Олександр Бучковський
Джерело: http://credo.pro/2019/01/228463
Щоб зрозуміти будь-яку теорію чи ідеологію, треба ознайомитися з її творцями, людьми, які безпосередньо дали ці ідеї людству. Не секрет, що гендер має джерела у творах представниць радикального фемінізму й творців сексуальної революції. Але хто з вас знав, що значна частина з них мала психічні хвороби і навіть перебувала на примусовому лікуванні? 1.Вільям Райх (1897–1957) Одним з творців гендерної ідеології був австрійський психолог, який походив із Галичини, Вільям Райх. Це він запровадив у широкий обіг термін «сексуальна революція», ще за довго до подій 1960-х рр.(1). Під час заворушень у Парижі та Брюсселі в 1968 р. студенти на стінах писали його ім’я, а поліцію закидали копіями його творів. У своєму щоденнику він згадував, що перший його статевий досвід був у віці 4 років, коли він намагався зайнятися сексом із покоївкою, яка його доглядала. Також що він регулярно спостерігав за спарюванням тварин на фермі й мав регулярні сексуальні контакти з прислугою принаймні з 11 років. За його власними словами, уперше він відвідав бордель у 15 років, а з сімнадцяти робив це регулярно(2). Він описував, що мав потяг до своєї матері й думав про неї під час мастурбації. У своїй першій праці «Uber einen Fall von Durchbruch der Inzestschranke» («Про випадок порушення заборони на інцест») у третій особі він писав про зраду його матері зі своїм учителем. Він навіть планував змусити її до інцесту з ним у гарантію на його мовчання(3). Але все ж таки розповів про їхній роман батькові і після періоду побоїв його матір покінчила самогубством (за що він усе життя звинувачував себе), а самого Райха, ще неповнолітнього, відіслали до гімназії. Після закінчення університету Вільям Райх став заступником амбулаторної лікарні Фрейда у Відні. Намагаючись поєднати марксизм і психоаналіз, він вважав причиною неврозів притлумлення в собі оргічного потенціалу(4), адже «сексуальне звільнення в статевому акті має відповідати збудженню, яке до нього призводить»(5). Він придумав термін «оргон» (від «оргазму») — біологічної енергії, яка є повсюди і яку інші звуть Богом(6). Для її збору створив спеціальні пристрої, де всередині мали сидіти оголені люди(7). На честь цієї космічної енергії він назвав навіть місто Оргонон у штат Мен (США). У суспільстві Вільям Райх став відомим як «пророк кращого оргазму» і «засновник геніальної утопії». Американські спецслужби, розслідуючи діяльність Райха і акумулятори для збору енергії оргону, дійшли висновку, що мають справу з «шахрайством величезного масштабу». У 1950 р. Райх заснував Оргонний центр дослідження немовлят, щоб запобігти формуванню м’язової маси, яка перешкоджає звільненню оргону. Пізніше декілька з пацієнтів-дітей визнали, що там вони зазнавали сексуальної наруги зі сторони працівників закладу, хоча сам Райх у цьому не брав участі. Відомо, що дітей ставили в ряд голими перед персоналом, а Рейх описував дитячі блокувальні системи(8). Одна медсестра звернулася до Нью-Йоркського медичного товариства зі скаргою, що один із терапевтів Оргонного центру дослідження немовлят навчив її п’ятирічного сина мастурбувати(9). З середини 1950-х років стан психічного здоров’я Райха став погіршуватися і він почав розповідати, що земля зазнала атаки НЛО або, як сам він називав, «енергетичних ельфів». Він навіть стверджував, що декілька з них йому вдалося збити(10). У книжці «Контакт із космосом» він припускав, що його батько міг бути космічним прибульцем(11). Психіатр, який досліджував Райха, помітив нього ознаки параної та манії величі(12). Хоча ще в 1922 р. деякі люди з його оточення припускали у нього появу початкової стадії шизофренії. Помер 1957 року від серцевої недостатності у в’язничній камері, куди був засланий через порушення постанови про заборону поширювати органні акумулятори(13). 2.Шуламіт Фаєрстоун (1945–2012) Однією з засновниць радикального фемінізму була канадська активістка єврейського походження Шуламіт Фаєрстоун (Shulamith Firestone). У своєму творі «Діалектика статі» вона ставила під сумнів не лише західну культуру, але й організацію самого суспільства і навіть природу людини як чоловіка та жінки(14). Вона вважала, що пригноблення жінок виходить далеко за межі людської цивілізації і притаманне навіть тваринам, бо головною причиною домінування чоловічої статті над жіночою є самий біологічний розподіл ролей у продовженні роду. Тому, на її думку, основною метою феміністичної революції має бути не так ліквідація чоловічих привілеїв, як усунення розподілу на статті. На зміну цьому мали б прийти особи, які б однаково належали до обох статей, або до жодної — залежно як на це подивитися. А продовження роду (принаймні, якби було бажання) може відбуватися за допомогою якогось способу штучного розмноження. Вихованням дітей має займатися короткий час невелика група людей, щоб зламати тиранію біологічної родини(15). Після написання праці всього свого життя, на піку популярності, Шуламіт Фаєрстоун відійшла від активної громадської діяльності, бо в неї виявили шизофренію. У 1998 р. була опублікована її збірка «Airess Spaces», заснована на досвіді перебування у психіатричний лікарні. 