Політономія

Петро Полтава Як про це вже говорять матеріяли, поміщені на іншому місці в цьому Випуску, весною 1950 р. з ініціативи Проводу ОУН відбулася Конференція ОУН на Українських Землях з метою внести деякі необхідні доповнення, а то й зміни в дотеперішній програмі ОУН. З причини важких умов нашої підпільної боротьби Конференцію переведено кореспонденційним шляхом. Крім ряду дрібних уточнень та доповнень, Конференція змінила також пункт Програмових Постанов ІІІ-го НВЗ ОУН, що стосується земельного питання. Ш-ій НВЗ ОУН в м. серпні 1943 р. станув на становищі національно-державної власности на землю в майбутній незалежній Українській Державі при індивідуальному або колективному, в залежності від волі селян, користуванні землею. Тепер, беручи до уваги всю сукупність відносин в українському селі, а теж усю складність загальнополітичної обстановки нашої визвольної боротьби, Конференція ОУН висловилася за тим, аби Організація у своїй програмі виразно задеклярувалася за принципом приватної власности селян на землю. В цьому змислі і змінено відповідний пункт Програмових Постанов ІІІ-го НВЗ ОУН. * * * Будуючи свою програму, ОУН дуже пильно бере до уваги, з одного боку, прагнення і потреби якнайширших мас українського народу та потреби України і, з другого боку, - всі здорові та передові здобутки людства у всіх ділянках життя, здобутки як у галузі практики, так і в галузі теорії. Особливо уважно, зрозуміла річ, ОУН завжди слідкує за практичними здобутками всіх цивілізованих народів. Такий підхід дозволяє ОУН, вкладати в свою програму передовий зміст, оберігає її перед відсталістю та рівночасно не створює небезпеки відриву від справжніх потреб українського народу та України, не створює небезпеки нереального доктринерства. Як політична організація, яка веде визвольну боротьбу проти окупантів, ОУН завжди дбає також про те, щоб її програма була не тільки науково обґрунтованою проекцією майбутнього суспільно-економічного і політичного ладу в Україні, але рівночасно також і якнайбільш ефективним знаряддям мобілізації українських мас на боротьбу за національно-державне визволення України, за побудову незалежної і соборної української держави. В умовах революційної визвольної боротьби проти окупантів, зокрема ж у конкретних умовах сьогоднішньої української дійсности, це дуже важлива вимога, і ваша Організація не може її ні трохи легковажити. Йдуча саме по такій лінії, зокрема ж правильно оцінюючи капіталізм з його необмеженим правом приватної власности як формацію, яка вже відживає свій вік, особливо на європейському ґрунті,-- ІП-ій НВЗ ОУН у 1943 р. у своїх Програмових Постановах висловився за принципом національно-державної та громадсько-кооперативної власности в народному господарстві. Притримуючись послідовно засади націоналізації, Ш-ій НВЗ ОУН висловився також за національно-державну власність на землю. Від часу Ш-го Збору ОУН минуло вже 7 років. Для політичної організації це вже доволі часу для того, щоб здобути певний досвід щодо своєї програми. Такий певний досвід політична організація може зібрати навіть у тому випадку, коли, як от і ОУН, дана організація продовжує далі вести лише визвольну боротьбу в умовах окупації, тобто коли дана, організація ще практично не приступила до реалізації своєї програми. В даному випадку таким певним показним щодо правильности програми треба вважати, безумовно, прагнення мас, їхні погляди, їхні настрої, розвиток відносин у такій чи іншій царині життя в цілому. Таким певним посередним показником треба вважати та-кож досвід інших народів, оскільки лише умови їхнього життя не є цілком відмінні від умов даної країни. Який же досвід щодо своєї програми (нас тут цікавить передовсім її суспільно-економічна частина) зібрала революційна ОУН? Якщо йдеться про принцип суспільної власности в таких галузях народного господарства, як банкова система, промисловість, транспорт, підземці багатства, велика торгівля, то весь досвід останніх років говорить про те, що становище революційної ОУН в даному питанні цілком правильне. В цьому переконують нас в