Іван Майстренко Я цілком згоден з твердженням Вс. Фелікса, що совєтська економіка розвивається швидшими темпами, ніж економіка найпередовішої капіталістичної країни США. Згоден також, що одною з причин цього є пляновість, яка усуває кризи і всякі інші "простої" та руйнування продукційних сил. Але Вс. Фелікс навіть в цій частині, де він очевидно має рацію, односторонній, отже, й не об'єктивний, і, далі, в самому зіставленні ним економіки СССР і економіки США заложені теоретично спірні поняття. Проблему ринкового й плянового господарства треба всебічно обговорити, щоб тут не було ніякої путанини й непорозумінь. Підкреслюю, що мої розходження з Вс. Феліксом є суто теоретичні. Стремимо ми до одної мети: ми противники реставрації в Україні капіталізму, ми віримо, що “принцип суспільної власности, - як каже представник ОУН на Землях, П. Полтава, - стане могутнім рушієм розвитку продукційних сил України”. Але які будуть конкретні форми того господарства з суспільною власністю, яка буде в ньому функція ринку, в чому полягатиме пляновість і т. д. все те не є ще ясне, хоч його й можна передбачити, бо елементи майбутнього вже існують в сьогоднішній підсовєтській дійсності. Накреслити цей образ майбутнього являє собою не тільки теоретичний інтерес. Цей образ майбутнього відмежує нас, по перше, від минулого, що так буйно розквітає на еміграції в різних течіях реставраторства. По друге, цей образ майбутнього допоможе нам встановити, що в сучасній підсоветській дійсності є переходове й скороминуще, а що є елементом майбутнього. Ми розходимось в Вс. Феліксом не в ставленні до пережитків минулого, а саме в отому визначенні - що з сучасного в совєтській дійсності є елементом майбутнього, а що являє кон'юнктурне, переходове явище. Цим я й хочу в цій статті зайнятись. Вище я сказав, що пляновість є одною з причин швидших темпів розвитку економіки СССР супроти економіки США. Але не єдиною причиною, як ніби витікає з статті Вс. Фелікса. Серед інших причин можна згадати цілий ряд, як напр., ліквідація земельної ренти, що в капіталістичному світі висить тяжким тягарем на народному господарстві. Ліквідація капіталістичної власности, і зв'язаної з нею системи зисків, про яку Вс. Фелікс говорить теж, але тільки в зв'язку з пляном. Ліквідація приватної власности взагалі в умовах СССР має свої позитиви, але ще й до сьогодні має також негативи в формі психологічного чинника (т.зв., за совєтською термінологією, "дрібно-буржуазні пережитки"). Та найголовішою причиною швидких темпів розвитку советської економіки супроти економіки США, поруч пляновости, є визиск трудящих в розмірах, не знаних в капіталістичному світі. Покличусь, поки що без статистики, на такий факт. В багатьох галузях советської економіки продукційність праці вже перевищує капіталістичну, або наближається до неї, а зарплатня найнижча в світі. Старі донецькі шахтарі в Бельгії кажуть, що в Донбасі вони давали більший виробіток продукції, ніж тепер дають в Бельгії, а зарплатню мали набагато вищу бельгійської. Після війни рівень техніки в СССР вищий передвоєнного, тобто, й продукційність мусить бути вища, а зарплатня нижча, тобто, визиск збільшився проти передвоєнного. Не говоримо про примусову працю, за допомогою якої головним чином відбудовано за 3-4 роки зруйновану війною Україну. Темпи розвитку у вільному безвласницькому господарстві були б напевне вищі, ніж у вільному капіталістичному господарстві, але не в сорок разів, як здається Вс. Феліксу, а може навіть менше теперішніх соаєтських. Бо тоді робітник і селянин мусіли б діставати за свою працю не теперішню совєтську мізерію, а більше, ніж в найпередовіших капіталістичних країнах, а це дуже занизило б темпи розвитку, хоч, з другого боку, піднеслась би до незнаного в капіталістичних умовах рівня продукційність праці вільного від ВИЗИСКУ продуцента. Але чуда не буває: в основі високої продукційности праці лежить тепер техніка, а не психіка. Вищі темпи розвитку вільного безласницького господарства супроти вільного капіталістичного забезпечували б такі його переваги: 