28 серпня 2012 р., майже через тиждень після смерті, її знайшли у нью-йоркській квартирі. За однією з версій, серед причин смерті було самовільне голодування через психічне захворювання. Хоча досі точаться дискусії, чи на момент написання «Діалектики статті» Ш.Фаєрстоун уже була хворою, проте її праця досі користується популярністю в багатьох гендерних дослідженнях, а рекомендації з виховання статево-нейтральних дітей активно впроваджуються у західних країнах(16). 3.Кейт Міллетт (1934–2017) Іншою знаною радикальною феміністичною діячкою була Кейт Міллет (Kate Millett), яка написала працю «Політика статі» (1970). Вона наводила приклад чоловічого домінування як у владі, так і в політиці, а передусім під час сексуального акту. Міллетт уперше сформувала ідею патріархату як системи гніту над жінками і що влада здійснюється на рівні боротьби статей, яка невід’ємна від насильства чоловіків над жінками(17). (Впливу цих ідей неможливо не помітити в сучасних гендерних студіях, і зокрема у Стамбульській конвенції 2011р.) І що справжня сексуальна революція та звільнення жінок можлива лише після скасування традиційної сім’ї(18). Чимало феміністок вважають, що саме завдяки її зусиллям стали можливими легальні аборти, професійна рівність та сексуальна свобода(19)..Вона виступала за сексуальну свободу дітей, що є «важливою частиною сексуальної революції (…) змінюючи соціальний стан дітей, ви все ще маєте невідворотну нерівність»(20). У цій праці Кейт Міллетт виклала думку, що «стать — це статусна категорія з політичним підтекстом». Особливій критиці піддавала християнство та юдаїзм як найбільш патріархальні релігії, де, вступивши в «партнерство з Богом, чоловік перетворив себе в бога для жінки»(21).. Тому, щоб змінити цю ситуацію, на її думку, треба змінити цінності, змінивши саму свідомість. Адже не вийде змінити цінності, не переконструюючи особистість»(22).. 1973 року в неї проявилися перші ознаки психічного захворювання. Її оточення стверджувало, що Кейт могла проводити без сну цілі ночі й безупинно говорити різноманітні безглузді речі протягом декількох годин. Це стало причиною, що Міллетт насильно помістили у психіатричну лікарню на десять днів. За наступні періоди перебування в лікарні їй поставили діагноз «маніакальна депресія» (у наш час кваліфікується як біполярний розлад(23)). Хоча їй було приписано приймати літій, щоб подолати маніакальні та депресивні схильності, вона не раз діяла всупереч рекомендаціям лікарів(24). Міллетт багато разів ставила під сумнів свої діагнози депресії та шизофренії, називаючи їх ярликами і звинувачуючи, що до цього стану її довела ворожість суспільства і авторитарний інститут психіатрії(25). Свій досвід психіатричних хвороб вона описала у книжці «Подорож до безумства». Крім феміністичної діяльності, Кейт Міллетт стала активною учасницею антипсихіатричного руху і виступала проти катувань, які мали місце у психіатричних лікарнях(26). Беверлі П. Райдер назвала Міллетт «справжньою опорою жіночого руху»(27), а «New York Times» назвала її книжку «Біблією визволення жінок»(28). Померла К. Мілтон у Парижі 6 вересня 2017 р. через серцеву недостатність, у присутності своєї партнерші Софії Кейр(29). 4.Андреа Дворкін (1946–2005) Ще однією відомою діячкою другої хвилі фемінізму була Андреа Ріта Дворкін. За критику порнографії, яку вона називала негуманною промисловістю(30), і пропаганду ненависті до жінок(31) зазнавала критики від своїх феміністичних колег, які вважали, що оскільки жінки по-різному інтерпретують порно, то не можна говорити про спільний феміністичний код і вважати, ніби оголене тіло і слова мають якесь сексистське значення. На їхню думку, виступаючи проти порно та зображеного там насильства, Андреа Дворкін виражала консервативну й репресивну позицію щодо жіночої сексуальності та ігнорувала поведінку жінок у сексі або заперечувала їхній сексуальний вибір(32). Андреа Дворкін писала, що за патріархального суспільства всі чоловіки є ворогами жінок. За її словами, син кожної жінки є її зрадником, а також неминучим ґвалтівником і експлуататором жінок(33). За її концепціями, щоб стати вільними, треба, щоб чоловіча гідність померла, а жіноча перестала її підтримувати(34). І хоча вона була двічі заміжня, самий інститут шлюбу порівнювала зі зґвалтуванням(35). Ні з одного шлюбу не мала дітей, адже вважала, що позитивне ставлення до дітонародження відбувається через те, що воно приносить смерть жінкам(36). Оскільки стать для неї була соціальною конструкцією, а її ліквідація зробила б нас однаковими, то цілком очевидно Андреа Дворкін підтримувала трансгендерів і закликала суспільство пропонувати зміну статі як одну зі своїх функцій(37). 