першу чергу погляди на це пи-тання широких українських мас на Українських Землях. Большевицького ладу, большевицької експлуататорської і гнобитель-ської системи труповий народ Україна - українські селяни, робітники та працююча інтелігенція - рішуче, ненавидить. Ця система приносить йому лише нечуваний економічний грабіж, вар-варську експлуатацію його фізичних сил, постійне напівголодне існування, загальну нужду, нове соціяльне поневолення з боку нових суспільних паразитів та визискувачів - з боку большевицьких вельмож. Український працюючий народ з усієї душі прагне до знищення большевицької експлуатації і гноблення, прагне до повалення большевицького режиму. Це остається поза всякими сумнівами. Але український народ прагне до повалення большевизму не в ім'я повороту до старого, не в ім'я повороту до капіталізму, а в ім'я побудови на руїнах большевизму нового ладу - такого ладу, що був би справедливіший та кращий як за большевизм, так і за капіталізм. Такий лад український народ уже собі сьогодні не уявляє як лад приватно-власницький, як лад капіталістичний. Повороту до капіталізму українські працюючі маси собі рішуче не бажають. Будучи весь час на Українських Землях, серед українських народних мас, наша Організація не занотувала ні одного серйозного випадку, якай би говорив протилежне. Натомість ми завжди зустрічаємо такі погляди, як ми, це вище навели. Працюючі України ненавидять стахановщину, соцзмагання, терплять від незвичайно низької реальної зарплати, від постійного браку товарів ширвжитку, харчових продуктів, від високих цін на промислові товари і на продукти, від браку житла, від терору МГБ, від диктатури партії, від імперіялізму большевицької кліки. І саме в цьому вони бачать корінь зла, а не в самій засаді націоналізації. Такі погляди українських працюючих мас не є випадковими: вони правильно виявляють справжню суть лиха в сьогоднішньому підсовєтському житті, в них криється глибока об'єктивна правда про сьогоднішні відносини в СССР. Бо й справді головною причиною важкого життя підсовєтських мас є гнобительська і експлуататорська політика московсько-большевицької, імперіялістичної, протинародної кліки, а не саме усуспільнення знарядь і засобів виробництва. Правильність становища Організації в цьому питанні підтверджується також досвідом інших народів. За останні роки, після другої світової війни, на шлях націоналізації окремих галузей промисловости, банків, транспорту тощо станули такі найпередовіші в економічному відношенні країни, як Англія, та Франція. Переведені реформи скрізь лають позитивні економічні і соціальні результати. Важливо відмітити, що націоналізації окремих галузей промисловости чи установ в даних країнах доконано не насильно, а шляхом легальним, парламентарним, тобто за згодою більшости народу. Це говорить про те, що і в цих країнах, як і в Україні та взагалі в цілому СССР, більшість суспільства не хоче триматися більше капіталізму, а хоче буду-вати новий, кращий лад на основі суспільної власности. Зате трохи інший досвід зібрала наша Організація в земельному питанні. Після війни, всупереч наївним сподіванням деякої частини колгоспників, колгоспне ярмо не тільки що не стало легшим, а навпаки, воно зробилося ще важчим, ще нестерпнішим. Визиск і гноблення українського колгоспного селянства, як і селянства всього Совітського Союзу, прибрали страхітливі розміри. Вистачить сказати, що норма 200 грам зерна за трудодень стає щораз частіше не вийнятком, а майже правилом. Колгоспне селянство опинилося дослівно на дні нужди. Майже постійний голод, постійне недоїдання, цілковите убозтво, постійна загроза тюрми чи концтаборів за невиконання мінімуму трудоднів чи за кілька колосків зірваних з колгоспного лану, високі податки та всякі інші драчі, виснаження від важкої праці, знущання і сваволя колгоспної адміністрації, почуття повної беззахисности - ось невідлучні супутники безпросвітного життя колгоспників. Це ні трохи не перебільшення, коли ми говоримо, що для колгоспного селянства в СССР знов вернулися часи кріпацтва: в певних відношеннях становище