1) відсутність приватної власности на засоби виробництва, 2) пляновість, 3) вища продукційність праці не експлуатованого ніким продуцента. А перевага супроти бюрократичного плянового совєтського господарства полягала б у: 1) політичній і соціялній свободі, 2) відсутності визиску, 3) заміні бюрократичного плянування вільним, демократичним плянуванням. На жаль, на мінусах бюрократичного плянування Вс. Фелікс не спинився і тим ніби переніс його й на майбутнє вільне безвласницьке суспільство. Що з теперішнього совєтського плянування увійде в плянування майбутнього вільного безвласницького суспільства і що буде відкинуте? Визволення людини з-під влади держави радикально змінить систему майбутнього плянування. Плянування буде служити людині, а не державі. Розшифруємо, що це значить і до чого веде. Визволення людини з-під влади держави означає в економічному відношенні свободу найму на роботу й звільнення з роботи, свободу виходу й невиходу на роботу в любий день, свободу пресування й переселення куди хто хоче. Свободу купувати що хто хоче, де хоче й за яку хоче ціну. Свободу вимагати (індивідуально й організовано) від господарських органів ту кількість товарів і такої якості, яку тільки спроможний спожити консумент. Ніхто з прихильників безвласницької демократії не заперечуватиме, що саме такою має бути післябольшевицька свобода. Тепер подивімось як виглядатиме плянування за таких умов. Воно очевидно повинно починатись з продукції споживчих товарів, як первооснови продукційного процесу. На відміну від совєтського плянування, що починає з важкої індустрії і підтягує до неї все інше. Плянові органи враховують попит населення на продукти харчування, одяг, речі побутового вжитку. Це плян виробу консумційних товарів. На його основі, враховуючи потужність продукційного апарату країни, складається плян виробу устаткування для консумційної промисловости. Обидва пляни корегуються пляном імпорту й експорту. Враховується також плян будівництва нових підприємств. На підставі продукційного пляну складається плян потрібної робочої сили, банково-фінансові пляни тощо. Розглянемо яке співвідношення створиться між пляном і ринком. На підставі всіх галузевих плянів складається загальний плян народного господарства на такий то рік. Чи це буде закон, як у Сталіна, чи щось інше? Можна прийняти за аксіому, що господарські відносини у вільному суспільстві ніколи не будуть регулюватись кримінальним кодексом, як є тепер в СССР, тобто, плян не може бути законом, і що тягне за собою кримінальну кару за його невиконання. У вільному суспільстві господарська діяльність стимулюється зацікавленням, а не карою. Директор фабрики виконує плян не тому, шо йому загрожує кара, а що він зацікавлений в пляні так само, як робітник у виконанні норми, що дає йому заробіток. У відміну від совєтської системи, де ідеалом є перевиконання пляну, в нормальному плянованому господарстві плян означає і норму, до якої гарантується можливість збуту продукції, а вище якої прийде перепродукція і криза. Ніхто не хоче ні перепродукції, ні кризи, тому нікому не прийде в голову перевиконувати пляни. Саме в недопущенні переробки продукції й кризи полягає істота пляну, а не в дріб'язковому втручанні в виробничий процес (нормування, витрати сировини, палива, робочої сили і т. д. й т. інше). Але про це далі. Але найцікавішою є у вільному пляновому господарстві роля робочої сили. Я думаю, шо і після сталінських злочинств над трудовою людиною в конституції безвласницьких демократій буде внесено спеціяльний пункт, де буде сказано, що свобода трудової діяльности і людини вважається священною й недоторканою. Звідси випливає, що всяка робоча людина в безвласницькому суспільстві обиратиме і собі таку працю, яку вона захоче. Ніхто ні кого нікуди не посилатиме працювати без його доброї волі. Це значить, що напр., робітник найматиметься на працю де захоче й вимагатиме за свою працю скільки тільки можна дістати. Підприємство так само шукатиме і робочу силу якнайдешевше. Тут звичайно ввійдуть у норму трудові й колективні договори, як