Переклад Андрія Холявки, МЛ „Бриколяж”, м.Львів
МЛ "Бриколаж" МЛ „Бриколяж” пропонує Вашій увазі другу частину маніфесту іспанської метаполітичної формації „Проект Аврора”. Перекладаючи у першу чергу саме цей фрагмент, ми керувались прагматичним міркуванням — ознайомити українського читача зі стратегічною соціо-культурною рецептурою, яку пропонують співвітчизникам іспанські Нові Праві. Ряд тез, зокрема про націоналізм, очевидно жодною мірою не можуть бути прикладені до України; останній підрозділ цього фрагменту — „8.3.Ібероамериканський проект” не перекладений з тих самих міркувань. Усе решта ми визнаємо цікавим і гідним пильної уваги. За певний час буде завершено переклад інших частин маніфесту Проекту Аврори.
Частина ІІ. Ідеї проекту Аврора 1.Час великих стверджень
У часи кризи дуже легко поширюється зневіра. Впала ніч, горизонт зник; хто у цих умовах не відчуває спокуси поринути у сон? Але — жодна ніч не триває вічно. Навпаки, тьма завжди провіщає наближення світанку, Аврори. Криза, яку ми нині переживаємо не є останнім актом існування на землі людини, — варто перечитати історію наших народів, щоб відзначити це.
Прийдуть нові часи і, звичайно, нові кризи. Але те, з чим ми зіткнулись не є також звичайним епізодом, легкою хворобою цього кращого „з можливих світів”, як співають екзегети західної сучасності. Теперішня криза загострила суперечності домінуючої системи та ідеології до крайності: ті , хто сподівався на світ щастя, збудований на приматі ринку, змушені бути присутніми при банкрутстві їхньої економічної моделі, дискредитації їхніх політичних систем і розчинення їхніх вирваних з корінням культур. Ми можемо впевнено говорити, що знаходимось у вирішальній фазі нашої історії. У такій ситуації ми маємо лише два вибори: або прийняти запрошення до сну, і тоді змиритись з думкою про те, що вибираємо пасивне існуванням, якого очікує від нас система, або вибрати оберігати полум’я свічі доти , поки не прийде світанок, і тоді будити інших.
„Проект Аврора”народився саме для цього — будити свідомість. Для нас прийшов час великих стверджень. Протягом віків, ідеологія сучасного світу наполягала на тому, щоб маніпулювати реальністю, вганяти її в ідеальні форми, у фантастичний світ, створений бездушним раціоналізмом. Дехто називає це Утопією. Ми б назвали це Катастрофою. Сьогодні цей світ брехні розчиняється повсюдно. Не могло бути по-іншому, тому що реальність завжди мститься тому, хто намагався заперечувати її. У цій епосі невизначеності, де правда повіває на ринку думок, ми вимагаємо того, що ніцшівський Заратустра називав „персидською вправністю”, а саме: говорити правду і стріляти добрими стрілами. Ми прагнемо примирення зі світом. Примирення з усім тим, що заперечував плаский сучасний раціоналізм, і що, однак, складає сутність людського: органічна природа усього живого, різноманітність культур, існування священного, значення спільноти...
Ми пропонуємо, отже, завершену візію світу. Ми любимо реальність. І як традиція, так і наука кажуть нам, що реальність — там, у цих постійних елементах, які сучасний раціоналізм, одного дня намагався заперечувати. Реальність зводить, отже, міст між старим традиційним духом наших народів і завоюваннями сучасного знання. Наше бачення світу без опору приймає реальність. Всі сфери життя входять до складу ієрархічного і органічного порядку. Теорія і практика, думка і життя, мистецтво і праця, індивід і спільнота, релігія і наука, задоволення і обов’язок... Усе гармонійно пов’язане з усім… Наше завдання полягає у тому, щоб висвітлювати взаємозв’язки, які існують між усіма речами, і у тому щоб визначати їх місце. Ми можемо назвати цю операцію „ зіткненням із буттям”.
2. Нова людина
Домінуюче оточення підтримує наймогутнішу силу спокуси у її всесвіті цінностей. Здається ніхто не може уникнути їх впливу. Але ми здатні знову оживити у нас полум’я опору проти цього поцілунку сну, що є силою сучасності. Перед світом, який розвалюється, ми стверджуємо неминучий прихід нових часів. (…) Тoму, також, ми стверджуємо прихід нової людини.