колишніх кріпаків було навіть кращим від сьогоднішньої долі колгоспника. Бажаючи схарактеризувати із соціяльно-економічного боку тенденцію розвитку большевицької колгоспної системи та її характер на протязі її вже майже 20-річного існування, можна тільки одне ствердити: большевицька колгоспна система в СССР з дня на день "удосконалюється" виключно лише як знаряддя гноблення і визиску колгоспного селянства з боку большевицької держави, в руках большевицьких вельмож. Про майже жодні позитивні соціяльно-економічні здобутки большевицької колгоспної системи взагалі не приходиться говорити. Зрозуміло, що в таких обставинах український селянин має до всієї колгоспної системи тільки одне почуття: почуття якнайглибшої ненависти, почуття скрайньої ворожости. І ця ворожість в даному випадку скеровується не проти такого чи іншого о к р е м о г о лиха в колгоспній системі, не проти окремих недоліків, а проти колгоспної системи в цілому, проти колгоспної системи як такої. Українське селянство не хоче колгоспів, воно чекає тільки хвилини, щоб могло від них звільнитися, щоб могло їх знищити. Це є пануюча риса в сьогоднішніх настроях на українському селі. Це є явище загальне, його спостерігається скрізь. Задоволена з колгоспного ладу, не протестує проти нього, а, навпаки, всіляко його собі хвалять лише певна, найкраще забезпечена і упривілейована, частина колгосп-них гайдуків різного роду та ранги. До чого ж прагне українське селянство, будучи готовим кожної хвилини знищити так ненависну для нього колгоспну большевицьку систему? Що ж хоче бачити українське селянство на місці знищених колгоспів? Українське селянство в своїй масі стихійно хоче повороту до індивідуального способу господарювання. Це, побіч, ворожости до колгоспів, друга найважливіша риса в сьогоднішніх настроях українського селянства. Чому саме до індивідуальних господарств прагне сьогодні українське селянство - відповідь цілком проста. Український селянин пам'ятає, що до колективізації, коли він мав індивідуальне господарство, йому жилося незрівняно краще, ніж тепер, він знає, що скрізь поза межами Совєтського Союзу селяни господарюють індивідуально і живуть непогано. Тому то й туди звертається український селянин в своїх мріях. Якщо навіть і дехто зі селян пам'ятає, що й індивідуальна система господарювання має свої слабі сторони, то в цих умовах - в умовах нестерпної колгоспної неволі - вони, ці слабі сторони, виглядають в очах українського селянства нічим серйозним, дрібним. В цьому місці треба відмітити ще одне явище. Сьогодні, сто-гнучи в колгоспному ярмі, українське колгоспне селянство не особливо звертає увагу на формально-правне вирішення питання власности на землю, тобто на те, чи буде воно мати землю на основі приватної власности чи на основі лише користування землею, з тим, що юридично земля буде власністю національно-державною. Стихійні прагнення селянства сьогодні вичерпаються майже повністю правом на індивідуальне господарство. Не може бути, одначе, сумніву, що коли в майбутньому селяни безпосередньо і практично стануть перед цією проблемою, то вони рішуче висловляться за правом приватної власности на землю. Навчене большевицьким болючим досвідом, жорстоко большевиками обмануте, українське селянство не може ставитися з довір'ям і без підозріння до всяких таких програм та до всяких таких політичних партій, які, на його думку, недостатньо виразно чи твердо вирішували б цю справу. Наприклад, донедавна дуже багато селян зверталося до нас часто з питан-ням, чому це в програмі нашої Організації зазначується, що в майбутній українській державі допускатиметься і колективна форма господарювання. Це місце нашої програми селяни інколи розуміли так, що ми не є рішуче проти большевицьких колгоспів, що ми нібито погоджуємося з большевицькими колгоспами тощо (з поняттям колгоспу українське селянство зв'язує лише колгоспи большевицького типу і тому їх так панічно боїться). Так дуже українське селянство сьогодні недовіряє партійним програмам, так воно боїться, щоб його знову не обманули. Не може бути ніякого сумніву, що