Мстислав Квітень “...теперішнє катастрофальне положення України є наслідком неохоти до праці, нестійкості, хитання, суперечності з гаслами..” Є. Коновалець, “Причинки до історії української революції”. Форми розриву в процесі і після Дана стаття прагне викладення того, що відчувається протягом вже довгого часу. Форма І. Кінець зв’язку, “дє(..)макрат”! Я краще сам варитиму обід, ніж дозволю це зробити “демократам”! Дідусь Карл Марк, Вибрані настінні написи. Остаточне слово Настав час українським патріотам сказати рішуче й остаточне “Ні!” довготривалій занадто та безрезультатній повністю співпраці із так званими “демократами” – БЮТ, НУ, НРУ, УРП та іншим “республіканцям”, “націонал-демократам”, “християнським демократам”. Вдосталь організаційно та ідеологічно обслуговувати тих, для кого національна Ідея і соціальне визволення принципово не важливі і використовуються лише у вузькопартійних інтересах. Сьогодні поняття “демократ” спаплюжене, зневажене і кинуте під ноги глобалістам та олігархам. “Демократ” – нецензурна лайка. Вимогою в ім’я принциповості є заперечення політики “демократів”, що стала прикладом декларацій без їх втілення, антинародності без її приховування, вузькопартійності без врахування великих заповітів, суцільним угодовством. Навіть мінімум вимог “помаранчевого” Майдану виявилися нездійсненним максимумом для них. Не переплутаймо принципів націоналізму із позиціями гнилих “демократів”. Час нам іти у вільне від них політичне плавання. Все усім продається! “Правда для бабла – зло. Бабло перемагає зло!” Кінець зв’язку, “демократи”! Вітання Вам з іншого боку барикад: “Іда на Ви! Готуйтесь, містери буржуазні демократи!” Початок розриву Київ. 2004р. “Помаранчевої революції” день п’ятий. Початок розриву. Серед ЗМІ та учасників масових протестів почали ширилися чутки про можливі переговори Ющенка та Януковича на компромісних умовах. У той день від представників різних націоналістичних організацій, що були авангардом протестуючих, можна було почути думки про те, що вже у недалекому майбутньому, якщо Ющенко стане таки Главою держави, націоналістам краще відкрито відмежуватися від підтримки його “демократичної” політики. Так казали харківські з “Патріоту України”, так казали київські з МНК та УНСО, так казали навіть пересічні українці з регіонів. Багато хто так тоді казав. Сьогодні цю думку треба актуалізувати. Сьогодні цю думку треба також додумати і втілити. Прикладом ставлення “демократів” до націоналістів є виключення О. Тягнибока з “Нашої України”. Прикладом відчуття “свого серед чужих” є відчуття і поведінка А. Шкіля, який у БЮТі висловлює позицію Тимошенко, але не націоналізму, якщо останній для нього ще щось вартий. Не згадую тут КУН, який повністю позбувся власної позиції, “ліг” під “Нашу Україну”. Історична аналогія Не вітаємося із “демократами” — торгашами словом Шевченка, із посіпаками антинаціонального капіталу, який взяв під контроль суспільство, — як М. Міхновський не привітався із двоєдушним Короленком. Розриваємо з ними як Донцов із засліпленим Драгомановим, як ОУН з угодовською УНДО. Виступаємо проти співпраці з “націонал-демократами”, як Валенса проти Ярузельського, субкоманаданте Маркос проти мексиканського уряду, Стус проти комуно-бюрократів, французькі студенти — уряду Д. де Вільпена... Причини розриву Керівництво “демократів” народилося на “Архіпелазі Гулаг”, виховалося за “Перестройки”, а збагатилося та дісталося влади за кучмізму. Інші “демократи”, що несли гордо рухівську антикомуністичну та люстарційну ідею, з часом або прибилися до молочних берегів союзу “прагматиків” та бюрократів, або спилися. Прихід до влади Кучми ознаменував відстрочку очікуваних змін на користь грабіжників держвласності. Коли прихильники реприватизації програли у 2005 р., вони зітхнули – передостанній бій виграно. Продовження – коаліційна епопея з народом у другорядних ролях. “Демократи” погодилися з усіма реформами, що до них закликали глобалісти та легалізований капітало-кримінал. Народ поза економікою: власність – узаконена крадіжка, конституція – ідеологічне прикриття крадіжки, корупція – основний вид комунікації на основі конституції. Народ поза політикою: вибори – фальшива легітимація влади олігархо-“демократів”, прийняття рішень – підготовка до наступних виборів, посади – титули для “обраних”. Народ поза культурою: ЗМІ – засіб вербовки прихильників під стіни Верховної Ради, відновлення історичної правди – неприбуткова справа, колонізація – фактична: How are you? – Смотрю новый сериал! “Маємо, що маємо”, - правдиво для “демократа”, “Слава Україні!” – фальшиво. Соромно, що його вживає Яворівський і Тимошенко. Основними причинами розриву з “демократами” є їхня протягом всіх 15 років політика угодовства. Вони нездатні відстояти проголошені принципи. Ревізія останніх на догоду великому капіталу позбавила Україну потенційних захисників народних інтересів, а політику — принциповості. Весь свій ідеологічний капітал “демократи” інвестували в бізнес. Форма ІІ. Нова ідентичність Продовження розриву. Заклик. Прапори УНСО, Тризубу та УПА на Майдані й під Радою — символи роботи націоналістів на інтереси БЮТу та “НУ”, свідчення їх повної не те що