2000 року вона опублікувала статтю, в якій заявляла, що її зґвалтували у готельному номері декілька чоловіків(38). Проте ця історія зіткнулася з чималим скептицизмом, бо її друзі вважали, що вона має психічні розлади(39). Наприклад, вона стверджувала, що в дитинстві її викрали НЛО, щоб відіслати на виправні роботи на іншу планету(40). Померла у 2005 році у своєму домі у Вашингтоні(41). 5.Валерія Соланас (1936–1988) Американська письменниця і драматург Валерія Соланас не залишила по собі жодних значних феміністичних праць із теорії гендеру, проте сама вона стала культовою особою, без якої би «радикальний фемінізм не відбувся»(42). 1967 року вона видала «Маніфест суспільства повного знищення чоловіків» («SCUM Manifesto»), який мав розпочати публічну дискусію про домінування патріархальної культури. Хоча деякі вважають це сатиричною працею, все ж Соланас ставилася до маніфесту цілком серйозно(43). У ньому вона закликала «відтворювати собі подібних [мається на увазі жінок — Авт.] без допомоги чоловіків (якщо цього хочуть жінки) і створювати на світі лише жінок. Збереження чоловіків непотрібне навіть для сумнівного завдання розмноження. Чоловік — це біологічна випадковість, чоловічий ген Y — це недороблений жіночий ген Х. Іншими словами, чоловічий індивід — недосконалий жіночий, ходячий аборт, викидень на генній стадії. Бути чоловіком означає бути дефектним, емоційно обмеженим(44). Тому знищення чоловіків — це не лише добра і справедлива справа, але й акт милосердя. Винятком мають бути лише ті чоловіки, які активно працюють над власним самознищенням. 3 червня 1968 року Валері Соланас скоїла замах на короля поп-арту Енді Воргола через те, що він відмовився ставити її п’єсу(45). Після психіатричної експертизи її визнали недієздатною та поставили діагноз «параноїдальна шизофренія»(46). Проте наступного року судове засідання таки відбулось і її засудили до трьох років ув’язнення. Вийшовши з в’язниці, вона присвятила весь час головній меті свого життя — знищенню кожного чоловіка з поверхні Землі(47). Президент Національної організації жінок Ті-Грейс Аткінсон назвала Соланас «першим видатним борцем за права жінок»(48), а інший член організації, Флоренс Кеннеді — «однією з найважливіших представниць феміністичного руху»(49). Хоча сама В.Соланас не пов’язувала себе з жодною жіночою організацією. Померла вона у віці 52 років в отелі Брістон у Сан-Франциско у 1988 році(50). Радикальний фемінізм — це вже хвороба? Аж ніяк не стверджую, що всі феміністки є психічно хворими чи небезпечними для суспільства. Проте невідомо, як і наскільки психіатричні хвороби та відхилення у вищевказаних творців гендерної теорії вплинули на їхню творчість. Чи, можливо, це навпаки — через їхні праці Бог відібрав у них розум? Хоча деякі філософи та науковці (як, до прикладу, Кері Робертс) стверджують, що фемінізм це вже «киплячий котел помилок, фобій і параной» із маніакальним зосередженням на фактах насильства(51). Автор книжки «Гендерна повістка дня: переосмислення рівності» Дейлі О’Лірі взагалі стверджує, що фемінізм характерний «антисімейною, антижиттєвою та деструктивною і неомарксистською» орієнтацією, тому складається з тих, чий психологічний стан уже викликає занепокоєння(52). Доктор філософії Чарльз Коррі відзначає шизофренічну природу фемінізму як втечу від реальності й нестабільну діалектику(53). На мою думку — це, звісно, перебільшення; але я згоден із більшістю вчених, що корінь фемінізму криється у дитячих ранах чи образах, отриманих жінками від чоловіків. Звідси і постійний акцент на насильстві, й антипатія до чоловіків, і прагнення реваншу у вигляді повалення нібито патріархальної системи суспільства. Боротьба за права жінок, їхнє виборче право, працевлаштування і рівну оплату, як і вимоги захисту від насильства, не тільки виправдані, але й цілком справедливі. Але відколи рівність стала синонім одноманітності й скасування відмінностей? І хіба тези про гендерно-нейтральне виховання дітей, щоб потім вони самі вибирали стать або взагалі були поза нашим «обмеженим біполярним» розумінням чоловіків і жінок, не здаються божевільними і абсурдними? Психічно хворі були завжди, і немає нічого дивного в їхній поведінці чи словах. Проте дивно, чому суспільство почало вважати їхні погляди за наукову правду й чисту монету і сприймати патологію за норму, а здорово мислячих людей — за відсталих в усіх розуміннях цього слова. Справді, світ сьогодні сходить з розуму, адже має у кого вчитися.