Гільйом Фай
Гільйом Фай (Guillaume Faye) народився 1949 р. Письменник і публіцист, один з найвизначніших теоретиків «Нової правої» (Nouvelle Droite) у Франції. До 1987 року працював в журналах «Elements» та « Nouvelle Ecole». У 1987 році він відійшов від «Нової правої» і працював модератором на паризькому місцевому радіо « Skyrock», писав тексти для рок-груп та кіносценарії. З початку 90-х років співпрацює з « Synergies Europeen», а також з « Terre et Peuple», крім того знову активно публікується.
Публікуємо розмову з Г.Ф., записану під час літньої Synergon-академії.
Г.Ф., ми чули, що Ви працюєте над новою книгою, яка носить робочу назву «Конвергенція катастроф». Що Ви можете вже зараз розказати про неї?
У цій книзі я продемонструю, що західна цивілізація та європейська культура вперше за всю свою історію опинилися перед смертельною загрозою, оскільки вперше в недалекому майбутньому, близько 2010-2015 років перетнеться певна кількість драматичних ліній. В даному випадку я схиляюся до «Теорії катастроф» французького математика Рене Тома. Катастрофа не є апокаліпсисом, а лише різким переходом системи у зовсім інший стан. Буде вибух, який ймовірно відчує ціла земля, який не загрожуватиме людству, а лише нестиме в собі загрозу повного зникнення для європейської культури.
В певні часи і в певних областях європейська культура і раніше бувала загрожена, наприклад під час економічних криз чи війн. Але ніколи ще не існувало небезпеки одночасно для всіх областей .
Я хочу запропонувати таку картину: ми знаходимося на «Титаніку». Усе чудово: кухня пречудова, жінки прекрасні, корабель яскраво освітлений, море спокійне, погода приємна ? але через годину ми усі будемо мертві. І лише вахтовий знає про це, він бачить, як наближається айсберг.
Інша картина: Десь в обід у Вас вдома стається невеличка пожежа ? це не так уже й страшно, Ви маєте час, щоб загасити вогонь. Якщо Ви через годину вивихнете ногу, це також не так і погано ? Ви можете її перев?язати. Якщо ще через деякий час Ви затопите підвал, то все одно матимете час для виклику аварійної бригади. Але якщо Ви одночасно отримаєте пожежу, вивихнуту ногу та затоплений підвал, ? ви приречені. Якраз така ситуація насувається на Європу і, можливо, на цілий світ.
Чи будуть культури, суспільства, що переживуть цю конвергенцію катастроф?
Звичайно. Але спочатку дозвольте мені коротко описати конвергуючі лінії катастроф. Перша лінія ? це екологічне лихо, яке переживає зараз Земля і чий вплив вже дуже скоро і дуже брутально відіб?ється на ситуації з продуктами харчування та здоров?ї людей.
Друга лінія в цій драмі ? це третій великий наступ ісламу по всьому фронту, від Гібралтару до Індонезії, і переповнення Європи ісламом та імміграцією. Ми знаємо, що з 2010 року ми повинні рахуватися зі справжньою етнічною громадянською війною у Франції, яка принесе з собою ризик тотальної дестабілізації суспільства.
Третьою лінією є ймовірний крах європейської економіки, так само десь в 2010 році, який буде спричинений двома факторами: першим фактором є старіння європейського населення, через що активна частина суспільства буде не в змозі покривати потреби неактивної частини. Другим фактором, на якому я зупинюся в моїй книзі детальніше, є прогресуючий спад європейської економіки до рівня Третього Світу, який вже зараз явно набирає обертів.
Нарешті четвертою лінією є експансія організованою злочинності, епідемії, неконтрольоване поширення нуклеарних речовин, яке ймовірно завершиться нуклеарною конфронтацією, зростаючий безлад в міжнародних стосунках і нездатність ЄС бути чимось іншим, ніж бюрократичною булькою, можлива конфронтація в тихоокеанському регіоні між США та Китаєм.
Неушкодженими від усього цього залишаться народи з «довгою пам?яттю», тобто Китай та ісламський світ. Захід став на жаль «недовговічним народом». Колись європейські народи також були «довговічними народами». Треба усвідомити, що матеріальне благополуччя само по собі зовсім не є гарантом щастя, а тим більше гарантією того, що народ зможе вижити в майбутньому.
Ці катастрофи нагрянуть на високотехнологічні анонімні цівілізації Заходу, але не на справжні народи. Тут ми маємо різницю між цивілізацією і культурою. Цівілізації помруть ? культури будуть жити. Питання в одному: чи захоче Європа знову стати культурою, чи хоче вона, так би мовити, пережити «ренесанс», а чи хоче вона померти як цивілізація. Цю проблему розглядаю я у моїй книзі «Археофутуризм».