в майбутньому в інституті приватної власности на землю українське селянство буде вбачати найпевнішу гарантію того, що ця земля справді буде належати йому та його дітям, що цієї землі йому та його дітям уже завтра знов не відберуть. Та вернімся ще до большевицьких колгоспів. Вище ми вказували на скрайне негативні, протинародні соціально-економічні результати большевицькоі колгоспної системи. Подивімся ще, про що говорить дотеперішній розвиток цієї системи як форми організації сільсько-господарського виробництва, абстрагуючись від соціяльно-економічної сторони проблеми. В галузі агрокультури большевики шляхом колгоспів також не добилися майже жодних успіхів. Рівень агрокультури в СССР, порівнюючи зі західно-європейським, продовжує й далі бути, як і до колективізації, нижче середнього. Про це найкраще говорить врожайність: вона в СССР в загальному дуже низька. Окремі осяги, що їх інколи добиваються "герої праці" і що їх большевицька пропаганда так широко розтрублює, ні в якій мірі не є показовими для всього сільського господарства СССР, це цілком відокремлені випадки. В галузі тваринництва постійно існує майже катастрофічний стан. В загальному, як до колекти-візації, так і тепер сільське господарство в СССР продовжує зберігати суто екстенсивний характер. Всі колосальні зусилля большевицьких вельмож, всі їхні організаційні та репресивні заходи дають лише мінімальний результат. Практичні здобутки колгоспної системи ніяк не виправдують цих зусиль. Лише в одному відношенні - у відношенні машинізації сільського господарства, большевики зробили великий крок уперед. Та через це рівень агрокультури, рівень сільського господарства в цілому ще не піднісся. Машинізація не може розглядатися як ціль сама для себе. Якщо машинізація не полегшує життя селянським масам і не спричинюється до підвищення агрокультури; - вона затрачує всякий сенс. А в умовах большевицької колгоспної системи вона не дає ні одного, ні другого. Висновок: дотеперішній розвиток большевицької колгоспної системи як форма організації сільсько-господарського виробництва дає тільки негативний досвід. Большевикам не тільки, що не вдалося піднести сільське господарство за допомогою колгоспів на вищий рівень культури, а, навпаки, вони цей розвиток внаслідок колективізації загальмували, і сьогодні сільське господарство України продовжує й далі відставати від інших країн. Такий досвід щодо колгоспів зібрала наша Організація в межах СССР, зокрема в Україні. Про досвід інших народів, з-поза большевицької сфери впливів, про досвід небольшевицький, очевидно, не можна говорити, оскільки в жодній іншій країні поза большевицькою сферою впливів не вводиться колективної системи господарювання в сільському господарстві в скільки не будь ширших розмірах. Навпаки, заслуговує на підкреслення той факт, що всі революційні, реформаторські партії на Заході, зокрема соціалістичні, обстоюючи дуже завзято принцип націоналізації в промисловості, банковості та інших командних галузях народного господарства, не особливо твердо обстоюють принцип націоналізації землі, а принципу колективізації майже взагалі покищо не висувають. Досвід з большевицькими колгоспами тому то мусить бути покищо для нас вирішальним. В такій ситуації при такому досвіді з колгоспною системою взагалі і при таких настроях на українському селі - Конференція ОУН висловилася за приватну власність селян на землю в рамках системи індивідуальних трудових господарств у майбутній незалежній українській державі. Така розв'язка земельного питання в програмі ОУН йде цілком по лінії прагнень українських селянських мас. Можна навіть сказати, що ці прагнення були провідною лінією у всіх дискусіях над цією проблемою. З одного боку, така лінія ОУН в цьому питанні зумовлена глибоким переконанням Організації в тому, що прагнення укра-їнського селянства до індивідуальних господарств з соціального та економічного погляду є цілком здорове та конструктивне прагнення, переконання ОУН в тому, що це прагнення при відповідній політиці державної влади ні в якій мірі не скеровується проти ідеї