політичної, а ідейної маргіналізації! Це ж відколи націоналісти так бездумно і сліпо відстоювали чужі групові інтереси? Всіх патріотів закликаємо відійти від активної підтримки БЮТ і “НУ”! Якщо навіть керівники організацій заключили якісь контракти на політичну проституцію з Тимошенко чи Безсмертним, чи СБУ, то це не значить, що слід наслідувати їх колабораціонізм. А назва організації не важлива, головне – зміст. Якщо він гнилий – значить треба виходити самому з такої організації і відтягувати інших. Відішли БЮТ, “НУ” та інших “демократів” подалі: підгортати картоплю, на “хімію в Черкаси”, на уранові шахти! Сам же – формуй принципову позицію. Позиція принципова та опортуністична Сьогодні в силу загальної Криза правого руху у середовищі відсутні чіткі тактичні орієнтири. Немає ні організації, ні видання, ні ідеолога, на позицію котрогось з них можна було б орієнтуватися. Всі за інерцією подій 2004 р. ворогів асоціюють із блакитними, а союзників – із помаранчевими. Як же тоді оцінювати ситуацію по суті блакитно-помаранчевої співпраці? Може варто націоналістам висловити підтримку Партії Регіонів? Коли б великому капіталу загрожувала, наприклад, націоналістична партія, то його представники між собою домовляться швидше, ніж ми собі можемо уявляємо. Бо головне рятувати гроші, власність та цінні папери. Репутація – ніщо. Досить підтримувати політичні сили, які є “менше зло”, ніж інші. Ми підтримуємо помаранчевих тому, що вони “менше зло”, ніж біло-сині. Помаранчеві “витиснули” зі своєї орбіти всіх правих, хто мав більш-менш власну позицію – Тягнибока, УНП. Їм на політичному олімпі навіть мінімальною принциповістю ніхто не загрожує. Та внизу їм потрібні надійні активісти. Вони і використовують групи УНСО, Тризубу тощо у своїй грі. Тільки щось одне із двох: або носи червоно-чорний прапор, або працюй на “демократів”. Підтримувати їх є позиція опортуністична. Прийшов кінець опортуністичній позиції. Сьогодні націоналістичне середовище в процесі формування принципової позиції. Ми є свідками зародження Нової опозиції. Переоцінка цінностей призведе до формування нової ідентичності, нового стилю, нової актуальної форми ідеї і політичної практики. Шляхи розриву Додумати і розвинути вищенаведену думку про розрив у нинішніх умовах для націоналістів означає чітко для себе з’ясувати шляхи відмежування від “демократів” та їхніх феодалів – олігархів. Нам потрібні рівні розриву: 1. ідейний. Засади націоналізму суперечать глобалістичній вузькогруповій програмі олігархо-“демократів”. Нація проти “абстрактного індивіда”; православ’я проти т. зв. “свободи совісті”; традиція етосу проти “модернізації” етосу; природнє в культурі проти домінування в ній юридичного тощо. Досить нам підтримувати політиків і партій за принципом “менше зло”. Таке розрізнення повинно бути впроваджене пропагандивно та організаційно; 2. пропагандивний. В усіх наявних засобах масової комунікації – газетах, вячорках, акціях, заявах, листівках тощо – націоналісти повинні говорити про свою критичну позицію стосовно політики олігархо-“демократів”, а не патякати що “нашому Ющенкові не дають робити добро”. Про свою конструктивну позицію потрібно також чітко заявляти; 3. організаційний. Націоналістичні організації, що вільні від зобов’язань перед БЮТ, “НУ”, СБ, та активісти мають встановити постійну комунікацію між собою з метою виробити чітку програму дій з огляду на потрібний розрив із “демократами” та виконати завдання, спрямоване на формування “груп автономної націоналістичної дії” – ГАПД, та “автономних груп досліджень ідей” - АГДІ. Оскільки більшість існуючих організацій є для того, аби тебе “знали” органи, то форма ГАПД та АГДІ є найбільш адекватною політичній в Україні та організаційній правого руху дійсності. (ЦДПР зокрема є приклад АГДІ), — для того, щоб мати адекватну викликам сучасності програму розвитку суспільства; політичну організацію, готову боротися за політичну владу і, врешті-решт, взяти відповідальність на себе за її втілення в умовах здобуття влади. Форма ІІІ. Зародження Нової опозиції Наслідки розриву Результатом розриву за вище вказаними рівнями буде формування Нової опозиції. Витяг із майбутньої розмови з членом НО Що таке НО? — Це широкий організаційно неоднорідний революційний культурно-політичний рух свідомо відповідальних українців. Яка мета НО? — Метою руху є встановлення нового суспільного ладу, який би забезпечив здійснення національної та соціальної справедливості, гармонізації взаємодії людини з природою. Яка ідеологія НО? – Ми зорієнтовані на православний національний соціалізм Порядку і Справедливості. Чого хоче НО? – Не просто прийти до влади, але змінити самі засади влади та світогляд суспільства. НО – єдина організація? – Ні, як я вже казав: рух організаційно неоднорідний. Основу ж складають чисельні групи націоналістичної дії та дослідження ідей, які складають децентралізовану мережу і мають спільну стратегію. Які люди входять до НО? – Різні. Всіх соціальних верств, фаху та віку. Хоча є дві основних групи – “солдати вулиць” та “солдати ідей”. Яке основне Ваше завдання? – З НО має вийти нова політична сила, що здійснить мету. Який Ваш стиль? – Всеохопно наступаючий.