найдосконаліша форма організації праці в сучасному високорозвиненому суспільстві. Але назагал існуватиме в повному розумінні цього слова ринок робочої сили. Він звичайно не буде такий стихійний, як а капіталістичному суспільстві. Держава належатиме трудящим і буде так регулювати виробничий процес, щоб не було ні зайвої робочої сили, ні нестачі її. Але в зв'язку з цілковитою свободою трудової діяльности ринок праці підлягатиме всім законам нормального ринку. Тобто, ціна робочої сили не визначатиметься її вартістю, а регулюватиметься попитом і пропозицією, а вартість робочої сили визначатиметься життєвим стандартом суспільства. Де держава і її засоби виробництва належать самим трудящим, життєвий стандарт буде вищий, ніж в капіталістичному суспільстві. Таким чином свобода трудової діяльности з неминучістю тягне за собою свободу ринку й нормальний грошовий обіг, бо ціна на робочої силу зможе реалізуватись тільки а грошах. Але ринку потрібуватиме, як побачимо далі, не тільки свобода трудової діяльности людини. Оскільки бюрократичне планування зв'язане з примусом і карою, отже, й з небажанням виконувати пляни, а звідси, з перманентною нестачею товарів, розподіл продукції за таких умов відбувається відповідно заявок споживачів. В нормальному суспільстві і продуценти й споживачі воліють мати на руках поменше товарів і побільше грошей. За бюрократичного плянування, в умовах товарового голоду й прихованої чи й відкритої інфляції (додатковий спосіб визиску людини), кожен воліє мати поменше грошей і побільше товарів. Звідси перебільшені заявки всіх плянових споживачів з розрахунком, що одержану зайвину можна з прибутком реалізувати на чорному ринкові, або обміняти. За одержання якнайбільше по плянових заявках совєтські підприємства ведуть шалену боротьбу, вживаючи підкуп плянових і партійних органів, утримуючи для цього цілі ватаги "товкачів" на транспорті, створюючи спеціяльні відділи постачання, де професійні порушники плянів займаються перекупленням товарів по багатших заявках. І так далі. Система заявок найбільше зло бюрократичного плянування. В нормальному плановому господарстві система заявок немислима. Тут споживачі стремлять дістати не побільше "заявок", а поменше. Тут плян обмежує виріб продукції, а не форсує. Тут панує не страх безтовар'я, а страх затоварювання, перепродукції. Тут господарники наймали б "товкачів" не для приштовхування, а для відштовхування потрібних товарів. Тому система заявок в вільному пляновому господарстві автоматично відпадає, так само, як непотрібною стає карткова система там, де всього можна купити вдосталь. Вироблена згідно пляну продукція йде на ринок і буде там реалізуватись більш-менш відповідно плянових передбачень, частково за зарані складеними договорами, частково шляхом звичайних закупів. Функція пляну - попередити перепродукцію й кризу буде виконана в міру того, наскільки правильно було передбачено попит і продукцію. А це передбачити не важко. Примусове бюрократичне плянування введено в СССР з тридцятих років в зв'язку з запровадженням колективізації й великих інвестицій в індустрію. Все це вимагало страшних жертв, ніхто на них добровільно не йшов. Довелося державі ввести насильницьке плянування з дріб'язковою реґляментацією виробничого процесу й розподілу продукції. Таке плянування забезпечило з одного боку насильницьку переробку економічної структури країни (ліквідація дрібної власности), а, з другого боку, випомповування з населення додаткового продукту на покриття втрат від божевільних сталінських експериментів і на нечувані темпи індустріялізації. Підносити таке плянування в ідеал, значить компромітувати саму ідею плянування. Існування нормального плянованого безвласницького господарства немислиме поки що без ринку й без грошей. Ринок і гроші винайдені задовго до капіталізму й до клясових суспільств. Вони ще довго служитимуть безвласницькому, а пізніше безклясовому суспільству. Говорити про ліквідацію ринку, а, значить, і грошей, немає ніяких підстав. джерело: скан, газета "Вперед", №1-1 (21-22), 1952 рік для Бриколаж