суспільної рівности і справедливости, що присвічує нашій визвольній боротьбі. Точніше про це буде сказано нижче. З другого боку, така лінія ОУН є обумовлена також усією складністю політичної обстановки, в якій проходить наша визвольна боротьба. Як відомо, з різних причин значна частина українського суспільства, в тому числі також значна частина українського селянства, в деяких районах України ще не включена в активну визвольну боротьбу, що так або інакше стоїть осторонь цієї боротьби. Частина народу, в тому числі також і селяни, перебуває в даний момент ще на низькому рівні національної свідомости. Дуже часто ця свідомість має тільки географічно-етнографічний характер. Значна частина українського народу, не виключаючи і деяких селянських кіл, перебуває під ворожими українській визвольній справі впливами російщини. За кордоном, на еміграції, у зв'язку з напруженою міжнародною обстановкою, підтримувані західними противниками СССР, готуються перебрати по большевиках їхню імперію другі російські імперіялісти - Керенський з компанією, власовці та інші. Вони ні на хвилину не допускають думки про державне відокремлення України від Росії. Можна не сумніватися також, що вони не зрезигнують з жодного засобу - від якнайширшої демагогії починаючи і на збройному виступі кінчаючи, - щоб такому відокремленню перешкодити, щоб до нього не допустити. Цілком певне також, що українське селянство буде головним об'єктом цієї демагогії з боку нових російських, лже-демократичних чи лже-соціялістичних, імперіялістичних сил. Цим складність обстановки, що в ній проходить наша бороть-ба, ще далеко не вичерпується. Ми вказали тільки на деякі її особливості. Цілком тому природно, що в такій ситуації в даний період ОУН так формулює своє головне і найважливіше завдання: всіми засобами і в першу чергу мобілізувати якнайширші маси українського народу на боротьбу за визволення національне, за побудову незалежної української держави. Цьому завданню ОУН у даний період підпорядковує все інше, на це в даний період ОУН спрямовує всі свої зусилля. Цьому завданню мусить також служити і програма ОУН: вона має бути одним з найдійовіших засобів у напрямі мобілізації українських мас на боротьбу за самостійність України, за відокремлення України від Росії. Зрозуміло, що а цьому пляні настрої українського села, прагнення українського селянства мусять враховуватися у першу чергу. Незважаючи на весь розвиток індустрії в Україні, на ріст міст, на значний чисельний зріст робітничої кляси та інтелігенції, українська нація все ще "далі залишається переважно селянською нацією, селянство все ще далі становить більше 60% українського народу. Селянство в основному залишається теж найбільш національно свідомою, найбільш українською частиною народу. Перемога в нашій визвольній боротьбі залежатиме тому в найбільшій мірі від того, як широко включиться в боротьбу за самостійність українське селянство. І з цією обставиною нашої визвольної боротьби ОУН мусить якнайсерйозніше рахуватися. Українське ж селянство широко включиться у визвольну боротьбу лише н тому випадку, коли прапор боротьби за Самостійну Україну буде для нього рівночасно прапором боротьби за його клясове визволення, за його життьові клясові інтереси, коли цілі цієї боротьби повністю задовольнятимуть і його клясові прагнення. Так воно було під час наших Визвольних Змагань у 1917-20 рр., так воно є сьогодні, так воно буде також і в нашій майбутній всенародній визвольній війні. На даному етапі нашої визвольної боротьби і при тій складності політичної обстановки, що в ній приходиться нам боротися, аграрне питання в Україні не може розв'язуватися виключно тільки в його соціяльно-економічному аспекті. Аргументи політичного порядку мусять братися до уваги в даному випадку в такій самій мірі, як і аргументи стисло соціяльно-економічні. В протилежному випадку, то значить, коли б ОУН поминула в своїй програмі загально пануючі сьогодні прагнення українських селянських мас, вона легко могла б викликати їх недовір'я до себе. В умовах сьогоднішньої української дійсности, з уваги