Ця нова людина, звичайно, це не та фіктивна істота, задумана комуністичним месіанством, і не той гедоністичний і безпам’ятний Нарцис, якого нам пропонує так званий „новий світовий порядок”, але справжня людина, цілісна людина, людина, що сприймає світ з тим же трагічним і героїчним духом, з яким це робили наші кращі попередники. Там, де був бастіон проти пласкої технічної цивілізації і її слуг, там куються цінності і символи нової епохи. Наша найважливіша місія полягає у тому, щоби поступово розбудовувати у нас самих фундамент цієї нової людини, цієї вічної людини, пов’язаної з життям, і що перевертає у житті його внутрішню якість. Нічого не дає бачення світу, якщо воно відірване від життя.
Те, що є, і те, що буде має цінність лише через неї. Тому вирішальним є діяльно формувати людину. Ми стверджуємо погляд на людину, притаманний давній європейській традиції, який був перерваний віками занепаду. Наша людина закорінена у минулому, у богах, героях і міфах невтраченої космовізії. Але ця людина приходить з поглядом, спрямованим у майбутнє, бо вона і нова, і стара одночасно. Остаточно, вона — людина, що повертається додому після довгих років заслання.
3. Духовний вимір
Не правда, що боги покинули нас. Швидше, це ми покинули їх. Центральна дискусія нашого часу триває між сакральним і його запереченням. Ми вступаємо до неї не для того, щоб висвітлювати нову релігію, — одна з найхарактерніших для кінця цього циклу спокус — а щоби виробити реальну концепцію людини і воскресити ідею про сакральне, що існувала у нашій спадковій традиції. Всередині нової реалістичної антропології, необхідно ствердити першість духовного виміру людини, поставленого під сумнів ідеологіями сучасності.
Слід підкреслити, що відмова від духовності — є унікальним і ексклюзивним феноменом цієї епохи і технічної цивілізації Заходу, з важкими наслідками в усіх сферах життя. З іншої сторони, як люди пов’язані з нашим минулим, ми знаємо, що ми не є вільні не порвати з ним, приймаючи обмежене бачення самих себе, вибираючи лише те, що нам здається зручнішим.
„Проект Аврора”займає позицію повної толерантності до духовних шляхів, що живили релігію кожного народу. У той же час ми вважаємо особливо важливим роз’яснювати і рятувати ідею сакрального, занедбану у європейській культурі, щоб таким чином знову віднайти нашу ідентичність. Ми вважаємо за необхідне пізнавати науково, об’єктивно, реалістично, намагаючись бачити речі такими, якими ми отримали у спадщину, щоб знову торкнутися нашої традиції і, одночасно, передати необхідність одухотворення нашої епохи і повернути сакральному його атрибути.
4. Ідея спільноти
Людина є суспільною істотою і завдяки природі, і завдяки культурі. Людина є людиною тою мірою, якою вона творить спільноти. Жорстокий індивідуалізм, проваджений економістським баченням світу, перетворив суспільство у безформну мішанину певної суми абстрактних індивідів, позбавлених коренів і минулого. Але таке фіктивне суспільство породжує безладдя і нестабільність, бо свідомо ігнорує те, що є специфічно людським. Ми належимо, через нашу спадщину, до певної людської спільноти, що сприймає себе як історична спільнота. Ця спільнота визначається багатьма культурними, мовними, етнічними параметрами, тощо. Сьогодні система намагається усунути їх останні залишки під приводом „космополітизму”. Але жоден привід не може сховати істинну природу цієї операції: знищення.
