Знаковим фактом є те, що демонстрація статевих перверсій на парадах гомосексуалістів чи вульгарна оголеність на телеекранах сприймаються на Заході з повною толерантністю, тоді як носіння платка мусульманками (чи ін. релігійних символів) — у ряді европейських країн уже визнається за порушення «норми». При послідовному аналізі процесів, які відбуваються в державах, що слугують «еталонами» лібералізму, напрошується висновок не тільки про спрямований антивідбір, але й про подвійність стандартів, присутню в ліберальних демократіях на рівні структури. Декларований плюралізм у дійсності обертається диктатом єдиної схеми, котра, у свою чергу, на практиці прямо суперечить собі: за демократичного програшу альтернативним системам «лібералізм» одразу вдягається в лапки, розправляючись із конкурентами тоталітарними методами — так само, як і зі своїми внутрішніми критиками.
Неупереджене осмислення цього має колосальні наслідки, котрі, однак, речниками лібералізму a priori виключаються як «хибні» і знищуються в зародку як поліцейськими методами, так і через тиск маніпульованою «громадською думкою» (дійсну вартість якої показують численні соціологічні опитування). Пряме визнання того, що за фасадом лібералізму приховується проект утвердження оруелівського тоталітаризму звучить настільки скандально, що просто не піддається обговоренню. Однак ліберал «зі стажем» Валерия Новодворская у статті «Против народовластия» розставляє крапки над "і": "...Либералы должны сегодня наплевать на народ и на его о них мнение, чтобы иметь возможность сделать что-то для этого народа завтра". Яким же буде «завтра» — визначати «обраним».