на те, що ОУН є єдиною самостійницькою визвольною організацією в Україні, таке недовір'я до ОУН було б рівнозначне з недовір'ям до українського визвольного самостійницького руху в цілому. Таке ж недовір'я українських селянських мас було б рівнозначне нашій черговій національній катастрофі. Це було б щось без порівнання більше, як лише тактичний промах однієї партії, - це було б легковажне ставлення до вищих інтересів визвольної української самостійницької боротьби. ОУН на Українських Землях добре освідомляє собі свої обов'язки в українському визвольному русі і до цього ніколи не допустить. Крім цього, як ми на це вже вказували, прагнення українських селянських мас до індивідуальних господарств з соціяльного і економічного боку є цілком здорове і конструктивне прагнення. Для ОУН в даному випадку дуже впливе те, що це прагнення майже нічим не загрожує справі в Україні справедливого і передового суспільно-економічного ладу. З деяких слабих сторін і системи індивідуальних трудових господарств, побудованих на засаді приватної власности на землю, ОУН собі добре здає справу. Але ОУН разом з цим переконана, що нові, кращі форми господарювання на землі чи землевпорядкування з успіхом можна буде шукати лише у вільній Україні на базі вільного і відродженого українського селянства та через нього, на базі нового досвіду українського селянства з індивідуальним трудовим господарством. *** В галузі суспільних відносин ОУН бореться за побудову безклясового суспільства. Під безкласовим суспільством ОУН розуміє таке суспільство, що в ньому не існуватиме поділу на визискувачів та визискуваних, не існуватиме експлуатації людина людиною; таке суспільство, що було б вільне від усіх тих соціяльних і економічних лих, що є властиві сьогоднішньому капіталізмові та большевизмові. Під безклясовим суспільством ОУН розуміє суспільство без поміщиків та без великих землевласників взагалі, суспільство без капіталістів, суспільство без упривілейованих політично і економічно паразитів типу сьогоднішніх большевицьких вельмож - суспільство працюючих, побудоване на засаді економічної і соціяльної рівности та максимальної справедливости. Економічною основою цього суспільства буде суспільна, національно-державна або громадсько-кооператвна власність на знаряддя і засоби виробництва в усіх вирішальних галузях народного господарства та плановість і суспільна контроля всього народно-господарського життя. Політичною основою безкласового суспільства, в протилежність до того, як це є в сьогоднішньому большевицькому СССР, буде справді демократичний, республікансько-парляментарний державний лад. У зв'язку з цим, що ОУН декларувалася у своїй програмі за принципом приватної власности на землю в рамках трудових господарств, в багато декого, цілком природно, може виникнути питання про те, чи не суперечить цей принцип нашій ідеї безклясового суспільства. В значній мірі це питання вияснює уже самий зміст пункту про аграрне питання, прийнятий Конференцією ОУН. В цьому пункті іменно говориться, що ОУН є: 1) за знищення большевицької колгоспної системи в організації сільського господарства і разом з цим проти повороту капіталізму в сільському господарстві; 2) за право приватної власности на землю в рамках трудових господарств; 3) за заборону торгівлі і спекуляції землею. Отже, по-перше, в програмі виразно підкреслюється, що ОУН є проти повороту капіталістичних відносин у сільському господарстві. Це значить, що ОУН є: а) проти повороту великої земельної власности поміщицького, куркульського чи будь якого іншого типу; б) проти таких відносин, при яких існувала б експлуатація однієї, біднішої частини селянства з боку іншої, заможнішої; в) проти таких відносин, при яких розвиток на селі проходив би стихійно, без контролі з боку цілого суспільства, у взаємній конкуренційній боротьбі сільських господарів. По-друге, в програмі також виразно говориться про тру-дові господарства. Під трудовими господарствами розуміють-ся такі господарства, які спираються на власній праці членів селянських родин і обходяться без найманої робочої