Наш обов’язок у тому, щоб опиратися цьому знищенню і у тому, щоб боротися за відродження ідеї спільноти. Ця ідея спільноти має на увазі пропозицію певного суспільного ладу. Йдеться про лад, що має корені у двох комплементарних полюсах: людині і спільноті, і у їх традиційних клітинах: сім’ї, проміжних структурах, станах, корпораціях, підприємствах, муніципалітетах… Якщо ми хочемо подолати відчужуючі тенденції нашого часу — індивідуалізм, викорінення, втрату культурної ідентичності, класову боротьбу, сепаратизм і т.п. — необхідно знову відродити роль найближчих до людини інстанцій. Одним з необхідних інструментів, щоб здійснити ці глибокі зміни, має стати Держава з наново сформульованими функціями: місія Держави у тому, щоб бути інструментом народної спільноти. А не, як це відбувається у наш час, просто технічний апарат соціального гноблення, через нав’язливий бюрократичний контроль усіх кожного. Всі проблеми легітимності сучасної Держави походять головним чином від того, що Держава звільнилась від культурних і історичних характеристик спільноти. Ми виступаємо за суверенітет Держави, як слуги народу у всіх сферах, проти тиранії груп тиску і інтернаціональних економічних угод. Ми пропонуємо внести у Державу людський і спільнотний вимір.
5. Нова органічна економіка
З нашого спільнотного бачення суспільства природно випливає не лише загальна переоцінка економічних ідей, але й усіх підстав економіки. (…) Безладдя, спровоковане теперішніми економічними циклами, підпорядкованими капризному рухові грошей, є настільки великим, що стає необхідним закладати нові основи. Мета економічної діяльності не сама економіка, вона не полягає у тому, щоб лише воювати з інфляцією, чи у тому, щоб підтримувати показники високого зростання, чи ще менше у тому, щоб гроші рухалися „вільно”, але її остаточною метою має бути служба спільноті. І це твердження, що на перший погляд здається очевидним, навпаки припускає якісні зміни у ставленні до діючих ідей, що перетворили економіку на дисципліну без напрямку.
З нашої точки зору, економічна діяльність повинна підпорядковуватись суспільним і політичним цілям. Економіка не може бути відокремлена від політики і суспільства, але повинна єднатись з ними в органічній гармонії. Підприємство творить добрим прикладом цієї операції: сьогодні підприємство не більше ніж машина, але по суті, воно повинно розглядатися як місце, де людське і економічне зливаються. Така наша ідея економіки, ідея, наголошуємо, гармонійна. Щоб досягнути такої гармонії, необхідно відкинути нинішні доктрини економізму, „споживацтва” і всесвітнього вільного обміну (librecambismo).
Економічне не може підпорядковуватись тиранії грошей, а повинно підкорятися реальності і вищим цілям, які стосуються спільноти. Для цього слід протегувати і зміцнювати особисту і корпоративну власність, на противагу експропріації, яку проводить міжнародний капіталізм. З тієї ж причини важливо повернути політичний контроль над центральними банками і здатність Держави пускати в обіг її гроші, також як боротися проти лихварства і проти нового рабства, породжуваного позиками з надмірними відсотками.
6. Природа і спільнота
Прогресуюча технізація людського середовища несе руйнування природи, руйнування маскованого іменем прогресу. Сьогодні сама наука підкреслила важкі наслідки, які несе людському життю — і усій планеті –так звана „експлуатація природних ресурсів”. Також. Ув’язнення великих мас населення у нелюдських роях є виявом у щоденному житті розриву між людиною і природою. Але це не завжди було так, це все ще не є так на великих просторах планети. Справді, перетворення середовища — один з людських способів існування у світі. Але лише сьогодні такі перетворення привели до критичної ситуації. Походження цієї патології слід шукати у притаманному сучасній людині баченні світу.
Деспіритуалізація світу, десакралізація природи, деінсталяція людини з її природного середовища завершились перетворенням природи у товар. Наш світогляд, навпаки, намагається узгодити людське і природне. Так само, як ми захищаємо органічну ідею як підставу нашого суспільного ладу, ми розглядаємо природу як члена ради всередині нашої спільноти. Наша — дійсно екологічна позиція щодо життя — просувати захист природи, захищати оточуюче середовище, без травм організовувати олюднення околиць і пропонувати природну форму життя, сувору, просту, віддалену від надмірної штучності сучасних великих міст. Одним з складових цієї досить зрозумілої екологічної боротьби є захист сільськогосподарської культури. На противагу промисловій і міській формі життя, яка продукує одноманітність і сірі маси, сільська репрезентує безпосереднє об’єднання на землі і органічне зусилля вкоріненого суспільства.
