Фрідріх Енґельс Цей уривок з програмової праці Енгельса не дає вичерпного уявлення про соціалізм, але у всякому разі проливає світло на питання різниці між соціалізмом і комунізмом. А першим пунктом розкриває поняття правого "феодального соціалізму". Хоча Третій шлях, і зокрема національний соціалізм, стоїть ближче до самої енгельсівської програми "пролетарської революції" і прогресивного "демократичного соціалізму", а не до реакційного "феодального соціалізму", однак ця стаття, сподіваюсь, допоможе принаймні подолати невігластво реакційних націоналістів, зазомбованих гаслами на кшталт "домарксистського і немарксистського соціалізму не існує" та їхній рефлекс шарахатись від слова "соціалізм". Отже читайте і освічуйтесь. 24. Питаннє: Що ріжнить комунїстів від соціялїстів? Відповідь: Так звані соціялїсти дїлять ся на три кляси. Перша кляса складаєть ся з приклонників февдального й патріятхального суспільства, який знищили великий промисл, світова торговля і ними сотворене буржуазне суспільство. Ся кляса робить із лих сучасного суспільства таке заключеннє, що належить назад привернути февдальне й патріярхальне суспільство, бо воно від них було свобідне. Всї їх предложення йдуть до сеї цїли простим або крутим шляхом. Комунїсти будуть все і енерґійно поборювати сю клясу реакційних соціялїстів мимо їхньої позірної участи та горячих слїз для нужди пролєтаріяту, бо 1. вона хоче чогось, що є неможливим; 2. стараєть ся привернути панованнє арістократії, цехових майстрів і мануфактуристів з їх абсолютними або февдальними королями, чиновниками, салдатами, попами, себто суспільство, що було вправдї свобідним від лих сучасного суспільства, але за те вело за собою по крайній мірі стількиж иншого лиха а до того не давало навіть виду на визволеннє пригнїчених робітників через комунїстичну орґанізацію. 3. відслонюе кождим разом свої дійсні наміри, коли пролєтаріят стає революційним і комунїстичним, єднанєм ся тодї зразу з буржуазією проти пролєтаріяту. Друга кляса складаєть ся з приклонників сучасного суспільства, у котрих лиха конечно з нього виникаючі збудили побоювання за істнованнє сього суспільства. Вони отже змагають до того, аби задержати теперішнє суспільство, але рівночасно хочуть усунути з нього лиха, з ним звязані. Задля сеї цїли одні предкладають добровчинні міри, другі величаві системи реформ, які під покришкою реорґанізації суспільства хочуть задержати основи сучасного суспільства а з тим і само сучасне суспільство. Комунїсти будуть мусїли рівнож і завсїгди поборювати сих буржуазних соціялїстів, бо вони працюють для ворогів комунїстів та боронять суспільство, яке комунїсти хочуть як раз повалити. Третя вкінцї кляса складаєть ся з демократичних соціялїстів, які узнають так само як комунїсти частину тих мір, що їх подано в 18 питаню [18 питання - програма "пролетарської революції", прочитати його можна тут], але не як перехідних засобів до комунїзму, тільки як міри, які мають вистарчити, щоби знести нужду та усунули лиха сучасного ладу. Сї демократичні соціялїсти є або пролєтарами, які не є ще достаточно просьвічені про умови визволення своєї кляси, або є представниками дрібних міщан, кляси, яка до часу виборення демократії і з неї виникаючих соціялїстичних мір в богатьох відношеннях має той сам інтерес, що пролєтарі. Комунїсти тому порозуміють ся з тими демократичними соціялїстамк в моментах дїла та взагалі будуть з ними вести хвилево по можности спільну полїтику, о скільки сї соціялїсти не підуть на службу пануючій буржуазії, а тим самим заатакують комунїстів. Що сей спільний спосіб дїлання не виключає дискусії про ріжницї з ними, се ясно. Цитується за книгою: Фрідріх Енґельс. Основні засади комунїзму. — Вінніпеґ, Накладом «Робочого народа», 1918. Джерело: "Вперед"