сили. Такі господарства не можуть бути великих розмірів. Для них буде визначена законом верхня і нижня межа, вище якої піднестися чи нижче якої спуститися вони не зможуть. При цьому Програ-ма передбачує також заборону торгівлі і спекуляції землею. При такій системі є цілком виключене, щоб власник такого тру-дового господарства міг вирости в багача, який економічно па-нував би над біднішим селянством та його експлуатував би. Ще більше виключене також, щоб власник такого господар-ства міг здобути пануючу економічну позицію в рамках усього суспільства. Селянин, який матиме трудове господарство на основі права приватної власности на землю, в рамках усього суспільства буде працюючим, трудовий дохід якого здобутий на його земельній ділянці, буде рівнятися пересічному трудовом доходові інших суспільних прошарків. Це визначуватиме і всю його соціальну та економічну позицію. Фактично ця позиція буде цілком така сама, як і всіх інших працюючих. Формально вона буде різнитися тим, що селянин буде власником господарства, тоді, коли нпр., промисловий робітник чи інтелігент таким власниками не будуть. Небезпека відродження капіталізму на базі приватної власности на землю існувала б тоді лише, коли б ця власність була необмеженою. Тоді справді на селі дійшло б швидко до виникнення типово капіталістичних відносин. При системі ж трудових господарств, для яких існуватиме встановлена законом верхня і нижня межа для розмірів земельних ділянок, та при забороні спекуляції землею - це виключене. Найважливішою одначе, гарантією перед відродженням капіталізму на селі з усіма його негативами буде тверда воля майбуньої незалежної української державної влада боротися за реалізацію ідеї безкласового суспільства. Треба, безумовно, рахуватися з тим, що є системі індивідуальних селянських трудових господарств, побудованих на основі права приватної власности на землю, капіталістичні тенденції будуть мильні і широкі. Для цього будуть всі умови. Чи ці тенденції зможуть бути реалізовані, чи ці тенденції доводитимуть до виникнення капіталістичних відносин на селі - чи ні, чи вони залишаться лише теденціями - все це залежатиме в найбільшій мірі від того, з якою послідовністю і принципіяльністю державна влада майбуньої незалежної української держави буде реалізувати передову ідею суспільної рівности і справедливости теперішньої епохи - ідею безклясового суспільства. Тільки від державної влада залежатиме, чи вона буде цим тенденціям потурати - і тоді, безумовно, на селі відроджуватиметься в такій чи іншій формі капіталізм з усіма його соціяльними негативами, - чи вона ці тенденції в ім'я побудови в Україні справедливого і передового суспільного ладу відповідними конструктивними заходами - буде присікати, буде знешкідливлювати. В умовах усуспільнення всіх командних галузей народного господарства та пляновости всього народно-господарського процесу таке завдання державній владі буде цілком піл силу. Для ОУН на Українських Землях ідеал безклясового суспільства в ділянці суспільних відносин завжди буде найвищим ідеалом. За реалізацію цього ідеалу в майбутній незалежній україській державі вона завжди буде боротися з усією послідовністю, рішучістю та принципіяльністю. Із свого боку ОУН також робитиме все можливе, щоб принцип приватної власности селян на землю в рамках трудових господарств якнайкраще служив цій великій ідеї. Варто пригадати, що різниця поглядів в питанні про те, чи є можливе відродження капіталізму на базі індивідуальних трудо-вих господарств в умовах усуспільнення всіх командних галузей народного господарства, плянового характеру цього господарства та "народно-демократичного" характеру державної влади, було однією з причин розриву між югославською компартією та Комінформом. Комінформ під диктат московських большевиків стоїть на становищі, що його в свій час сформулював Ленін, а саме, що "в умовах індивідуальних селянських господарств капіталізм зроджується щодня і щогодини, стихійно і в масовому масштабі". Югославські комуністи заперечували цю тезу, чи, точніше, давали їй свою окрему інтерпретацію. Вони