7. За свободу народів, проти нового світового безладу
Ось уже кілька років, як представники системи проголошують пришестя Нового Світового Ладу, який припинить дикі конвульсії нашого століття. (…) НСЛ народжується як наслідок банкрутства через виснаження радянської потуги. Однак помилкою було б думати, що він означає перемогу гіпотетичного „вільного світу”. Швидше він — ознака остаточної перемоги сучасного бачення світу. Необхідно дивитись на події з історичної перспективи. З 18 століття ідеологія сучасності постійно демонструвала своє честолюбство — так вже у Канта — поширитися у масштабі планети. Щоб досягнути цієї мети, слід було подолати перепону — традиційну владу, символізовану союзом між троном і вівтарем. Історія 19 століття і початок 20 — це історія війн між давнім світом і сучасним світом.
Перемога останнього не означала звичайно миру, а лише початок громадянської війни між двома відмінними поняттями сучасності — лібералізмом і марксизмом, названої „холодною” війною. Яка тривала майже всю другу половину 20 століття. Падіння Берлінської стіни, розпад СРСР, жертви власних помилок, завершило цей етап громадянської війни і припустило перемогу ліберальної версії сучасності. Однак, вічний мир усе ще не настав, а сучасність вступає якраз у останню фазу її проекту панування: війни проти всіх народів і культур, які воліють їх власний традиційний шлях, а не шлях нав’язаний сучасним Заходом. Ця операція останньої агресії називається Новим Світовим Ладом. НСЛ не нав’язується у вигляді політичного чи військового панування, його мета полягає у тому, щоб владарювати над свідомістю і поведінкою шляхом встановлення певних суспільних устремлінь і добування згоди сприйнятливих індивідів. Ці устремління можуть визначатись у дуже простій формі: індивідуальний добробут і колективне підпорядкування правилам всесвітнього ринку.
Індивідуалізм і економізм — це дві осі суспільного і політичного ладу, що відповідає цій новій фазі сучасності. Подібний рай бухгалтерів, присутній уже у Маркса, з іншої сторони малюється ідеологічним апаратом системи — ЗМІ, офіційний клас інтелектуалів, тощо — як легітимне і обов’язкове прагнення кожної людини і усього суспільства. Ідентифікований як універсальна свобода, економічний індивідуалізм перетворюється у єдиний пункт справжньої референції для усієї рефлексії. Все інше залишається засудженим як „регресивне” або „небезпечне”. Мілан Кундера визначив це сучасне пристрасне бажання всесвітньої уніфікації гострою фразою:” єдність людства означає, що ніхто не зможе нікуди втекти”. Так народжується нова диктатура небаченого масштабу. З нашої точки зору, однак, цей НСЛ не зможе розвинути його останню фазу панування, оскільки соціально-політична система, що живить його, уже демонструє численні слабкі місця, а саме — повну нездатність усвідомити справжній вимір людського.
Культурні, етнічні чи історичні специфічності, заперечувані НСЛ і затавровані епітетами „фашизму”, „фанатизму”, „фундаменталізму”, чи „націоналізму” повсюдно з’являються знову в ту ж секунду, коли він повірив у їх зникнення. НСЛ страждає тією ж антропологічною недостатністю , яка була притаманна ідеології сучасності: фальшиве, неадекватне і надумане бачення людської природи. Ми навпаки, виходячи з антропологічного реалізму і згідно з сучасними науками твердимо, що людина невіддільна від своєї культурної і історичної спадщини. Тому ми вважаємо, що НСЛ є новою спробою тиранізувати людство, за масштабами і наслідками порівнюваною з радянським комунізмом. На наш погляд НСЛ не що інше, ніж велетенська масакра народів, культур і традицій, принесених у жертву на вівтар гіпотетичного планетарного суспільства споживання.
У цьому сенсі наша робота має два напрямки: з одного боку, непримиренне обвинувачення нового тоталітаризму і тих потуг, що під личиною миру, демократії, космополітизму і прогресу готують його прихід; з іншого, активний захист усіх народів та унікальних, відмінних і неповторних людських об’єднань: культур, рас, релігій, традицій… Неправда, що іншість, відмінність складають загрозу миру у світі, бо світ завжди характеризувався існуванням різних народів і людей, і це було його багатством. Швидше навпаки: НСЛ і його тиранічний всесвітній ринок складають страшну загрозу для різних людських способів існування у світі. Проти похмурого проекту створення сірого і сумного світу, заселеного серійно продукованими гомункулусами, ми відстоюємо право на відмінність та ідентичність усіх народів і рас планети.