З огляду на всі ці катастрофи, які нас очікують, чи не стали Ви, Г.Ф., безнадійним песимістом?
Я щасливий з того, що я песиміст. Тому що оптимісти гинуть, якщо не бажають бачити того, що відбувається навколо них. Песимісти ж беруть до уваги усе, особливо перешкоди та вимоги часу. Ми гинемо від ідеології оптимізму: «love story» з «happy end». Справи йдуть усе гірше й гірше, але все якось буде OK, ми ж оптимісти. Це я називаю тоталітаризмом оптимізму, посміхатися обов?язково, хоча кожному в душі хочеться плакати. Отже, всупереч цьому я вважаю катастрофу чудовою нагодою регенеруватися. Ця катастрофа можливо започаткує четверту культурну епоху в Європі, якщо вона ще здатна до культури. Європа може або померти, або відродитися на нових принципах.
Звичайно, хворому неприємно, коли йому повідомляють: «Шановний, зараз Ви мусите під ніж!». Але я радий, що з 2010 року відбуватимуться важливі події, події, яких я на жаль більше не переживатиму. На нас насувається щось жахливе, але тим краще, немає причин впадати в смуток, це буде стимулом, фактором селекції для європейців, кінцем буржуазного (громадянського) суспільства, шторм ось-ось почнеться.
Тільки що Ви говорили про четверту культурну епоху. Це буде час після-хаосу?
Цього ми не знаємо. Тут мушу я зробити невеликий екскурс в математику. З математичної точки зору катастрофа є раптовою, різкою втратою рівноваги всередині системи або, так би мовити, зміна стану. Під системою можна розуміти багато речей: сім?ю, народ, все, що може бути організоване в тій чи іншій формі. Ця втрата рівноваги закінчується хаосом, після цього відбувається відновлення рівноваги, стабілізація, іншими словами, після-хаос. Це справджується для кожної фізичної системи і для кожної культури, це є чимось універсальним.
Може трапитися, що європейська культура, я наголошую, що у цьому контексті я говорю саме про неї, а не про «людство», для якого немає ризику, зануриться в хаос, що для неї не існуватиме після-хаосу, що вона зникне. Це може трапитися, загибель культур ми бачимо багато разів в історії людства. У даний момент я не переживаю за Китай чи іслам, я дуже переживаю за Європу, тому що не забуваймо, через 20 років ми більше не будемо жити у цій цивілізації, це точно. Припускають, що життєві стандарти будуть набагато нижчими, ніж сьогодні. У своїй книзі «Археофутуризм» я описав світову економічну систему двох швидкостей: меншість збереже супертехнологізовану економіку, але переважна більшість опиниться в новому середньовіччі з рівнем життя, який можна порівняти з рівнем життя в Європі в 16-му столітті.
Цю модель я недавно представив на економічному факультеті бірмінгемського університету. Я побоювався, що студенти та професори сприймуть мене за ідіота, але ні, як гіпотеза мої роздуми акцептуються серйозними економістами. Отже, наше завдання ? підготувати час після-хаосу, тому що суттєвим є не зберегти життєві стандарти, а подбати про те, щоб європейська культура та європейські народи змогли вижити.
Чи зможе культура в Європі, якщо вона ще існуватиме після всезагального хаосу, протистояти Китаю та ісламу?
Звичайно, за умови, що проблема ісламської присутності в Європі буде розв?язана, бо ми є жертвами третього в історії наступу ісламу, та за умови, що європейці знову родитимуть дітей та продовжуватимуть свій рід, тому що найбільшою силою народу є не атомні бомби, а його цінності, кількість дітей та єдність народу, це три найважливіші види зброї. Це сьогодні зброя китайців та мусульман, але не західного світу. Західна модель сильна тільки зовні і світовий гегемон, США, незабаром виявляться лише мухою-одноденкою.
Для кого Ви пишете свої книги?
Для двох категорій: для молодих людей, які мають ті ж погляди, що і я, і яких важливо зміцнити в цих поглядах, яким я надаю аргументи та ідеї, а також для нової публіки, яка складається з різних прошарків населення, яка не зав?язла в партійно-політичних ідейних штампах, а зберегла здоровий людський глузд і має чіткий світогляд. Я мав доповіді з жахливим, з точки зору «політичної коректності», змістом, наприклад, щодо теми імміграції, перед аудиторією крайніх лівих, і люди погоджувалися з тим, що я говорив. Інший приклад: Недавно я мав перед суто мусульманською аудиторією доповідь, критичну щодо ісламу. Після неї люди підходили і казали мені: «Ви зрозуміли, чого ми хочемо, але Ви, на щастя, єдині, хто це зрозумів, це не страшно».