твердили, що тут мова може бути тільки про постійне зроджування окремих елементів капіталізму, які, одначе, не б капіталізмом і при відповідній політиці державної влади в систему капіталістичних відносин ніколи не можуть розвиватися. На погляд югославських комуністів, державна влада, спираючись, згодного боку, на усуспільнений сектор, який охоплюватиме всі вирішальні галузі народного господарства, та, з другого боку, ведучи відповідну політику на селі, завжди зможе своєчасно і успішно запобігати тут виникненню капіталістичних відносин. На нашу думку, погляд югославських комуністів у даному випадку є правильний. ОУН завжди йшла і йде в першій лінії боротьби за права та інтереси українських селянських мас. Разом з ОУН в цій боротьбі йде все українське визвольне підпілля. Найсвіжішим яскравим доказом цього є вся боротьба УПА, ОУН і всього підпілля на чолі українських мас проти колективізації Західної України. Визволення українського селянства, знищення визиску і всякого пригноблення села, піднесення українських селянських мас на високий рівень заможности і культури, побудова в українському селі якнайздоровішого і найпередовішого суспільно-економічного ладу, - завжди була і є однією з найважливіших цілей нашої Організації. Така постава випливає з того високого погляду на ролю і значення українського селянства, що його заступає ОУН. ОУН дивиться на українське селянство як на житьову основу всього українського народу - як на кормителя нації та невичерпний резервуар біологічних, моральних та інтелектуальних сил народу. ОУН також дуже високо оцінює ту незвичайну, далеко більшу, ніж серед усіх інших прошарків українського народу, відпорність українських селянських мас на всі намагання окупантів денаціоналізувати та асимілювати український народ, дуже високо оцінює його вірність національним традиціям, його здорову мораль, здоровий дух, його не вгнутість і витривалість в опорі проти всіх гнобителів, його готовність до активної боротьби а ворогами, його ма-сову жертвенну участь в українській визвольній боротьбі усіх періодів, особливо ж останній період УПА і збройного підпілля. Цією своєю участю українське селянство записалося в історію української визвольної боротьби ніколи немеркнучими сторінками. ОУН і весь український народ ніколи цього не сміють забути. В особі ОУН українське селянство мало, має і завжди матиме в майбутньому свого найпалкішого речника і завзятого оборонця. Керуючись прагненням довести до справжнього визволення українського селянства в майбутній незалежній українській державі, бажаючи забезпечити йому справді якнайкращі умови життя, ОУН сьогодні у своїй програмі станула на становищі приватної власности селян на землю в рамках трудових індивідуальних господарств. ОУН вірить, то така розв'язка земельного питання .дозволить українському селянству в найближчий період зажити таким життям, про яке воно через стільки століть мріяло і за яке воно пролляло стільки крови: життям вільних, заможних, культурних і щасливих хліборобів, житіям хліборобів, які заслужено за свою працю користуватимуться пошаною і якнайбільш дбайливою увагою всього українського суспільства. Ця мрія українського селянства є для ОУН найвищим наказом від нього Го-ловною передомовою для цього є національне визволення України, відокремлення України від Росії, побудова незалежної і со-борної демократичної української держави, селянство на базі індивідуальних трудових господарств, побудованих на засаді приватної власности на землю, ОУН відважно шукатиме щораз кращих шляхів на впорядкування відносин на селі. В цій своїй боротьбі ОУН завжди спиратиметься, з одного боку, на прагнення і практику передових кіл українського селянства і, з другого боку, - на передові здобутки других народів в цій ділянці. Провідною зорею у цій боротьбі для ОУН завжди буде добробут і щастя українських селянських мас, добробут і щастя всього українського народу, здоровий, передовий і справедливий суспільно-економічний лад. Готується до друку в повній збірці праць Петра Федуна -"Полтави" (упорядник Михайло Романюк)