У зв’язку з цим вважаємо, що народи Європи повинні якомога швидше відновити усвідомлення своєї справжньої ідентичності. З нашої точки зору, європейські народи стали першою жертвою злочинної ідейно-політичної системи. Світ технічної сліпоти і мондіалістського економізму не є Європою, навпаки: ця жахлива конструкція була зведена проти Європи, проти її традицій і її культур, проти її дійсної ідентичності. Сучасний Захід, підпорядкований НСЛ і США, це зовсім не те саме, що старий європейський Захід королів, мудреців там імператорів. Тому „Проект Аврора”відкрито виступає проти сучасного окциденталізму, — звичайної риторичної маски транснаціональних економічних інтересів.
8. „Повернення додому”
Світовідчуття, яке ми пропонуємо протистоїть домінуючим сьогодні дискурсам, згідно яких — всі історичні зв’язки — перешкода для індивіда. Навпаки, тип людини, який ми визнаємо, радісно сприймає свої корені, завдяки яким і володіє свідомістю історичного масштабу, виявляється пов’язаним з минулим і з спільнотою, яка проектує у ньому своє виживання. Ми вважаємо, що для того щоб залишатися собою, — нашим обов’язком є гарантувати неперервність і зростання отриманої спадщини. Перейняття такої свідомості, це те, що ми називаємо „поверненням додому”.
8.1. „Проект Іспанія”
Наша історична спільнота називається Іспанією. Ми досліджуємо багату, важку, трагічну і таку славну історію нашої країни. Як іспанці, і саме через це, ми визнаємо також різні проекції нашої спільноти, „згори” і „знизу”. „Знизу”: іспанська реальність не є однорідною, але у ній поміщається регіональні своєрідності, чіткіше виражена як у інших європейських країнах. Наша органічна, плюралістична, диференціалістична візія світу не знаходить опозиції між, наприклад, баскською чи каталонською ідентичністю, і іспанською. Такі опозиції — продукт сучасного світогляду, який природно схиляється до гомогенізації усього світу. Для нас, навпаки, Іспанія лише тоді буде існувати як спільнота якщо вона буде множинною і якщо вона з повагою ставитиметься до ідентичності її народів, а ці народи лише тоді матимуть долю, якщо вони проектуватимуться в Іспанію. „Згори”: Іспанія протягом довгої історії грала роль не замкненого острова, але рушія світової історії.
Іспанія лише тоді сягала повноти як нація, коли вона вибухала назовні і здійснювала починання, що далеко переважали наші власні інтереси. Іспанія ізольована від світу, замкнена у своєму власному існуванні, виявила би себе лише у кількох епізодах нашої історії, та й вони не були найблискучішими епізодами. Досить подивитися в історію, щоб зрозуміти що наша доля — не зосереджуватись на культивуванні ображеного національного еґо, злісних плітках про наших предків. А у рішучому зануренні у світ, проектуючи нас за межі нас самих. Формулювання цих трьох рівнів: регіонального, національного і наднаціонального, визначає наші обставини, так само як обставини інших народів. Проблеми з’являються, коли змінюються стосунки між цими рівнями, найчастіше через гіпертрофію функцій якогось з них. Це викликає напругу і безлад, які важко унормувати. Сьогодні ми є свідками виявів цього безладу, що у формі гіпернаціоналізму, сепаратизму або чистого і твердого мондіалізму, — дестабілізує рівновагу Іспанії.