Я не стаю на сторону якоїсь партії, партійна політика мені повністю байдужа. Сьогодні в Європі називати речі своїми іменами досить важко. Найлегше з цим в Іспанії і передусім в Італії. На другомі місці Бельгія та Франція, хоча я не хочу занадто хвалити ці країни; мабуть, Ви знаєте, що я беру учать в одному процесі в Парижі і, відповідно, недоцільно, як кажуть, занадто вихилятися з вікна. Я вважаю, що в Італії сьогодні дійсно найлегше вільно висловлювати свої думки. В США можна усе, я можу говорити усе і говорити протилежне, але це не має ніякого впливу і залишається непочутим.
Хочу додати, що це нормально, коли наші ідеї потрапляють в конфлікт з цензурою. Цензура була завжди, всюди та в найрізноманітніших формах. Важливо вміти її обходити і не потрапляти при цьому у розставлені пастки. Одночасно треба бути мужнім, існують речі, які треба говорити чітко і ясно. Не можна робити так, як французькі «Нові праві» навколо Алена де Бенуа, які зі страху, що паризька інтелігенція їх бойкотуватиме, переймають погляди та ідеї крайніх лівих, тобто, наприклад, комунітаризм, підтримка імміграції та мультикультурного суспільства і т.д.
Недавно по телебаченню можна було побачити молодих людей на вулиці: в Генуї і північноанглійських містах Олдгем та Бредфорд. Якій молоді Ви віддали б перевагу?
Якщо Ви мене запитуєте так прямо, то я, звичайно, стою на боці молодих британців в Олдгемі та Бредфорді, оскільки вони захищалися від нападів молодих мусульман-пакистанців, не забуваймо, в Олдгемі усе почалося з нападу на білого ветерана Другої Світової війни, який зайшов в іммігрантський квартал.
На противагу цьому, в Генуї молоді люди стали стали жертвами маніпуляцій; запевняючи, що вони проти глобалізації, роблять в принципі ніщо інше, як протиставляють ліберальному варіантові глобалізації ту ж таки глобалізацію, але троцькістського типу. Найкращим доказом цього є те, що вони виступають за скасування усіх кордонів.
Ці демонстрації а ля «травень ?68» в певному розумінні чистий театр. Тут ми маємо класичий приклад маніпулації акторами та дезінформації громадськості. Феномени цього роду служать для того, щоб відволікти увагу людей від того, що відбувається Цікаво, що, подаючи звіти про заворушення в Північній Англії, засоби масової інформації намагаються приховати той факт, що частина англійського народу конкретно зреагувала на початок громадянської війни і повстала проти фактично накладеної іммігрантами заборони заходити в їхні квартали.
Давайте поговорми про авторів і книги, які мали найбільший вплив на Вас і Ваше становлення.
Найбільший вплив справила на мене творчість Фрідріха Ніцше, це я мушу визнати, а також велика частина німецької філософії: Звичайно Гайдеґґер, про якого я написав більшу роботу, також особливим чином Геґель або всі філософи життя, такі як Людвіґ Кляґес та Ґеорґ Зіммель. Справив на мене враження також «німець за власним бажанням» Г?юстон Стюарт Чемберлен. Я вважаю, що необхідно обов?язково займатися німецькою філософією, без неї просто не обійтися. Мушу також згадати Карла Шмітта і його французького учня Жульєна Фройнда, хоча я погоджуюся не з усіма їхніми тезами. Далі американські соціологи Белл та Лаш (Lasch). Французів я щось не можу згадати, хіба що вже вищезгаданого Жульєна Фройнда, та не дуже відомого Раймона Руйєра (Raymond Ruyer).
На написання «Археофутуризму» мене надхнула його книга « Найближчі сто віків» (Les cent prochains siecles ), яка з?явилася багато років тому. З французів на мене справили враження деякі особливі мислителі, наприклад відомий Гі Дебор, який заснував кумедну школу ситуаціоністів, з власними поглядами на «суспільство спектаклю».
Важливі також для мене Мішель Маффесолі, мій друг, Жак Дерріда та Мішель Фуко. З французьких поетів на мене враження справляє Жан де Ля Фонтен, цілком незвичайний поет байок. Я люблю також деякі книги Ернста Юнгера, не всі, але точно «На мармурових скелях» та «Оймесвіль».
Мені подобаються усі автори від життя та дійсності.
