Політономія

Про зовнішньополітичну діяльність українських націоналістів у роки Другої світової війни широкому загалу майже не відомо. Скажімо, про те, що у 1943-44 рр. Організація українських націоналістів - бандерівців (ОУН (б)) провела низку мирних переговорів з представниками сусідніх Угорщини і Румунії, а також польським націоналістичним підпіллям. ОУН, виявляється, була активним учасником міжнародних відносин. У вкрай несприятливих міжнародних умовах представники українського визвольного руху обстоювали українські національні інтереси і змушували рахуватись із ними представників інших держав та народів. Підтвердженням цьому, зокрема, є також історія таємної місії ОУН (б) до столиці Угорщини в грудні 1943 року. Спершу - усна угода Це починалося наприкінці літа 1943-го на території Волині, де дислокувалися угорські окупаційні частини. Німці залучали їх до здирання продовольчих «контингентів» з місцевого населення та антиповстанських операцій. Проти них, на захист мирного населення, виступили українські повстанці. Вони зініціювали низку боїв з угорськими військами і завдали їм значних втрат, ще й поповнили свої запаси зброї та боєприпасів. Угорське командування, не бажаючи проливати кров угорських солдатів (гонведів) за німецькі інтереси і переконавшись у силі українського визвольного руху в регіоні, погодилося на мирні переговори з українськими повстанцями. Зі свого боку, українське націоналістичне підпілля не хотіло воювати з угорцями - то був зайвий фронт у боротьбі за здобуття Української держави. ОУН відслідковувала поширення антинімецьких настроїв в угорському середовищі. Восени 1943 року на території Волині активізувалися переговори між командуваннями угорських військ та УПА. У результаті було укладено низку таємних усних угод про ненапад, обмін військовополоненими, продовольством, зброєю, амуніцією та медикаментами. На початку осені 1943 року ініціативу низових військових структур УПА підхопило вище командування. У вересні 1943-го в Конюшках відбулися переговори між керівником розвідувального відділу штабу ВО «Богун» УПА Андрієм Дольницьким («Немо», «Голубенко», «Андрій Кисіль») та представниками командування угорської дивізії, яка розташовувалась у Дубно. Парламентарії досягли усної домовленості про ненапад та нейтралітет, обмін зв'язковими старшинами, стеження за дотриманням угоди та врегулювання можливих збройних конфліктів у відносинах між двома арміями. Обов'язковою умовою договору була сувора таємниця від німців. Укладена домовленість не впливала на принципово вороже ставлення УПА до німецьких окупаційних сил, адже мала антинацистське і антикомуністичне спрямування. Згодом ця домовленість отримала назву Волинського договору про ненапад між УПА та угорською армією в Україні. За результатами попередніх угод між командуванням угорських військ та УПА, українці з угорцями домовилися про необхідність проведення наступного етапу переговорів з керівними колами Угорщини в Будапешті. Усвідомлюючи загрозу поширення комуністичної експансії на захід, а також намагаючись максимально звільнитися від німецької політики, угорський уряд шукав виходу з Другої світової війни за допомогою сепаратних переговорів із західними альянтами. В українських повстанцях угорські військові кола вбачали силу, здатну протистояти більшовизму. Вітання в Будапешті Керівництво українського визвольного руху, ідучи на переговори з урядовими та військовими колами Угорщини, мало декілька стратегічних завдань: 1) подолати зовнішньополітичну ізоляцію, в якій на той час перебував український визвольний рух; 2) спробувати налагодити взаємовигідні партнерські стосунки з найближчими територіальними сусідами України і заручитись їх підтримкою у боротьбі проти спільної більшовицької загрози; 3) спробувати вийти через угорські дипломатичні канали на зв'язок із західними союзниками. На початку грудня 1943 року українська делегація у формі угорських гонведів відбула на військовому літаку з аеропорту Скнилів зі Львова до Будапешта. У групі були М. Луцький (голова), Є. Врецьона («Волянський») та майбутній віце-президент підпільного українського парламенту - Української Головної Визвольної Ради (УГВР) отець Іван Гриньох («Герасимівський»). Як згадував Іван Гриньох прийом української місії в столиці Угорщини: «Здивувало мене таке парадне привітання