В зв’язку з цим доцільно буде зробити маленьке уточнення. „Проект Аврора”дуже критично розглядає сучасне поняття нації, особливо, афективне навантаження, яке воно сьогодні несе, як джерело численних двозначностей. Ми вважаємо, що слід долати націоналізм як ідею епохи Просвітництва, і повторно визначити поняття нації, щоб продемонструвати нарешті руйнівний ефект націоналізму для ідентичності націй, які шукали у нього захисту. Ми схиляємося до розуміння Нації як ідентичності, що рухається через історію, як спільноту долі у тому значенні, яке їй надавав Лео Фробеніус. І на двох полюсах цього визначення: ідентичність-спільнота і історія-доля, ми артикулюємо наше бачення національних проблем Іспанії. Ми нерозривно пов’язані з ідеєю Іспанії, яка є субстанцією, що пронизує усі окремі народи, які її складають. Спадщина, яку ми отримуємо, є одночасно єдиною і множинною, і наша мета полягає у тому, щоби знайти формули, які затримають поділ нашої землі. Через іронію долі, на порозі ХХІ століття для нас стає реальністю старий готський міф „Втраченої Іспанії”.
У цьому сенсі „Проект Аврора”висловлює намір повернути Іспанії її душу. Необхідно повернути Іспанію, відродити її. Яким чином? Загально прийняте твердження, якому великі нації вірять і зміцнюють себе як колективні завдання, як починання, що об’єднують несхожих людей і народи, але зберігають суттєві подібності. Іспанія вмирає тому, що вмирає розуміння того, що було її проектом, і на наше покоління лягає завдання забезпечити історичний проект, який означав би її повернення до життя. В епоху економізації життя цей проект повинен відбутися як відродження політичного, задіяння життєвих сил, що чужі економічному калькулюванню.
„Політичне” у даному випадку означає здатність позначати нашу колективну долю. І у цьому пункті „Проект Аврора”не вагається вказати на свою остаточну мету: воскресіння Європи. Як ми показали вище, снодійний Новий Світовий Лад та масова технічна цивілізація позбавили європейські народи усякого власного проекту і, що серйозніше, не припиняють своїх намагань позбавити нас також власної ідентичності, власної душі. Якщо ця „літепла смерть” загрожує усій планеті, — то саме тому, що європейські народи вже не здатні протиставити ядро альтернативної сили. По суті „проект Іспанія” міг би бути добрим початком воскресіння Європи. Іспанія може стати колискою європейського відродження, і знайти у цьому спосіб подолати свою власну кризу. Чому б ні? Лише тоді ми зможемо вийти з нашого маразму, коли ніхто вже не посміє сказати „це неможливо”.
8.2. „Проект Європа”
У нашу епоху поняття Європи перетворилось на міф. Парадоксально, але йдеться про поняття Європи, яке відбиває напевно найгірший період нашої історії, коли Європа — це не більше ніж спокійний та слухняний ринок на послугах міжнародних економічних потуг. Європа, що до недавнього часу пропонувалась як засіб від усіх наших лих — мертва Європа. Відповідно не викликає подиву, що європеїзм не має народної підтримки ні в Іспанії, ні в інших великих європейських державах. Між старою Європою, заповзятливою матір’ю безсмертних геніїв і господинею величного минулого, і цією, наповненою бюрократами, сірою Європою Брюсселя, що мислиться як проста зона економічного регулювання, — лежить прірва. Ця Європа, яка відмовилась від політичного, і мов змучена повія зручно влаштувалась у „насолодах” ринку, тепер день за днем падає духом та вмирає через відмову від своєї глибшої сутності.
Європейці, що бережуть усвідомлення свого минулого, не можуть продовжувати переоцінювати цей вульгарний ринок. Він продемонстрував свою нездатність вирішувати важкі європейські проблеми, як, наприклад, громадянська війна в Югославії. Тому ми вважаємо, що слід знову ставити європейське питання як наштовхуючий на роздуми проект, метаполітичний і метаісторчний за природою… Європа знову може бути незалежною, суверенною, господинею своєї долі. І для цього вона повинна знову стати європейською. Ми вважаємо що ця ідея повністю сумісна з долею, якої ми бажаємо для Іспанії: щоб вона стала першим каменем, необхідним для будови чудової Європи. Доля, якої ми бажаємо для нашої країни — європейська, неминуча доля. Лише духовна напруга починання, яке виходило б за межі сьогоднішніх поколінь, — можливо переверне тенденцію до смерті, яка панує над нами сьогодні. (…)
Друкується з незначними скороченнями.
***
Частина перша.
Культурний маніфест. Частина третя.