Ключове слово «дійсність»: Ви знову повернулися на сцену європейських «Нових правих», після того як Ви стикнулися віч-на-віч з дійсністю, працювали на радіо, писали сценарії, а також певний час працювали навіть касиром в супермаркеті. Чому?
З двох причин: по-перше, мені було нудно у світі шоу-бізнесу. Тут було забагато посередніх людей. По-друге, мені набридло розважатися і не приносити ніякої користі. Щоправда, мої радіопередачі могли слухати 2,5 млн. слухачів, проте я не міг дивитися на те, що відбувається навколо мене. Я не міг спокійно дивитися, як Європа гине. Звичайно, з моїм поверненням закінчилося моє спокійне життя, проте сьогодні я набагато щасливіший.
Г.Ф., Ви кажете, що берете участь у судовому процесі?
Це дуже цікава справа. Цей процес свідчить, що в Європі більше немає позитивного права, що ми повертаємося до права, яке можна було б охарактеризувати як інквізиторське або суб?єктивне: судять не за вчинки, а за погляди.
Цей процес був спричинений опублікуванням моєї книги «Колонізація Європи». Чиновників шокувало те, що я імміграцію називаю колонізацією. У цій книзі немає ніякого розпалювання расової ненависті, ми просто мусимо захищатися, тому що на нас нападають.
Коли з?явилася книга, мене цитували перед каді. Метою процесу є фінансово зруйнувати мого видавця за допомогою надзвичайно великого штрафу, нагнати на мене страху та завадити мені писати далі. Головний обвинувачувач закидає мені розпалювання расової ненависті, 178 сторінок з 300 підпадають під це обвинувачення. Мій адвокат заперечив, що з юридичної точки зору необхідна наявність дії, тобто фактичного складу злочину: я краду, якщо я в когось щось дійсно забираю; я розпалюю расову ненависть, якщо я закликаю моїх читачів взяти в руки ножа, вийти на вулицю і вбивати всіх іммігрантів, які їм зустрічаються. Відповідь судді на це заперечення: «Вся справа в загальній атмосфері, яка огортає читача під час читання цієї книги, по ній можна чітко відчути, що Ви ненавидите». І це було сказано в залі суду перед 200 слухачами. Вона продовжила: «Зрештою, вже у вступному слові є скандальне речення». Це речення сказав Олександр Солженіцин в інтерв?ю одній газеті. Май адвокат пізніше висловив припущення, що ця суддя мабуть навіть не знала, хто такий Олександр Солженіцин, а якщо навіть так, то не знала, чи він заборонений, чи ні. Це речення звучить так: «Якщо перо не гостре як кинджал, то воно ні до чого не годиться». За допомогою цієї цитати я хотів висловити думку, що якщо в книзі речі не називаються своїми іменами, то вона нічого не варта. Вона знову за своє: «Ви ж бачите, коли Ви цитуєте інших авторів, то тут же з?являється кинджал, це доводить Ваше потенційне насильство. Іншими словами, Ви нашіптуєте своїм читачам, щоби вони вбивали людей!»
Я мав, щоправда двох свідків захисту: африканця та араба. Тоді суддя заявила, що я справді дію по-диявольськи. Свідки сказали, що те, що я подаю в своїй книзі, не змальовує навіть половини істинної ситуації. Отже, мому видавцеві і мені було присуджено штраф у розмірі 50 тис. французьких франків, проти вироку я подав касаційну скаргу і, якщо буде необхідно, подаватиму скаргу у французький касаційний суд. Що б не сталося, я не платитиму і не припинятиму свою роботу.
І останнє питання: Чи не стояв за Вашою вилазкою у шоу-бізнес намір «осідлати тигра»?
Ви натякаєте, звичайно, на назву твору Юліуса Еволи. Еволу вважаю надзвичайно цікавим, але, на противагу до більшості його читачів, найбільше мене захоплюють його аналіз «Бунт проти сучасного світу», його політичні та соціологічні тексти, наприклад «Осідлати тигра». Але щоб зрозуміти його езотеричні твори, для цього я особисто, на мою думку, не достатньо інтелігентний.
Але, відповідаючи на запитання, скажу так: Дійсно, так можна сказати. Якусь річ можна критикувати тільки тоді, коли ти дійшов до суті цієї речі. Суспільство можна критикувати тільки тоді, коли ти, бувши в центрі цього суспільства, не дав себе скорумпувати. Я спостерігав, я брав участь, залишаючись в душі осторонь цього, тобто, в цьому розумінні я осідлав тигра.
Пане Фай, ми дякуємо Вам за цю розмову.
Літо 2001р.
Переклад Олега Яцківа, МЛ "Бриколаж", м. Львів