на порозі будинку генерального штабу. Здивувало тому, що, з одного боку, ми виконували таємну місію й, отже, боялись розконспірування (... ) Проте відчув я в собі якесь внутрішнє задоволення. Це ж вітали мадярські достойники не нас, тих кількох осіб у ролі недосвідчених дипломатів, а наш народ, що в злиденних умовах бореться з найбільшими імперіями світу. Це вони, мадяри, відповідальні керівники суверенної держави, бачать у нас наших вояків, підпільників, революціонерів і віддають нам шану за них. Ми зростали в очах чужинців, нам було чим пишатися! Це ж було як-не-як досягнення нашої підпільної боротьби, досягнення хоч і недержавної нації, але яка водночас мислила та діяла по-державному». У середині грудня у Будапешті відбулись таємні переговори між українськими делегатами та начальником генерального штабу угорської армії генерал-полковником Ференцом Сомбатхеї, радником міністерства закордонних справ Угорщини Дежу Шаї та кількома вищими офіцерами угорської армії. Були підтверджені попередні домовленості у справі нейтралітету і ненападу між угорською армією та УПА на території України, військово-медичної і розвідувальної співпраці у протистоянні більшовикам. Було також узгоджено питання про обмін зв'язковими старшинами між штабами армій для постійного зв'язку та врегулювання можливих збройних конфліктів. Угорські представники зацікавилися думкою про створення на кордоні з Угорщиною Української самостійної держави, яка мала стати своєрідним буфером від більшовицької загрози. Окрім цього, угорські державники погодилися прийняти в Угорщині українську політичну еміграцію із Західної України в разі зайняття території Галичини та Волині радянськими військами. А також влаштувати неофіційне українське представництво в Будапешті. Смерть від Сталіна - легша? Територіальні питання обидві сторони оминули свідомо, побоюючись зриву переговорного процесу через суперечності щодо Закарпаття (Карпатської України). Українські представники вважали, що проблему державної приналежності Закарпаття можна буде вирішити в майбутній угоді між вільними урядами незалежної України та Угорщини, а на період війни визнавали за необхідність укласти з угорською стороною тимчасову угоду щодо співпраці. Наприкінці українсько-угорського форуму в Будапешті, коли були узгоджені всі пункти угоди й аудієнція йшла до закінчення, українські делегати відважились виступити з неоднозначною пропозицією. Вони запропонували угорським керівним колам розірвати союз із гітлерівською Німеччиною, оголосивши про це дипломатичним шляхом, і вивести угорські окупаційні війська з території України. «Для старшин, присутніх під час переговорів, це була справжня несподіванка. Наступила мовчанка. І ми, а ще більше мадярські старшини, дивились на генерала Сомбатаї (має бути Сомбатхеї. - Авт.). Від нього очікували відповіді. Обличчя генерала показало сліди неспокою. Внутрішньо він стримував свою знервованість. Здавалось, він бореться сам із собою і шукає, як сформулювати своє рішення. І врешті він сказав рішучим тоном і тремтячим голосом: «Ні, волію, щоб мене повісив Сталін, аніж щоб розстріляв Гітлер», - писав у своїх спогадах член української делегації Іван Гриньох. Таємна місія українського визвольного руху до столиці Угорщини, незважаючи на конспіративний характер, мала міжнародний розголос. Колишній посол США в Будапешті Дж. Монтгомері згадував у своїх спогадах про приїзд делегації українських повстанців та їхні переговори з представниками угорського генерального штабу. За результатами переговорів у Будапешті наприкінці грудня угорська військова місія на чолі з полковником Ф. Мартоном прибула в село Будераж на територію Волині, де розташовувалась Головна команда Української Повстанської армії. Вона мала на меті встановити тісні контакти з командуванням УПА, ознайомитись з українським національно-визвольним рухом у регіоні, більше дізнатись про організаційно-штатну структуру і засади формування УПА. Військова співпраця між УПА та угорською армією тривала до березня 1945 року, коли Будапешт захопили радянські війська, а зв'язковий старшина УПА при угорському генеральному штабі Андрій Дольницький емігрував за кордон. Олександр ПАГІРЯ головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху Галузевого державного архіву СБУ http://www.umoloda.kiev.ua/number/1536/163/54053/