдине естетичне обрамлення? Наважимось припустити, що ні історична точність, ні естетизація не була головними в його роботі.
Отже, якщо Гомер не переймався чіткістю й достовірністю в описах історичних фактів; якщо ним рухали не лише патріотичні почуття, а й гуманістичні цінності; якщо естетика викладу також була засобом, то що ж є метою написання ?Іліади? та ?Одіссеї?? На цю загадку навряд чи хтось наважиться дати єдиновірну й вичерпну відповідь, однак запропонувати тлумачення й обґрунтувати його ми маємо право.
З аналізу ?Іліади? та ?Одіссеї? напрошується таке припущення: Гомер використав події Троянського катаклізму як найбільш придатний сюжетний матеріал для зміщення ціннісних акцентів існуючої на той час релігійної системи. Ним рухали релігійно-світоглядні переконання, а отже його слід вважати унікальним в історії людства релігійним реформатором, якому вдалось практично безконфліктно й непомітно для сучасників не лише переорієнтувати ідеали, а й закласти світоглядне підґрунтя Європейської цивілізації.
?Іліада? цілком присвячена опису драматичного й кривавого самознищення нащадків бога Зевса. Усі вони: і володарі, й гідні визнання герої, є спадкоємцями його духовно-політичної влади. Водночас є вагомі ознаки того, що Гомер не вважав себе продовжувачем чи апологетом Олімпійської релігійної системи, тому він немов би збоку, зі щирим й глибоким співпереживанням описує трагедію кожної дійової особи. Він розуміє, що вони несуть на собі клеймо давнього родового злочину ? злочину батьковбивства. Гомер надто добре обізнаний з грецькою теогонією, згідно якої Зевс оскопив свого батька Кроноса, а Кронос Урана. Кому, як не йому вбачати у троянській трагедії відплату невблаганного фатуму, що вкотре наздоганяє нащадків давніх винуватців за вчинені ними переступи.
Метаморфози Ахіллеса
Як підтверджують дослідники, сюжет ?Іліади? розвертається між трьома ключовими сценами. Вони раз-по-раз фокусують увагу на священності і водночас крихкості ?синівсько ? вітцівського? духовного зв?язку. Перша сцена ? сварка Ахілла з Агамемноном за право володіння бранкою на ім?я Брісеїда. Агамемнон, брутально відібравши її, викликав лютий гнів Ахілла та привселюдну його відмову від участі у військових діях. Друга сцена ? розпач Ахіллеса за вбитим найріднішим другом Патроклом, що змінюється на жагу помсти. Третя сцена ? кульмінаційна зустріч з царем Трої старцем Пріамом, що слізно вимолює в Ахілла тіло убитого сина. Всі три епізоди різко змінюють розвертання подій, і хоча кожний є неподібним до іншого, однак усі вони є поєднаними. Як саме? В кожному з них Ахіллес натрапляє на образ чоловіка, образ ?іншого?. Кожного разу зустріч з ?іншим? викликає все нові й нові переживання.
Гомер показує читачеві своєрідне духовне переродження Ахілла. Поштовхом стає юначий бунт за нанесену зневагу (І сцена). Однак згодом йому суджено ще й зазнати страждань від утрати друга, як найдорожчої частини власного єства (ІІ сцена). І знову ? від несамовитої жаги помсти, через здолання кривдника ? Ахілл натрапляє на образ Пріама (ворога), але в убитому горем старцеві врешті впізнає свого найріднішого батька. Мотив драматичних взаємин ?сина? з ?батьком? наскрізно пронизує ?Іліаду?. Тим Гомер підводить читача до розуміння правдивих причин Троянського побоїща: вони (причини) перебувають у тому ? ?паралельно існуючому? вимірі, у первинному переступі, що зумовили синівський бунт Кроноса й Зевса. Нащадки, гідні подиву за свої доблесть і героїзм, вкотре поставлені у фатальні рамки братовбивства, й вимушені власним життям заплатити за переступи прапрародичів. І розірвати це коло неможливо, тому Гомер покладає сподівання лише на того, чий рід не обтяжений давнім злочином.
Альтернатива Одіссея
Нарешті нам стає зрозумілими задум Гомера поділити епос навпіл. Цим композиційним прийомом він немов би загострює вододіл між минулим та майбутнім, оберігає майбутнє від вантажу минулих переступів. Другу частину епосу цілковито присвячено лише одній особі ? Одіссею. Згідно міфів єдиним видатним учасником троянської війни, який не пов?язаний ?родинними? зв?язками з бунтівними Кроносом та Зевсом, є цей велемудрий герой. Його визнають представником іншої родової гілки, яка дивом збереглась, хоча була витіснена з тісного кола релігійно-політичного центризму. Через свого батька Лаерта (інша версія ? Сізіфа), пращурів Кефала, Девкаліона, Прометея, титана Іяпета Одіссей є нащадком прадавнього усунутого від влади небесного отця Урана, правління якого збереглось у пам?яті поколінь під назвою ?золотого віку?.
На цій оновленій духовній традиції Гомер вибудовує новий світ. Тактовно, проникливо, без найменшого обілення й очорнення легендарних подій та їх учасників він засіває добірним зерном ниву, якій суджено подарувати світові гідних подиву спадкоємців.
Велич його задуму вражає, й, без сумніву, зберігає ще багато незвіданих таємниць.
примітка: Олег Лозинський ? автор ідеї та упорядник філософсько-культурологічного додатку ?Gaudeamus? часопису ?Каменяр? Львівського національного університету імені Івана Франка
Е-mail: [email protected]